— Трохи... може трохи боліти.
Через деякий час, що видавався Максиміліані вічністю, дотики його пальців нарешті припинились. Вона протяжно видихнула, її охоплене млявою втомою напружене тіло не могло більше опиратись. Рифтан притягнув її ближче, просунувши руку під талію.
Їхні гарячі тіла діткнулись одне одного. Лише після цього вона усвідомила, що її тіло, як і його, було мокре від поту.
В тьмяному освітлені спина чоловіка виблискувала як золото. Несподівано дівчина згадала, як колись крадькома прошмигнула в кузню і побачила, як виготовляють золоту статую. «Його тіло виглядає ніби гаряча розтоплена маса, яку виливають з печі,» — її думки залишались без відповіді, доки все її тіло тануло неначе саме потрапило у форму з рідким золотом.
— Вдих. Зроби глибокий вдих, — нерозбірливо прошепотів він їй на вухо, в той момент, як спина Макс тремтіла від його дотиків. Несвідомим зусиллям вона розсунула ноги і намертво вчепилась чоловікові в передпліччя. Тоді його нижня частина тіла сильно увійшла між її розведених ніг.
— Ай!
Тупа біль прийшла ще до того, як вона усвідомила, що відбувається. Максиміліана безрезультатно боролась зі страхом, коли чоловік зі стиснутими губами затиснув її під собою. Вона не могла втекти, здавалось, що її серце розбивалось об його міцні груди, поки він глибше проштовхувався в її глибини. Дівчина могла лише плакати дряпаючи його передпліччя.
— Ой, це б-боляче... це боляче, — заквилила вона.
— Це тому, що там ще занадто вузько...
Прохолодний піт, що стікав з його шиї, крапав їй на обличчя. Коли дівчина, щоб уникнути болю, несвідомо відхилилась, він ледь помітно здригнувся і міцніше вхопився руками за її талію. При цьому його чоло зморщилось.
— Будь ласка... не рухайся — несподівано попросив він.
Але Максиміліану поглинала сильна агонія, що мучила її тіло: «Це, це боляче... боляче!»
— Трясця! Не рухайся, будь ласка... ох!
Вона відчула, що тіло чоловіка тремтить і на мить затамувала подих. Міцно обхопивши її за талію, ніби намагався зламати, він нетерпляче почав рухатись. Дівчина застогнала від гострого болю.
Щоразу, як Рифтан рухався, її тіло тремтіло, як човен на бурхливій річці. З часом розум Макс потьмарився: «Що ти зі мною робиш?..» Простирадла, які вона стискала здавалося ось - ось порвуться.
— Ох, холєра!
Макс не могла зрозуміти, скільки часу минуло відколи він здавлено застогнав і припав міцніше до неї. Він важко і гаряче дихав над її тілом. Плечі чоловіка важко здіймались, як під час підйому. Помітивши це все, дівчина відчула, як відчуття втрати охоплює її. У неї затремтіли повіки, поки вона дивилась порожнім поглядом у стелю: « Що щойно зі мною трапилось?»
— Чому...чому ти плачеш?
Лише після його запитання, Макс відчула, що з її очей котяться сльози. Поспішно намагаючись сховати обличчя дівчина відчула його вологий язик на своїх щоках. Вона миттю спробувала відвернутись. Та це лише спонукало Рифтана обхопити її лице, щоб вона не відверталась від нього.
— Не відвертайся!
Від напруженого незрозумілого погляду його темних очей по спині пробігли дрижаки. Після сказаних слів чоловік припав вустами до її мокрих від сліз вилиць.
— Ти тепер моя дружина. Подобається тобі це, чи ні, вже нічого не зміниш.
Потягнувши легенько за волосся, він змусив її до глибокого поцілунку. Вона безпорадно змирилась. Час спливав непомітно...
Тієї фатальної ночі вона не змогла порахувати, скільки разів вони все це повторили. Втративши свідомість, вона прокинулася аж опівдні. На той час він уже вирушив в експедицію. Нянька розповіла їй, що священик виявив сліди незайманої крові на ліжку і оголосив, що їх шлюб був вдалим. Таким був їхній обряд одруження.
Ось і все, що сталося між ними. Вона втратила з ним цноту, а він поїхав у гори Лексос від імені Дюка Крокса. Максиміліані ніколи не спадало на думку, що вони пара. Вона відчувала те саме в цей момент, коли вони нарешті зіткнулися одне з одним через три роки...
