Розділ 22

Божевілля!

Змагатися з Бейбом?!

— Ох, Пі, — Чарлі вагався щодо того, що сказати Алану. Звісно, юнак не бачив сенсу випробовувати такого новачка, як він, із Королем Бейбом. Годі, він ж лише початківець. — Думаю, це…

— Піду перевірю машину, — Бейб перебив юнака в настільки підходящий момент, що той був здивований. — Чарлі, глянь і на свою знову.

— Тоді перевіряйте. Щойно завершите, можемо починати, — мовив Алан. Бейб кивнув і попрямував до лінії, а Вей, розуміючи своє завдання, одразу ж подався за ним. Чарлі залишився стояти серед професійних гонщиків. Ті кидали на нього здивовані й глузливі погляди, адже хлопець поводився наче курка, яку збиралися запекти в духовці.

Схоже, цей іспит буде не з легких.

— Пі’Бейбе…

— Угамуйся, Чарлі, — штрикнув його Бейб. Цей хлопець стогнав увесь час відтоді, як переодягнувся у гоночну форму і до моменту виходу на трек. Зляканий малий не припиняв скиглити. — Ти ж казав, що хочеш приєднатися до команди, хіба ні?

— Але ж я не знав, що Пі’Алан звелить мені змагатися з тобою, — украй стурбовано відповів Чарлі. Він був неабияк здивований, що Бейб навіть не думав оскаржувати дивні правила відбору, хоч спершу старший альфа здавався ошелешеним, як і він сам. — Може, легше відмовитися? Все одно у мене немає шансів перемогти тебе. 

— Якщо ти злякався до усрачки, то покинь ідею стати гонщиком, — юнак застиг, почувши голос Бейба. Той спокійно одягав рукавички, тож Чарлі не насмілився більше нічого говорити, бо знав: Бейб ставиться до перегонів серйозніше за все на світі. — Якщо ти збираєшся програти, то скажи Алану, що не будеш змагатися. Годі наганяти паніку. 

"..."

— Я тренував тебе сотні разів. І певен, що ніколи не вчив тебе дбати про суперника більше, аніж про себе.

"..."

— Якщо ти прямуєш на поле з думкою про поразку, то навіть не виходь, бо це марна трата часу.

"..."

— І я не хочу змагатися з лузерами.

На цих словах Бейб обернувся й уважно глянув на нього, наче очікував на рішення хлопця. Він змагатиметься з думкою, що ніколи не виграє, чи взагалі здасться? Чарлі відчував, що кінцевий результат від того не зміниться, та єдине, що він міг обрати, — це шлях поразки. 

— Гаразд.

— І що це означає? — спитав Бейб, звівши брови догори.

— Ходімо до авто. Хочу закінчити гонку швидко.

Відповідь задовільнила Бейба. Гонщик усміхнувся кутиком уст і кивнув. Принаймні Чарлі не вчинив необачно, як він того боявся.

— Добре, давай позмагаємося, — спокійно відповів Бейб, ступивши крок до Чарлі. Старший альфа піднявся на носочки і легко торкнувся вуст хлопця своїми. Цілунок тривав лише кілька митей. Це була винагорода для талановитих учнів і заохочення для нових гонщиків.

— А це додає хвилювання, — один лише поцілунок Бейба змусив Чарлі всміхнутися, хоч до цього він стояв зажурений. Цей малий той ще засранець!

— Їдь обережно, — Бейб легенько стусонув хлопця в плече. — Застосуй усе, чого я тебе навчив. Не осором мене перед друзями.

— Так, я спробую не зганьбити твої ім’я.

Гонщик №1 і гонщик, чиє ім’я ніколи навіть не з’являлося на табло, перекидалися жартами на стартовій лінії, очікуючи сигналу від трекової бригади, що готувалася до несподіваного заїзду. Інші члени команди стояли в наметах збоку, очікуючи на початок матчу.

— А тобі не здається, що ти трохи злий? — тихо промовив Сонік, спостерігаючи за людьми на полі. Один штурхав іншого, а той лише стояв і радісно всміхався. Вони перекидалися жартами, як парочка. — Якщо ти проти, чому не сказав їм про це ввічливо?

— Коли це я казав, що проти? — сказав Алан, сьорбаючи каву й недбало дивлячись на поле. — Я ж лише звелів йому змагатися.

