Минав час і чимало речей змінювалося. Бейб і Чарлі зближувалися, вони проводили разом майже увесь час, що неминуче тягло за собою певні наслідки.

Чесно кажучи, Бейб ніколи б не міг подумати, що Чарлі увійде в його життя настільки глибоко. Спочатку він збирався викликати малого лише за потреби, а після всього вони мали б розходитися в різні боки. Спершу так і було, але з часом його бажання настільки зросло, що він не міг дозволити Чарлі ходити туди-сюди. Навіть коли вони не займалися нічим таким, Бейб хотів повсякчас бачити юнака поруч із собою. Було схоже, наче він всиновив хлопця-альфу.

На щастя, Чарлі було легко керувати: він боявся партнера настільки, що не смів виявляти забагато впертості чи непослуху. Щойно Бейб пускав у голос трохи роздратування, юнак із легкістю здавався. Якщо він велів Чарлі щось зробити, той робив. І не смів утнути щось таке, що б не сподобалося Бейбові. Чарлі був невинним і трохи дурненьким, інколи нариваючись через це на різкі слова партнера, та Бейб почав звикати до цього, ставлячись як до дрібниць. А от що справді тривожило, то це те, що Чарлі поводився, як його охоронець.

Якось вони пішли до торгового центру і юнак мало не пожбурив Бейбового друга на подлогу посеред молу лише тому, що той підкрався ззаду, щоб налякати його. Зрештою, відбувся переляком якраз отой друг. Можливо, це була вина Бейба, адже він не попередив нікого, що прийде з особистим охоронцем. 

Часто йому здавалося, що Чарлі був одержимий тим, щоб пильнувати його. До прикладу, юнак заледве дозволяв Бейбові виходити кудись самому. Інколи він просто хотів спуститися до магазину в житловому комплексі, але Чарлі завжди слідував за ним. Навіть коли він отримував подарунки від вболівальників, які прийшли зустрітися із ним на стадіоні, хлопець одразу ж перехоплював їх і розпаковував самотужки. Якщо всередині була їжа, то спершу він куштував її сам, наче остерігаючись отрути. 

Не дивно, що Вей почав називати Чарлі «сторожовою собакою», адже юнак й справді, наче той доберман, завжди був готовий захищати його. 

— Смачно? — запитав Чарлі у Бейба, який ласував яскравим морозивом. Він легенько підштовхнув Бейба, щоб той перемістився на внутрішній бік тротуару, а сам йшов скраю, бо біля житлових будинків мотоцикли часто їздити по пішохідних доріжках, тож він пильнував за ними й за іншими людьми також.

— Навіть не думай! — замість відповіді Бейб рвучко обернувся на Чарлі, мовляв, він не збирається ділитися з ним їжею. Юнак легко засміявся на те, що його прийняли за потенційного смаколикового злодія. 

— Схоже, й справді смачне. Я б з’їв усе, — з усмішкою проказав хлопець. Обоє розуміли, що зараз йдеться геть не про морозиво.

— От паскудник! — трохи оторопіло відповів Бейб. Чарлі ж не промовив ні слова; з його вуст не сходила усмішка, коли він потягнувся до рюкзака і дістав невеличку упаковку серветок. Узявши одну, він заходився витирати липкі пальці красеня-альфи, а тоді кивнув і звелів загорнути в серветку паличку від морозива, щоб те й далі не стікало йому на руки.

— Збираєшся сьогодні в клуб? — запитав Чарлі. — Чув, як Пі’Вей запрошував тебе.

— Не знаю. Побачимо, — неясно відповів Бейб. — А що? Хочеш зі мною?

— Що ж, якщо ти підеш… то і я також.

— Завжди і всюди. Та я хіба в душі маю хоч трохи приватності, ти всюди ходиш за мною! 

— Я часто й у душ до тебе навідуюся, якщо ти забув.

Бейб обернувся до юнака, який тепер узявся відпускати непристойні жарти щодо нього, як красень-альфа робив це раніше. Цей малий справді переймав у нього все.  

— Розберемося з цим згодом. Якщо хочеш — ходімо.

— Що це у тебе на думці?

— Хочу спробувати дещо нове, — юнак лише знизав плечима, тим часом як Бейб занурив у рота напіврозтале морозиво цілком, а тоді вийняв його з хитрим виразом обличчя, який дещо злякав Чарлі. — А то все одне й теж. Набридааає.

