Цан Дзі міцно обійняв Дзін Ліня і підняв його на руки. Худі м'язи на його спині тремтіли, немов у звіра, який міг вискочити з тіні в будь-який момент під час нападу. Злегка нахиливши вухо, він міг чути його важке дихання.
Дзон Інь нахилився, щоб увійти до кімнати. Він був високим у своїй людській подобі, затуляючи собою навіть останній промінь світла. Він поринув у спогади, дивлячись на Цан Дзі поглядом, який був частково уважним, а частково здогадливим.
-Хто ти? - запитав Дзон Інь.
Залякуюча присутність Дзон Іня стимулювала Цан Дзі до такої міри, що його духовний простір став нестабільним. Аура Морського Дракона насичувала навколишнє повітря, тримаючи Цан Дзі в полоні в кутку, де йому нікуди було тікати. Але Цан Дзі не мав наміру тікати. Його надзвичайна жадібність і жахливе бажання знову розгорілися, приховуючи невгамовну спрагу в його серці.
Цан Дзі не відповів. Він натиснув на потилицю Дзін Ліня, щоб занурити його обличчя у свою шию. У цей момент йому було легко навіть зламати талію Дзін Ліня, доклавши трохи більше зусиль. Його незадоволення відображалося в його очах, коли він дивився на кожен рух Дзон Іня. Здавалося, що він уже висловив усе, що хотів сказати, словом "забирайся".
-Дзон Інь, - Фу Лі зітхнула позаду нього, - як ви бачите, це не зла істота, а парчевий короп, який достатньо розвинувся, щоб перетворитися на людину. Що ти ще хочеш зробити?
-Це не зовсім правильно, - заперечив Дзон Інь. - Ти сказала, що він парчевий короп, але я бачив луску під його шиєю. У світі існує незліченна кількість речей, але тільки дракон народжується з такою лускою. Він зовсім не риба.
У царствах між Небом і Землею вже не було ні дракона, ні фенікса. Навіть після ста з гаком років наполегливої праці та вдосконалення Морський Дракон Дзон Інь так і не побачив Драконячих воріт і не отримав можливості пройти крізь них, тож так і залишився у Східному морі, не маючи змоги піднятися до Царства Дев'яти Небес. Саме через це він був упевнений у своїй правоті. Цан Дзі був дивним. Дзон Інь дивився на первісну форму Цан Дзі: навіть його духовний простір був побудований у вигляді парчевого коропа, і він зовсім не був схожий на дракона. Більше того, його очі були сповнені злоби та жорстокості. Це був явно демон, який ще не ступив у земний світ - було очевидно, що він не слухатиме аргументів і не гратиме за правилами Неба і Землі.
Дивно.
Дзон Інь не міг не зробити крок ближче.
Це було занадто дивно.
-Дзон Інь! - Фу Лі схопила його за руку. - Як ти міг підійти до нього так близько? Ти забув, хто ти? Подивися ще раз. Це всього лише парчевий короп. Духовна енергія цього саду заблокована, тим більше внутрішня кімната. Якщо ти підійдеш ближче, він не витримає твоєї величезної сили і помре. Ти ж не маєш до нього жодних претензій чи ворожнечі, тож навіщо кривдити невинних?!
-Якщо він справді лише парчевий короп, навіщо тобі бути такою потайливою? - запитав Дзон Інь рівним тоном.
-Ми з ним були близькі в минулому, тож я просто простягаю йому руку допомоги. Як ви знаєте, демаркаційний відділ пильно стежить за цим. Моя допомога йому не буде великою чи малою проблемою, якщо хтось донесе на мене, але це все одно суперечить законам Небес і правилам Дев'ятого Неба, - побачивши незворушне обличчя Дзон Іня, Фу Лі важко зітхнув і нерішуче продовжив: - Ви знаєте, що я колись була у підпорядкуванні Лорда Лінь Сона, а наш нинішній Лорд ненавидить Лорда Лінь Сона найбільше. Всі ці роки я ніколи не хотіла йому дошкуляти, боячись накликати на себе його гнів. Тож природно, що я мушу бути обережною. Чи не можемо ми забути про сьогоднішній інцидент через наші багаторічні стосунки?