— Та яка різниця! — пробурмотів собі під ніс Сонік. — Ти не боїшся, що Бейб змагатиметься не в повну силу? Глянь, як вони кепкують один з одного. Бейб може піддатися Чарлі.

— Ти говориш так, наче перший день знаєш Бейба, — слова Соніка розсмішили Алана. — Це ж Бейб, хіба він може здатися? 

— Точно ні…

— До того ж, здастися так легко… думаю, він би краще загинув, аніж вчинити так.

Помітивши Аланів погляд, спрямований на Бейба, Сонік зрозумів, наскільки капітан захоплювався ним. Юнак подумки повернувся у той момент, коли Бейб прийшов на поле і заявив Аланові, що хоче бути гонщиком. Тоді він подумав, що Бейб божевільний. Що за людина з’явиться отак і висловить намір стати гонщиком, навіть не маючи власної машини? До того ж у нього не було жодного досвіду. А ще більшим божевіллям було те, що Алан погодився позичити йому авто і навчити водити, що призвело до появи нової зірки на ім’я ПітБейб.

Ось що означає взяти долю в свої руки.

— Можливо… — Сонік знизав плечима, думаючи про те, що зробив Алан. Певно, той усе зважив і прийняв правильне рішення. Сонік був членом його команди уже немало часу і рідко бачив, щоб капітан помилявся чи робив щось без причини, хоч інколи його вчинки дещо скидалися на божевілля. — Сподіваюся, він опанував деякі з твоїх скілів. 

— Не хвилюйся, — сказав Алан і подав знак команді на полі починати, щойно все буде готово. — Думаю, що окрім водіння, цей сучий син, як і я, має хист до вибору учнів.

Невідомо, навмисно це чи ні, та зараз на полі було два авто від однієї компанії — шведські Königssegg. Темно сіра машина, на якій Чарлі розпочинав тренування, і поруч біла Koenigsegg Agera RS, одна з улюблених Бейбових лялечок, яку його найкращий учень обрав для сьогоднішнього змагання.

Цього дня гоночний трек був зачинений, тож у них не було Drag Queen, щоб подати стартовий сигнал. Довелося покласти цю місію на Норса, наймиловиднішого з гонщиків. Та зараз він здавався більше роздратованим, аніж миловидним, тож Бейб волів би якнайшвидше почути сигнал старту гонки, щоб дистанціюватися від цього неприємного видовища.

— Готові? — перекрикуючи шум двигунів, Норс обернувся до водіїв, і ті відповіли легким кивком. Бейб був спокійним і зосередженим. Натомість Чарлі досі нервував, адже це був його перший справжній заїзд. Ще й усі очікували побачити, як він дасть раду власним страхам.

— 3!

Зворотній відлік розпочався.

— 2!

Звук двигунів перетворився на лев’ячий рев. Кожен із водіїв дивився прямо перед собою. Хороший знак для змагання — не помічати конкурентів поряд.

— 1! УПЕРЕД!

Стартовий сигнал пролунав. Обидва авто перетнули лінію, пролітаючи повз тимчасову Drag Queen, наче ракети. Таймінг Чарлі був настільки стабільним, що Сонік обернувся і кивнув Джею, мовляв, зовсім непогано.

Проте швидкість старту не дуже на щось впливала. Невдовзі між двома машинами встановилася стабільна відстань. Нікого не здивувало те, що Бейб був попереду. Елегантний білий Koenigsegg ідеально увійшов у поворот, наче це було якесь шоу, а не гонка. Проте не можна сказати, що темно-сіра машина Чарлі відставала; просто новачки, як правило, на поворотах збивалися з ритму, даючи можливість суперникам вирватися вперед. Оскільки юнак змагався з Королем, йому було ще складніше.

Уболівальники, вони ж судді, наструнчили шиї і з великим інтересом спостерігали за заїздом. З моменту аварії на їхніх очах Король уперше брав участь у серйозному змаганні. Це могло стати перевагою для Чарлі, бо не зважаючи на талант і майстерність Бейба, його тіло ще не відновилося до кінця. Він лише нещодавно зняв гіпс із руки і досі мусив берегти коліно, тож міг їздити не так ідеально, як зазвичай. Однак навіть у нинішньому стані гонщик значно переважав над юнаком, який лише вчився, як давати собі раду з кермом. 

