R

Ой.

Бляха.

Ой. Ой. Ой. Ой. Ой. Ой.

Болить ще сильніше. Болить... сильніше, ніж будь-коли відчувала. Ніби хтось відриває мені ногу, ніби я хочу відірвати її сама або закричати. Милі слова — вони там, щоб я не кричала. Я не знала, що може бути так боляче.

У мене зламані кістки… це… це ще гірше.

Ось чому винайшли знеболювальне. 

Чорт забирай. Не рухайся. Кожен раз, коли я ворушуся, кожен раз, коли я дихаю, стає гірше. Я… я намагаюся підняти тремтячу книгу руками.

Перегорнути сторінку. Я намацую її, але я спітніла, спітніла і можу попросити поповнити свій бак.

Я не хочу його наповнювати. Я не хочу думати про використання ванної кімнати. Я не… не можу витримати пересування. Якби я була у своїй кімнаті, я б попісяла в контейнер. Зазвичай, я краще помру, ніж...

Біль. Ніщо інше в цьому світі не має значення, навіть гідність. Вона зникла. Моя нога...

Спекотно. Чому в цьому дурнуватому світі досі не винайшли кондиціонери? Загальна кімната трактиру — не найкраще місце для спокійного читання. Але це краще, ніж сидіти у своїй кімнаті та слухати, як п’яні люди стукаються в коридорі або займаються сексом.

Ось чому я ненавиджу людей. Ця думка не дає мені спокою. Ненавиджу і ненавиджу… і Персуа… я вб’ю її. 

Я більше ніколи не зможу ходити.

Гаразд. Зосередься. Ти просто… ти цього не знаєш. 

Ігноруй їх. Що там написано? Літери пливуть, тож мені доводиться читати кожне слово крізь муки. Зосередься на цьому, а не на чомусь іншому.

"...Вторгнення Вуликів Антиніїв у південний регіон континенту призвело до кривавої річної війни, відомої як Війна Антиніїв, або, точніше, Перша Антинійська Війна, в якій сотні тисяч Антиніїв солдатів заснували величезні колонії по всьому західному узбережжю, де воно межувало з Високими Перевалами, зруйнували міста і змусили племена Ґноллів відступити в низинні рівнинні регіони.

Спочатку південні міста Дрейків і союзні конфедерації повільно реагували на те, що Антинії проникають через плато і суворі гірські райони континенту, недооцінюючи небезпеку укріпленого вулика Антиніїв і справжню чисельність Антиніїв, прихованого під землею. Лише після того, як було втрачено п’ять міст, вони зрозуміли, що...

ГЯААААААААААААААААААА! Моя стопа! Хтось смикає стілець по моїй нозі, помічає мене і йде геть, бурмочучи вибачення. Я майже кричу на них. Якби я могла, я б зарізала їх до смерті.

Чому, чому, чому цей дурний стілець опинився саме там? Біль!

Дідько. Я відкрила рану? Дай подивлюся.

Важко відсунутися від столу, щоб зазирнути під нього, але я бачу важку білу марлю. Вона закривавлена, але не більше, ніж минулого разу, коли я перевіряла. Чудово.

І все одно болить. Я ламала кістки й раніше, але ніколи не відчувала нічого подібного. Але враховуючи цю травму...

Так.

Бляха.

Одна з буфетниць дивиться на мене. Я дивлюся прямо на неї, а вона відвертається. Я дійсно не в настрої для уваги. А від думок про біль мені хочеться кричати вголос. Наполовину від болю, наполовину від пекучої люті. Ну що ж. Повернемося до книги.

Гаразд. Не звертай уваги на біль. Що там було про Антиніїв? Вони ще існують? Я гортаю сторінки.

Конфедерація держав... поспішний союз... пропускаю все це. Ах.

«Хід війни змінився лише після виявлення фатальної слабкості Антиніїв. Використовуючи свою нову тактику, Південний Альянс застосував магічні заклинання дальньої дії, щоб атакувати вулики Антиніїв і стримувати атакувальні сили.

