Старша служниця хотіла зникнути на місці.

 

Обличчя Дзі Ханя стало дуже потворним.

 

Вона знала, що в даний момент Дзяоджу був на межі вибуху. Якщо Джао Дася скаже ще хоч одне неправильне речення, він, ймовірно, буде вигнаний ним, порубаний і згодований диким собакам.

 

Вона почала відчувати певну симпатію до нього.

 

Дзі Хань не міг стриматися й сказав: 

 

— Яке я маю відношення до слабкості твоїх ніг? Чому ти залишаєшся в моїй кімнаті?

 

Джао Дзяньґвей збентежено сказав: 

 

— Якби не ти, в мене не було б слабкості в ногах.

 

Так, він справді ідіот із мечем, не любить краси, ніколи не одружувався й не мав дітей.

 

Але йому цього року двадцять вісім років, і він розуміє значення цих слів.

 

Сказавши ці слова, він не міг не відчути себе трохи збентеженим, адже раніше роками він піклувався про те, щоб бути спокійним і зібраним на вулиці.

 

Дзі Хань на мить був приголомшений і поспішно крикнув йому: 

 

— Чому ти говориш нісенітниці?

 

Джао Дзяньґвей: 

 

— Де я говорю нісенітниці?

 

Дзі Хань, здавалося, хотів захиститися від цих слів, але він згадав сьогоднішній ранок, 

коли вони прокинулися голими в одному ліжку й проковтнув усі свої слова. Його обличчя трохи почервоніло, і він повернув голову, не бажаючи більше говорити.

 

Після цього він побачив багатозначні погляди служниць.

 

Ці пари великих водянистих мигдалеподібних очей, здавалося, були наповнені гучними словами, як-от «безсоромний щур», «експлуататор», «шахрай», «безсоромник» та іншими. Навіть погляд найбільш відданої служниці, був дещо дивнив.

 

Дзі Хань мовчав.

 

Джао Дзяньґвей відчував лише, що знущався над молодою людиною, яка не знала світу.

 

Йому було вкрай соромно на душі, але він міг тільки зціпивши зуби, продовжити дикламувати написане в книзі.

 

— Я голодний. – сказав Джао Дзяньґвей — Я ще не їв.

 

Нарешті всі служниці звернули увагу на обличчя Дзі Ханя.

 

Дзі Хань довго мовчав і нарешті відкрив рота: 

 

— Іди і додай пару паличок для їжі.

 

Джао Дзяньґвей видихнув.

 

Сяо Лінь правильно передбачив, Дзі Хань насправді не розуміє.

 

Служниці додали миски та палички для їжі, попросили Джао Дзяньґвея сісти біля Дзі Ханя, і по-одинці відступили, залишивши лише старшу служницю чекати поруч з ними.

 

Дзі Хань тримав рота на замку і їв.

 

Джао Дзяньґвей їв раніше, тому він не відчував голоду, тож відклав палички, зробивши два ковтки.

 

Через деякий час Дзі Хань запитав: 

 

— Чому ти не їси?

 

Джао Дзяньґвей замислився над словами: 

 

— Мені незручно. Мені не хочеться їсти.

 

Дзі Хань: 

 

— ...

 

Джао Дзяньґвей почувався надзвичайно збентеженим.

 

Фрази в книзі – жахливі трюки!

 

Все одно краще чи ні!

 

Чому кожне слово має невимовно натякати на те, що, здавалося, сталося минулої ночі!

 

***

 

Дзі Хань раптом дуже різко взяв шматок м'яса в свою миску, промовляючи так, ніби риб'яча кістка застрягла в його горлі.

 

— Ти не повинен морити себе голодом, якщо тобі погано. – сказав Дзі Хань. — Просто замовляй на кухні те, що тобі подобається.

 

Джао Дзяньґвей:

 

— ...

 

Це не той лідер секти Демонів, якого він знає!