— Відстань між ними дедалі збільшується, — тихо промовив Вей. Усі помітили, що він мав серйозніший вигляд, аніж зазвичай. Хлопця звикли бачити усміхненим, та зараз він стояв, схрестивши руки на грудях, і не зводив погляду з перегонів, хоч раніше ніколи не чекав на змагання Бейба.

— Воно й не дивно. У Чарлі міцна база, але його техніка і досвід не зрівняються з Бейбовими, — відповів Алан. Він геть не дивувався побаченому. 

— Тоді навіщо ти наказав йому змагатися, якщо вважаєш, що він все одно не переможе Бейба?

— Він збирається стати гонщиком. Хіба це можна зробити якось інакше, аніж змагаючись? 

Вей досі не розумів, що було в Алана на думці. Проте він не надто цим переймався, зараз його цікавило геть інше.

Фінальний поворот наближався. Коли Чарлі віддалявся від Бейба, геть не складалося враження, що старший гонщик поступається власному учневі — хоч він нещодавно й отримав травму, та все одно всю дорогу впевнено витискав педаль газу.

У цей момент Чарлі був на 100% певен, що в нього немає ані шансу на перемогу. Розрив між ним і Бейбом був надто великим. І хоч раніше юнак думав, що значно покращив власні навички, і Бейб постійно його хвалив, коли він вийшов на поле, то одразу зрозумів різницю між їхніми рівнями.

Якщо Чарлі сьогодні програє, то дуже засмутиться, бо втратить шанс приєднатися до команди. А ще гірше те, що таким чином він змарнує всі зусилля Бейба. Той витратив на нього чимало часу і грошей, а натомість отримає цілковитий провал.

Чим більше хлопець думав про це, тим більше його охоплював гнів на самого себе. Його нога мимоволі сильніше натиснула на педаль газу. У голові Чарлі зараз проминали образи всіх їхніх із Бейбом тренувань. З першого дня він розпочав досліджувати гоночні автомобілі й вчитися їх розпізнавати, аж поки не навчився працювати в парі з авто, наче вони разом пройшли крізь вогонь і воду. Кожне слово, що колись звертав до нього Бейб, кожен вираз обличчя і навіть бурчання й прокльони завирували в голові юнака — і його тіло зреагувало відповідним чином.

Відстань між двома машинами зменшилася.

Спостерігаючи за ними, Алан задоволено всміхнувся. Він не знав, що коїться у Чарлі в голові чи навіть в його авто, та помітив, що на останньому колі стиль водіння хлопця зазнав суттєвих змін. Про це свідчили різкіші повороти і кут обертання коліс, що дуже скидалися на Бейбові, що не дивно, що всі знали, хто його навчав.

Проте ці зміни сталися занадто пізно. Урешті Король завжди буде Королем. Бейб привів свою улюблену лялечку до фінішу на 5-6 секунд швидше, ніж Чарлі. Гонку було завершено.

Бейб вийшов із машини, щойно вона зупинилася. Зняв шолом і жбурнув його в салон, а тоді попрямував до авто позаду, дверцята якого, схоже, не мали наміру відчинятися.

— Відчини, — тихо промовив Бейб, бо дурний малий, замість того, аби вийти з машини, опустив голову на кермо. Він розумів, як почувався Чарлі, програвши. І хоч результат гонки не надто відрізнявся від очікуваного, юнак не міг не засмутитися, адже бажання виграти було частиною людської природи. Яким би невдахою він не був, це відчуття все одно жило в його душі.

— Чарлі, якщо не відчиниш, я розіб’ю скло! — власник машини змушений був удатися до погроз. І хоч Чарлі знав, як Бейб ставиться до власних спорткарів, той все одно міг утілити сказане в життя. Під упливом цього тону Чарлі довелося підкоритися, хоч і неохоче. 

Не зволікаючи, хлопець простягнув руку і натиснув кнопку, щоб опустити віконне скло. При цьому він не підняв голови з керма. Чарлі не посмів дивитися Бейбові в обличчя. Він не хотів побачити розчарування в очах партнера, не хотів, щоб той думав: «Я недостатньо добре його навчав». Зрештою, юнак сам винен у тому, що амбіції заступили йому здоровий глузд.