Один з Вуликів був повністю знищений до того, як між Королевами Антиніїв та лідерами міст-держав було укладено тимчасове перемир’я. Однак цей мир був нетривким і тривав лише десять років, коли Антинії знову напали, що призвело до Другої Антинійської Війни...»

Слабкість. У них була слабкість? Мабуть, я пропустила цей шматок.

Подивимось. Де б це могло бути? І чому я раніше не бачила цих людей-мурах? Ну, вони парії або вигнанці для більшості суспільств, тож, гадаю, саме тому. Але чи є у них якісь корисні функції, чи вони просто люди-жуки?

О, ось їхнє слабке місце.

Я зупиняюся, вказуючи пальцем на прохід, коли чую веселий голос, що кличе мене на ім’я над гомоном трактиру. Ох. О, ні. Знову вона.

 

⸻⸻

 

Рьока Гріффін сиділа посеред трактиру. Це не був надзвичайний трактир — просто один з багатьох трактирів, розташованих у Людському місті Селум.

Вона читала і хмурилася. Оскільки вона була талановитою, вона могла робити і те, і інше одночасно. Вона також сиділа сама, час від часу їла з холодної тарілки, що стояла перед нею.

— Привіт, Рьоко!

Веселий голос заглушив навколишній шум розмов і привернув до себе всі погляди. Рьока підняла очі від книги та помітила дівчину, яка прямувала до неї. Вираз її обличчя не змінився, але око один раз сіпнулося.

— Привіт, Рьоко, як справи?

— Усе добре, Ґаріє.

Ґарія Строґгарт сіла на вільний стілець за столом і весело посміхнулася до Рьоки. Її життєрадісність не була взаємною. Рьока лише глянула на Ґарію і повернулася до читання.

Не злякавшись, Ґарія підкликала буфетницю та замовила один з місцевих напоїв, міцний, напівалкогольний напій, який був прохолодним і ароматним водночас. На думку Рьоки, було прикро, що цей напій мав смак пива.

— Ну, як ти себе почуваєш? Твоїй нозі вже краще?

Рьока підняв очі й витріщився.

— Здогадайся.

Посмішка Ґарії похитнулася.

— Чи… чи ти ходила до [Цілительки], про яку я тобі розповідала? Вона хороша. Постійно працює з нами, Бігунами.

— Нічим не змогла допомогти. Кістка дуже сильно зламана.

— Ох. Мені шкода.

— Це не твоя провина.

Рьока мала талант припиняти розмови. Ґарія витріщилася на неї та спробувала крадькома поглянути на забинтовану ногу. Вона здригнулася і прикрила своє здригання, змінивши тему.

— Це книга?

Рьока підвела погляд від книги. Вона подивилася на Ґарію. Її тон був не просто грубим, а недружнім. Більше схожий на те, коли одне слово було схоже на те, що хтось грюкнув дверима перед твоїм обличчям.

— …Так.

Але Ґарія не здавалася. Вона широко посміхалася, а Рьока Гріффін, здавалося, не помітила, як Ґарія поглянула на червоні бинти та...

...ногу...

Під столом. Посмішка Ґарії засяяла і стала ширшою. Рішуче. Вона намагалася зберегти свій голос оптимістичним, але Рьока була близькою до того, щоб загарчати.

— Про що це?

— Про історію.

— Ти маєш на увазі світову історію, про яку ти питала мене днями? Вибач, що я не знала більше.

Рьока похитала головою. Вона спітніла і стиснула зуби.

— Історія міст.

— О. Це цікаво?

— Не дуже.

Це було захопливо. Рьока не була любителем історії, але було дивовижно, як перенесення в інший світ вплинуло на її інтерес до таких буденних речей, як економіка та політика.

— Я не дуже люблю читати. Мої батьки полюбляють, але я можу читати лише вдома. В іншому випадку книги занадто дорогі.

