Джао Дзяньґвею довелося знову увійти.

 

Дзі Хань уже повернувся до своєї кімнати й тепер оціпеніло сидів за столом, дивлячись на низку зацукрованих яблук у своїй руці.

 

Джао Дзяньґвей запитав його: 

 

— Ти не збираєшся їх їсти?

 

Дзі Хань злякано підстрибує. 

 

— Коли ти прийшов? – сказав Дзі Хань. — Як же я не почув...

 

Джао Дзяньґвей злегка насупився: 

 

— Про що ти думаєш? Чому ти навіть не почув кроків?

 

Для тих, хто займається бойовими мистецтвами, це дійсно трохи незвично.

 

Дзі Хань: 

 

— Я...

 

Він опустив голову, наче не хотів говорити.

 

Джао Дзяньґвей боявся, що Дзі Хань знову розізлиться, тому він став навпроти дверей і сказав: 

 

— Хва Хуфа попросила мене переказати тобі, що прибув Вей Танджу і чекає тебе біля підніжжя гори.

 

Дзі Хань: 

 

— Чому вона не зайшла і не сказала мені особисто?

 

Джао Дзяньґвей: 

 

— Вона боялась твого гніву.

 

Дзі Хань: 

 

— ...

 

Джао Дзяньґвей обережно запитав: 

 

— Ти... ти справді сердишся?

 

Дзі Хань довго мовчав, але раптом роздратовано сказав: 

 

— Ти завжди псуєш мені обличчя*!

 

*В даному випадку обличчя означає репутацію.

 

Джао Дзяньґвей: 

 

— Га?

 

Дзі Хань: 

 

— Роти цих людей великі, якщо це пошириться на Дзянху...

 

Джао Дзяньґвей: 

 

— ...

 

Він раптом згадав вигадану ним історію про Башань Дася та двох героїв Мобей.

 

Дзі Хань: 

 

— Я боюся, що через декілька днів усі дізнаються про нас з тобою...

 

Він не міг продовжувати.

 

Джао Дзяньґвей розмірковував. Ці люди, здається, не знали, хто він такий, і він ніколи не чув, щоб хтось називав його ім’я.

 

Джао Дзяньґвей поспішно втішив Дзі Ханя: 

 

— Не хвилюйся, насправді вони не знають, хто я.

 

Обличчя Дзі Ханя стало ще гіршим.

 

Дзі Хань: 

 

— Це ще гірше! Я боюся, що через кілька днів інформація пошириться по всьому Дзянху.

 

Джао Дзяньґвей був спантеличений: 

 

— Що?

 

— Новий лідер секти ще молодий, – Дзі Хань скрипнув зубами, — а у нього вже є коханець!

 

Джао Дзяньґвей: 

 

— ...

 

Джао Дзяньґвей все ще спантеличений.

 

Ці дві речі, здається, не мають спільного, але чому реакція Дзі Ханя така сильна?

 

Він не міг не запитати.

 

Дзі Хань відповів: 

 

— Звичайно, ні.

 

Джао Дзяньґвей: 

 

— І в чому різниця?

 

— ...Це все одно інше, – Дзі Хань завагався й раптом підвищив голос. — Ти... ти щойно сказав... Хто чекає біля підніжжя гори?

 

Джао Дзяньґвей сказав: 

 

— Я чув, що це головний охоронець Вей Сань-ер.

 

Дзі Хань викликав охоронців за дверима і послав їх запросити Вей Ці.

 

Потім вони вдвох сиділи в заціпенінні. Справді було ніяково.

 

На щастя, Вей Ці прийшов дуже швидко.

 

Він довго чекав біля підніжжя гори й не міг дочекатися, щоб піднятися.

 

Побачивши Дзі Ханя, Вей Ці зробив крок уперед і деякий час уважно дивився на нього, перш ніж заговорити.

 

Вей Ці: 

 

— То ти такий, Дзяоджу.

 

Дзі Хань здригнувся: 

 

— ...Що?

