Вродливий чоловік у костюмі, державний службовець Юн Бін, сидів на дерев’яному ганку, схрестивши ноги, і спостерігав за тим, як єдиний у світі ремісник S-рангу влаштовував істерику, катаючись по землі.
— Принеси мені той магічний камінь!
— Гм… Хон Йесоне, нумо зробимо вигляд, що ти нічого не бачив.
— А-а-а, знайди його для мене!
Він метав руками й ногами по землі, нагадуючи дитину, яка влаштовує істерику в іграшковому відділі магазину. Махнувши рукою, Юн Бін подав знак співробітниці Бюро з управління пробудженими, яка стояла біля входу до будинку у традиційному корейському стилі. Вона підійшла й поклонилась йому. Юн Бін тихо прошепотів:
— З яких пір вай-фай так добре працює у селищі Ян-їн? Ви ж мали відключити його, коли оселилися тут?
— Звісно, ми його давно вже відключили… Але Лі Сайон відновив лінії звʼязку й доступ до Інтернету, а натомість попросив виготовити для себе спеціальні рукавички.
— Агх, знову цей хлопець. Щойно закінчимо, відріжте це місце від Інтернету знову.
— Так, зрозуміла. І, мабуть, Хон Йесон дізнався про це з мисливського каналу. Розмови про магічний камінь були у всіх чатах.
— Мені довелося особисто попросити всіх тримати язика за зубами деякий час. Жодної етики.
Навіть коли Юн Бін роздратовано цокнув язиком і тяжко зітхнув, Хон Йесон так і продовжував повторювати одні й ті ж самі слова, мов зламаний програвач:
— Я хочу поїхати у Сеул. Я сам знайду цей магічний камінь!
— Та ну, ти ж сам попросив замкнути себе на Чирісан. Хон Йесоне, ти не можеш звідси піти, поки не закінчиш виготовлення всього замовленого обладнання.
Цей чоловік, який валявся на землі в білій флісовій кофті, був не ким іншим, як Хон Йесоном, 7-м у рейтингу пробуджених Кореї і єдиним ремісником S-рангу, відомим як «Геній».
Шість років тому на території кампусу Національного університету мистецтв Кореї відкрився розлом. Це сталося ввечері, тому студентів у кампусі було не так і багато. Проте проблема полягала у дещо іншому: четвертокурсники факультету мистецтв, які вже давно перетворилися на привидів у своїх майстернях, готуючи дипломні проєкти. Перед ними постала дилема.
Їхні дипломні роботи чи все ж життя?
Більшість, звісно, обрали життя. Вони були надто молоді, щоб ось так померти, працюючи над своїми проєктами. Завершити роботу й одразу постати перед небесами — це жорстоко навіть для творчих людей! Поява розломів завжди була поважною причиною, тож професори, напевно, мали б їх зрозуміти! Тремтячи, студенти хапали молотки, ховаючись по кутках.
Але один студент, четвертокурсник катедри кераміки Хон Йесон, залишився у своїй майстерні, незважаючи на відкриття порталу. Навіть коли монстри дерлися по стінах будівлі університету, розбивали вікна та вдиралися до інших кімнат, він залишався на місці, працюючи над своїм проєктом.
І тоді він пробудився як ремісник S-рангу.
Спершу уряд приховав історію його пробудження. Якщо б стало відомо, що студент університету став ремісником S-рангу, ігноруючи появу розлома та монстрів, аби лише швидше закінчити керамічну роботу, інші студенти могли б відмовитися евакуюватися під час подібних інцидентів. Заради громадської безпеки історію довелося все ж на благо інших засекретити.
Так чи інакше, Хон Йесон, найцінніший випускник університету, який підняв прохідні бали факультету по всій країні, став першим у світі ремісником S-рангу, який з’явився після Дня Розлому. Ба більше, він мав неймовірну навичку:
[Майстер завершення у строки (L)]
[Ефективність і швидкість роботи зростають у мірі наближення дедлайну.]
[(Якщо робота завершена під впливом цієї здібності, якість виготовленого обладнання підвищується ще на 50%.)]
Коли уряд і представники пов’язаних з ними організацій побачили його навички, вони просто аплодували стоячи. Безцінний ремісник S-рангу та й ще з легендарною навичкою! Він був талантом, здатним значно підвищити конкурентоспроможність Кореї у світі.
Але як тільки світ дізнався про Хон Йесона та його здібності, мисливці за головами з-за кордону почали масово прибувати до Кореї. Адже Хон Йесон був єдиним ремісником S-рангу у всьому світі! Чим більше країн і організацій намагалися його завербувати, тим більше хвилювався корейський уряд, який відчайдушно намагався залишити його в країні.
Громадяни також гаряче бажали, щоб він залишився. Інтернет кишів радикальними пропозиціями, як-от конфіскувати його паспорт чи просто розірвати документ на шматки й заборонити виїзд з країни. ЗМІ постійно обговорювали, скільки всього він міг у подальшому створити.
А потім, в один звичайний день…
Доведений до нервового зриву мисливцями за головами, які стукали у двері його готельного номера щоночі, Хон Йесон зрештою не витримав.
— Та біс би вас всіх побрав, я кореєць!
Після цього воплю на весь готель він офіційно звернувся до уряду Кореї з проханням надати йому захист. Однак разом із цим він висунув ще одну вимогу.