— Ти вмієш читати?

Ґарія почервоніла, але кивнула, трохи гордо.

— Мене навчили, і я знаю більше, ніж основні слова. Фалс теж вміє читати, і у нього є кілька книжок.

Рьока підняла брови.

— Добре для нього.

І знову Ґарія була змушена продовжувати здебільшого односторонню розмову.

— Звідки у тебе ця книга?

— Купила на ринку. Не дорого коштувала.

— Справді? Я думала, що більшість книжок коштують кілька золотих монет, щонайменше.

— Деякі продаються за срібло. Так чи інакше, вона хороша.

Рьока насупилася, жуючи черговий шматок шинки. Відсутність бібліотеки в місті означала, що їй доводилося купувати будь-які книги, які вона хотіла прочитати, а деякі з них були дратівливо дорогими. Але вона не збиралася вступати з Ґарією в дискусію про економіку і розпалювати розмову.

Проблема полягала в тому, що Ґарія була більш ніж здатна сама знаходити теми, які її цікавили. Інша дівчина витріщилася на купу книжок на столі.

— Ти збираєшся їх усі прочитати?

— Я їх уже прочитала.

— Що, всі?

— Не те щоб мені було чим зайнятися.

Рьока навмисне перегорнула сторінку.

 

⸻⸻

 

Я дуже хочу, щоб вона пішла. Чи ні? Принаймні, вона не дає п’яним хлопцям чіплятися до мене.

Ненавиджу це. Ненавиджу її, ненавиджу цей трактир, ненавиджу весь цей світ. Якби я могла спалити його дотла, я б...

Мабуть, ні. Принаймні, я ненавиджу не її. Тож, можливо, знищив би весь світ, окрім кількох людей.

Але біль. І нудьгу, не забуваймо. Це сумний день, коли щоденний візит Ґарії — найцікавіше, що відбувається зі мною.

Минуло три дні після «нещасного випадку». Ще кілька днів, і я можу серйозно зламатися. Як моя нога...

Чорт забирай. Якби я могла вбити кожного проклятого Вуличного Бігуна у світі, я б зробила це в одну мить. Навіть якби мені довелося дивитися їм в очі, коли я душитиму їх до смерті. Я помщуся, присягаюся.

Але до тих пір, як, в біса, мені вилікувати свою ногу? Як, як, як? Якщо це дійсно за межами звичайної магії...

Спитати Ґарію? Вона може знати кращий спосіб, навіть якщо її перша ідея провалилася. Варто спробувати, і я сподіваюся, у мене вистачить грошей на все, що мені потрібно. Чорт, вона заговорила, а я й гадки не маю, що вона сказала. Краще піти звідси.

Ух. Натовп наближається. Сподіваюся, вони не захочуть сидіти за одним столом. Хоча вони виглядають знайомими.

Хто це? Ще Біг...

Вона.

Убий її. Заріж її. Переламай їй кістки. Не роби цього. Зроби це. Зроби їй боляче. Розбий її дурне обличчя. Вбий. Вбийвбийвбийвбийвбийвбийвбийвбийвбийвбийвбийвбийвбийвбийвбийвбийвбийвбийвбийвбийвбийвбийвбий… 

 

⸻⸻

 

Ґарія зрозуміла, що Рьока не почула її запитання, коли вона повторила його втретє. Інша молода жінка застигла на місці, втупившись у щось через плече Ґарії. Ґарія повернулася, подивилася і зрозуміла, що зараз будуть неприємності.

— Ти.

Рьока відсунула стілець назад і підхопилася на здорову ногу. Приємно бути оперативною. Її обличчя зблідло, і Ґарія побачила, як її шкіра стала мертвотно-білою, але Рьока проштовхнула біль крізь себе. 