 

— Я не очікував, що тобі подобаються чоловіки, – Вей Ці виглядав засмученим. — Тобі слід було спочатку подумати про своїх підлеглих!

 

Дзі Хань: 

 

— ...

 

Джао Дзяньґвей: 

 

— …

 

Вей Ці сказав: 

 

— Ми були друзями протягом багатьох років, але таке відчуття, наче пройшло лише кілька днів після зустрічі...

 

Перш ніж він встиг закінчити слова, Дзі Хань перебив його.

 

— Вей Ці, – сказав Дзі Хань. — Не забувай про свою справу.

 

Вей Ці все ще був дуже ображений: 

 

— Виявляється, тобі подобається бути таким загадковим.

 

Дзі Хань сердито сказав: 

 

— Вей Ці!

 

Вей Ці поспішно сказав з усмішкою: 

 

— Не хвилюйся, Дзяоджу, цього разу цей підлеглий також повернувся зі своєю коханою людиною.

 

Джао Дзяньґвей: 

 

— ...

 

Дзі Хань все ще холодно на нього дивився.

 

Вей Ці сказав: 

 

— Дзяоджу, поговорімо про справи.

 

Дзі Хань пирхнув. Вони продовжили балакати про якісь дрібниці пов'язані з сектою. Побачивши, що Джао Дзяньґвею було дуже нудно, Дзі Хань раптом до нього звернувся: 

 

— Я повинен прийняти ліки.

 

Джао Дзяньґвей на мить був приголомшений, але незабаром відчув полегшення.

 

Дзі Хань хотів відпустити його.

 

Адже він не був членом секти Демонів, і коли вони говорять про якісь таємні справи, вони не можуть дозволити йому сидіти збоку й слухати.

 

Джао Дзяньґвей кивнув і погодився: 

 

— Я принесу ліки.

 

Він вийшов за двері й подумав про можливі інтриги.

 

Більшість таємних справ секти Демонів якось пов’язані з праведними сектами.

 

Він хвилювався, що щось трапилось в альянсі Хаожан, або що секта Демонів хоче нашкодити альянсу Хаожан. Тож він вийшов з дому, тихо повернувся назад і сховався на кроні великого дерева біля будинку.

 

Оскільки бойові мистецтва Дзі Ханя трохи поступаються його, то якщо він ретельно приховає дихання, Дзі Хань точно не зможе його виявити.

 

Він справді почув, як вони згадали про альянс Хаожан.

 

Людина, яка говорила, була Вей Ці.

 

— Конференція з бойових мистецтв відбудеться через два місяці, – сказав Вей Ці. — В місті Білий Кан.

 

Дзі Хань нічого не відповів.

 

Вей Ці додав: 

 

— У цей час там будуть важливі люди в колі праведних бойових мистецтв. Майстер міста вже закінчив усі приготування. Вони зберуться біля підніжжя й підуть таємною стежкою, якою можна буде дійти прямо на вершину скелі.

 

Дзі Хань легковажно відповів: 

 

— Я знаю.

 

Вей Ці: 

 

— Коли вони почнуть цю конференцію, ми можемо влаштувати пастку...

 

За дверима почулися кроки.

 

Хтось йшов.

 

Джао Дзяньґвею нічого не залишалося, окрім як кинутися з двору. Коли він вийшов із двору, він озирнувся й побачив старшу служницю, яка принесла чай.

 

Джао Дзяньґвей згадав, що Дзі Хань попросив його принести ліки. Якщо він піде надовго й не повернеться, це може викликати у нього підозри.

 

Він поспішно вийшов, але на серці вже був хаос.

 

Секта Демонів дійсно збирається зашкодити альянсу Хаожан.

 

Незалежно від того, наскільки добре Дзі Хань ставиться до нього, він все одно залишається лідером секти Демонів.

 

Хоча він з самого початку знав, що все буде так розвиватися, він не міг не відчути розчарування в цей момент.