Джао Дзяньґвей знав, що як воїн праведного шляху, він, безумовно, не може через це вбити Ю Сянь-ера. Після того, як він побачив, як той крізь зуби пообіцяв, що більше ніколи не буде писати такі огидні речі, Джао Дзяньґвей був змушений проковтнути свій гнів, і хотів змусити Ю Сянь-ера дати письмові свідчення, а потім піти і розшукати Дзі Ханя, щоб все прояснити.

 

Однак Ю Сянь-ер жалісно стискав поділ своєї мантії.

 

— Джао Дася, пообіцяй мені дещо! – сказав він, плачучи. — Ніколи не розповідай про це Дзяоджу!

 

— … – Якщо він не скаже Дзі Ханю, то як йому відвести підозри від альянсу Хаожан?

 

— Якщо ти йому скажеш, він обов'язково поб'є нас, качок-мандаринок*, дубиною!!

 

*Качки-мандаринки символізують закоханих.

 

— …

 

— Спочатку він вб'є Сяо Вея…

 

— …

 

— А потім вб'є мене! Уууууууу, ми такі нещасні качки…

 

— ...Я обіцяю, що не скажу.

 

Він відчував себе занадто м'якосердим, адже пообіцяв, як тільки інший заплакав. Тепер, коли він дав обіцянку, але все ще хотів прояснити ситуацію з Дзі Ханєм, він опинився в певній халепі.

 

Набравшись духу, він пішов до кімнати Дзі Ханя. Коли він зібрався постукати у двері, то побачив старшу служницю, яка стояла надворі, зніяковіло дивлячись на нього очима, сповненими вибачень.

 

— Джао Дася, ти постраждав через мене, – тихо сказала вона. — Ніколи не кажи Дзяоджу, що знайшов цю книгу у мене.

 

— …

 

Джао Дзяньґвей глибоко вдихнув, а потім штовхнув двері. Дзі Хань розмовляв з Вей Ці всередині. Його гнів, очевидно, ще не вщух.

 

Щойно Джао Дзяньґвей увійшов, він побачив, як Дзі Хань злісно жбурнув у нього чайником. Він знав, що Дзі Хань мав би почути його наближення; коли Джао Дзяньґвей готувався ухилитися, він раптом подумав про те, що це ще більше розлютить Дзі Ханя, тому просто залишився на місці і прийняв удар.

 

Незважаючи на те, що Дзі Хань доклав чимало зусиль, удар був не дуже болючим. Дзі Хань був вражений і, явно не такий божевільний, як ще секунду тому, примружившись і зціпивши зуби..

 

— Я не посилав тобі звісток. Навіщо ти сюди прийшов?

 

— Я прийшов вибачитися.

 

— Вибачитися? – Дзі Хань посміхнувся. — Яких помилок ти припустився?

 

— …

 

Дзі Хань сердито розбив чашку об землю.

 

— Єдина помилка тут – це твій праведний шлях!

 

Він побачив, що Вей Ці, не змигнувши оком, продовжував сидіти осторонь і пити чай. Очевидно, що він знав повну картину, але не встав, щоб виступити від імені Джао Дзяньґвея, лише спостерігав за їхньою сваркою.

 

— …

 

Джао Дзяньґвей не знав, як це пояснити.

 

— Я не дурна людина, – сказав Дзі Хань. — Навіть якщо цю книгу тобі дав не альянс Хаожан, навіщо ти її читав?

 

Джао Дзяньґвей задихнувся. 

 

— Я…

 

— Незалежно від того, що ти думаєш, я скажу тобі, що твої здогадки помилкові. У нас з тобою ніколи не буде таких стосунків.

 

— … – Джао Дзяньґвей опустив голову, похнюпившись. — Добре.

 

Дзі Хань покликав старшу служницю, а потім наказав їй відвести Джао Дзяньґвея геть. Той розвернувся й пішов за нею, але коли він підійшов до дверей, то почув, як Дзі Хань похмуро промовив.

 

— Якщо я відтепер коли-небудь почую, що хтось заговорить про це, я здеру з нього шкіру живцем, здеру плоть і переламаю кістки!