Персуа посміхнулася до неї. Її, як завжди, обступили друзі. Торіска та Клодейл. Клодейл подивився на ноги Рьоки, а потім відвів погляд, але Торіска просто дивилася на Ґарію. Персуа? Вона захоплено засміялася з Рьоки, а потім удала, що здивована.

— О, Рьоко? Я тебе не помітила. Дивно зустріти тебе в цьому трактирі. Як поживаєш?

Було важко витягнути другу ногу з-під столу. Але коли вона це зробила, Рьока підвелася на здорову ногу і кинулася до Персуа швидше, ніж будь-хто міг би здогадатися. Але вона так і не встигла.

Ґарія схопила Рьоку за плече та обережно потягнула її назад. Незважаючи на спроби Рьоки скинути її з себе, вона відмовилася відпускати й відтягнула Рьоку назад від усміхненої Персуа та її зграї Вуличних Бігунів. Торіска вихопила свій ніж, а Персуа затанцювала позаду Клодейл.

— А! Ти скажена, Рьоко! Ви це бачили? Вона напала на мене без причини!

— Рьоко, зупинись.

Ґарія відтягувала Рьоку назад, і вона була сильною, але Рьока напружувалася з усіх сил, щоб дістатися до Персуа, піднявши кулаки. Інші Бігуни хотіли цього; Клодейл теж підняв кулаки й дивився на знерухомлену ногу Рьоки. Персуа прошепотіла йому на вухо, і Ґарія відтягнула Рьоку назад. Молода жінка загарчала на неї.

— Відпусти, Ґаріє.

— Ні, заспокойся, Рьоко. Якщо ти почнеш бійку, то будеш єдиною, у кого будуть проблеми.

Вираз обличчя Рьоки свідчив про те, що вона не проти, але Ґарія вміла рахувати. Позаду Персуа та двох її друзів було щонайменше вісім Вуличних Бігунів, і вони виглядали готовими до неприємностей. Однією рукою вона відтягнула Рьоку назад і змусила її сісти на місце.

Це було б важко зробити навіть пораненій Рьоці, але Ґарія була сильнішою, ніж виглядала. А виглядала вона як сільська дівчина, здатна підіймати тюки сіна однією рукою.

Притиснувши Рьоку до стільця, Ґарія пересунулася так, щоб опинитися між подругою та Персуа. Вона сіла — і вчепилася в нижню частину столу так сильно, що її руки побіліли.

— Чому б нам усім не заспокоїтися? Персуа, ти та твої друзі можете піти випити деінде, добре?

Для Ґарії було несподіванкою, що вона щось сказала Персуа. Брови Торіски піднялися.

— Я не пам’ятаю, щоб я просила тебе щось говорити, Ґаріє. Поглянь на неї, Персуа.

Персуа насмішкувато подивилася на Ґарію. Потім вона невинно розвела руками та на знак невинного протесту підвищила тональність ще на октаву.

— Я не розумію, що ти маєш на увазі, Ґаріє. Я просто вітаюся з Рьокою, яка потрапила в невеличку халепу. Невже ти не можеш цього зрозуміти? Чи все відбувається надто швидко, щоб ти встигала за цим?

Тепер настала черга Ґарії, але вона не клюнула на приманку.

— Ти повеселилася, але, гадаю, тобі краще піти, Персуа.

Персуа подарувала Ґарії та Рьоці нудотно-солодку фальшиву посмішку.

— Але як колега Міська Бігунка, я хочу, щоб Рьока знала, як мені страшенно шкода, що вона опинилася на шляху того візка, що вкотився. Якби вона тільки послухала своїх колег-бігунів. Ми всі намагалися її попередити. Але це ж Рьока. Тепер вона просто не слухає, чи не так?

Ґарія відчувала, як плече Рьоки тремтить під її рукою. Ставало все важче утримувати її, і це було до того, як Персуа «випадково» згадала, як жахливо було те, що ніхто не зміг допомогти Рьоці, поки вона сама не потяглася до найближчої вартівні за допомогою. Іншою рукою вона вхопилася за стіл, коли [Трактирник] підняв очі — Клодейл дивився на ноги Рьоки.

