Втрачене тепло початку

«Це справді погано.»

Він відчув тверду підлогу щокою й зрозумів, що впав обличчям донизу.

Його охопила слабкість і він уже втратив чутливість у пальцях.

Жар в області живота був настільки нестерпним, що йому хотілося зірвати собі горло.

«Гаряче, гаряче, гаряче, гаряче, гаряче, гаряче, гаряче.»

У той момент, коли він відкрив рота, щоб закричати, замість крику вирвався згусток крові.

Кашляючи, він виблював чимало крові. Коли намагався говорити, кров починала пінитися в кутиках його рота. У його затуманеному полі зору підлога була вся червона.

«Ах, це все, моя кров?»

Її було достатньо, щоб намочити його повалене тіло. Кров становить близько 8% людського тіла і кажуть, що втрата приблизно третини цього небезпечна для життя, але йому здавалося, що він уже втратив її майже всю.

Він перестав блювати кров’ю, але жар, що наче спопеляв його, все ще залишався. З великими труднощами він простягнув руку до живота і, відчувши дещо неймовірне, зрозумів:

«У мене живіт розпороло, хах.»

Не дивно, що йому було так жарко. Схоже, його мозок переплутав біль зі спекою.

Його майже розірвало навпіл, лише шматочок шкіри на спині тримав його купи.

Словом, здавалося, що йому поставили «мат».

У той момент, коли він це усвідомив, його свідомість почала згасати.

Навіть жар, що змушував його звиватися в агонії, зник. Навіть неприємний смак крові та відчуття в руці, якою він обмацував свої органи — усе це зникало разом із його свідомістю.

Залишилося лише тіло, яке більше не могло утримувати душу.

Це тіло використало останню частину своєї свідомості, що мала от-от зникнути, щоб трохи поворухнутися. Воно повернуло голову вгору.

Чорні черевики утворювали брижі* в калюжі крові перед його очима. Там хтось був. І цей хтось, швидше за все, був його вбивцею.

Дивно, але йому не хотілося побачити обличчя тієї людини. Саме вона позбавила його життя, але все ж вирішила просто залишитися спостерігачем його смерті. Він поняття не мав, хто це, але зараз йому було байдуже.

Він бажав лише того, щоб та дівчина була в безпеці.

— ..бару?

Йому здалося, що він почув голос, схожий на дзвін дзвіночка.

Він був уже не в тому стані, щоб навіть розрізняти свої відчуття, тож, ймовірно, йому це просто здалося.

Попри це, ба навіть припускаючи, що це ненасправді, його це дуже втішило.

Тому…

― !

Короткий крик, а потім кривавий килим зустрів ще одну людину.

Вона впала біля нього, саме там, де була його рука.

Її білосніжна рука безсило опустилася й сплелася з його.

«Мабуть, просто випадковість.»

Він відчув, як її пальці ледь поворухнулися, наче стискали його руку.

— ..ажди…

Він змусив свою зникаючу свідомість на мить повернутися. Біль і жар — усе зникло. Це були безглузді зусилля, не що інше, як марнування часу.

Але навіть так…

— Я… обов’язково…

«…врятую тебе.»

У цей момент Нацукі Субару помер.