Фу Лі була божеством Цан Лі, і всі зоряні світила Півночі перебували під її опікою. П'ятиколірний птах народився на честь фенікса, божественного птаха, призначеного для служіння самим Верховним Імператором у ті часи. На відміну від Морського дракона Дзон Інь, Фу Лі була справжньою безсмертною, якій офіційно присвоєно титул у записах Царства Дев'ятого Неба. Формально кажучи, вона була на один ранг вищою за Дзон Інь. Але, за її словами, було добре відомо, що вона заснула на долоні Лорда Лінь Сона ще тоді, коли була пташеням. У той час коріння дерева Цан Лі було пошкоджене, тож вона виросла під командуванням Лорда Лінь Сона. Вона була божественним птахом і вихована Лордом Лінь Соном. Тому, коли Лорд Лінь Сон повстав проти Небес, вона була замішана в цьому і була заслана до В'язниці Душ, де її допитував Верховний Володар. Врешті-решт, після проведених розслідувань у В'язниці Душ визначили, що Лорд Лінь Сон діяв сам. Саме так їй вдалося уникнути смерті, і саме тому її слава втратила свій блиск і вже не була такою, як раніше в Царстві Дев'ятого Неба.
Дзон Інь побачив її щирість і знову подивився на Цан Дзі. Він спочатку підозрював, що Фу Лі приховує когось, кого Небеса і Земля не можуть терпіти. Але він ніколи раніше не бачив Цан Дзі. Яким би розлюченим не був Цан Дзі, він все одно не був винен.
За винятком цього шматка луски.
-Боюся, ви сховали його тут не лише для того, щоб допомогти йому. Цанлон не з'являвся тисячі років, і ще важче знайти відповідний час, щоб перетворитися на дракона. Я не зміг досягти успіху навіть після того, як намагався це зробити протягом ста років. Причина, з якої ти взяла його на руки, швидше за все, полягає в тому, що тобі сподобалася ця його особливість. Я знаю, що ви глибоко пригнічені справою Лорда Лінь Сона і сповнені рішучості довести його невинність. Але хочу тебе застерегти. Фу Лі, ти на власні очі бачила, як меч Янь Цюань на очах у Будди відтяв голову Всевишньому Батькові, ти бачив, як три тисячі Божественних броньованих воїнів були повністю знищені, ти бачив, як Дев'яте Небо потонуло в морі крові і було поховане під горою трупів. Навіть якщо Лорд Лінь Сон колись був доброю людиною, після того випадку він вже став на Шлях Диявола. Його смерть не варта того, щоб оплакувати. Ти не повинна тримати зла на Верховного Володаря, марно намагаючись використати Цанлона, щоб перетворити Небеса і Землю на хаос.
-Я не посмію, - Фу Лі запанікувала і з жахом продовжила: - Як ти міг засумніватися в моїй вірності? Життя всіх птахів і звірів з дерева Цан Лі пов'язане з цим деревом. Якби я мала намір збунтуватися, чи вистачило б у мене сміливості повернутися до дерева? Якщо ти мені не віриш, можеш віддати мене на розтерзання вищим силам. Я пройшла через В'язницю Пошуку Душі. Невже я все ще буду боятися?!
-Сьогодні я можу вдавати, що нічого не знаю, але цей демон більше не може залишатися на узбережжі Східного моря. Якщо ти хочеш допомогти йому, то настав його на праведний шлях. З того, що я бачу, його природа нестримна і неприборкана. Якщо він ступить на хибний шлях, то неодмінно стане лихом. Забери його.
Вираз обличчя Фу Лі був серйозним, коли вона підняла руки в знак подяки. Цан Дзі вже збирався встати, коли Дзон Інь знову заговорив:
-Він може піти за тобою, але чоловік на його грудях повинен залишитися.
-Навіть не думай про це. Він мій чоловік. Чому я маю віддавати його тобі? - очі Цан Дзі ворухнулися, і він промовив хрипким голосом.
-Він твій чоловік чи твоя їжа? - запитав Дзон Інь.
Цан Дзі тремтів, міцно обіймаючи Дзін Ліня. Дзон Інь залишився на місці, твердо контролюючи двері. Фу Лі відчула, що ситуація погіршується, і вже збиралася знову заговорити, коли Дзон Інь повернув голову вбік.
-Я міг би зрозуміти, що заради риби можна піти на такі жертви, але ж і до чоловіка ви висуваєте такі вимоги. Чому? Ти теж маєш якусь спорідненість з людьми в минулому? Під деревом Цан Лі немає смертних, а ти хочеш його. Боюся, це буде нелегко. Я вже дозволив тобі забрати коропа, але ти навіть не можеш залишити людину?
Фу Лі зберегла холоднокровність і кинула кілька поглядів на Цан Дзі.
-Якщо він справді чоловік, немає жодних проблем залишити його з тобою. Але він виліплений з каменю, він лише виглядає як людина. Дурненький хлопчику, не треба більше цього приховувати. Не завадило б показати його Великому Наставнику.