Рьока дивилася на ніж на своїй тарілці. Він був досить гострий… але Торіска дивилася на інших Вуличних Бігунів, що снували навколо столу, і її нога пританцьовувала. Готова до невеликого удару...

Вона зробила крок уперед, але звук змусив її завмерти та відскочити назад.

Тріск.

Усі подивилися вниз. Ґарія моргнула… і частина міцного дерев’яного столу, який вона тримала, зламався в одній руці. Навіть Рьока моргнула вниз. Дерево було пів фута (15,24 см) завтовшки... Клодейл завагався, а Торіска відступила на крок назад.

Ґарія стиснула кулак і важко дихала. Вона була насправді… розлючена. 

Так само як був розлючений Фалс. Але Фалса тут не було, і це була лише повільна Ґарія, донька [Фермера]. Та, яка... підіймала величезні сумки руди та бігала на багато миль.

Інші Вуличні Бігуни вагалися, але їх було одинадцять, рахуючи Персуа, Торіску та Клодейля. У Рьоки була зламана нога. 

Персуа втупилася в стіл, потім її обличчя скривилося у вискалі, і вона штовхнула Торіску. Інший Міський Бігун стрибнув уперед, коли Ґарія напружилася, а рука Рьоки зімкнулася навколо ножа...

Але тут двері знову відчинилися, і в кімнаті запанувала тиша. Там, де Вуличні Бігуни увійшли в шум і хаос трактиру, наступна група, що увійшла, принесла з собою тишу.

Випадкові відвідувачі трактиру — купці, фермери, крамарі тощо — розбіглися, коли до кімнати увійшла величезна постать. Відвідувачі [Жорстокої Таверни] підняли очі… і сіли назад. 

Над їхніми столами нависла семифутова (2,13 м) фігура. Коли він зробив крок, рідина в дешевій чашці зашелестіла. З рогами він був ще вищим, і вже був більшим за всіх інших чоловіків у кімнаті — без своїх пластинчастих обладунків. І якщо цього ще не було достатньо, то Мінотавр мав величезну сталеву бойову сокиру, прикріплену до спини.

За ним слідували ще сім фігур, кожна з яких була озброєна набагато краще, ніж звичайні громадяни. У них були мечі, луки, посохи з блискучим кришталевим навершям — єдине, що не змусило [Трактирника] покликати Варту, так це те, що вони були явно авантюристами. Натомість він з широкою посмішкою виніс величезну бочку елю і наказав [Кухарю] поставити на вогонь печеню.

Авантюристи означали гроші.

Роги Гаммерада озирнулися і побачили Рьоку та Ґарію на іншому боці трактиру. Їхній ватажок одразу ж попрямував до них, йдучи відкритим простором. Ніхто не хотів ставати на шляху Мінотавра.

Його обличчя було схоже на бичаче, вкрите шерстю, але достатньо людиноподібне, щоб показати його здивування, задоволення, а потім зростальне невдоволення. Його роги, так само високо здіймалися над головою і мали подвійні золоті ковпачки, стилізовані під молот і дві розчахнуті над хвилями брами. Якби ви могли бачити мініатюрні гравюри, на них було б написано: «Гаммерад, Беріад, Дім Міноса».

Він зосередився на Рьоці Гріффіні. Персуа все ще насміхалася з Рьоки та Ґарії, не звертаючи уваги на новоприбулих у трактирі. Вуличні Бігуни за її спиною нервово поглядали на наближення авантюристів, але не рухалися з місця.

— Хочеш покататися, Рьоко? Давай. Торіска… Торіска.

Персуа прошипіла на застиглу подругу, а потім зрозуміла, що стоїть у тіні. Вона обернулася... і закричала.

— Монстр!