— Підіймайся! — знову наказав Бейб, та Чарлі не зрушив із місця. Старший альфа зітхнув, а тоді нагнувся крізь вікно машини і, піднявши обличчя хлопця, легко притиснувся своїми вустами до його. Він відірвався від Чарлі, а тоді поцілував знову. Бейб зробив так кілька разів, аж поки не переконався, що розпач у серці юнака почав потроху розсіюватися. А тоді відсунувся і випростався з нейтральним виразом обличчя, наче нічого не сталося.

— Пі’Бейбе…

— Скільки разів ти вже сьогодні плакав, Чарлі? Рюмсаєш увесь день.

Чарлі закопилив губу, наче дитина, яка ображена на себе саму й нічого не може з цим удіяти. Він знав, що в результатах гонки і в тому, що не потрапить до команди, як сподівався, варто звинувачувати лише себе.

— Вибач, — тихо промовив юнак.

— За що ти вибачаєшся?

— Я поганий водій і провалив тест, — відповів Чарлі. Він знову ледь стримував сльози. — Вибач, що змарнував твій час.

— Іди сюди, нумо, — спокійно проказав Бейб, відчиняючи дверцята машини і смикаючи цього дурника за руку, щоб дістати його звідти. — Якщо хочеш вибачитися перед кимось, то спершу варто вибачитися перед собою. Ти добре їздив. Може, варто себе похвалити?

— Але я програв.

— І що? А ти збирався перемогти у першому ж заїзді?

— Але якщо я не переміг…

— Дуже добре, Чарлі, — перебив їхню розмову Алан. Молодий капітан підійшов до них зі своєю звичною приязною усмішкою, за ним прямували інші члени команди. Побачивши їх, Чарлі захотілося заплакати ще більше. Він справді сподівався стати частиною команди, та врешті дійшов лише до проб.

— Дякую, — тихо відповів юнак. Йому здавалося, що він підвів усіх, змушуючи дивитися на свою незграбну їзду. — Вибачте, що змарнував ваш час.

— За що ти вибачаєшся? Це було весело, — усміхнувся Алан, а тоді легко поплескав Чарлі по плечу. — Як на першу спробу, то ти впорався дуже добре.

— Ні, мені ще треба багато тренуватися.

— Оце правда, — капітан кивнув. — То як щодо того, щоб розпочати тренування завтра? Усі прийдуть і ви зможете попрактикуватися разом.

— Тренування?.. — Чарлі, досі розлючений на себе, здійняв голову, щойно усвідомив дивину слів Алана. — Завтра?

— Так. Зможеш? Якщо тобі набридло навчатися з Бейбом, можеш випробувати інші техніки з рештою членів команди. 

— Я… можу навчатися з іншими?

— Звісно, — засміявся Алан, наче Чарлі бовкнув якусь дурницю. — Члени команди допомагають тренуватися один одному. Інакше навіщо об’єднуватися в команду?

Аланове «члени команди» відлунювало Чарлі у вухах знову і знову, і йому знадобилося кілька секунд, щоб їх усвідомити.

То він таки доєднається до команди?

— Що таке? Ти радий? — побачивши, що юнак непорушно застиг на місці, запитав Алан. Капітан думав, що, почувши новину, той застрибає від радості.

— Ти приймаєш мене в команду? — перепитав Чарлі, досі не в змозі повірити в те, що все це відбувається насправді.

— Так.

— Але я програв у заїзді.

— А я не казав, що ти маєш виграти, щоб приєднатися до нас. Ти мав просто змагатися з Бейбом! — засміявся Алан, радий, що вдалося збити з пантелику цього дурненького малого. Почувши правду, Чарлі мав дуже розгублений вигляд. — Я не очікував, що ти так добре триматимешся поряд із Бейбом. Іншим членам команди ніколи не вдавалося його перемогти.

— Ой, а я думав…

— Я лише хотів побачити, як ти водиш. І скільки у тобі запалу, щоб змагатися, — м’яко промовив капітан, наче до дитини. — Я побачив, що ти бився до останнього раунду, навіть розуміючи, що не маєш шансів на перемогу. У той момент я вирішив узяти тебе. Просто хотів оцінити твої зусилля.

"..."

— Для мене це було вирішальним аргументом.

"..."

— Тож… вітаємо в команді, Чарлі.

Юнак стояв було з опущеною головою, як сумна собака. Та опам’ятавшись і второпавши все, він широко всміхнувся, наче щойно виграв у лотерею. Чарлі підстрибнув на місці, а тоді розвернувся до стрункої постаті позаду і міцно обійняв. Молодий альфа підняв Бейба і закружляв його, наче божевільний. Усі розсміялися.