-Не смій, - Цан Дзі опустив голову і занурив її у волосся Дзін Лінь, виглядало так, ніби він дуже цінував його, - він мій, я не хочу його нікому показувати. Я не зможу здолати його, якщо він закохається в цю оболонку і забере її силоміць.
-Не треба його ховати. Я ніколи не вірив у кохання, - сказав Дзон Інь.
Цан Дзі глузував.
-Ти покладався на вищий статус свого вдосконалення, щоб судити мене сьогодні вже стільки разів. Ти не боїшся, що наступного разу, як ми з тобою зустрінемося, це стане давньою образою? Я знайшов дорогоцінність серед бруду, а ти хочеш силою викрасти погляд на нього. Чи завжди безсмертні так поводяться? Вони завжди такі грубі?
- Не сперечайся зі мною, - сказав Дзон Інь. - Покажи мені його швидко.
Цан Дзі підняв волосся від обличчя Дзін Ліня, відкриваючи розпливчастий силует під ним. Дзон Інь бачив лише профіль, але цей колір обличчя, біліший за сніг, був таким привабливим і відчуженним до такої міри, що не здавалося обличчям живої людини. Долоня Цан Дзі була притиснута до спини Дзін Ліня. У це довгий момент він майже повірив, що Дзін Лінь помер. Голова Дзін Ліня була нахилена набік, нерухома й у розпорядженні Цан Дзі. В його тілі не було тепла. Тепло та м'якість які спочатку відчував Цан Дзі, стали холодними та твердими. На дотик шкіра була атласною, наче порцеляна. Жодних ознак життя не було.
Серце Цан Дзі билося нестримно. Він думав у тривозі і сумнівах. Чи прокинувся Дзін Лінь? Чи помер?
Фу Лі зробила крок уперед і різко запитала.
-Навіщо тобі взагалі камінь? Чи не можеш ти просто дозволити цьому дурному хлопцю розважатися з каменем, щоб він не створював проблеми у світі смертних?
Дзон Інь промовчав, коли побачив, що вона розлютилася до сліз. Він був налаштований скептично, але не міг висловити свої підозри Фу Лі. Якусь мить він дивився на Цан Дзі, а потім сказав:
-Вибач. Я зобов'язаний перевірити. Ти можеш піти.
Але в серці Фу Лі не було полегшення. Вона знала характер Дзон Іня. Сьогоднішній інцидент точно викликав би у нього підозри. Він не міг вивести їх на чисту воду, але він таємно розслідував би це. Однак у них не було вибору. Чим довше вони залишатимуться тут, тим важче буде вийти зі скрутного становища, якби більше людей долучилося.
-Я заберу цей сад із собою і не залишу слідів. Ми не завдамо тобі труднощів, - сказала Фу Лі.
Дзон Інь злегка кивнув, відступив на кілька кроків і перетворився на Дзяолона. Перш ніж піднятися в небо він сказав Цан Дзі:
-Я не знаю, чому ти народився з такою лускою. Схоже, що ти недалеко від перетворення на дракона. Поводься пристойно, інакше наступного разу, коли ми зустрінемося, буде кровопролиття.
Цан Дзі навіть не глянув на нього, не даючи зрозуміти, скільки він почув. Як тільки Дзон Інь пішов, Фу Лі швидко ступила вперед і вражено подивилась на Дзін Ліня.
-Дзьов Ґе?
Дзін Лінь зморщив лоб, і відкрив очі, захлинаючись кров'ю. Його дихання було слабким, коли груди знову здіймалися, а крижаність кінцівок повільно зникла.
Минуло лише сто років, а та маленька змія, яка бавилась у воді під його сидінням, стала такою могутньою, що приголомшила його ледь не видаючи себе.
Цан Дзі зустрівся поглядом з Дзін Лінєм. Перш ніж він встиг отямитися, він побачив холод в очах Дзін Ліня. Дзін Лінь витріщився на нього, поки Цан Дзі не занервував. У нього була пара вишуканих очей. Коли його очі були холодними, вони виглядали пихатими, різкими й надзвичайно дикими. Але коли його очі посміхалися, вони переливались жвавістю і веселістю. Цан Дзі дозволив своїй усмішці досягти очей, виглядаючи серйозним і щирим, коли він підняв одну з рук Дзін Ліня і тримав її у своїй долоні.
-Мені було так страшно. Я думав, ти не прокинешся, - Цан Дзі опустив очі і сказав.