Калруз витріщилася на неї, коли Клодейл і Торіска відступили від велетня. Мінотаври були рідкісним видовищем, і більшість з них ніколи не бачили їх раніше. Калруз глянув на Персуа, а потім смикнув великим пальцем.

— Ви. Бігуни. Ваша присутність явно не бажана і не потрібна. Ідіть геть.

Вуличні Бігуни обмінялися одним поглядом, а потім відійшли з дороги. Калруз презирливо пирхнув і пройшов повз них.

Персуа зробила огидне обличчя і вщипнула себе за ніс, коли він проходив повз неї. Але коли одна з жінок-магів зиркнула на неї, вона теж відсахнулася. Ґарія побачила жінку з дивними, екзотичними рисами обличчя — загостреними вухами — і зрозуміла, що дивиться на Напівельфійку! 

Між Бігунами та Авантюристами існувала негласна різниця в владі. Вуличні Бігуни витріщилися на Персуа, але вона кинула один погляд на Роги Гаммерада і відступила.

— Дивні в тебе друзі, Рьоко.

Вона вигукнула, відступаючи. Персуа відступила… і спіткнулася, коли Напівельфійка випадково зчепилася з нею ногами. Клодейл підхопив її, і Персуа побіліла.

— Ти...

— Облиш, Персуа. Вони зі Срібного Рангу. Ходімо.

Не кажучи ні слова, Персуа поспішила геть. Один з чоловіків, що стояв одразу за Калрузом, з вусами, кинув на Напівельфійку, що хіхікала, роздратований погляд, але решта дивилися або схвально, або байдуже. І що далі?

Вони посідали. Раптом за столом Рьоки, старанно уникаючи її ніг, зібралося з пів дюжини авантюристів. Всі вони були одягнені в обладунки або мантії з високоякісної тканини. Воїни, що стояли за спиною Калруза, були в блискучих кольчугах, а маги тримали в руках опромінені посохи та паличку, що випускала неземні вогняні іскри.

Останнє особливо занепокоїло трактирника, який нервово поглядав на чарівну паличку, але не висловлював жодних голосних заперечень. Високий вусатий Людський воїн, що стояв поруч з Калрузом, кивнув Рьоці та привітно посміхнувся.

— Рьока Гріффін? Ми з загону авантюристів «Роги Гаммерада». Минулого тижня ви врятували нас зі скрутного становища. Не проти, якщо ми присядемо?

Рьока витріщилася на загін авантюристів. Вона не виглядала надто враженою. Але її обличчя все ще пітніло від болю.

— Схоже, ви вже. Радий, що ви впоралися. Чого… чого ви хочете? Сідайте вже; ви мені світло затуляєте.

Віцекапітан кліпнув. Він виглядав невпевнено, але Мінотавр розсміявся.

— Ха! Гарний дух! Приємно бачити це в Людині нарешті!

Він простягнув масивну руку в рукавичці.

— Я Калруз із Беріад. Ми вже зустрічалися раніше. Я очолюю Роги Гаммерада, загін авантюристів у цих краях. Я в боргу перед вами, Рьока Гріффін.

Рьока кліпнула від такого прямого звернення. Вона зробила паузу, а потім неохоче кивнула, потиснувши руку Калрузу. Вона спробувала посміхнутися… але її нога змістилася, а губи перетворилися на гримасу болю і придушеної агонії.

— Гаразд. Вперед.

Негайно Роги Гаммерада підтягнули стільці та ще один стіл, щоб сісти поруч з Рьокою і Ґарією. Калруз мусив сидіти на своєму стільці, який зловісно скрипів під ним, але виглядав цілком задоволеним.

Коли всі авантюристи розсілися, підійшла буфетниця, і вони замовили напої та їжу. Рьока не була голодна, у неї залишилися залишки з останньої вечері, а Ґарія, вражена компанією, соромилася їсти.

Поміж тим, як буфетниці метушилися і розносили напої та їжу, віцекапітан нахилився вперед і звернувся до Рьоки.

