Джао Дзяньґвей не знав, як це пояснити.

 

Він не очікував, що цей момент настане так швидко.

 

Сяо Лінь все ще намагався пояснити Дзі Ханю:

 

— Дзяоджу, цей підлеглий і Джао Дася розмовляли, лише бажаючи...

 

Дзі Хань холодно промовив: 

 

— Я питав не тебе.

 

Сяо Лінь був змушений заткнути рот і відійти вбік.

 

Дзі Хань знову перевів погляд на Джао Дзяньґвея: 

 

— А тебе.

 

Джао Дзяньґвей знав, що пояснення в даний момент марні. Він міг лише використати останній крок.

 

Але в книзі було написано, що йому потрібна стіна.

 

Дзі Хань стояв біля дверей, а за ним стояли дві гарненькі служниці. Він мав обманом змусити Дзі Ханя підійти до стіни й лише тоді це спрацює.

 

Джао Дзяньґвей нарешті відповів: 

 

— Підійди і тоді я розповім тобі, що ми робили.

 

Дзі Хань все ще нерухомо дивився на нього з похмурим виразом обличчя.

 

Джао Дзяньґвей деякий час подумав, а потім додав: 

 

— Я думаю, ти б не дуже хотів, щоб інші почули деталі.

 

Дзі Хань відповів: 

 

— Я веду справи відкрито й відверто. Немає нічого, про що інші не могли б знати. 

 

Джао Дзяньґвей:

 

— Супроводжувати в житті і в смерті.

 

Дзі Хань негайно підійшов.

 

За Джао Дзяньґвеєм стіна.

 

Дзі Хань скрипнув зубами й запитав: 

 

— Що ти, в біса, хочеш сказати?!

 

Дуже добре, перший крок зроблено.

 

Другий крок – застати його зненацька.

 

Джао Дзяньґвей поманив Дзі Ханя: 

 

— Підійди, щоб я міг прошепотіти тобі на вухо.

 

Дзі Хань:

 

— ...

 

Джао Дзяньґвей:

 

— В житті і в смерті...

 

Обличчя Дзі Ханя безвиразне, коли він підходить настільки близько, щоб прошепотіти: 

 

— Якщо тобі є що сказати...

 

Перш ніж він закінчив говорити, Джао Дзяньґвей раптом схопив його за зап'ясток і штовхнув до стіни.

 

Дзі Хань врізався спиною в стіну, відчуваючи прилив болю. Гнів вибухнув у його серці. Він хотів порубати людину перед собою тисячею мечів. Коли він збирався підняти руку, щоб вдарити, Джао Дзяньґвей стиснув його підборіддя та наблизився ближче.

 

Дзі Хань завмер.

 

Ніхто ніколи не наважувався наблизитися до нього так близько.

 

Більше того, це... це ще й дорослий чоловік!

 

Не тільки Дзі Хань, але й усі в кімнаті були приголомшені.

 

У тому числі й Джао Дзяньґвей.

 

У книзі сказано, що наступним кроком має стати... поцілунок.

 

Але як йому поцілувати?! Поцілувати в обличчя, в рот чи в лоб? Пристрасно поцілувати чи лагідно! Як довго цілувати? Лише на мить чи довше? Під час поцілунку продовжувати чи перестати рухатися? Якщо продовжити цілуватися, хіба він не нагадуватиме дятла? Але ж соромно під час поцілунку просто стояти на місці!

 

Чому вони цього не написали!? Що йому робити?

 

Серце Джао Дзяньґвея невпинно прискорювалося, але він міг лише дивитися на Дзі Ханя.

 

Обличчя Дзі Ханя було прямо перед його очима.

 

Джао Дзяньґвей раптом зрозумів, що Дзі Хань дуже вродливий, але в нього завжди було похмуре обличчя. Якби він усміхався, то виглядав би вродливішим.

 

Тож Джао Дзяньґвей згадав, слова Юе Дзінцін.

 

Він насилу підняв кутики рота й усміхнувся Дзі Ханю.

 

Дзі Хань:

 

— ...

 

Джао Дзяньґвей:

 

— ...

 

Дзі Хань:

 

— ...

 

Джао Дзяньґвей:

 

— ...

 

Джао Дзяньґвей упав духом, відпустив і обернувся: 

 

— ...Мені потрібно відійти, повернусь пізніше.

 

Дзі Хань: 

 

— ...

 

Дзі Хань: 

 

— Ти хворий?!