Цан Дзі стиснув руку Дзін Ліня настільки міцно, що Дзін Лінь подумав, що його рука зламається. Він не міг вирватися. Цан Дзі почувався неспокійно через присутність Фу Лі і сховав рану від укусу на руці Дзін Ліня у власній руці. Враховуючи темперамент цього чоловіка, він був упевнений, що Дзін Лінь не звернеться за допомогою до Фу Лі.
Як і очікувалося, Дзін Лінь поступово випустив холодну посмішку і тихо сказав:
-Я просто подрімав, а ти так сильно виріс.
-Це правда. Тобі не потрібно боятися в майбутньому. Я буду ставитися до тебе добре, так само, як ти ставишся до мене, - промовив Цан Дзі і підняв чоловіка на руки.
-Не треба дотримуватися формальностей, - Дзін Лінь дозволив Цан Дзі взяти його на руки, - просто візьми те, що я тобі дав.
-Що ти йому дав, Дзьов Ґе? Оскільки Дзьов Ґе зараз хворіє, ти можеш залишити його під моєю опікою.
- Боюсь, що ти не зможеш дозволити собі його годувати, - ліниво відповів Дзін Лінь і заплющив очі.
Це вразило Фу Лі, і вона повернулася до Цан Дзі, киплячи від гніву.
-Як ти посмів?! Мені було цікаво, як ти міг вирости за такий короткий проміжок часу, адже востаннє, коли я тебе бачила, ти був ще дитиною. Навіть твій характер настільки стабілізувався! Ти дійсно наважився спожити плоть і кров Дзьов Ґе?!
Цан Дзі міцно обійняв Дзін Лінь і спритно ухилився від неї.
-Дзєдзє, це непорозуміння! Ситуація була настільки критичною, що у мене не було вибору. Інакше ніхто з нас не вижив би сьогодні, якби цей Морський дракон щось побачив, - він нахилив голову, щоб понюхати волосся Дзін Ліня, і посміхнувся. - Крім того, я дуже шаную і обожнюю Дзін Ліня. Як би я хотів тримати його у своїх руках кожен день і пестити його. До того ж, чи зміг би я цього винести, якби зробив більше ковтків?
Навіть якщо він хотів наїстися досхочу, це мав бути час, коли він був повністю підготовлений і не залишав жодних незавершених справ.
Фу Лі зауважила, що Цан Дзі зовсім не схожий на того, яким він був у дитячому віці, навіть його внутрішній стан, здавалося, змінився. Такий демон, безумовно, був незвичайним! Однак Дзін Лінь не виглядав так, ніби його тримали в заручниках. На мить Фу Лі відчула невпевненість.
-Поверни мені Дзьов Ґе і я не буду розслідувати сьогоднішню справу, - Фу Лі не мала бажання стрибати з пательні у відкрите полум'я.
-Я боюся, - Цан Дзі не хотів сьогодні ворогувати з Фу Лі, тому продовжив: - Але все, що я сказав - правда. Якщо Цзєцзє не вірить мені, можеш запитати Дзін Ліня. Що б він хотів: щоб я його обійняв, чи щоб ти його обійняла?
Дзін Лінь на мить подивився на Цан Дзі. Цан Дзі відчув, що його погляд - це тверда, крижана холодна рука, що блукає по його шиї.
-Я виховував його стільки днів, він може зробити ще кілька кроків, тримаючи мене на руках, - Дзін Лінь відвів очі вбік. - Іди на ґанок.
Цан Дзі посміхнувся Фу Лі і вийшов за двері.
-Що ти збираєшся робити далі?
-Я перенесу сад. Ще не буде пізно для Дзьов Ґе знайти його, коли ми приїдемо в Цан Лі, - відповіла дівчина.
Дзін Лінь не відповів. Його очі шукали через край стріхи. Після паузи він запитав:
-Де мідний дзвіночок?
-Боюся, він загубився, коли гора перевернулася, - відповів Цан Дзі і дмухнув на обірвану мотузку.
-Я не можу його загубити, - відповів Дзін Лінь. - Мені потрібен цей мідний дзвіночок.
Цан Дзі хотів подражнити його, але Дзін Лінь не виглядав так, ніби він жартує. Гвинтики в його голові закрутилися, і він запитав тихим голосом:
-Що це за предмет такий важливий? Ти використовував його, щоб заснути? Я рідко бачив, щоб ти так сильно цінував щось.
Дзін Лінь злегка підняв підборіддя і жестом запросив Цан Дзі присунутися до нього ближче. Цан Дзі опустив голову до його уст, відчуваючи, що дивитися на Дзін Ліня таким поглядом було дуже приємним видовищем.