— Годі! Мені паморочиться в голові! — поскаржився Бейб, поплескавши енергійного малого по плечу, а той був настільки щасливий, що не міг вгамуватися. Та що казати — він радів не менше, аніж Чарлі. Спершу Бейб справді думав, що Алан може не захотіли прийняти Чарлі в команду, раз установив таке правило. Та коли зрозумів, що задумав капітан, то в нього наче гора впала з пліч.

Чарлі припинив кружляти партнера, наче ляльку, та відмовився його відпускати. Він обійняв Бейба міцніше, а тоді опустив голову і швиденько поцілував, наче забув, що вони перебувають серед людей.

— Ох, добре, добре, дурбецало, — хоч він дещо соромився пориву Чарлі, на який усі зреагували підбадьорливими й глузливими вигуками, та не міг не відповісти юнакові усмішкою.

— Я справді тебе кохаю…

— Стоп, — почувши дивні слова Чарлі, Бейб рвучко здійняв руку і прикрив йому рот. На щастя, хлопець говорив не надто голосно, тож інші нічого не почули. Але він сам усе добре розчув.

— Промовиш це ще раз — і я вщипну тебе за член.

— Омгм, — промимрив Чарлі, бо партнер досі затуляв йому долонею рот, але було і так ясно, що він широко всміхається.

В очах команди пара мала водночас милий і привабливий вигляд, адже рідко можна було побачити, щоб Бейб настільки поступався комусь. Раніше важко було собі навіть уявити, щоб хтось підхопив його на руки і закружляв, наче дитину, серед стількох людей.

Та Чарлі міг це зробити. 

І саме тому Вей вирішив розвернутися і піти, не попрощавшись.

 

____________

 

— Усміхаєшся, наче божевільний! — голосно промовив Бейб, помітивши, що Чарлі сидить на одному місці й переглядає фото на телефоні. Старший альфа встиг прийняти душ і одягнутися, а цей малий досі не покинув свого заняття.

— Я щасливий.

— Ох, знаю, — Бейб похитав головою і сів поруч із Чарлі, кинувши погляд на фото, яке той зробив на полі. Це був перший знімок команди, який хлопець зняв на Polaroid — своєрідна традиція: коли в команді з’являвся новий учасник, таке фото кріпили на дошку в клубі. З кожним поповненням світлин ставало дедалі більше. Ідея належала Аланові, і з часом усі її перейняли.

— Таке миле фото. Глянь, — Чарлі повернув екран, щоб показати фото їх обох. Тоді Чарлі раптом притягнув Бейба до себе, притиснувся щокою до його щоки і сфотографував, перші ніж той устиг схопитися. Його обличчя було повністю відкритим, а усмішка Чарлі — сліпуче-дурнуватою. 

— Нікому не показуй… — тихо промовив Бейб, побачивши свій вираз обличчя.

— Гаразд, нікому не покажу, — пробурмотів Чарлі, усміхаючись. — Фото миле, залишу його для себе.

Бейб нишком зиркнув на нього й собі всміхнувся. Водночас знаменитий гонщик вагався, дістати річ, що він заховав у тумбочці, чи ні. Він тинявся туди сюди, аж поки не вирішив: якщо справді цього хоче, то треба зробити це швидко. Бо якщо не зараз, то коли?

Бейб глянув на Чарлі, який гортав фото на телефоні, щоб переконатися, що він не дивиться, і повільно потягнувся до нижньої шухляди, діставши звідти білий паперовий пакет.

— Чарлі, — погукав він.

— Що? — відгукнувся хлопець, не піднявши голови. Бачачи, що Чарлі настільки захопився знімками, Бейб роздратовано зітхнув, а тоді простягнув до нього пакет із тупим виразом обличчя, наче взагалі не збирався його дарувати. — Га? Що це?

— Відкрий і глянь, — просто відповів старший альфа. З сяючим поглядом юнак узяв пакет, відчуваючи певне збентеження. 

Коли Бейб кивнув, Чарлі повільно розгорнув паперовий пакунок і побачив якусь чорну річ усередині. Він дістав її, щоб роздивитися, і зрозумів, що тримає в руках гоночні рукавиці.

— Як гонщик, ти повинен мати власні рукавиці, — тихо проказав Бейб.

