Я просто хочу жити - початок.

Холодне біле освітлення, що давали купа однакових ламп на стелі, яскраво відблискувало від світла холодної сірої плитки на підлозі. Відчувався виразний холод в приміщенні та дискомфорт через тривалий шум. Багато десятків, а то й сотень учнів поспішали до своїх класів та кабінетів, аби вчасно прийти на навчання до злого вчителя, що, напевно, знову готував їм самостійну. "Це перший день у новій школі... Я сильно переймаюся... маю дурне передчуття. Не бажаю тут знаходитись..." — подумки.

По коридору невпевнено рухалася дівчина, її тихі та майже не чутні кроки ховав гам навколо. Не було видно обличчя, тільки світлі, мов у ангела, блакитні очі виблискували з-під волосся. Темний одяг та дуже світла шкіра — дивне поєднання. На голові красувалися великі за розміром навушники.

Дівчина пройшла повз море переміщень, але перед одним зупинилася. Вона глянула на номер кабінета та невпевнено увійшла в середину, так як вже запізнилася на перший урок. Запізнитися на перший урок в перший же день навчання — відстій. На підлітка, що тихо увійшла, відразу встрималися усі гострі погляди однокласників; діти зацікавлено дивилися на нову однокласницю, але нічого не казали.

Врешті її помітила вчителька — жіночка середніх літ, на вигляд дуже приємна та товариська. Вона була одягнена у темно-сине плаття, що непогано виглядало в діловому стилі.

— Діти, знайомтесь, це Яна Атне, нова учениця вашого класу. Яна, сідай на вільне місце, — вчителька вказала рукою на пусте місце біля вікна, де ніхто не сидів.

Це була повністю пуста парта, але, на диво, на ній було кілька написів від старих господарів, які, напевно, від нудьги малювали та писали на парті. Деякі учні посміхнулися дівчині, але більшість ніяк не відреагувала на появу новенької в їх колективі.

Кивнувши головою, Атне чемно сіла на указане вчителькою місце. У неї все ще було "це" дивне передчуття тривоги, яке вона ніяк не могла заспокоїти або придушити в середині себе. Це посилювало її тривогу та відчуття небезпеки у новому класі, що був сповнений незнайомців. Спустивши навушники на шию, зупинивши в них музику, Яна почала слухати вчительку, хоча не дуже їй цього й хотілося.

Першим уроком у цей день була мова; вчителька, котра вела цей предмет, в поєднанні була їх класним керівником. Вона знала та любила свій предмет як ніхто інший, цим самим надихаючи дітей його вивчати та вдосконалювати свої навички. Її любили студенти як молодших, так і старших класів через її легкі та зручні методи в навчанні, що часто включали в себе відійти від нежирної та звичної шкільної програми.

Не помічаючи абсолютно нічого, вона вела урок, відповідаючи на запитання та пояснюючи нову тему. Яна деякий час уважно її слухала, але потім глибоко поринула у свої думки, занурившись поглядом у зошит, що лежав перед її очима, наче хотіла побачити щось нове та унікальне на м'яких та чистих білих аркушах. В голову їй лізли страшні речі… її тривога постійно росла та набирала нових небачених до цього форм. Це було вельми дивно, так як раніше нічого подібного її не турбувало, і у неї не було проблем з подібними відчуттями та емоціями. Це вперше, і це лякає.

Через голос вчителя роздався сторонній шепіт; він був достатньо гучним, аби його було чути. Звучали якісь незрозумілі слова... Ні розібрати не було можливо, ні до кінця все почути. Наче хтось говорив чітко та невиразно, ще й тихо в додачу. Голова тріщала від усіх долинуючих до неї звуків, в очах темніло. У дівчини було відчуття, ніби її ось-ось знудить на місці…

Наче все її тіло перевернули з ніг на голову, змусивши відчути зараз незвичні та жахливі почуття.

Вона себе надто накрутила...? Цей час здавався жахливою вічністю; секунди та хвилини йшли повільно, як ніколи раніше, змушуючи її страждання продовжитися. Не розуміючи, скільки це тривало, Яна схилилася над партою, закриваючи голову руками. Думала, що це їй допоможе розчулити цей жахливий шепіт, що дедалі ставав голоснішим, але з тим, як він ставав гучнішим, він ставав все менш і менш виразним.

Дзвінок. Нарешті урок закінчився. У цьому стані дівчина провела, напевно, не більше десяти хвилин. Але після цього усі жахливі відчуття раптово зникли, наче їх рукою зняло. Було схоже, ніби у Яни проскочили галюцинації, але саме дивне, що вона не могла нічого пригадати — слів, що вона чула декілька секунд тому, наче цей фрагмент витерли з її свідомості. Подібного у житті учениці не траплялося ніколи… Похитнувшись, новенька обережно встала із-за парти та швидкими кроками вийшла на коридор. Оскільки вона була у випускному класі, це не було чимось незвичним стояти, спираючись на шкафчики та залипати в телефон. Усі так робили; можна було побачити групки студентів, що розмовляли або просто гортають стрічку на шкільному коридорі, намагаючись скоротати час та відволіктися від нудного навчання, котре вже в усіх сиділо в печінках.

Так, стоячи, добрих хвилин п’ятнадцять, Атне прихватило лікоть, на котрий вона спиралася. Дівчина здригнулася та спробувала відтягти його, але відчула ще більшу біль.

Кинувши переляканий, до жаху, погляд на руку, вона побачила на ній невелику жіночу кисть, що міцно стискала її, не даючи змогу відтягнути лікоть вбік.

Дякую, що прочитали 1 розділ!!♡ Зустрінемося у наступному!(≧∀≦)