-Те, що ти з'їв, було лише парою сотень років мого культивування - сказав Дзін Лінь. - Що дійсно має велике значення, так це те, що в цьому дзвіночку.
-Я скуштував лише трохи і не можу сказати, що є правдою, а що ні, - Цан Дзі не поспішав. - А якщо ти мене обдуриш?
Несподівано Дзін Лінь засміявся, і теплий потік повітря залоскотав мочку вуха Цан Дзі. Цан Дзі злегка підняв брови. Куточки його уст скривилися в усмішці, але посмішка не досягла його очей.
-Ви так впевнені, що я буду шукати.
-Хіба не ти тепер тут розпоряджаєшся?
-Я можу пошукати, якщо ти хочеш, - прошепотів Цан Дзі. - Зроби так, щоб ця цзєцзє трималась подалі, і я піду туди, куди ти покажеш.
Якщо Фу Лі продовжить стежити за ним, Цан Дзі не наважиться діяти необачно. Він уже знав переваги плоті та крові Дзін Ліня. У цю мить Дзін Лінь був схожий на шматок м'яса, що бовтався прямо перед його носом. Безумовно, для Цан Дзі було неможливо мати доброзичливе серце і не бути жадібним. Більше того, їхні позиції тепер помінялися місцями - він міг тримати Дзін Ліня на руках, а міг кинути його на землю. Він був за кермом, і задоволення від того, що він дивиться на когось вниз, а не вгору, було невимовним.
-Вона повинна слідкувати за тобою, щоб спрямувати на правильних шлях.
Цан Дзі прикинувся дурнем. Схрестивши свої пальці з Дзін Лінєм, він підняв їх руки на рівень обличчя і сказав:
-Мій любий Дзін Лінь, хіба ми вже не тримаємось один за одного? Якщо цього недостатньо, я можу навіть дозволити тобі обійняти мене.
Після очікування і не отримавши відповіді, Фу Лі обережно зробила крок вперед. Цан Дзі відступив на крок назад і погладив поясницю Дзін Ліня долонею, дружелюбно вмовляючи його.
-Дзін Лінь, що ти збирався сказати сестричці?
Далі
Том 1. Розділ 9 - На захід
А-Ї сидів на дереві, коли раптом побачив нічне небо, залите яскравим світлом. Так він зрозумів, що це була його сестра. Він не бачив Дзяолона і подумав, що сестра прийшла знайти його і забрати додому. Тому він зістрибнув з гілки і зарився в сніг, щоб сховатися. Видовище, коли він зарився в землю, виставивши хвіст догори, було одночасно смішним і незручним, адже його хвіст вже був оголений Цан Дзі. Своїм бігом А-Ї розбудив птахів. Він почув, як сміються лісові духи, тож він став на захист і суворо вилаяв їх. -Хто це був? Хто ще раз засміється, я виколю йому очі і відріжу язик! Він був і розлючений, і ображений, і сказав у роздратуванні: -Не смійтеся! Вам не можна сміятися! А-Ї був настільки принижений і сповнений ненависті до Цан Дзі, що хотів здерти з нього шкіру живцем. Лють охопила його, і він розвернувся, маючи намір піти в сад Дзін Ліня, щоб витягнути Цан Дзі і жорстоко побити його. Але він зробив лише пару кроків, коли земля під ним затряслася і гора нахилилася. Гора була повна птахів, які злетіли в повітря. Занепокоєний тим, що його сестра все ще була на вершині, він побіг туди. Звідти вискочив дикий кабан. Не встигнувши вчасно ухилитися від А-Ї, він перекинув його на спину і продовжував бігти. Розкинувшись на спині дикого кабана, А-Ї так сильно кидало, що він був увесь у каламуті. -Ти сліпий?! Хочеш померти?! - А-Ї вивернув шию і почав лаятись. -Ми помремо! - дикий кабан важко задихався, опустивши голову в шаленому пориві. - Морський дракон перевертає гору! Якщо ми не втечемо зараз, ми помремо! -Це всього лише змій, навіть не дракон. Чого ти боїшся? - А-Ї відчув полегшення. - Цей змій керує Східним морем. Він не скривдить невинних. Швидше за все, він просто патрулює цю гору. Гей, ти не бачив мою А-Цзє? -Я бачив її. Я бачив її! Мені так боляче дивитись на тріпотіння крил божества Цан Лі! - Дикий кабан несамовито кинувся до підніжжя гори. А-Ї підняв голову і посміхнувся. Розправивши обидва крила, він вдоволено промовив: -Це цілком