Він відступив до стіни, спостерігаючи, як вони заходять до кімнати Дзі Ханя.

 

Дзі Хань завжди дуже шанобливо ставився до старого лідера секти. Побачивши, як до нього входить Янь Бухво, він підвівся, поклонився йому і назвав «їфу». Однак він не звертав уваги на Янь Дайфу.

 

Обличчя Янь Бухво трохи потемніло. Він не розгубився, підійшов, сів і промовив:

 

— Хань-ере, це твій сьонджан*.

 

*Старший брат.

 

Це, звичайно, стосувалося Янь Дайфу.

 

Дзі Хань трохи нахмурився, але все одно не відкривав рота. 

 

Янь Бухво уже був дещо роздратованим.

 

— Після того дня, коли ті вбивці сильно мене поранили, я відчував, що відправити твого сьонджана було помилкою, – сказав Янь Бухво. — Я думав про те, що буде, коли мені доведеться вийти на пенсію, тому наказав таємно його повернути. Тепер, коли ти став лідером, якщо поруч з тобою буде брат, який зможе тобі допомогти, тобі буде набагато легше.

 

Дзі Хань мовчав.

 

Янь Бухво продовжив:

 

— Я знаю, що у твоєму серці таїться образа. Я не дозволяв тобі гратися з ним у дитинстві, але це лише тому, що я не хотів, щоб ти відволікався. Якби я цього не зробив, як би ти зміг досягти того успіху, що у тебе є зараз?

 

Він дивився на Дзі Ханя так, наче на власну неосвічену дитину. Вираз його обличчя був надзвичайно добрим.

 

Дзі Хань був змушений проковтнути свою образу, трохи схилити голову до Янь Дайфу і назвати його «сьонджаном».

 

Янь Бухво був дуже задоволений. 

 

Потім він детально розповідав про допоміжні війська та їхню стратегію, дуже стурбованому Дзі Ханю.

 

Після того, як Джао Дзяньґвей передав новини альянсу Хаожан, вони розглядали можливість того, що альянс збирається піднятися на гору через цю таємну дорогу, щоб відрізати їм шлях і одним махом знищити.

 

По-суті, він навмисно дозволив Джао Дзяньґвею знайти той звіт, але це було просто для плану. Коли всі члени альянсу вирушать на цю вузьку дорогу, секта Демонів влаштує їм засідку, і вони не матимуть можливості втекти.

 

У лізі Хаожан не так багато майстрів подібних до Джао Дзяньґвея, але все ж чимало людей з високою майстерністю бойових мистецтв. Дзі Хань дуже переживає, не бажаючи робити необдумані кроки. Однак Янь Бухво наголошує на тому, що скоро приведе решту підкріплення від секти. Як нинішній лідер секти Демонів Дзі Хань, повинен використати частину людей як приманку, і заманити ворога в глибину, тим часом Янь Бухво – має обійти їх ззаду. Ймовірно, ці праведні майстри не зможуть втекти, навіть якщо матимуть великі таланти, тож альянс Хаожан зазнає поразки. 

 

Дзі Хань весь час спостерігав за Янь Бухво.

 

Він побачив, що коли Янь Бухво говорив про це, його вираз обличчя, очевидно, був стурбованим; він неодноразово закликав його бути обережними, і яким би не був результат, він не повинен бути необережним і ризикувати своїм життям. Тим часом у його «сьонджана» від початку і до кінця було похмуре обличчя. Він не бажав дивитись прямо на нього, наче Дзі Хань заборгував йому пару мільйонів срібла.

 

О, так. Дзі Хань раптом згадав, що він завдячував йому позицією лідера секти Демонів.

 

Прояснивши деталі плану, Янь Бухво пішов із Янь Дайфу.

 

Перед тим, як піти, Янь Бухво попросив Дзі Ханя відпочити належним чином, сказавши, що він все ще поранений, і не повинен більше хворіти.

 

Таке ставлення відрізнялося від попередніх днів.

 

Коли вони пішли, Вей Ці знову проник всередину з-за дверей.

 

Виявилося, що він не пішов і весь цей час стояв біля дверей. Янь Бухво помітив його, але не змушував піти. Ймовірно, він більше не збирався цього приховувати.

 

Дзі Хань запитав:

 

— Ти все чув?

 

Вей Ці кивнув.

 

— Так.

 

Вони замовкли.

 

Дзі Хань раптово запитав:

 

— Я бачу, що у вас із Ю Сянь-ером дуже хороші стосунки, але я не знаю, як ви з ним познайомилися.

 

Ця запитання не мало нічого спільного з тим, про що вони щойно говорили. Незважаючи на своє легке здивування, Вей Ці трохи почервонів і незграбно відповів.

 

— Одного разу я поїхав на прогулянку в Ціньхвай з братами з мого залу. На річці стояв прогулянковий катер. Він… він був усередині…

 

Дзі Хань промовив: 

 

— Ти йому дуже подобаєшся.

 

Вей Ці збентежено почухав голову.

 

Дзі Хань раптом сказав: 

 

— Тобі не потрібно слідувати за мною під час конференції бойових мистецтв.

 

Вей Ці завмер.

 

Дзі Хань відвернувся, сховавши руки за спину. 

 

— Якщо більше нічого немає, можеш повернутися першим.

 

Вей Ці нахмурився, здавалося б, розмірковуючи над своїм формулюванням, а потім сказав: 

 

— Ти теж дуже подобаєшся Джао Дася.

 

Дзі Хань:

 

— …

 

Вей Ці продовжив: 

 

— У будь-якому випадку, цей підлеглий обов'язково піде на конференцію бойових мистецтв.

 

Дзі Хань дуже довго мовчав. Він відчував, що вже не може дихати під тиском цих хаотичних подій. Він не хотів цього робити, але не знав, що робити.

 

Вей Ці покликав тихим голосом:

 

— Дзяоджу…

 

Дзі Хань не мав іншого вибору, як відповісти: 

 

— Роби, як хочеш.

 

— Хоча Джао Дася спочатку прикидався, але він уже давно все компенсував. – Вей Ці завагався, але продовжив, — Якщо з тобою щось трапиться, він так само засмутиться. 

 

Тон Дзі Ханя був різким: 

 

— Я знаю.

 

Він все ще не хотів відкрито обговорювати свої стосунки з Джао Дзяньґвеєм. Він не був упевнений, яку емоцію він відчував. Можливо, він був злий через обман Джао Дзяньґвея, а може, йому просто соромно.

 

На щастя, він ніколи не обурювався через нього. Праведні та демонічні заклиначі були саме такими. Вони несли свою особистість і повинні були робити те, що йшло проти їхнього серця. У цій ситуації він міг зрозуміти тягар, що тиснув не плечі Джао Дзяньґвея.

 

Вираз обличчя Вей Ці був складним. Він хотів щось сказати, але зупинився, врешті-решт, просто поклонився йому і відступив.

 

Після того, як Дзі Хань повернувся до столу, на якому лежала карта доставлена шпигуном. Він бачив її тисячі разів, тож місцевість гори Байцан була майже закарбована у його пам'яті.

 

На столі тьмяніли свічки.

 

Дзі Хань раптом згадав. 

 

Конференція бойових мистецтв завтра.