Коли Фу Ши Юй повернувся до палати після оформлення виписки, Лу Хуай уже встиг перевдягтися в новий одяг, який учора приніс Жань Чжао. Той лежав навскіс на ліжку й грався телефоном.
"Можемо йти", Фу Ши Юй простягнув руку, щоб узяти Лу Хуая за лікоть, але той різко підняв руку й замість цього зачепився пальцями за його.
"Завтра в тебе буде вільний час?"
Підводячись, Лу Хуай кинув погляд навколо, переконався, що нічого не забув. Увесь одяг, який вони носили ці два дні, викинули. Через це він навіть трохи поворчав про надмірну розкіш і марнотратство.
"Буде", Фу Ши Юй обійняв його за талію й повів до виходу. "Я ж казав, я зараз вільний кілька днів".
"Добре, тоді підготуйся як слід".
Коли вони зайшли в ліфт, Лу Хуай несподівано обхопив його руку обома руками й, задерши голову, подивився на нього. В очах у нього аж іскрилися радість і захват.
У ліфті були лише вони двоє. Лу Хуай стояв у центрі, і світло згори м'яко падало прямо на нього – він виглядав ніжним і трохи казковим. Фу Ши Юй глянув на нього, не розуміючи, про що йдеться.
"До чого мені готуватись?"
"До побачення!" Лу Хуай зробив вигляд, ніби сердиться, округлив очі, але посмішка на його обличчі зрадила всю грайливість. Сердитим він зовсім не виглядав, радше чарівно серйозним.
"Гаразд".
Фу Ши Юй пригадав, що Лу Хуай і справді щось таке згадував учора ввечері, але тоді він подумав, що той просто пожартував.
Він відвів погляд і подивився на дисплей поверхів – яскраво-червоні цифри ритмічно змінювались, з кожною секундою зменшуючись на одиницю.
"А що ми зазвичай робили на побаченнях?"
Коли вони сіли в машину, Лу Хуай почав нити, щоби Фу Ши Юй пристебнув йому пасок безпеки. Коли той нахилився ближче, Лу Хуай раптом підвів обличчя й майже впритул наблизився до нього, прошепотів з ледь чутним подихом, у якому вчувалась двозначність:
"А ти пам'ятаєш?"
Його губи ледь не торкнулися щоки Фу Ши Юя. Той підвів очі, глянув на нього, ледь посміхнувся і холодно відповів:
"У нас були побачення?"
"Ти, бува, не з кимось мене переплутав?"
Він пристебнув Лу Хуая, не відводячи погляду, спокійно сів на своє місце, увімкнув двигун і рушив.
Лу Хуай трохи остовпів, сидячи на своєму місці. Він зрозумів, що сам собі вирив яму й ще й з радістю у неї стрибнув.
"Ти ж моя перша любов", Лу Хуай смикнув пасок безпеки, повернувся до Фу Ши Юя й з викликом глянув на нього. "Крім тебе, кого ще мені пам'ятати?"
"А ще я мав на увазі..." Лу Хуай гарячково почав шукати виправдання, – "разом поїсти це ж теж побачення".
"Тоді поїмо разом", Фу Ши Юй зупинився на червоне світло й лише тоді зміг повернути голову до Лу Хуая. Він сперся щокою на руку й мовчки вивчав його. Вираз обличчя Лу Хуая був чистим і наївним, та сам він і не помічав, як у кожному порухові прослизає щось, що змушує серце тремтіти.
"Але ж ти кожного разу з'їдав кілька шматків і йшов. Казав, що в тебе зйомки, часу нема."
Лу Хуай натягнуто всміхнувся, розстібнув пасок, сів рівніше й знайшов зручну позу, відкинувшись на сидіння: "Я щось зморився... Посплю трохи."
Повернувшись у віллу, Лу Хуай знову взявся за свою стару звичку сидіти біля вікна й гортати вже до дір зачитаний сценарій. Його доросла роль була не такою вже й великою: історія про возз'єднання після непорозуміння й щасливе завершення.
Посидівши трохи, він приліг на м'який білий вовняний килим. Лежав-лежав і врешті скотився на підлогу.
То підводився, то знову падав, а весь цей час Фу Ши Юй незворушно сидів за письмовим столом у спальні й працював на ноутбуці.
Хоча й казав, що не їде у відрядження і не з'являтиметься в офісі, справ у нього не менше.
