— Дякуємо! Приходьте ще!
З бадьорим голосом працівника автоматичні двері супермаркету відчинилися. Молодий чоловік, вдягнутий у сіру толстовку і з наповненим продуктами шопером на плечі, на якому були намальовані полунички, повільно попрямував до автобусної зупинки.
— На перехресті з’явився розлом! Рух транспорту наразі регулюється відповідними службами. Просимо всіх співпрацювати!
Молодий чоловік нахилив голову, розглядаючи сцену, що розгорталася на його звичному маршруті. Хтось у флуоресцентному жовтому жилеті поверх офісного костюма й у світлому захисному шоломі перегородив дорогу, розмахуючи миготливим жезлом. Над головами натовпу виднівся мерехтливий синій портал розлому.Нижче по вуличці мисливці відчайдушно боролися з монстрами, що знову і знову виринали з порталу.
— Отримуй!
— Це ще не все?..
— Ще зовсім трохи!..
Ящірка розміром з автомобіль люто махала колючим хвостом і химерно гарчала. Мисливець зі щитом заблокував атаку монстра, але ящірка вочевидь не збиралась так просто зупинятися і продовжувала дико бити хвостом, змітаючи все на своєму шляху. Мисливець ледве встигав відбиватися від безперервних атак і лаявся собі під ніс.
— Бляха! Та здохни вже! Файербол!
Яскраво-червоне полум'я охопило ящірку. Скориставшись цим зручним моментом, інший мисливець запустив у монстра стрілу. Стріла миттєво пронизала його око, змусивши корчитися в агонії і безперервно гарчати.
— Вау! Це було щось з чимось!
— Будь ласка, не підходьте близько до загородження!
— Я просто зобов’язаний виставити це у тікток!
— Агась, я вже давно почав запис, ха-ха!
Люди стояли на невеликій відстані від барикади, знімали відео і спостерігали за цим видовищем. Молодий чоловік, не приєднуючись до метушні, пройшов повз. Сумка з покупками ледь розгойдувалася зі сторони в сторону.
Зайшовши в безлюдний провулок, він майже одразу наштовхнувся на велетенську фігуру, яка перегородила вузький прохід. Фіолетова жаба рилася в купі сміття і різко повернула голову у його бік, відчувши чиюсь присутність поряд. Довгий зелений язик висунувся з її рота, схопив порожню пластикову пляшку і проковтнув її. Вочевидь це був один з монстрів, який зміг далеченько так відійти від місця відкриття розлому.
— Ці придурки з Бюро з управління розломами… Невже вони справді не можуть виконувати свою роботу належним чином? — пробурчав молодий чоловік, риючись у своєму шопері. У наступну мить він витягнув щось довге, чимось навіть дуже схоже на меч.
У його руках… Була зелена цибуля.
Жаба квакнула й у мить повернулася до чоловіка. Кожен крок її важких лап здригав, немов слабкий землетрус, увесь провулок. Чоловік обережно поставив шопер з покупками й міцно стиснув у руці зелену цибулю. А потім…
Він стрибнув на кришку сміттєвого бака, далі на стіну й…
Ударив зеленою цибулею жабу по голові!
БАМ!
Різкий звук удару пронісся луною у провулку. Жаба, не в змозі видати навіть передсмертного кваку, кліпнула востаннє очима і затремтіла всім тілом. У центрі її голови була глибока вм'ятина у формі зеленої цибулини. Чоловік перевів подих і швиденько обтрусив руки. Капюшон повільно зісковзнув з його обличчя, яке застигло у байдужому, злегка кислуватому виразі.
— Зелена цибуля у наші дні коштує не дешево... Яке ж марнотратство.
Він присів навпочіпки перед жабою, запихуючи залишки зеленої цибулі до її рота, а після дістав з кишені телефон. Через пару хвилин, коли хтось відповів на дзвінок, він нарешті заговорив:
— Д-добридень... Тут у провулку лежить мертве чудовисько. Схоже, його вбив мисливець і просто залишив т-тут...