Бейб особливо виділив «одне й те ж», змушуючи хлопця важко зітхнути: оці постійні кепкування неабияк втомлювали. Партнер міг зачепитися за будь-яку, навіть найменшу, дрібницю.

— Якщо тобі нудно — іди собі.

— Намагаєшся мене спровадити?

— Ні, — Чарлі захихотів, утираючи морозиво з кутика вуст Бейба. — Просто хочу, щоб ти побачився з друзями.

— Оу…

— Що?

— Моя минула зустріч із другом обернулася надзвичайними заходами!

— Хіба ж він лише друг?

— Та друг! — Бейб невдоволено скривився, дивлячись на метикуватого малого, який поводився власницьки, коли він зустрічався з друзями. Хоча й сам Бейб ставився до нього, як господар до власного собаки.

— Кажу ж тобі — іди розважся з друзями, — буденно промовив Чарлі. Й хоч партнер завжди шукав проблем на свою голову, він змирився з цим. У цьому був увесь Бейб. — Але я не дозволяю тобі спати з ким-небудь.

— Ти ж сказав, що підеш зі мною, хіба ні? — глянув на нього Бейб. — Усе моє тіло просякнуте твоїм запахом. З ким іще я можу спати?

— Хтось запевняв, що у мене немає запаху.

— Ти пахнеш не як альфа, а як пес, — юнак лише всміхнувся, почувши це. Він обожнював, коли Бейб пахнув ним. Принаймні, цього було досить, щоб інші люди, які посягали на нього, знали, що Бейб має постійного партнера-альфу.

— Це ж чудово.

— Чудово? Я тхну собакою.

— Це вже занадто. Я не можу цілувати… ах!

Пуф!

Поки двоє молодих людей сперечалися через дрібниці, хтось раптом кинувся до них і вдарив Чарлі зі спини. Юнак шоковано оглянувся. Тим часом особа позаду втратила рівновагу і мало не впала долілиць. На щастя, Чарлі встиг ухопити незнайомця за талію, перш ніж той опинився на землі. 

— З тобою все гаразд? — стурбовано спитав Чарлі в хлопця, який наштовхнувся на нього, і допоміг йому піднятися. Той виявився дрібним і миловидним, та ще й із легким запахом омеги. 

— Так, у-усе добре, — знервовано проказав юний омега, схиливши голову перед Чарлі. — Прошу вибачення. Я спіткнувся на тротуарі.

Інстинктивно Бейб одразу обернувся в той бік. Він трохи нахмурився, побачивши, що дорога була рівною — ані тротуарів, ані чогось іншого, об що можна було б перечепитися. Та гонщик не надав цьому значення: спіткнутися можна де-завгодно. Він сам частенько плутається в ногах. Певно, і цей омега так само. 

— Добре, що ти не поранився, — із ввічливою усмішкою заспокоїв хлопця Чарлі. Та Бейба роздратувало те, що його малий ніяк не відпускав руку омеги. Та ще й потирав великим пальцем шкіру на тильній стороні долоні.

Що за?..

Бейб глибоко вдихнув і глянув на морозиво, що через зіткнення опинилося на землі. Чесно кажучи, він геть не засмутився б, якби це сталося випадково. Але те, що він зараз бачив — вираз обличчя омеги, його усмішка, блискіт очей — свідчило, що інцидент був навмисним. 

Та цуцик на ім’я Чарлі, схоже, не здогадувався про це.

— Мені справді шкода, Куне…

— Чарлі… — послухавши цей пустий діалог, Бейб відчув ще більше роздратування. Ну зіткнулися ви, то хіба не досить схилити голову на знак вибачення і розійтися? Необхідно стовбичити і чекати обов’язкового представлення? До того ж ці двоє досі теревенили, геть не звертаючи уваги на Бейба, який із високо піднятою головою стояв поруч.

Чарлі навіть не зважав на своє морозиво, що опинилося на землі. Цьому бовдуру справді варто було б обернутися і побачити це на власні очі.

— О… Куне Чарлі, ще раз вибачте, — юний омега схилив голову і вкотре повторив свої вибачення із усмішкою на устах, що встигла розлютити Бейба. Чарлі обережно відсторонився й підніс руку омеги до кінчика свого носа, наче збирався обнюхати незнайомця. А той у відповідь злегка усміхнувся, розвернувся і попрямував у тому напрямку, звідки було з’явився.