"Гей, це не той новий розважальний проєкт, про який ти казав?" Лу Хуай, втомившись від сценарію, сів на підлогу й подивився на спину Фу Ши Юя. Побачивши, що той навіть не збирається зупинятись, він підповз ближче й повільно провів руками від плечей до вузла краватки на грудях.
"Угу", – Фу Ши Юй переглядав фінальну версію концепції, яку надіслали з відділу планування. Лу Хуай нахилився й поклав підборіддя йому на плече. "А що там буде? Я можу піти?"
"З нових підписаних артистів відберуть кількох, і вони житимуть разом. Реаліті про повсякденне життя", Фу Ши Юй навмисно проігнорував останнє питання й показав йому кілька фото молодих хлопців.
"Непогані", Лу Хуай побіжно глянув і байдуже пробурмотів, а тоді знову повторив: "А я можу піти?"
"Проєкт ще готуватимуть якийсь час. Я якраз закінчу фільм, потім промо, і якраз ви вже будете на стадії підготовки. Я теж хочу піти", Лу Хуай не зупинявся, тараторив просто у вухо Фу Ши Юю. "Ну давай, га?"
Фу Ши Юй не витримав і відповів прямо: "Не можна".
"Чому?" Лу Хуай просунув руку в розщілину між гудзиками сорочки й несильно ущипнув. "Я ж після зйомок розриваю контракт, ти мене підпишеш, я вже буду твоїм артистом. Ніякої дискримінації."
"Це незручно", наполягав Фу Ши Юй.
Серед нових артистів були і хлопці, і дівчата, але дівчат вже відправили на талант-шоу. Залишились лише хлопці. Якщо Лу Хуай піде на проєкт із ними – обійми, дотики, флірт – усе це буде на кожному кроці. Йому це зовсім не подобалось.
"Я зрозумів", Лу Хуай прибрав руку й мовчки встав за спиною Фу Ши Юя.
Фу Ши Юй вирішив, що знову його образив, тому відклав мишку й повернувся, щоби якось заспокоїти.
Та не встиг нічого сказати, як Лу Хуай просто сів на підлогу, подивився знизу вгору сумними очима на здивованого чоловіка й тихо промовив: "Я все розумію, босе".
Фу Ши Юй: "?"
"Я готовий віддати тобі своє тіло в обмін на цю можливість."
Не звертаючи уваги на вираз обличчя Фу Ши Юя, що раптом став підозріло зацікавленим, Лу Хуай вдав, ніби той справді жорсткий і розбещений керівник, що хоче його тільки через тіло. Він прикусив губу, розстебнув верхні ґудзики сорочки й показав витончену ключицю.
"Бери мене!"
Фу Ши Юй: "......"
*
Наступного дня саме Фу Ши Юй нагадав, що сьогодні їхній запланований день побачення. Лише тоді втомлений від нічних знущань "працівник" Лу Хуай розплющив очі й сів у ліжку, загорнутий у ковдру.
Учора, після чергової хвилі імпровізацій, Фу Ши Юй таки капітулював і, хоч і неохоче, погодився. Лу Хуай зрадів і з подвоєною силою почав вигадувати сценарії. В якийсь момент Фу Ши Юй навіть подумав, що Лу Хуай мав би писати сценарії, бо даремно такий талант пропадає.
Кілька днів поспіль стояла гарна погода. Лу Хуай гарненько підготувався, навіть вибрав парфуми з колекції Фу Ши Юя. Флакон здавався новим, тож він натиснув двічі.
Аромат виявився таким насиченим, що його відразу продерло, й він чхнув двічі поспіль.
З ванної пролунав голос Фу Ши Юя: "Що сталося?"
"Та нічого".
Лу Хуай потер ніс. Він не очікував, що у Фу Ши Юя взагалі є така різка парфумерія. Схоже, її ще ніколи не використовували. Коли він ставив флакон назад, то випадково побачив назву на етикетці: "Наступного ранку після".
Він скривився: знову якась парфумерна розпуста. Закрив коробочку, напахчений з ніг до голови, попрямував до ванної.
Спочатку він хотів провести ідеальне побачення, як у звичайних пар: подивитися фільм, погуляти, поїсти разом.
Але як тільки вони з'являлися десь удвох, то увага до них була надмірною. Високі, стрункі, привабливі, ніби зійшли з рекламного плаката. Усі дивилися, хтось навіть фотографував.
У кіно та торговому центрі людей було особливо багато. Хтось упізнав Лу Хуая, а заразом і чоловіка поряд, президента компанії "Фу".