Наприкінці голос молодого чоловіка затремтів, наче він був наляканий і знаходився на межі істерики. Однак, на відміну від голосу чоловіка, який, здавалося, от-от втратить свідомість від найменшого дивного шороху, його вираз обличчя був абсолютно байдужим.
— Це провулок, що веде до ринку... Чудовисько? Схоже дещо на жабу, але надто велике і бридке. Будь ласка, розберіться з цим. Так, Вам не варто передзвонювати мені... Будете за 5 хвилин? Дякую, без проблем. Так, дуже дякую Вам ще раз…
Він тихо шморгнув носом і поклав майже одразу слухавку, продовживши сидіти навпочіпки й намагаючись запихнути залишки зеленої цибулі в широко роззявлену жаб'ячу пащу. Незважаючи на те, що чоловік стверджував, що монстр занадто огидний, його очі були чіпко прикуті до жаби.
Лишилося менше п'яти хвилин до прибуття мисливців.
Було б неприємно зустрітися з ними.
Чоловік підвівся і рукавом толстовки стер сліди кросівок з кришки сміттєвого бака. Здавалося, що жаба померла миттєво, і на її голові залишилася лише вм'ятина, по якій як раз і можна було зрозуміти, як саме вбили монстра. Було б важко відстежити того, хто розправився з ним, бо жодних видимих слідів поряд із тілом не було. А тепер настав час тікати й пошвидше. Молодий чоловік підхопив свій полуничний шопер і прокрутив у пам'яті ту розмову по телефону.
— Чи мав я звучати більш шоковано, коли повідомляв про це?
Що ж, тепер було надто пізно про це шкодувати. Чоловік з легкістю перестрибнув через стіну, вищу вдвічі за нього самого.
— Це ж правильний провулок?
—Ага, це він!
Через кілька хвилин після того, як чоловік неквапливо зник, на місце прибули двоє людей — чоловік і жінка у флуоресцентних жилетах поверх сорочок. Втома швидко зникла з їхніх облич, щойно вони побачили труп жаби.
Жінка, Ян Хеджін, мисливиця А-рангу з Бюро з управління розломами, затамувала подих, дивлячись на жабу з висунутим язиком.
— Ого, та це просто божевільно.
— Чому? Дозвольте і мені також глянути... — новачок, який йшов слідом за нею, злякався і прошепотів до старшої: — Воу... Невже хтось справді може так акуратно вбити болотяну жабу, сонбе?
Новачок, затамувавши подих, поправив захисний шолом, який у поспіху впав на очі. Ян Хеджін швидко оглянула провулок і дала вказівки іншим мисливцям:
— Перевірте, чи не залишилося якихось слідів. Хтось настільки вправний не може бути аж ніяк звичайною людиною.
— Так, сонбе!
Новачок почав порпатися у сміттєвому баку та розкиданому навколо смітті.
— Хто б це не зробив... Він зробив це настільки акуратно, що нам навіть прибрати не складе труднощів.
— Ось це точно. Тіло настільки добре збереглося, що ми могли б пожертвувати це команді дослідників. Цікаво, чому такий професіонал не позбувся тіла, а просто залишив його тут?
— Це не має жодного сенсу! Цю тварюку було вбито одним ударом. Якщо ви хоч трохи не встигнете, вона одразу ж виплюне до біса сильну отруту.
— А це дійсно вражає…
Говорячи з сарказмом, Ян Хеджін одягнула білі рукавички і відкрила величезну жаб'ячу пащу. Жабоподібні монстри ковтали все, чого тільки торкався їхній язик, а після випльовували сильну отруту. Знайти корисну жабу у їхній реальності було все одно що зустріти єдинорога з казки.
У будь-якому випадку необхідно було ретельно все перевірити, оскільки жаба могла проковтнути людину, відійшовши далеченько так від розлому. Ян Хеджін дістала ліхтарик і зазирнула у внутрішню частину жаб'ячого рота. На щастя вона не знайшла жодних людських решток, лише кілька частково розплавлених пластикових пляшок. Вона зітхнула з полегшенням.
— Схоже, вона нікого все ж не зжерла...