Хіба ж це можна вважати випадковістю? Йому навіть було не по дорозі з ними. Просто раптом вигулькнув поряд із Чарлі, а тоді подався туди, звідки прийшов. Нісенітниця.

А цей дурненький альфа нічого не зауважив. Ще й наблизився і ретельно обнюхав омегу.

— Оце несподіванка. Я думав… оу, — Чарлі збирався було обернутися і заговорити з Бейбом, аж раптом здивовано зойкнув, бо того не було поруч. Він помітив лише залишки морозива на землі й спину партнера вдалині, тож поспішив за ним.

— Чому ти не зачекав? Куди так квапишся? — спокійно запитав юнак, не розуміючи, що він зробив не так. Тим часом Бейб навіть не дивився на нього, не стишуючи ходи і не озиваючись.

— Пі’Бейбе.

Бейб не відповідав. І Чарлі почав здогадуватися, що мусів чимось розізлити його.

— Зачекай, Пі’Бейбе, — юнак відчув роздратування партнера і вхопив його за зап’ястя, намагаючись зупинити. Однак Бейб не збирався нічого пояснювати. Він навіть не обернувся, щоб глянути на Чарлі. — Що сталося? Ти злий на мене?

Красень-альфа мовчав. Тож Чарлі мусів скористатися своїм куцим мозком, щоб розібратися, чому він поводиться ось так.

— Це тому, що я впустив твоє морозиво? — запитав Чарлі з винуватим виразом обличчя. Він намагався заглянути Бейбові в очі, але той відвертав голову, наче не хотів бачити його. — Вибач, я повернуся і куплю тобі нове.

— Не прикидайся, наче ти не знаєш! — нарешті озвався Бейб, але звучав він дуже неприємно.

— Пі’Бейбе…

— Я не злюся! Ходімо! — розлючено відказав Бейб, намагаючись струсити руку Чарлі. Та хлопець тримав його міцно, розуміючи, що якщо відпустить — той піде.

— Зачекай хвилю. Пі’Бейбе, що з тобою? — Чарлі таки намагався змусити Бейба поглянути на нього. А гонщик постійно відводив погляд. 

— Навіть не знаю. Може, спитати в омеги, якого ми нещодавно зустріли?

— Навіщо питати у нього? — юнак звів догори брови, не до кінця розуміючи, про що це говорить Бейб. Але розгледівши його вираз обличчя, Чарлі почав здогадуватися. — Тобі не сподобалося, як я з ним говорив?

— Чого ж? Говори собі, як хочеш. Мене це не стосується.

«А його це добряче розізлило», — подумав Чарлі.

— Пі’Бейбе, — м’яко проказав він, намагаючись втримати партнера за руку. Але Бейб продовжував вириватися, тож пальці Чарлі врешті зісковзнули на тонке зап’ястя, щоб не дати йому втекти. — А якби він упав? Я лише підтримав його. Хочеш сказати, краще б я дав йому забитися?

— Впіймав ти його чи ні — справа твоя. Я не сказав ні слова, — відповів Бейб, прикидаючись байдужим, та вираз його обличчя свідчив про геть інше. То як Чарлі міг не помітити його злості?

— Бачу, все трохи не так.

— Що ж, я справді промовчав. Роби, що хочеш. Не знаю, що не так.

— Тоді чому ти поводишся отак? Я не можу навіть запитати?

— Дідько, як ти мене бісиш!

— Пі’Бейбе, спочатку вислухай.

— Не хочу слухати! — Бейб спробував викрутити зап’ястя, щоб вирватися від Чарлі. Але юнак був більший і сильніший, тож він не міг струсити чужої руки. — Відпусти мене!

— Я тебе не відпущу.

— Пусти! Не хочу чути запаху твого омеги!

Чарлі дещо здивувався, почувши це. Хоч він інколи потребував багато часу, щоб здогадатися про щось, ці слова Бейба були доволі однозначними: красень-альфа злився не через те, що він допоміг омезі — просто юнак тримав його в своїх руках занадто довго.

Але хіба це тривало довго?

