Тепер залишилося вирішити тільки одну проблему. Врятувати всіх дітей, що залишилися у возі, і ту дівчинку, що лежала на траві.
- Треба покликати охоронців, щоб вони вирішили всі проблеми.
- Ага, до речі, як та дівчинка?
- Вона дихає, але непритомна. Потрібно її оглянути!
- Думаю, що самі ми не впораємося. Треба покликати на допомогу.
- Тоді ходімо, ми повинні знайти Фінію.
- Ні, давай я трохи посиджу тут, а ти сама підеш і пошукаєш Фінію!
- Ніколь, тобі що, погано?
Ніколь спітніла, вона так втомилася під час цього бою, що останні сили вже покидали її.
- У всякому разі, нам треба покликати дорослих, а мені просто трохи відпочити.
- Добре. Тоді я спробую знайти Фінію та пані Кортіну.
- Добре...!
Ніколь так втомилася, що їй навіть важко говорити. До того ж кров все сочилася з рани на плечі, а коли Фіні опиниться тут, то Ніколь ще й влетить.
Ніколь сіла біля стіни однієї з сусідніх будівель. Ноги вже відмовлялася слухатися, а Мішель побігла шукати дорослих.
За хвилин десять прийшли королівські охоронці, а разом із ними Максвер. Після невеликого допиту вони залишилися розбиратися з усім, що трапилося, а Ніколь заснула на руках в одного з міських лицарів.
Коли вона прокинулася, то опинилася в ліжку, в будинку Кортіни. Можливо, що тільки знайомство з Максвером і такий статус як дочка великих Героїв дозволили уникнути ще більших проблем.
Крізь сон дівчинка чула про те, що в місті вже давно зареєстровані випадки викрадення дітей. Ось тільки міські охоронці та королівська гвардія ніяк не могли зрозуміти, як саме дітей вивозять із міста.
Фінія була зла, так, вона сама намагалася зупинити все це, ось тільки вона розраховувала, що Ніколь зламає візок і відразу втече, а не влаштує в місті бійку і залишить після себе три трупи.
Ось чому зараз Фінія стояла біля ліжка з незадоволеним обличчям.
- Ти спеціально вплутуєшся в неприємності, щойно я відходжу від тебе?
- Вибач, я не думала, що вони вийдуть із дому так швидко.
- Чому ти не втекла? Або просто не спробувала покликати нас.
- Спочатку в мене не було такої можливості, до того ж вони встановили звуковий бар'єр. Я намагалася кричати, але ви не почули, а потім вони взяли заручника і сказали, що якщо я втечу, то вб'ють її.
- Ніколь, не треба вдавати з себе героя!
- А що мені залишалося робити, Фіні?! Чи мені треба просто піти і залишити іншу дитину вмирати? Як тоді я взагалі зможу називати себе дочкою Героїв?!!!
Ніколь заплакала, бачачи все це Кортіна, схопила Фінію за руку і вивела її в іншу кімнату. З одного боку, була права Фінія. Ніколь просто маленька дівчинка, без особливих навичок битви, та ще й слабка.
Вона не повинна наражати себе на небезпеку, але...
Чи зможе себе пробачити Рейд, якщо когось вб'ють через нього? Відповідь тільки одна - ні!
- Вона ж воювала з трьома чоловіками! А що, якби її вбили, або ще гірше, викрали і продали!
- Просто повір в неї! Вона сильна і незалежна дівчинка, просто ще недостатньо розвинена.
- Але... але... але... але!
Вирішувати питання грубою силою - це останній із варіантів. Ніколь, ні, точніше Рейд, завжди був вбивцею. Він ніколи не думав про те, щоб домовлятися словами або намагатися вивести людину з бою по-іншому.
Навіщо? Якщо можна легко і швидко перерізати супротивникові глотку!
- Може, й були інші способи вирішити проблеми, але тоді це був єдиний варіант.
- Ніколь із самого народження така пустунка. Я вже боюся від неї відходити.
- Повір, вона всього навчиться. Так, вона така, оскільки вона дочка Марії! Ти просто не знаєш цю жінку!
Кортіна посміхнулася, обіймаючи Фінію. Вона зможе заспокоїти будь-кого, тож Фінія швидко охолола і вже хотіла продовжувати хатню роботу, як раптом...
- Знаєте що? Вам з дороги треба прийняти ванну!
- Це гарна ідея!
- Ось і домовилися, а потім я тобі більше розповім про Марію.
- Я й так знаю достатньо про неї та про її доньку. Одного разу Ніколь розбила улюблений кухоль матінки, а потім закопала його в саду, ніби нічого не було. Коли пан Ріель наступив під час тренувань на осколки, дехто добряче отримав по спині!
Кортіна тільки розсміялася. Після чого всі вирішили вирушити до ванної.
Так почалося життя в Раумі!
Далі
Розділ 42 - Уніформа.