Тим часом новачок, використовуючи пристрій з радаром для сканування провулку, розгублено покликав Ян Хеджін:
— Сонбе, хто б не вполював цю жабу, ця людина має бути справжнім професіоналом. Взагалі не залишилося і сліду енергії мисливця.
Ян Хеджін, обтрушуючи пил з рук, нахилила голову.
— Цей пробуджений так чи інакше мав використати свої здібності, так? Взагалі ніяких слідів? Подивись уважніше, будь ласка.
— Я все оглянув! Але немає ознак і краплі енергії від навички пробудженого. Зовсім нічого.
— Вони що, голими руками завалили монстра, га?
Вона була недалеко від істини, сама того не усвідомлюючи, але все ж швидко похитала головою.
— Бє, мабуть, це ще один з тих незареєстрованих пробуджених. І якого їх так багато розвелося останнім часом? Мультики та романи всіх зіпсували.
Вимкнувши ліхтарик і підвівшись, Ян Хеджін потягнулася, аби трохи розтягнути втомлене тіло.
— Так чи інакше, вони вбили монстра 4 класу, а ще він нікого не з'їв і не зруйнував жодної будівлі, тож ми повинні бути вдячні цій людині. Забираємо жабу і повертаємося назад. А ти сьогодні пишеш звіт з цієї справи.
— Як скажете, сонбе. Кого мені вписати у графу, хто розібрався з монстром?
— Впиши, що це невідомо.
— Зрозуміло. До речі, сонбе...
— М, що?
— Ви ж теж відчуваєте запах зеленої цибулі? — ніяково запитав новачок.
— Зараз, коли ти сказав про це… — трохи принюхавшись, Ян Хеджін легко знизала плечима. — Можливо, жаба десь просто підібрала її. До того ж ми збираємося повечеряти разом після роботи, чи не так?
— Агась. Там, де і завжди?
— Так, у ресторані похмільного супу!
У той час, у старому, десятиліттями існуючому ресторані хаджанґ-ґуку...
«Я виступаю проти цього шлюбу!»
«Батьку! Як ти можеш таке казати!»
«Ви ж рідні брат і сестра!»
«О, Боже...»
Старий коричневий телевізор вкотре показував «Сімейна клініка: Любов чи війна» на головному телеканалі. Дехто, сидячи на найкращому місці, де було добре видно екран, чистив часник, не зводячи з нього очей.
«Не свари дітей! Ти теж не святий!»
«Теща, а от Ви не втручайтеся! Йдеться про одруження моєї дитини!»
«Я ніколи не хотіла розкривати цю таємницю, але, зважаючи на обставини, я не маю іншого вибору. Правда в тому, що ми теж рідні брат і сестра!»
«Теща і зять — рідні брат і сестра?»
Часник випав із заклопотаних рук. Не звернувши увагу на наступну сцену, чоловік прийшов до тями і поглянув на лисого адвоката, який оголосив про початок медіації: «Побачимося через чотири тижні». Його руки продовжили чистити часник лише після кількох рекламних пауз. Після того, як накопичилась чимала кількість часникового лушпиння, чоловік витягнув руки над головою.
— Ви-иношу сміття~
Голос, що наспівував мелодію, прямуючи до баку зі сміттям, був трохи низьким, але доволі приємним на слух. Фігура йшла по коридору великими кроками. Незважаючи на те, що чоловік був значно вищим за середньостатистичного корейця, його голова зовсім не торкалася стелі.
Чоловік, викинувши часникове лушпиння у відро для сміття, швидко глянув на годинник. До початку вечірньої зміни залишалося ще трохи часу. Його погляд зупинився на одному з темних кутків ресторану, і він у мить насупився.
— Ха-ах… Може, мені варто було вбити того монстра чимось іншим?
Зітхнувши, чоловік швиденько почав прибирати місце, де сидів раніше, а після попрямував до дверей. Він зняв оголошення про перерву і недбало кинув його на те місце, де сидів раніше.
[Час приготування інгредієнтів з 14:00 до 17:00]
Під недбало викинутою табличкою лежала зім'ята сумка для покупок з полуничним візерунком.