— Пі’Бейбе, я обійняв його лише на мить. Звідки взятися запаху? — Чарлі досі намагався говорити спокійно, та Бейб, схоже, не хотів нічого чути. Зараз його охопила лють, тож ні про які балачки не могло бути й мови, але хлопець не хотів відпускати Бейба, поки той перебував у такому стані. З одного боку, Бейб здатен і сам впоратися з гнівом, якщо докладе зусиль. З іншого, якщо зараз залишити його самого, то він може накрутити себе ще більше. Тож Чарлі мусів діяти швидко.

— Ти сам відчуваєш запах. Як ти можеш казати, що від тебе не пахне?!

— Який запах?

— Я все бачив, Чарлі! — в пориві гніву Бейб нарешті вирвався з хватки партнера. Зрештою, він був альфою. І йому не бракувало сили, особливо коли він лютував… навіть якщо йшлося про те, щоб зрушити з місця слона. — Я знаю, що ти потай обнюхував його! Я не сліпий!

Чарлі мовчав. Він і гадки не мав, як пояснити все Бейбові. Якщо він скаже, що не робив цього, Бейб не повірить, бо його власні чуття дали йому достатньо доказів. Та якщо зізнається, що, здається, чув запах цього омеги раніше, цим він може зробити ще гірше. 

— Ти казав, що любиш мій запах понад усе, але щойно зустрів омегу — не втратив нагоди обнюхати його!

— Все не так. Я…

— Тобі не треба нічого казати! Якщо ти його собі вподобав, я піду!

Від гніву обличчя Бейба розчервонілося. Після всіх цих волань він підняв кулак, щоб стусонути Чарлі в плече, як зазвичай робив, коли злився.

— Пі’Бейбе, боляче! — Чарлі також підвищив голос. Насупившись, юнак схопився рукою за місце удару. 

— Смієш огризатися?

— Я ж казав: хочеш злитися — злися, але не розпускай рук! Чому ти не слухаєш?

Серйозний тон та невдоволений вираз обличчя Чарлі втихомирили Бейба. Звісно, його гнів нікуди не зник. Така вже була у нього натура: чим більше його лаяли, тим більше він ставав на диби. Та зараз перед ним був Чарлі, й це зводило Бейба з розуму: він не знав, як інакше виразити своє розчарування, окрім як волати партнерові в обличчя.

— Hijo de tu chingada madre!

*Клятий сучий сину! (ісп.). Від перекладачки: ОМГ, іспанська! ХD Drama queen з колоритом))

Бейб вилаявся іспанською, а тоді тупнув ногою і пішов геть. А спантеличений юнак залишився стояти на тому ж місці: він не второпав слів Бейба, але було очевидно, що то був якийсь прокльон.

— Пі’Бейбе! Я не зрозумів, що ти щойно сказав!

Але скільки б не скаржився, Чарлі нічого не міг вдіяти. Тож він мусів піти за Бейбом, бо цей був обов’язок, який він сам на себе поклав, хоч інколи виконувати його було складно.

.

.

— Я можу також прийняти ванну?

— Вимітайся!

Сторожовий собака просто стояв там із винуватою мордою. А Бейб досі не міг перестати гніватися. Повернувшись до квартири, він став ігнорувати хлопця: всівся дивитися шоу і поїдати снеки. Чарлі випробовував власну вдачу, закидаючи його запитаннями, та він не зважав на них. Коли хлопець спробував обійняти і поцілувати Бейба, партнер відштовхнув його своїми стрункими ногами, не даючи наблизитися.

А тоді пішов ніжитися в джакузі наодинці. Й відмовився запрошувати Чарлі з собою.

Розслабившись, Бейб дрімав у ванній, наче йому було байдуже, що юнак стоїть поруч, повісивши голову. Чарлі знав, що це було одне з улюблених місць партнера, де він знімав утому чи роздратування. У квартирі Бейба була окрема кімната зі скляними стінами з двох сторін, що відкривала прекрасний краєвид, задекорований рослинами, які важко було відрізнити від справжніх. Посередині стояла кругла джакузі, де на поверхні води плавали рожеві пелюстки троянд. Простір наповнював аромат улюбленої свічки Бейба, перетворюючи кімнату на спа.

Однак важко було собі уявити щось привабливіше, аніж красеня-альфу в тонкому білосніжному халаті.

— Я теж хочу поніжитися… — наполягав Чарлі. Він наблизився і опустився на коліна поряд із ванною, спершись підборіддям на її край і спрямувавши на партнера благальний погляд, хоч той і лежав із заплющеними очима. — Можна я також залізу? Пі’Бейбе?