логічно. Моя А-Цзє… Не встиг він закінчити свої слова, як повз нього пронісся шквал хуртовини і зачепив його крила. А-Ї почув дзенькіт, коли випав мідний дзвіночок. -Що ти робиш, крадеш чужий дзвіночок? Сюе Мей зібрався у форму - половина його обличчя вже була знищена. Він сховав обличчя, показавши лише око. Він злякано подивився на А-Ї і насилу посміхнувся. -Його здуло вітром. Він був нікому не потрібен. Тож я взяв його, щоб погратися з ним. -Це так цікаво? - А-Ї посміхнувся. - Тоді подаруй його мені. Я теж з ним пограюся. А тепер забирайся. Сніжний демон несподівано відкрив звірину половину свого обличчя і зустрівся з А-Ї поглядом, перш ніж зупинитися на проханні: -Я залишався тут сотні років, не наважуючись вийти назовні. Мені було нелегко знайти іграшку. Будь ласка, дозвольте мені залишити її собі. -Що такого цікавого у розбитому дзвіночку? Думаєш, я тобі повірю? -Що ж це за скарб такий, до якого ти не можеш дотягнутися? Я просто хочу дзвіночок, щоб розвіяти свою нудьгу. Ти навіть його хочеш відібрати у мене? - у глибині очей сніжного демона з'явився холод, а голос його звучав так, ніби він ридав від болю. -Відібрати?! Ба! Кого хвилює зламаний дзвіночок каліки? Я не хочу його, навіть якщо ти мені заплатиш! - голос А-Ї став верескливим. - Якого біса… ти сказав, що я його у тебе вкрав!? То, тим більше, я тобі не віддам його, що ти можеш тепер зробити?! Забирайся! Злісна аура Сюе Мея була очевидною, коли він рухався, щоб схопити його. -Поверни його мені! На тілі А-Ї була печатка, накладена Фу Лі, яка захищала його від привидів та демонів. Коли птах побачив зухвалість Сюе Мея, який напав на нього, він виплеснув усю свою ненависть до Цан Дзі на Сюе Мея і штовхнув його ногою. Сніжний демон встиг лише трохи наблизитися до, як його ошпарило п'ятиколірне пір'я А-Ї, змусивши його скрикнути від болю. -Ти сліпий?! Ти ще наважуєшся битися зі мною через це?! Сюе Мей жалібно заскиглив, наче жінка, що плаче. Демонструючи свою могутність, А-Ї зістрибнув зі спини кабана і почав ходити навколо Сюе Мея, пихато виставляючи напоказ своє пір'я. -Ти визнаєш свою помилку?! Тепер ти боїшся мене?! Я не вдарю тебе, якщо ти будеш кланятися і благати про милість, - А-Ї наступив на Сюе Мея кігтями. - Поквапся! Інакше ти помреш тут сьогодні вночі, і в тебе не залишиться навіть душі. Сюе Мей заплакала ще більше. Навіть А-Ї не міг далі слухати. Він схопився за голову і закричав: -Перестань плакати! -Віддай його...- сніжний демон продовжував плакати. - Поверни його мені. -Чому ти так зациклився на зламаному дзвіночку? - А-Ї був спантеличений. - Може, у тебе з ним щось спільне у минулому? На якусь мить Сюе Мей просто заплакав, не промовивши ні слова. -Але це, очевидно, належить Дзін Ліню. Тільки не кажи мені, що ти маєш на нього якусь образу. Якщо це так, то чому ти досі хочеш його? Якщо це не образа, то… - А-Ї задумався і продовжив: - Це тому, що у вас з ним колись були любовні стосунки? Знаєш, мені було цікаво, чому він ув'язнив саме тебе, а не інших. А, я зрозумів! Тепер я зрозумів! Тоді не треба переді мною плазувати. Скажи мені, Дзін Лінь… А-Ї ще не встиг підскочити від хвилювання, як навколишні звірі з галасом розбіглися. Дикий кабан першим кинувся тікати, вигукуючи на ходу: -Тікай! Тікай! -Куди бігти? - А-Ї все ще напирав на Сюе Мея і кричав: - Куди ти тікаєш?! А-Ї зрозумів, що щось не так, коли всі зникли. Сюе Мей також перестав плакати, нерухомо лежачи на землі. Це викликало у А-Ї мороз по шкірі, і він відступив на кілька кроків. Побачивши, що на нього ніхто не дивиться, він розвернувся і кинувся навтьоки. Хто б міг подумати, що він зробив лише кілька кроків, як хтось підхопив його за крила? А-Ї був спійманий на гарячому. Водночас до нього прийшло розуміння, і він з обуренням