Дзі Хань мав спокійний характер, але він був лідером секти Демонів і мав репутацію в зовнішньому світі. Ю Сянь-ер не використовував їхніх справжніх імен, але будь-який ідіот міг би сказати, про кого тут написано.

 

Ще гіршим було те, що, за словами старшої служниці, ця книга вже давно ходила навколо секти, і навіть мала десятки різних версій. Більшість служниць та обслуговуючого персоналу мали примірник; якщо коротко, то вона стала надзвичайно популярною. Але старша служниця не мала жодного уявлення чи перекинулася вона й на Дзянху.

 

Він попросив у неї книгу, а потім багато разів уважно її переглянув, відчуваючи, що все його тіло зазнало величезного удару.

 

Що це за лайно?! Це практично суцільна розпуста! Безсоромство!

 

Тут написано про воїна, який проник у демонічну секту, щоб спокусити її лідера, і все заради того, щоб захистити мир на праведному шляху. Так тривало доти, доки він не став кухарем лідера, і відтоді безсоромно вступав в незаконні стосунки на кухні, не пам'ятаючи нічого про безпеку праведного шляху!

 

Джао Дзяньґвей не міг більше читати. Тримаючи книгу в руці, він хотів знайти Ю Сянь-ера і звести з ним рахунки.

 

Однак, коли він виходив, то випадково натрапив на Дзі Ханя, який шукав його.

 

— Джао Дзяньґвею, я раптом дещо згадав. Останніми днями я був дуже зайнятий справами секти, тому забув взяти тебе на зустріч з убивцями Ханьї.

 

Джао Дзяньґвей щойно закінчив читати ту дивну книгу, тож, побачивши Дзі Ханя, почувався вкрай незручно. Він згадав, що все ще тримає книгу в руках – не станеться нічого доброго, якщо її побачить Дзі Хань.

 

Він спокійно почав ховати книжку в кишеню, не змінивши виразу обличчя. 

 

— Тоді ходімо.

 

— Що це в тебе?

 

— Нічого…

 

Дзі Хань холодно подивився на нього. 

 

— Альянс Хаожан знову щось тобі дав.

 

— Насправді вони нічого не…

 

Перш ніж він встиг закінчити, Дзі Хань простягнув руку, щоб вихопити її. Джао Дзяньґвей ухилився убік і вони в мить обмінялися кількома рухами. Нервуючи, Джао Дзяньґвей знав, що ця книга ніколи не повинна потрапити до рук Дзі Ханя, але саме тоді, коли він про це думав, книгу різко вирвали з його рук і вона пролетіла біля очей Дзі Ханя.

 

Вона шелестіла, коли її сторінки перегорталися в повітрі. Джао Дзяньґвей відчув страх – у заклиначів гострий зір та слух, тож Дзі Хань, швидше за все, вже все побачив. Незважаючи на це, Джао Дзяньґвей згадував, що сюжет другої половини книги був набагато жорстокішим, ніж першої, тож він повинен був принаймні переконатися, що Дзі Хань цього не побачить.

 

Він простягнув руку, щоб зловити її, але Дзі Хань зробив те саме. Вони розірвали книжку на дві половини. Джао Дзяньґвей швидко опустив голову, щоб подивитися, і його голова наповнилася гулом – він відчув, що його життю прийшов кінець.

 

В його руках лежала... переша половина.

 

Дзі Хань опустив голову, і швидко перегорнув сторінки, його обличчя ставало дедалі похмурішим, аж поки він гнівно не кинув погляд на половину в руках Джао Дзяньґвея. 

 

— Чого вас навчає альянс?!

 

— …

 

— Дивно, що ви все ще хизуєтеся тим, що є правильним шляхом! Що це все таке?!

 

— Я не…

 

Дзі Хань кілька разів пройшовся по кімнаті, ніби хотів вилаятися, але не зміг сказати нічого грубого. Зрештою, він просто злісно кинув цю половину книги на землю, розвернувся і пішов з холодним виразом обличчям.

 

У Джао Дзяньґвея сильно заболіла голова. Зітхнувши, він присів навпочіпки і взяв кинуту частину.

 

Коли Дзі Хань кинув її, вона випадково перегорнулася на останні пару сторінок. Джао Дзяньґвей раніше не дочитав до цих сторінок, але як тільки він їх побачив, то зрозумів, чому Дзі Хань так розсердився.

 

На цій сторінці було написано ім'я автора: «Хіхікаючий вчений з альянсу Вулінь».

 

— …

 

Він міцно стиснув кулаки.

Цей проклятий Ю Сянь-ер! Він збирався порізати! Його! На! Шматки!