— НІ.

— Пі’Бейбе…

— Якщо хочеш полежати у ванній, зачекай, поки я вийду, — відповів Бейб, не розплющуючи очей, щоб поглянути на Чарлі.

— Але я хочу з тобою.

— Ти занадто великий, мені буде незручно.

— Не бачу жодних незручностей, ми ж часто приймаємо ванну разом.

— А сьогодні мені незручно.

Погляд Чарлі зробився сумним-сумним. Цілий день він з усіх сил намагався переконати Бейба, але, схоже, партнер не міг позбутися свого гніву так легко. Спершу він гадав, що Бейб просто не захоче, щоб Чарлі спав із кимось іще. Але юнак і подумати не міг, що простий доторк стане такою проблемою. Сам Бейб наче не поводився власницьки, коли до Чарлі наближалися інші люди. То чому зараз він так розізлився?

— Я справді не думав про нього нічого такого, — м’яко проказав хлопець, та Бейб досі вдавав із себе байдужого. — Зізнаюся, я хотів обнюхати його, але це було не те бажання…

“...”

— Я знаю, що він не спіткнувся, а навмисно підійшов і врізався в мене, — слова Чарлі змусили співрозмовника трохи насупитися. Десь у душі Бейб зітхнув із полегшенням: принаймні, Чарлі не був цілковитим бовдуром. Але його серце скипіло, щойно він знову подумав про це. Чарлі повівся на трюк того омеги і потай обнюхав його. — Очевидно, що йому був потрібен ти. Тому я й мусів запам’ятати його запах.

“...”

— Я боявся, що він може щось із тобою зробити.

Партнер ніяк не реагував, та Чарлі відчував, що той слухає його. На мить запала тиша, бо Бейб відмовився відповідати, та хлопець не знав, що іще сказати. Врешті старший альфа поволі розплющив очі.

— Хто ризикне заподіяти мені шкоду? — він перевів погляд на Чарлі, перш ніж спитати.

— Хіба ти не знаєш, скільки людей намагаються створити тобі проблеми?

— Гадки не маю. Це не має значення. Важливо інше: а ти звідки про це знаєш?

— Я ж постійно з тобою. Як мені не знати? — Чарлі обережно торкнувся кінчиками пальців поверхні води у ванній і повів ними туди-сюди, розганяючи трояндові пелюстки, поки не зміг побачити м’яку гладеньку шкіру, що ховалася під ними. — Є чимало людей, які люблять тебе, але не менше й тих, хто піде на такий ризик.

— Це не дивно — я ж відомий. А це часто бісить людей.

— Отож бо й воно. Але я не дарма пхаю всюди свого носа, — юнак понизив голос, не в змозі відвести погляду від Бейбових прекрасних ніг. — Ти не помічав: коли я відкриваю твої подарунки, там часто виявляються якісь дивні речі?

Бейб не відповів, та він знав, що Чарлі правий. Відколи він став популярним, його обожнювало чимало людей, але водночас й ненависників стало більше. В цьому не було нічого дивного. Суспільство покладало на знаменитостей чимало надій. Його любили та ненавиділи сильніше, ніж інших, адже він мав щось, чого не було у них. «Але що тут такого?» — думав Бейб. Усе було так, як і має бути. А якщо в когось із цим проблеми, то це в тих, хто ладен покинути власне життя задля турботи про інших. Та яке йому до цього діло?

— То ти завжди поводитимешся, як мій охоронець, Чарлі?

— Що ж, я хвилююся за тебе.

— Але ми про таке не домовлялися, — серйозно промовив Бейб. Він ділився з хлопцем інформацією про спорткари та досвідом гонок, але не прагнув за це плати у вигляді захисту. Він хотів Чарлі для власного задоволення.

— Про те, що ти будеш добрим до мене, ми теж не домовлялися.

Бейб застиг. Невже Чарлі вирішив, що вони обоє порушили угоду? Красень-альфа не вважав, що зайшов занадто далеко, бо він просто робив те, що хотів. Ніщо з цього не було зроблено для Чарлі.

— Коли це я був добрий до тебе? — спитав Бейб, насупившись, щоб продемонструвати, що він геть не добрий. Лише такому дурному малому, як Чарлі, могло примаритися таке.

— Якщо захочеш, я віддам за тебе життя. Ти ж знаєш, правда?

