Янь Дайфу залишив рецепт і пояснив деякі речі, на які слід звернути увагу. Дзі Хань був у хорошому стані. За його оцінками, він зможе встати з ліжка та ходити за кілька днів, і зможе повністю одужати після лікування протягом місяця.

 

Однак Джао Дзяньґвей все ще пригнічено опускав голову, думаючи про те, що через його удар Дзі Хань вирвав кров'ю, через що він був надзвичайно засмученим.

 

Він сидів у кутку далеко від ліжка, спостерігаючи, як служниці обслуговують Дзі Ханя, який їв білу кашу з миски. Перш ніж ліки будуть готові, вони повинні були допомогти Дзі Ханю лягти та знову відпочити.

 

Однак Дзі Хань не хотів лягати. Він щось прошепотів старшій служниці, після чого вона повернула голову, підійшла зі значущим обличчям і сказала Джао Дзяньґвею: 

 

— Джао Дася, Дзяоджу попросив тебе підійти, щоб поговорити.

 

Джао Дзяньґвей на мить подумав, що неправильно почув.

 

Старша покоївка усміхнулася й сказала: 

 

— Джао-ґондзи, ти не можеш дозволити Дзяоджу підійти самому.

 

Після цього Джао Дзяньґвей підійшов.

 

Обличчя Дзі Ханя вже виглядало краще, але його губи все ще були блідими, дихання повільним, а мова здавалася слабкою.

 

Джао Дзяньґвей відчув ще більшу провину.

 

Якби йому не довелося вдавати, що йому погано, Дзі Хань ніколи б так не постраждав, і якби він не наполягав на тому, щоб полегшити Дзі Ханю вдих, він не вирвав би тоді кров'ю.

 

Він майже повністю зіпсував цю справу.

 

Дзі Хань подивився йому в очі й повільно вигукнув його ім'я: 

 

— Джао Дзяньґвею.

 

Джао Дзяньґвей опустив голову з почуттям провини.

 

Дзі Хань сказав: 

 

— Я отримав важку внутрішню травму, і в моїх грудях був застій крові.

 

Джао Дзяньґвей засмучено сказав: 

 

— Мені не слід було тебе бити.

 

Дзі Хань: 

 

— Я вирвав саме застоєну в грудях кров...

 

Джао Дзяньґвей: 

 

— ...

 

Дзі Хань продовжив: 

 

— Але твій удар все одно був болючим.

 

Дзі Хань сказав це із звичайним виразом обличчя, й він не виглядав так наче збирався злитися..

 

Джао Дзяньґвей: 

 

— Це моя провина.

 

— Тобі не потрібно визнавати провину. – Дзі Хань трохи подумав і вагався, але все ж запитав — Ти... як довго ти нормально не відпочивав?

 

Джао Дзяньґвей тупо дивився на нього.

 

Перш ніж він встиг заговорити, старша служниця перебила його й сказала: 

 

— Після того, як Дзяоджу був серйозно поранений і втратив свідомість, Джао-ґондзи так і не заплющив очей.

 

Вираз обличчя Дзі Ханя виглядав досить складним.

 

Джао Дзяньґвей сказав:

 

— Я відпочивав.

 

Дзі Хань: 

 

— Відпочивав спираючись на моє ліжко?

 

Джао Дзяньґвей сказав: 

 

— Для людини, яка займається бойовими мистецтвами, це ніщо.

 

Дзі Хань нахмурився й повернув голову, щоб доручити служниці прибрати в сусідньому домі.

 

— Я вже прокинувся, тож тобі не потрібно тут залишатися, – сказав Дзі Хань. — Я наказав їм прибрати сусідній дім, тому йди і добре відпочинь.

 

Джао Дзяньґвей сховав мішечок цукерок з кедровими горіхами до грудей. Думаючи про те, що Дзі Хань ще не випив ліки, він поспішно сказав: 

 

— Непотрібно, я трохи відпочив.

 

Джао Дзяньґвей серйозно порахував час і сказав: 

 

— Більше години, цього достатньо.

 

Дзі Хань: 

 

— ...

 

Він припинив говорити й здавався втомленим.

 

Служниця витягла Джао Дзяньґвея за двері.

 

— Джао-ґондзи, будь ласка, спочатку відпочинь, – сказала вона. — Не хвилюйся, травма Дзяоджу загоїться, а тобі потрібно відпочити.

 

Джао Дзяньґвею не залишалося нічого іншого, як кивнути.

 

Він повернувся до сусідньої кімнати, умив обличчя й згадав, що сталося за останні два дні, але його думки все ще були трохи хаотичні.

 

Думаючи про Вень Джанлао, він розумів, що має все обговорити з Дзі Ханєм, але зараз був невдалий час. Травма Дзі Ханя була надто серйозною, тому він не думав, що буде пізно, якщо він скаже трохи пізніше.

 

Є також ці двоє вбивць, і він не знав про, що секта Демонів може у них запитати. Надзвичайно важко буде дізнатися їх клієнтів. Але також він стурбований тим, що оскільки одне вбивство не вдалося, буде друге. Якщо один раз їм пощастило, це не означає, що пощастить і в друге. 

 

Раптом до нього хтось постукав.

 

Джао Дзяньґвей упізнав служницю з дому Дзі Ханя. Маленька дівчинка була одягнена у довгу зелену сукню, тримала в руці різьблену коробку з їжею, яку з усмішкою подала йому.

 

— Дзяоджу почув, що Джао-ґондзи ще не їв, і спеціально наказав цій слузі принести це. – Вона кліпнула очима. — Дзяоджу в ці дні не може їсти жирного, тому тут тільки легкі страви. Але він не знає, чи звик це їсти Джао-ґондзи.

 

Джао Дзяньґвей відповів: 

 

— Дякую.

 

Маленька дівчинка не поспішала йти: 

 

— Дзяоджу також сказав, що якщо ви не звикли таке їсти, щоб ви хотіли з'їсти? Просто замовте бажане на кухні. Майстерність нашого шеф-кухаря дуже хороша.

 

Джао Дзяньґвей:

 

— Я звик до такої їжі.

 

Маленька дівчинка відскочила назад, щоб доповісти про виконання місії. Джао Дзяньґвей відкрив коробку з їжею. Окрім білої каші, у ній були лише зелені овочі та тофу. Воно було справді легким.

 

Але це спеціальний наказ Дзі Ханя.

 

Він взяв у палички зелень і поклав її в рот.

 

З огляду на сьогоднішню реакцію Дзі Ханя на нього, Джао Дзяньґвей зрозумів, що він недалекий від успіху.

 

Він зітхнув, але коли почав жувати, відчув присмак воску, від чого він зовсім не відчував себе щасливим.