Сьогодні був вдалий день для візиту до клініки.

 

Мій хлопець дуже рано встав, щоб приготувати сніданок, а коли ми поснідали я помив посуд. Він пішов за автомобілем, і ми вдвох поїхали в клініку. Але це була не та клініка з тими дивними рекламними слоганами, мій хлопець потягнув мене до найбільшої лікарні міста.

 

Мій хлопець сказав, що один з лікарів у цій лікарні був його однокласником у старших класах, з яким у нього були досить хороші стосунки, тому ми повинні просто піти і знайти його.

 

Я добре подумав. Для такого роду речей було б трохи соромно піти до незнайомого лікаря, зручніше мати когось знайомого. Хоча незручності усе ж не уникнути, оскільки мій хлопець вже прийняв рішення, мені варто просто прислухатися до нього.

 

У лікарні була велика черга. Ми з моїм хлопцем ніколи раніше не зверталися в цю лікарню. Медсестра за склом попросила нас дістати наші посвідчення особи.

 

Хлопець: 

 

— Мм.

 

Я: 

 

— О.

 

Медсестра: 

 

— Я сказала, будь ласка, покажіть мені своє посвідчення особи.

 

Мій хлопець обернувся, подивившись на мене: 

 

— Посвідчення особи.

 

Я трохи розгубився: 

 

— Ти хіба не взяв з собою посвідчення особи?

 

Хлопець: 

 

— Я взяв.

 

Я:

 

— Тоді виймай.

 

Хлопець: 

 

— Навіщо мені виймати посвідчення особи?

 

Я: 

 

— Ти хіба не прийшов сюди на обстеження?!

 

Хлопець: 

 

— А хіба це не ти прийшов сюди на обстеження?

 

Я: 

 

— ...

 

Хлопець: 

 

— …

 

...Щось тут не так.

 

Люди позаду нас дивилися на нас, як на ідіотів.

 

Медсестра була трохи нетерпляча: 

 

— Вийміть, будь ласка, ваше посвідчення особи.

 

Хлопець: 

 

— Досить дуріти!

 

Я: 

 

— Хто тут дуріє!?

 

Медсестра: 

 

— Ви обоє дістанете нарешті свої посвідчення особи!?