— Не знаю, чому я засмучуюся через тебе. Якщо ти чогось хочеш — я даю тобі це. От і все.

— Але є певні речі, про які я не просив.

— Вважаєш мене надокучливим?

— Ні, — Чарлі засміявля й підняв руку, щоб зупинити альфу, поки той знову не скипів. — Я маю на увазі, що ти робив деякі речі, навіть не усвідомлюючи їхньої важливості для мене.

“...”

— Не знаю, свідомо це було чи ні, але прийматиму це як особливу увагу.

Вони мовчки зустрілися поглядами. Аромат, що наповнював повітря, враз змінився. Це запах свічки чи Бейба? Чарлі міг із впевненістю сказати тільки одне — цей запах лише посилював його одержимість Бейбом. Він укотре підпадав під дивні чари цієї людини. З плином часу вони діяли все інтенсивніше, і юнак боявся, що одного дня він просто не зможе зупинитися. 

— Якщо хочеш скупатися — іди сюди.

Чарлі всміхнувся, зачувши цей дозвіл. Він піднявся і рвучко роздягнувся, тоді стягнув окуляри і вклав їх зверху на гору одягу, залишившись повністю голим. Тоді хлопець ступив до ванни і сів навпроти Бейба. Їхні ноги торкнулися під водою, але жоден не побажав відсунутися — обоє насолоджувалися контактом.

— Було боляче? — запитав Бейб після того, як вони кілька хвилин мовчки дивилися один на одного. — Коли я вдарив тебе в плече?

— Та ні, не боляче, — з усмішкою відповів Чарлі, торкнувшись місця удару. — Я ледь помітив. Але сказав, що болить, щоб ти відчув себе винним і перестав злитися на мене.

— От гівнюк!

— Але я волів би, щоб ти взагалі так не робив, — тихо промовив хлопець. Бейб не сперечався, тож Чарлі продовжив, бажаючи поділитися: — Ти можеш лаяти мене, проклинати, я не проти.

"..."

— Але давай не будемо битися?

“...”

— Не хочу, щоб ти зробив щось, через що потім шкодуватимеш.

Бейб не знав, чи в житті хоча б хтось звертався до нього з такими словами, але, наскільки він міг пригадати, такого ніколи не траплялося. Хто б це не був, вони завжди говорили щось на кшталт: «Не бери в голову», та жоден не посмів би сказати Бейбові, що він може пошкодувати про власний вчинок. Він знав про свій кепський норов і шкідливі звички. Часто його поведінка бісила його самого. Але коли емоції брали гору, зазвичай йому бракувало витримки, щоб спинитися.

Може, цей малий і буде його витримкою?

Бейб не відповів. Натомість він зрушив з місця, скинув із себе тонкий промоклий халат і жбурнув його поза ванну. Далі альфа повільно наблизився до особи навпроти. Бейб вхопився за його широкі плечі, піднявся і всівся на партнера зверху.

— Ти більше не злишся на мене? — м’яко запитав Чарлі. Зараз Бейб був так близько до нього, що їхні подихи майже перемішувалися.

— Не знаю, — тихо відповів Бейб. — Але мені шкода, що я поводився як ідіот. 

"..."

— Вибач, що вдарив тебе.

Цих слів було досить, щоб викликати усмішку на обличчі Чарлі. Юнак зачерпнув рукою воду і пролив її на спину Бейба, а тоді провів по ній згоди донизу, ніби хотів викупати його. Бейб переніс на Чарлі всю свою вагу, вклав голову на його широке плече і дозволив партнерові торкатися його де завгодно без жодних протестів.

— Вода не надто гаряча? — запитав молодий альфа, повільно проводячи носом уздовж щоки Бейба. — Ти весь почервонів.

— Ні…

— Ти впевнений…

— Хмм… — ось і все, що відповів Бейб. Він обхопив долонями обличчя Чарлі, схилився і ніжно поцілував його. Їхні тіла ковзали одно не одному без проникнення. Повільно вверх, повільно вниз. Знову і знову, аж поки їм не ввірвався терпець. Солодкий поцілунок став палкішим.

Звук глибокого поцілунку зводив їх із розуму. Обидва альфи притиснулися один до одного настільки сильно, що між ними геть не залишилося місця. Їхні руки пестили тіла, бажаючи пізнати їх до кінця, щоб ані сантиметр не був обділений доторком.

— Так…