"Дратує", Лу Хуай скривився й пробурмотів до Фу Ши Юя. "Ти навіщо такий красивий, га?"
"Ти красивіший за мене" Фу Ши Юй не змінив виразу обличчя, спокійно сказав так, щоб чути могли тільки вони.
"Ходімо, не хочу більше на фільм" Лу Хуай смикнув його за руку.
"Тоді куди?"
"Кудись, де немає людей" Лу Хуай кинув погляд на навколишніх і відчув себе дуже незручно під цими поглядами. Він узяв Фу Ши Юя за руку й одразу повів до ліфта, не зупиняючись ані на мить.
Кілька сміливців хотіли зайти до ліфта разом із ними, та щойно Фу Ши Юй зиркнув на них своїм темним, глибоким поглядом, вони одразу відступили, зробили вигляд, що чекають іншого ліфта, і перейшли до сусідніх дверей.
Лу Хуай незадоволено надув губи й притулився до Фу Ши Юя, з образою пробурмотів: "Наступного разу я точно змушу тебе вдягтися якомога негарно, ще й шапку, маску, шарф".
"..." Фу Ши Юй удав, що не почув.
"Купимо шматок торта й поїдемо додому".
На мінус першому поверсі було багато відкритих прилавків. Коли вони проходили безлюдним тихим проходом, Лу Хуай помітив непримітну вивіску однієї крамнички в кутку. Біле світло сяяло делікатно, ненав'язливо.
"Вважай, що побачення відбулося".
"Гаразд" Фу Ши Юй глянув у той бік, куди показував Лу Хуай, і повів його до вітрини, дозволяючи обрати.
Лу Хуай нахилився, уважно роздивляючись усі ці маленькі витончені тістечка, водив очима туди-сюди, та погляд не зупинявся ні на одному.
"Якщо вам нічого не сподобалося, у нас можна зробити власний торт" усміхнено сказала гарна власниця крамнички в лоліта-сукні. Вона показала на плакат збоку.
"Тільки оплачуєте інгредієнти й невелику плату за місце".
Лу Хуай зацікавлено випростався й глянув на неї: "Народу багато?"
"Разом із вами троє".
"Беремо" Лу Хуай був дуже задоволений. Він усміхнувся до Фу Ши Юя, чарівно, й одразу потяг його за собою крізь маленькі двері, які відчинила власниця.
"Ходімо відкривати нове побачення".
Обидва робили торт уперше. Хоча власниця дуже старанно пояснювала кожен крок, коли Лу Хуай із запалом закотив рукави й узявся до справи, зіпсував кілька коржів і двічі неправильно збив крем.
Зрештою Фу Ши Юй заплатив учетверо за інгредієнти, а Лу Хуай, змучений до краю, виніс з крамниці коробочку з тортом завбільшки з дві долоні. Надворі вже стемніло.
"Було весело, але я втомився. Краще було б купити готове".
Аромат свіжої випічки обгортав їх обох, Лу Хуай сидів на пасажирському сидінні, дивився крізь прозору кришку коробки на написані шоколадним соусом кривуваті букви на кремі:
"F & L"
Щойно вони повернулись додому, Лу Хуай нетерпляче потяг Фу Ши Юя до спальні, де на підлозі лежав м'який килим. Він із сяючими очима відкрив коробку.
"Гарно вийшло?"
Сьогодні торт робив майже весь час сам Лу Хуай, а Фу Ши Юй лише допомагав йому на етапі оформлення тож це майже можна було вважати самостійною роботою.
"Гарно".
Лу Хуай кинув убік пластиковий ніж, що йшов у комплекті, взяв ложечку й підніс її до вуст Фу Ши Юя. Але щойно той відкрив рота, крем уже опинився в нього на щоках.
Фу Ши Юй з усмішкою потягнувся по серветку, але Лу Хуай спритно схопив його за руку:
"Не рушай. Це не тобі".
"Га?" Фу Ши Юй глянув на нього.
"Це мені".
Лу Хуай підповз ближче, нахилився й легенько злизав крем із його щоки. Потім задоволено провів язиком по власних губах і з усмішкою прошепотів:
"Дуже солодке".
...
Крем і тісто були такі м'які й солодкі, ніби от-от розтануть у роті. Лу Хуай відчував, як повітря навколо теж набуває нудотно-солодкого, в'язкого присмаку. Все навколо стало м'яким і липким. Усе, крім одного. Того, що змушувало тіло здригатися.