— Коли наближатиметься дедлайн, незалежно від того, що я казатиму, замкніть мене в місці з гарною водою, чистим повітрям, хорошою енергією та без будь-якого зв’язку із зовнішнім світом.
Він просив майже повної ізоляції від зовнішнього світу. Уряд, який і так боявся, що він може поїхати до іншої країни, був у захваті від такого прохання.
— Перепрошую? О, це просто чудово. Гм, тобто… Доволі цікава пропозиція. Але звідки вона взялась?
— Насправді в мене є ще одна навичка.
Як виявилося, ніхто не ідеальний, і Хон Йесон мав одну фатальну ваду.
[Риса: Прокрастинатор (L)]
[Ви відчуваєте непереборне бажання відкладати все на останній момент.]
[(Дуже сильне бажання.)]
Система подарувала світу ремісника S-рангу, але збалансувала його іншою навичкою. Навичкою, яка змушувала цього ремісника відкладати всі свої справи на потім й працювати лише в останні хвилини перед дедлайном. Геній, якого стримує всього лише одна навичка. Він є цілковитим втіленням всіх, хто виконує справи в останній момент.
Але навіть попри це уряд Кореї вирішив допомогти йому. Вони виділили кілька локацій із «хорошою енергією» по всій країні, щоб у разі потреби швидко ізолювати його. Після Сораксан та Керьонсан черга дійшла до села ремісників на Чирісан.
Юн Бін важко зітхнув, підперши підборіддя рукою. Дивлячись на білий клубок, що валявся на землі, він промовив:
— Я скасував свою зустріч із Лі Сайоном, щоб приїхати сюди й заспокоїти тебе, Хон Йесоне. Ти ж це розумієш, так?
Замість відповіді Хон Йесон звернувся до Юн Біна, але на цей раз спокійніше, ніж хвилину тому:
— Якщо я зроблю зброю з цього магічного каменю, вона буде не нижче S+ рангу. Я це гарантую, навіть просто глянувши на он те фото.
— О? — зацікавлено протягнув Юн Бін.
Юн Бін ледь помітно підняв брови, здивувавшись. Досі найвищий клас спорядження, яке виготовляв Хон Йесон, був S. Сам ремісник не раз наголошував, що для створення предметів вищого рангу потрібні ідеальні матеріали та його бездоганна майстерність. Тож згадка про зброю S+ класу звісно ж викликала у Юн Біна інтерес.
Під час польоту на гелікоптері до Чирісан йому вже повідомили про невідомого продавця магічного каменю. Хтось, вочевидь якийсь божевільний, виклав магічний камінь на Томатний ринок. Цей рідкісний предмет не з’являвся на Мисливському ринку раніше, що тільки і вказувало на його сумнівне походження. Але реакція Хон Йесон дещо так точно підтвердила: цей камінь був дійсно вартий уваги. Навіть на фото він виглядав як матеріал найвищої якості. До того ж це був вид каменю, який раніше не потрапляв на ринок Кореї.
Але звідки ж він міг взятися?
Хтось його вкрав? Контрабанда з-за кордону? У голові Юн Біна промайнуло кілька гіпотез, і тут він раптом згадав одну річ. Зовсім нещодавно Лі Сайон увірвався до Бюро з управління пробудженими й перевернув догори дриґом всю базу даних. Чи не справа це рук якогось вправного незареєстрованого пробудженого, який зміг сховатися у тіні навіть від Лі Сайона?
Юн Бін різко підвівся і присів поруч із Хон Йесон, який і далі корчився на землі, мов щойно виловлена риба.
— Хон Йесоне.
— А-а-а-а, спершу дістаньте мені той магічний камінчик, а потім вже колись пізніше поговоримо.
Ледь ясний погляд, який ще кілька секунд тому з’явився у його очах, знову зник. Він знову поводився, як п’ятирічна дитина, яка все ніяк не могла відійти від істерики. Юн Бін вирішив діяти м’якше й обережніше:
— Для початку послухай мене. Цей магічний камінь неймовірний, правда ж?
— Звісно! То ж видно, що він без домішок і енергії монстрів. А-а-а, дайте мені цей магічний камінчик!
— Але отримати такий камінь можуть лише одиниці, так?
— Щонайменше хтось з першої сотні.
— Але ж високорангові мисливці зазвичай не торгують як аматори, еге ж?
— Звісно ні. Вони використовують Мисливський ринок чи на крайняк чорний ринок. Навіщо їм користуватися Томатним ринком, га? Це ж тупо, — буркнув щось невдоволено Хон Йесон й знову почав метатися по землі. — Це просто смішно… Я не можу зайти на Томатний ринок, бо застряг тут, на Чирісан! А-а-а-а! Наступного разу закрийте мене на Букхасан краще!
— Добре, я передам директорці, що наступним місцем заслання буде Букхасан. І…
Юн Бін підвівся, обтрусив коліна й посміхнувся.
— Я знайду цей магічний камінь.
— ..Що, справді?
Хон Йесон підняв голову, вся його біла фліска була вкрита шаром бруду, але очі палали справжнім божевіллям й чистим захватом. Він чимось нагадував померанця, який після прогулянки 30 разів перекотився по полю.
— Агась, — Юн Бін усміхнувся так, ніби його фото ось-ось з’явиться в соціальній рекламі із заголовком «Довіра на 100%». Його голос звучав упевнено, навіть трохи піднесено. — Чуття підказує мені, що я от-от знайду справжній скарб, а не лише магічний камінь.
