Нічне тренування.

На жаль, цього дня знайти сліди підозрілих осіб не вдалося. Очевидно, що вони намагаються не привертати до себе уваги, оскільки мають не зовсім законний товар на руках.

Без сумніву, вони переховуватимуться.

- На сьогодні це все? Якщо так, то залишилося тільки чекати.

- На жаль, так! Може, ще Марія або Гадорус зможуть роздобути трохи інформації, але це все.

Ніколь і Кортіна попрямували додому, але йшли вони повільно, підозрюючи, що хтось за ними спостерігає. Це відчуття в них з'явилося вже давно, але чомусь Кортіна була впевнена, що за нею спостерігає принцеса трентів.

Цікаво, як вона це робить? Не може ж звичайна принцеса мати всевидюче око, чи тренти можуть домовлятися з іншими рослинами і птахами?

- Нічого дивного в тому, що за нами можуть спостерігати. Ти єдина дочка Героїв, а я... Ну, я сама Герой!

Це правда, хоча Кортіна і живе в Раумі вже давно, для більшості жителів міста вона залишається справжньою легендою. Побачити її просто гуляючою вулицею можна далеко не щодня, а в деяких частинах міста вона не з'являється зовсім.

- Гаразд, Ніколь, ходімо.

- Куди?!

- Ось туди! Нам треба загубитися в натовпі, і я знайшла найкраще рішення.

Кортіна затягла Ніколь до найближчої кав'ярні й замовила по склянці чаю. Перебуваючи в закладі, Ніколь перестала відчувати стеження за собою, можливо, сам переслідувач залишився спостерігати за входом в кафе?

На вулиці багато народу, і запідозрити, хто саме йде за тобою, складно, а ось в кафе, де всього кілька відвідувачів, можна легко визначити переслідувача.

Тому, він мав залишитися на вулиці, щоб стежити за Ніколь і Кортіною, не привертаючи до себе уваги.

- Десь тут є вбиральня.

Вони пройшли до вбиральні, і там вже почали придумувати план дії.

- Що робимо?

- Назад накидаємо маскування.

Ніколь знову одягла свою перуку, а Кортіна бере, ще вона змінила колір волосся, вони знову не були схожі на себе. Ніколь взяла жакет Кортіни, а сама жінка-кішка вкоротила рукави.

І знову вони стали зовсім іншими людьми. Вийшовши з вбиральні, вони замовили столик на веранді, щоб спостерігати за містом, при цьому залишаючись в кафе. Так вони просиділи дві години, але не змогли знайти ту людину, що стежила за ними.

- Напевно, це параноя.

- Згодна.

Покинувши кафе, Ніколь і Кортіна попрямували додому манівцями, але стеження за ними вже не було.

* * *

Коли сонце спустилося за обрій, Ніколь покинула будинок, переконавшись, що всі інші спали. Про всяк випадок, дівчинка перевірила, чи не спостерігають за будинком, але нікого не виявила.

- Що ж ми відчували?

Якщо Герої в щось втручалися, про це швидко дізнавалися всі, ось і один із мінусів популярності, не можна навіть виконати завдання, не привертаючи до себе уваги.

Ніколь не стала розмірковувати, а сховавши своє волосся й очі шарфом, попрямувала до старих складів, туди, де вона зустрілася з напівдемоном минулого разу.

Курадо вже чекав зі шматком дерева у формі меча.

- Привіт, я на тебе чекав.

- Ага, в мене просто були справи.

- Нічого страшного, головне, що ти зміг прийти!

Курадо направив свій дерев'яний меч на Ніколь, щоб показати свою відпрацьовану стійку мечника. Саморобний дерев'яний меч незбалансований, та й від справжньої тренувальної зброї разюче відрізняється.

- Запам'ятай, потрібно обирати зброю по собі. Важка дубина швидко вимотає тебе, і ти не зможеш вести довгий бій.

Колись вона вислуховувала ці лекції від батька, Ріеля, але зараз пояснювала сама.

- Ага, зрозумів.

Ніколь почала розповідати, що має робити лицар на полі бою. Ці слова відлунням віддавалися в неї в голові. Так, вона сама колись мріяла про це, але зла богиня не дозволила їй стати справжнім мечником.

Будь-який бій лицаря - це битва на виживання, не в тому сенсі, що лицар має віддавати своє життя, а в тому, що лицареві потрібно розтягувати свої сили, йому життєво важливо не видихнутися в перші хвилини бою.

Найголовніше в лицаря - це зброя, а використовувати великий кийок незручно. Курадо швидко втомиться і не зможе тренуватися як треба. На щастя, вони перебували на складах, і знайти тут палицю відповідних розмірів буде нескладно.

- Щоб правильно атакувати, ти повинен спочатку прийняти правильну стійку.

- Ага.

- Досить нерозумно атакувати супротивника, який спочатку сильніший за тебе. Твоє завдання не вбивати, а вимотувати, тому на самому початку бою віддай перевагу парируванню й ухиленню.

Ніколь взяла в руки палицю і почала повільно атакувати свого учня.

- Коли противник часто атакує тебе, але не влучає, він починає нервувати, а тому в його обороні з'являються дірки.

- Ясно!

Ох вже це приємне відчуття, коли тебе слухають! Раніше, коли Гадорус просив навчити Рейда парочку авантюристів, молодий Герой завжди намагався відмовити, хоч і не завжди виходило.

Нині ж Ніколь навчала свого друга прийомів, і він слухав її так, як не слухав ніхто інший.

Прекрасне почуття, коли ти можеш поділитися з кимось своїм досвідом.

- Не забувай, меч не єдина корисна зброя.

Ніколь вихопила нитку з кишені й накинула її на хлопця, а потім різко смикнула на себе. Від цього напівдемон впав на землю.

- Вау!

- Цього можна навчитися методом проб і помилок, ось і все.

- Добре, давай ще.

- На сьогодні вистачить!

- Але...

Хлопець явно хотів навчитися всього й одразу, і Ніколь почала щось підозрювати.

- Навіщо тобі це?

Курадо промовчав.

- Запам'ятай, навіть якщо над тобою знущаються в притулку, ти не повинен використовувати ці прийоми проти дітей.

- Але чому...

Одна річ, якщо він просто дасть здачі кривдникові, але інша, якщо він когось вб'є. Напівдемонів і так ненавидять, вважаючи їх злими створіннями. Якщо ж він ще й покалічить дитину, нехай і захищаючи себе, йому точно не бачити хорошого життя.

- Зброя потрібна не для того, щоб вбивати, а щоб захищати!

Ніколь дивилася на хлопця і думала. Ці навички знадобляться йому, щоб стати авантюристом, але аж ніяк не для того, щоб піти стопами Рейда.