сказав сніжному демону: -Ти посмів покликати людей, щоб зловити мене?! Він здивувався, чому Сюе Мей плакав, як дівчина, і вирішив, що все це було зроблено для того, щоб заманити до них людей. Вони вже підійшли до підніжжя гори, і за кілька миль там з'явилися ознаки людського житла. Дивні заворушення в горах, мабуть, налякали їх, і, ймовірно, це був хтось, хто скористався хаосом, щоб полювати за скарбами. А-Ї готувався змахнути крилами, коли хтось схопив його за крила і запхав у мішок. Прямо зараз А-Ї був сповнений образи, але він не знав, кого ненавидіти! Його А-Цзє утримувала його в первісній формі, і коли він зустрічався з людьми, то нічим не відрізнявся від звичайного птаха. Якщо він не зміг втекти, то залишилося тільки вдатися до останньої боротьби. -Ти хочеш цей дзвіночок? Добре! - А-Ї міцно тримався за мідний дзвінок, перекидаючись у мішку. Він був настільки розлючений, що розреготався і сказав презирливо: - Навіть не думай про це! Якби мене забрали, то й йому б не було порятунку. Без наказу Дзін Ліня ти ніколи в житті не зможеш покинути цю гору! Як тобі таке? Ти ніколи його знову не побачиш! Він почув, як Сюе Мен кидається на нього, і почувся шелест снігу, що сповзав з гори. -Поверни це мені! Чоловік, що тягнув мішок, відчував лише холодний вітер, що накинувся на нього, і затремтів від холоду. Він не хотів затримуватися, тому розвернувся і пішов, забравши А-Ї з собою. -Хмпф! Так тобі і треба! - А-Ї потряс дзвіночком. - Ти ніколи його не побачиш! Сюе Мей розплакався так, ніби йому було щиро сумно. Дзін Лінь подивився на захід. Ніч була чорною, і все навколо було завалено снігом. Він нічого не бачив. Фу Лі залишилась осторонь, її охоплювало дивне відчуття. Це було тому, що коли вона була під командуванням Дзін Ліня, вона ніколи не бачила його таким близьким ні з ким. Навіть лорду Ша Ґе, Лі Жон, якого можна було вважати близьким другом Дзін Ліня, він подавав щонайбільше чашку чаю. Вона відчувала, що Цан Дзі був злим за своєю природою, але вона не наважувалася говорити необдумано, коли вона все ще не була впевнена щодо симпатій і антипатій Дзін Ліня. Тепер, коли вона втратила прихильність і довіру Дзін Ліня, вона не наважувалася втручатися більше, ніж уже зробила. Це побоювання було саме тим, на що сподівався Цан Дзі. -Ти можеш піти, - нахмурене обличчя Дзін Ліня стало ще темніше, коли він відчув, що мідний дзвіночок віддаляється. Він не мав бажання більше залишатися тут. У відповідь Фу Лі впала ниць і після отримання команди відступила, навіть не наважуючись запитати його. Помахом руки вона перетворила сад на крапку флуоресцентного світла і взяла її з собою, коли злетіла в небо. -Тепер залишилися тільки ми з тобою. Ніхто нас не турбуватиме, - сказав Цан Дзі. - Я заощаджу багато енергії, якщо ти будеш таким слухняним кожного дня. -Руку прибери, - сказав Дзін Лінь. Долоня Цан Дзі пестила спину Дзін Ліня аж до його куприка, час від часу розминаючи його спину з різною силою, бережно обмацуючи її. -Ось як відчувається дотик до людини. У тебе теж є м'які місця, - сказав він. Дзін Лінь від природи мав м'які місця - його шкіра всюди була ніжною. Цан Дзі добре це знав, але хотів відчути Дзін ЛІня своїми руками. Це не було втратою для нього, якби Дзін Лінь розлютився б від сорому. Шкода, що Дзін Лінь залишився байдужим, навіть коли Цан Дзі поклав руку на м'яку талію Дзін Ліня, щоб підтримати його. -Спробуй лягти на землю, - сказав Дзін Лінь, - і я допоможу тобі знайти нам’якше місце на твоєму тілі. -Я лише обійняв тебе, Дзін Лінь. Чому ти такий жорстокий зі мною? Я досі в такому шоці. Мені так страшно, - Цан Дзі озирнувся і побачив, як постать Дзяолона відступила серед хмар. - Де мідний дзвіночок? -Він прямує на захід, - відповів Дзін Лінь. Цан Дзі стояв