Дівчата вирушили в східну частину міста, де розташовувався найбільший торговий квартал. Крім відпочинку, там ще можна й купити найнеобхідніші речі. Ніколь узяла із собою тільки мінімум, все інше, без чого можна обійтися в дорозі, вона залишила вдома. Фінія набрала з собою багажу більше, але навіть вона не взяла взагалі все, що потрібно для життя. Кортіна для своїх гостей встигла купити ліжка та інші важливі предмети, але фіранки, простирадла та іншу дрібноту - ні, оскільки в кожного свій особливий смак. Тому зараз було вирішено вирушити на ринок, щоб купити все, що потрібно для налагодження побуту в новому місці. - Дивіться! Ніколь, тобі не здається, що ці фіранки прекрасні! - Ем... вони ж в формі серця, та ще й рожевого кольору! - Ти так часто використовуєш білий колір, що тобі треба трохи звертати увагу і на інші. - А чим саме тобі не подобається білий колір? - Ну, ти ж не хамелеон, щоб ховатися від нас в будинку. Як же важко ходити по магазинах із Фінією. Кортіна останнім часом змінилася, якщо пригадати ті часи, коли вона витягала Рейда до крамниць, то її теж тягнуло до всього світлого і яскравого. Зараз ця жінка-кішка більш дорослим поглядом роздивлялася яскраві предмети, зітхаючи й усміхаючись, напевно, вона теж згадала ті часи. Аби хоч якось завадити Фінії купити щось яскраве, Ніколь схопила перші-ліпші фіранки, які їй здалися гарними. - А як щодо цього? - Блідо-жовтий як світло сонця? - Ну, тут ось ще трохи зелененького. - Вони занадто світлі, хіба ти не будеш через це рано прокидатися? - Я не збираюся спати до обіду! - Та ти що? Раніше ти часто любила прокидатися після того, як сонце підніметься в зеніт. Це правда. Коли Ніколь проживала з батьками, вона часто спала до самого обіду. Просто, це виходило не через те, що дівчинка не хотіла рано прокидатися. Цілий день вона була зайнята навчанням, а потім до сходу місяця тренувалася в магії у своїй кімнаті. Через те, що вона дитина, прокидатися рано в неї не виходило. Відновлення сил займало значно більше часу, ніж в дорослої людини. - Досить сперечатися. Як вам? Кортіна принесла фіранку з котячими слідами. Виглядає трохи по-дитячому, але колір ніжно-бежевий і нерізкий. Як компроміс ідеальний варіант, а тому Ніколь і Фінія просто кивнули на знак згоди. Ще Ніколь потрібно готуватися до вступу. В магічній академії Раума є щось на кшталт уніформи. Кортіна приготувала стандартну форму для крихітки Ніколь, але вона виявилася надто великою, тож доведеться вигадувати щось своє. Біла сорочка і темно-синя плісирована спідниця. Так, це входить до переліку дозволеного одягу. Також в комплекті був придбаний берет того ж кольору, що й спідниця, а на сорочку пришитий герб академії. Вийшло трохи несподівано, але дуже мило. Ніколь більше віддавала перевагу практичним речам, особливо теплим і зручним чоботам. Оскільки вона часто любила гуляти або тренуватися на вулиці, то до виборів чобіт ставилася найсерйозніше. В правилах не вказано, які прикраси можна носити на одязі, тож Фінія наполягла на шпильці з камінням і двома пір'ям для берета. Цікаво, наскільки інші дівчатка будуть обвішані прикрасами? - Хм, а ці? Єдине, що трапилося практичне з чобіт, так це довгі чоботи з упором на тверду підошву. Вони стояли на вітрині одного магазину і мали прекрасне темно-коричневе забарвлення. Посилений носок і п'ята, а також утеплена підошва, що може бути краще? Ніколь уже потягнулася за чобітьми, коли інша дівчинка підійшла до них і взяла. - Гей, я їх побачила. - Ой, вибач. Ти теж хотіла ці чоботи? Ніколь подивилася на дівчинку, що встигла забрати її чоботи і зрозуміла. Це світле волосся... це та сама дівчинка, яку вона врятувала від работорговців. - О, це ж ти. Як ти почуваєшся? Оскільки Ніколь одразу заснула після допиту, то не цікавилася, як там почуваються діти. Від Кортіни вона дізналася, що дівчатка благополучно повернулися до батьків, а тому Ніколь більше й не думала про них. Щойно вони зустрілися, то Ніколь одразу впізнала взяту в заручниці дитину. - Відчуваю? О, ти теж була схоплена? - Ну, не зовсім. Швидше за все, вона вирішила, що Ніколь теж могли викрасти, щоб продати в рабство. - Тоді, ти просто чула про мене? - Ну, можна сказати і так. Так, можна сказати, що Ніколь чула про неї, оскільки особисто ніяк не зустрічалася з нею. Дівчинка була задоволена такою відповіддю. - Зі мною все добре! Ніколь трохи не розуміла цю дівчинку. Вона пишається тим, що її збиралися викрасти, чи це наслідки пережитого шоку? - Мене врятував сам пан Максвер! - Ем... чому? - Що чому? Він же герой, що захищає всіх від зла, ось і коли мені знадобилася допомога, він прийшов на допомогу! Максвер і Кортіна мали вирішити проблеми, напевно, вони вирішили не вплутувати Ніколь в ці проблеми. - Ох! Максвере, я так хочу вас побачити! - Хіба він не врятував тебе? - Я була без свідомості, тож не змогла зустрітися з ним особисто. Як і будь-який інший мешканець міста, що ніколи не бачив Героїв в реальному житті, вона занадто звеличує їх. От тільки зараз Ніколь думала не про це, а про проблему з чобітьми. - До речі! - Що? - Я перша побачила ці чоботи, віддай їх мені, будь ласка. - Мм? Ні, я перша побачила! Проблема в тому, що взуття виготовляються тільки в єдиному екземплярі. Купити такі самі не вийде. Інакше кажучи, Ніколь має отримати чоботи за будь-яку ціну. Ось тільки дівчинка не планувала віддавати чоботи, які встигла схопити першою. - Є багато інших, вибирай. - Ні, мені сподобалися саме ці! - Ні, ці будуть мої! Здається, що дівчинка трохи старша за саму Ніколь. Хоча ні, вона просто вища на зріст, але вони приблизно одного віку. Швидше за все, навіть підуть в один клас. Ось тільки Ніколь була набагато нижчою, ніж дівчинка, яка схопила чоботи. Схоже, бути битві за єдині вподобані Ніколь чоботи!
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!