— Рушаймо! Швидше!
Він сів навпроти неї та підганяв людей ззовні, і через мить карета загуркотіла по бруківці.
Макс ошелешено подивився на замок Крокс, що віддалявся. Вона незліченну кількість разів уявляла, як би по-різному відбулося її возз'єднання з чоловіком. Однак саме цей розвиток подій був далекий від детально продуманих сцен у її стривоженій уяві.
«Чому... чому ти береш мене з собою?»
Макс могла лише прокручувати питання в думках, дивлячись на свого чоловіка широко розкритими очима, як у лані.
Рифтан дивився на краєвид за вікном, підпираючи рукою підборіддя, і виглядав напрочуд спокійним. Неначе це не він витягнув її з дому після того, як раптово обсипав поцілунками.
«Король Рубен хотів, щоб він заручився з його дочкою. Він не упустить цей шанс!» Ці прокляті слова герцога Крокса відлунювали диявольським шепотом у її вухах. Але так думав не тільки герцог, навіть Максиміліана в це вірила.
Адже принцеса Агнес, яка була королівською особою і мала бути з ним заручена – шанована чарівниця. А Рифтан – один із героїв, який зіграв вирішальну роль в експедиції проти Червоного Дракона.
Романтична історія двох споріднених душ, які билися разом проти монстра і перетворилися на закоханих, пронеслася по місту, як лагідний вітер. Героїв цієї казки очікувало грандіозне весілля після повернення.
Знаменитий воїн Рифтан і талановита чарівниця принцеса Агнес! Максиміліана в думках гадала, що розлучення неминуче, як нестримна лавина, що несеться по крутому схилу. Так би подумав навіть священик, який їх вінчав. Жодна душа не знала про те, що лихі задуми Дюка Крокса стали причиною їхнього шлюбу. У Рифтана були законні підстави вимагати розлучення.
«Але чому ти...?»
Вона крадькома глянула на чіткий профіль Рифтана. Вітерець, що влітав у їхню карету, грався з його пасмами, ніжно колихаючи їх. Його холодний вираз обличчя, що, мабуть, сформувався після суворої експедиції, створював неприступну атмосферу. Його темне волосся було скуйовджене, як пташине гніздо, а засмагла золотава шкіра надавала його мужній вроді ще екзотичнішої атмосфери.
Макс ніколи не бачив принцесу Агнес особисто, але чула звідусіль про її чудову красу. Блискучі світлі пасма і глибокі блакитні очі, неначе океан. Вона не сумнівалася, що якби принцеса стояла поруч з Рифтаном, вони виглядали б як люди з прекрасної картини.
Подумавши так, Макс обережно глянула на своє відображення у склі віконця . Широке чоло, маленький носик та обличчя, яке здавалося їй чудернацьким через великі налякані очі. Темно руде ластовиння на носі та щоках, наче бризки бруду. А її вогняне волосся, яке було заплетене, щоб контролювати непокірні кучері, все ще стирчало, як солома. Ні, її ніяк не можна назвати красунею.
Такі жахливі думки були в її голові. Вона була переконана, що він не хоче, щоб вона була його дружиною. «Має бути іще щось, що ти хочеш, щоб я зробила» — подумала вона, визнаючи свої страхи.
Ніби помітивши, як вона із сумнівом на обличчі пильно розглядає його, він нарешті поглянув на неї. Перехопивши пронизливий погляд Рифтана, Макс швидко опустила голову. Чоловік, побачивши її збентежений вираз, лайнувся:
— Хоч тобі жахливо неприємно бути поруч зі мною, спробуй приховати свою відразу. Я не маю наміру залишати цю карету через слабкодуху дружину!
З хвилюванням, що постійно зростало, Макс поспішно сказала:
— О, ні, ні! Це не с-страшно. Ні, я н-ніколи цього не казала...
—У такому випадку, до чого цей гидливий погляд! — через секунду отруйно кинув він.
У пориві самоосуду Макс поспішно закрила руками обличчя. Хоча це правда, що збентеження викликали її страх і нервозність, вона із запізненням здогадалась, як вона, мабуть, виглядала в його очах через свої гнітючі емоції. Напевно, це змусило його почуватися неприємно.
—Я знаю, що ви добре розумієте, що наша ситуація, — він показав них двох, — не є... нормальною.
Чоловік зітхнув від її впертого мовчання. Але Макс кинуло в холодний піт від його звичайних слів. Він продовжив, цього разу більш спокійно:
—Я мало про вас знаю. Я впевнений, що й ви про мене теж. Проте, тепер ви моя дружина і ми мусимо бути разом до кінця наших днів, як сказано в обітницях... Але як я можу вважати тебе своєю дружиною, якщо ти так тремтиш, перебуваючи поруч зі мною?
— Д-до кінця наших днів... Т-ти в-важаєш мене...
Від її здивованого погляду його обличчя спотворилося, від гніву чи ще від чогось, а Макс розгубила ще дужче.
—Ми одружилися три роки тому. Хіба це не воля небес, щоб подружня пара жила разом вічно?
Вона подивилася на нього так, наче з його широкої шиї виросла друга голова. Максиміліана не могла в це повірити. Цей чоловік справді не має наміру розривати шлюб?
«Можливо, він з якоїсь причини бреше, можливо, його слова для того, щоб висміяти мене, бо він думає, що я не чула про його заручини з принцесою». Незважаючи на його слова, думки в голові Макс текли лише в негативному руслі.