Чарлі вертів їх так і сяк, наче ніколи в житті такого не бачив. Уважно оглянувши подарунок, він помітив білу літеру Ч, вишиту на манжеті.

— Літера Ч… — Чарлі провів по ній кінчиками пальців.

— Ч, бо Чарлі. Я підписав їх, щоб не загубилися, — пояснив Бейб у своїй звичній манері, навіть не уявляючи, що ці слова змусили серце хлопця шалено калатати. — Я замовив їх спеціально для тебе, а не взяв готові з супермаркету. Приміряй.

Хлопець усміхнувся і одягнув одну рукавицю. А тоді всміхнувся ще яскравіше, виявивши, що вона підходила ідеально. Рукавиця повторювала обриси його тіла так, наче вони були народжені одне для одного.

— Зручно?

— Ідеально! — Чарлі обернувся й подарував партнерові щасливу й вдячну усмішку. На мить Бейбові здалося, що навіть щасливішу, аніж коли він позичив юнакові машину. Вартість рукавиць ж була в мільйон разів меншою, ніж спорткара. Або й у десять мільйонів… точно не менше. — Дякую. Я завжди одягатиму їх, коли сідатиму за кермо.

— Окей, носи обережно, не загуби.

— Гаразд, — енергійно кивнув Чарлі. Узявши до рук телефон, він наче згадав про щось.

Юнак увімкнув камеру, перемкнув її на відеорежим, а тоді простягнув перед телефоном руку в рукавичці й почав вертіти нею, наче дитина новою забавкою.

— Перші рукавиці… і їх для мене купив Пі’Бейб, — продовжуючи демонструвати подарунок, тихо проказав Чарлі, наче хотів записати спогад про цей момент. — Спецзамовлення. І тут літера Ч.

Він підняв зап’ястя, щоб показати на камеру літеру Ч, вишиту на манжеті. 

Побачивши це, Бейб не стримав усмішки. Чарлі мав щасливіший вигляд, аніж він міг собі уявити.

— Ч, тому що Чарлі. Це означає, що ця пара рукавиць — єдина у світі. І вони лише мої.

Тон його голосу, вираз обличчя і жести викликали у Бейба дивне відчуття. Наче він дав комусь дрібничку, але для цієї людини вона була цілим світом.

Скільки людей справді вміють цінували подарунки?

Чи знав він ще когось такого, окрім Чарлі?

— Чарлі… — м’яко погукав Бейб. Тонка рука потягнулася до вродливого обличчя хлопця, обернувши його так, щоб обидва альфи зустрілися поглядами. Бейб хотів знову заглянути в ці широко розплющені очі й побачити у них власне відображення. Хотів бачити, як Чарлі дивитися на нього. І водночас прагнув дізнатися, якого виразу набуло його обличчя перед цією людиною. Відображення в очах Чарлі мало дуже щасливий вигляд.

— Я…

— Що? — Чарлі схилив голову і глянув на Бейба, наче хотів щось сказати, та був надто приголомшений, щоб видобути з себе ще хоч звук. 

— Я… це я… — Бейбові було складно вимовити те, що збирався. Він зупинився і кілька разів удихнув, щоб зосередитися. І щоб примусити себе висловити те, що у нього на думці, аби партнер про це знав. Чим більше він дивився в очі Чарлі, тим більше хотів промовити це, та не міг. — Зачекай хвилину, заспокойся.

— Навіщо?

— Я хочу сказати… Я… — зараз Бейбові було некомфортно, і він дратувався. Альфа міцно стиснув кулаки і вдарив ними по ногах, ніби караючи себе за те, що не може вимовити кілька простих слів, хоч у житті він стикався з багатьма випробуваннями, значно важчими за це.

Дивно, та хоч Бейб не проронив ні слова, Чарлі всміхався так, наче розумів, що означає цей жест партнера.

Юнак потягнувся рукою, запнутою в рукавицю, до Бейбової щоки і схилився, щоб поцілувати його. Він лише легенько торкнувся партнера вустами й одразу відступив, даючи своєму серцю шанс вгамуватися. Чарлі не розплющував очей.

— Це нічого, якщо ти не можеш сказати, — м’яко промовив хлопець, майже прошепотів. Він досі всміхався. — Ти й не маєш.

"..."

— Я знаю.

І Чарлі справді знав, хоч Бейб і не озвучив цього. Цьому дурненькому малому було добре лише з Бейбом.