Дзінь Бейґво приголомшено промовив: 

 

— Джао... Джао-сьоне, ти і цей Диявол... ви двоє...

 

Дзі Хань:

 

— …

 

Джао Дзяньґвей:

 

— Я...

 

Цього не було в книзі, то як йому відповісти?

 

Вирази обличчя у всіх без винятку були трохи дивні.

 

Побачивши, що ніхто не може вимовити ні слова, Дзінь Бейґво деякий час був приголомшений, а потім пробурмотів: 

 

— Я не очікував, що Джао-сьон... Я не очікував...

 

Вираз обличчя Дзі Ханя раптом потемнішав: 

 

— Ти нічого не чув.

 

Дзінь Бейґво все ще не прийшов до тями, тому тупо відповів: 

 

— Я чув...

 

Усі відповіли:

 

— Я чув...

 

— Я теж чув...

 

Дзі Хань на мить замовк, раптом його обличчя стало лютішим:

 

— Якщо ви насмілитися хоч комусь розповісти про сьогоднішній інцидент, навіть якщо в майбутньому ви втечете на край землі, я обов’язково прийду по ваші голови.

 

Вже не було нікого, хто б наважувався говорити.

 

Потім Дзі Хань повернув голову, схопив Джао Дзяньґвея за руку й потягнув його назовні.

 

Джао Дзяньґвей:

 

— ...

 

Візник все ще чекав на вулиці. Побачивши, як вони виходять, тримаючись за руки, він, здавалося, був приголомшений.

 

Дзі Хань не зважав на нього, витягнувши Джао Дзяньґвея, він використав цінґон, щоб втекти з міста.

 

Джао Дзяньґвей був розгублений, і все що він міг зробити – це слідувати за Дзі Ханєм.

 

Він вважав свій власний цінґон напрочуд хорошим, але тепер, здається, що ціґон Дзі Ханя і його приблизно одинакові. За лічені секунди вони уже прибули за межі міста.

 

Дзі Хань відтягнув Джао Дзяньґвея в куток і сердито сказав: 

 

— Ти що хворий?

 

Джао Дзяньґвей: 

 

— Останнім часом моє тіло в порядку, дякую.

 

Дзі Хань: 

 

— ...Ти дійсно хворий.

 

Джао Дзяньґвей: 

 

— Я дійсно не…

 

Дзі Хань більше не хотів з ним зв'язуватися, а його обличчя все ще було сповнене злості:

 

— Хіба не ти сказав, що люди можуть придумати, що завгодно? Після того, що ти сказав, ти не боїшся, що в Дзянху з'явиться багато чуток?

 

Я просто хочу поширювати чутки про нас.

 

Але Джао Дзяньґвей не наважився сказати ці слова.

 

Йому довелося схилити голову, розмірковуючи, як відповісти.

 

Потім він побачив їхні руки.

 

Дзі Хань був настільки розлючений, що не помітив, що у цей момент все ще тримав його за руку.

 

Джао Дзяньґвей покликав його: 

 

— Дзі Дзяоджу.

 

Дзі Хань застережливо запитав: 

 

— Що ще ти намагаєшся зробити?

 

Джао Дзяньґвей поворухнув рукою, яку Дзі Хань міцно тримав, і щиро сказав: 

 

— Ти можеш відпустити? Мені боляче.

 

Дзі Хань: 

 

— ...

 

Дзі Хань відразу відпустив руку й відскочив на кілька футів, ніби побачивши якогось монстра.

 

Джао Дзяньґвей дуже ввічливо: 

 

— Дякую.

 

Дзі Хань вийняв із рук хустинку й почав відчайдушно витерати руку.

 

Джао Дзяньґвей запитав:

 

— Дзі Дзяоджу збирається відвести мене до секти Демонів?

 

Він побачив, як очі Дзі Ханя кидають ножі, й різко змінив свої слова: 

 

— ...Священної секти.

 

Дзі Хань кинув хустинку на землю, відвернувся й пішов, повний злості.

 

Джао Дзяньґвей поспішав наздогнати його, кричачи: 

 

— Дзі Дзяоджу, зачекай!

 

Дзі Хань повернув голову й люто зиркнув:

 

— Ти хворий!

 

Джао Дзяньґвей відчував себе скривдженим: 

 

— Ні!

 

Дзі Хань:

 

— Ти хворий!

 

Джао Дзяньґвей: 

 

— Ні!

 

Дзі Хань:

 

— Хворий!

 

Джао Дзяньґвей: 

 

— Ні!

 

Дзі Хань:

 

— Так!

 

Джао Дзяньґвей: 

 

— Ні!

 

Візник, який приїхав на кареті:

 

— ...

 

Він вирішив повернути голову і вдав, що насолоджується краєвидом.