Я просто хочу жити

Різкий біль та відчуття, як її потягнуло кудись... наче її тіло різко та без попередження занурилося глибоко під крижану воду. В серці дівчини все охололо, її тіло відразу ж безсило впало на підлогу, утворивши доволі гучний та різкий звук падіння.

 

— Темно, хоч око виколоти... Стоп? Я можу розмовляти? Чи це просто мої думки? — доволі спокійний голос Яни.  

— Це все твої думки, люба. Ти непритомна, — дзвінко пролунав досить тонкий голос, жіночий, ніби підлітка.  

Яна з усієї сили стислася в спробах рухатися, але тіло не слухалося, вона не змогла навіть пальця зігнути.  

— Не поспішай так кіпішувати, люба моя, — знов озвався голос, сповнений захоплення, наче спостерігаючи за чимось кумедним. — Ти тепер тут зі мною і не зможеш нікуди піти.  

Тепер слова звучали максимально близько до дівчини, голос був сповнений зарозумілості та впевненості.  

— Але я н-!! — дівчина, що спробувала перебити голос та заперечити, різко замовкла. Наче їй хтось застудив рот.  

Голос, схоже, цокнув язиком та невдоволено прокоментував впертість дівчини:  

— Не ввічливо так усіх підряд перебивати! Саме старших за тебе. Так і проблем набратися можна, люба, а тепер помовч. — Голос грубий та зневажливий, наче це миле звертання використовується для приниження. — Відтепер у нас з тобою, Яно, буде дуже багато спільного…  

Голос жінки стих після цього, ніби роблячи невелику паузу на роздуми.  

Дівчина спробувала щось вимовити на заперечення, але з її вуст зірвався лише хрипкий, тихий кашель, що дряпав горло, наче до крові, роблячи дихання неможливим.

 

Окрім її кашлю не було чути нічого, можливо, голос ще щось говорив, але врешті-решт він замовк, залишивши дівчину в гробовій тиші навколо.

 

***

 

— Агов! Дівчино! Дівчино! Усе гаразд? Ти мене чуєш? Дівчино?

 

Яна на силу розплющила очі. У її очах усе розпливалося, та вона знов зажмурилася, не бажаючи дивитися на різке світло, що світило в очі, починаючи знову засинати.  

Відразу після цього знову пролунав дзвінкий юначий голос:  

— Лікарю! Лікарю! Вона прийшла до тями!  

— Мг… Кіока… — невиразно буркнула собі під ніс дівчина.  

— Не кажи нічого! Тобі потрібно відпочити, — моментально заперечив хлопець.  

Схоже, ця людина справді була стурбована… Як зір Яни нарешті став кращим після відкриття очей, вона побачила навколо себе світлі стіни, викладені плиткою. Над нею схилявся хлопець, приблизно її віку, його очі були нажахані, ніби він чорта зустрів. Юнак мав світле кремово-рожеве волосся та дуже світлу шкіру, що складало враження, ніби він на сонце ніколи не виходив… Його світло-карі очі тремтіли та уважно дивилися на дівчину, намагаючись запевнити себе, що з нею усе гаразд.  

Він обережно простягнув руку Яні, допомагаючи їй підвестися в сидяче положення.  

— Ах, чорт. Моя спина... — промовила дівчина, згинаючи спину; відчуття були, ніби її вдарили чимось важким.  

В цей момент до кабінету увійшла жіночка в білому халаті — шкільна медсестра. Вона підійшла до підлітків та взяла Яну під плече, обережно підтримуючи її.  

— У тебе часто таке? — запитала жінка, фіксуючи на руці дівчини апарат для вимірювання тиску.  

— Перепрошую?  

— Так ти не розумієш... — зітхнула лікарка. — Ти впала на підлогу, втративши свідомість перед уроком; першим тебе побачив ось цей хлопець та приніс сюди. — Вона легенько вказала головою на хлопчину, що збентежено дивився на них.  

— Я Йоку Ної, з класу 10-б, — представився хлопець поряд; йому очевидно було ніяково.  

— Так... Йокун, можеш не перейматися, схоже, з нею все гаразд. На нервах, думаю, — знов зітхнувши, вимовила медсестра та зняла з її руки апарат.  

— …Дякую.  

Яна підвелася з ліжка та трохи сперлася на стіну. Чи з ввічливості, чи з переживань, але Йоку встав відразу після неї та пройшов вперед до дверей, що вели до виходу; він відчинив двері, пропускаючи дівчину перед собою, та обережно зачинив їх.  

Ступивши крок за поріг кабінету, дівчина відразу впала у свої думки, завмерши на місці. Її тіло все ще трохи тремтіло, але вона не відчувала себе хворою.  

Тихим голосом вона щось невиразно вимовляла:  

— Кіока... Кіока... що це?...хто це… чому? Чому я… згалала? Взагалі не розумію —  

Юнак поклав руку на плече Яні та тихо мовив:  

— Все гаразд? Ти виглядаєш досить стурбованою…  

Від несподіванки дівчину непогано так струсило, та її очі миттєво трохи звузилися.  

— А? Так, напевно, все гаразд… просто вперше у мене щось подібне, — часто зізналася вона, її голос хитався та відав натяк на невпевненість.  

Хлопець кивнув та ще раз поміряв поглядом дівчину. Переконавшись, що з нею все буде гаразд, він пішов собі кудись коридором, залишаючи Яну одну на холодному шкільному коридорі.