на місці. Він знав, що захід - це процвітаюча й гарна територія Джонду, де змішуються всілякі духи. Його хвилинне вагання було не через страх, а тому що, він зважував усі за і проти. Якби він з’їв Дзін Ліня тут, він залишив би Дзін Ліня лише для себе. Але опинившись на заході, він не знав, чи хтось інший також буде дивитися на плоть і кров Дзін Ліня. Він не збирався його ділити з іншими - це народилося з інстинкту охорони своєї їжі. Дзін Лінь одразу побачив його наскрізь і саркастично сказав: -Якщо це тебе лякає, чому б тобі не з'їсти мене зараз? Споживання меншого обсягу культивації все одно краще, ніж нічого. -Ти справді такий уважний, - Брови Цан Дзі розслабилися, похмурість зникла, і все ж він сказав: - Перш ніж ми вирушимо в дорогу, я повинен попередити, що б ми не зустріли, не дозволяй цьому торкатися себе. Хоча я за своєю природою великодушний і щедрий, я дуже вибагливий до їжі. Ні одна волосина не повинна впасти з тебе. -Зараз я риба на дошці, - сказав Дзін Лінь. - Безглуздо казати мені, що ніж буде робити. -Спробуємо по-іншому, - Цан Дзі вщипнув Дзін Ліня за щоки і повільно сказав: - Я накопичую енергію, і зараз я перебуваю в такому стані, коли мені дуже хочеться їсти. Тому хто насмілиться поцупити мою рибу, я відплачу з лихвою. Якщо вони хоч раз доторкнуться до тебе, один раз відчують або вкусять, я всіх з’їм, незалежно від того демони вони чи смертні. Але якщо ти торкнешся когось, бажаючи скористатися можливістю втекти….Дзін Лінь, - Цан Дзі опустив голову, його очі були злобними, - тоді я приволочу тебе назад, розірву дюйм за дюймом, не проливши жодної краплі твоєї крові, щоб інші не могли скуштувати. Ми станемо одним цілим, щоб ніколи більше не розлучатися. -Ми були супутниками стільки днів, - Дзін Лінь витріщився на нього, наче дивився на дитину, - і я ніколи не думав що ти такий наївний і милий. Він не був схожий ні на людину, ні на рибу - він явно був схожий на звіра. Скупий і ненаситний. Упертий і самовпевнений. Вправний у притворстві, але дурний і недалекий. Це було так, ніби Дзін Лінь дивився в дзеркало і бачив у ньому самого себе. -Не применшуй. Тобі це добре відомо. Ти просто навмисне потураєш мені, - Цан Дзі відпустив свою хватку і спитав: - Ну, і як це було? Ти був тим, хто годував мене, поки я не став таким. Це те, чого ти хотів? Ти задоволений? Дзін Лінь не відповів, і Цан Дзі стрибнув до підніжжя гори. Рукава мантії Дзін Ліня тріпотіли на вітрі, а її блакитний колір був схожий на джерельну воду, що огорнула Цан Дзі. Вони обидва здавалися взаємозалежними одне від одного, коли піднімалися й опускалися, і все ж обидва мовчали. Цан Дзі попрямував на захід. На потилиці у нього з'явився якийсь важкий тягар, і маленька кам'яна фігурка вискочила назовні. Цан Дзі розсміявся, ще ніжніше, ніж тоді, коли він бачив Дзін Ліня: -Я думав, що ти загинув і більше ніколи не прокинешся. Чомусь маленька кам’яна фігурка вдарила його кілька разів. Не зважаючи на удари, Цан Дзі злегка струснув себе, і маленька кам'яна фігурка впала в руку Дзін Ліня. Цан Дзі глянув на Дзін Ліня, але виявив, що той знову заплющив очі. Він глузливо пирхнув собі під ніс і подумав: “Він завжди такий. Іноді я дійсно хочу вкусити його до смерті.” З цими думками він сказав маленькій кам’яній фігурці: -Хоч ти й лише шматок каменю, ти набагато тепліший за живу людину. Дзін Лінь, здавалося, не почув його. Маленька кам’яна фігурка сиділа на грудях Дзін Ліня й дивилася вниз. Цан Дзі сказав: -Ти не щаслива, хоча я тебе хвалю. Невже камені дурні? Ти така ж, як і твій господар, ти така ж … Маленька кам’яна фігурка вдарила головою по Цан Дзі. Той закашлявся і мало не впав обличчям у сніг, ковтаючи слова, які він ще мав сказати.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!