— Ми в неоплатному боргу перед вами за ту доставку, яку ви зробили для нас тиждень тому. Без неї нас би всіх перебив той клятий Ліч. Але завдяки вам нам вдалося вбити його і повернути багато магічних артефактів. Церія отримала новий комплект мантій, і це все завдяки вам.

Одна з жінок-магів кивнула і показала жестом на її одяг. На ній був темно-синій комплект мантій, вишитий сяйнистими золотими знаками по подолу та краях багатого полотна.

— Я купила це на купку золота, яке ми здобули. Ліч здебільшого носив магічні реактиви в мішечку для зберігання, до речі. Якби це були артефакти, ми б побилися за посох. На жаль, це були лише рідкісні алхімічні інгредієнти. Якийсь [Алхімік] у Паллассі роздобув їх, тож я отримала чудові мантії, на які давно задивлялася. І вони незаймані, тож пий обережно, Калруз.

Здавалося нерозумним приносити такий дорогий одяг до трактиру, але Рьока помітила, що коли Калруз випадково забризкала вбрання, тягнучись до барильця, рідина просто збігла по тканині на землю. Вона одразу ж була вражена і поцікавилася, скільки коштує ця чарівна тканина.

Ґарія широко розплющеними очима оглянула стіл.

— Я щойно чула, що Рьока робив доставляння до Руїн. Вона була настільки корисною?

Один з воїнів пирхнув.

— Доставляння? Ха! Вона проскочила повз Ліча, який притиснув нас до землі, і скинула зілля прямо в центр поля бою! Він кидав навколо неї вогняні кулі та розряди блискавки, але вона навіть відтягнула на себе його вогонь, коли йшла… дала нам шанс перегрупуватися!

Рьока незручно зсунулася, коли Ґарія роззявила на неї рота. Проблема перебування в трактирі полягала в тому, що інші люди слухали. Вона вже могла сказати, що відвідувачі за іншими столиками підслуховують їхню розмову. Вона знизала плечима.

— Просто роблю свою роботу.

— Свою роботу? Жоден інший Бігун не зміг би здійснити такий подвиг. Ти врятувала нам життя. Спочатку я думав, що це ми винні в тому, що тебе поранило, але нам знадобився час, щоб вистежити тебе.

Їй було важко зустрітися з серйозним поглядом віцекапітана. Рьока знизав плечима і продовжив, колупаючи шинку.

— Без зіль найкраще, на що ми могли б сподіватися — це відступ, де ми не втратили б занадто багато з нашого загону. У найгіршому випадку ми б втратили більше половини нашого загону, і це якби за нами не пішов Ліч.

Калруз кивнув.

— Натомість, нам вдалося розбити голову цьому клятому скелету. Скарб, який ми знайшли, з лишком компенсував витрати на експедицію. І поки решта нашої групи все ще відновлюється після битви, ми тут, щоб віддати борг, який ми заборгували.

Рьока підняла брови. Мінотаври. Честь? Не схоже, щоб вони поєднувалися, але або Калруз був винятком, або Мінотаври мали досить сильне відчуття правильного і неправильного.

Віцекапітан ніяково прочистив горло.

— Ми очікували зустріти вас знову, оскільки чули, що ви популярна Бігунка у цих краях. Але коли ми почули про вашу травму, то вирішили завітати до вас.

Ґарія виглядала здивованою. Для того, хто не був Бігуном, шлях від руїн Альбеза до Селуму був надто довгим.

— Ви пройшли весь цей шлях лише заради цього?

Калруз нетерпляче кивнув.

— Звісно. Яка різниця, яка відстань? Але краще відрекомендуємося належним чином. Церія, представся.

Він штовхнув жінку-мага в бік, і вона підстрибнула та подивилася на Мінотавра. Магиня кивнула Рьоці та Ґарії. У приміщенні вона була в капюшоні, що, ймовірно, було поганим тоном, але коли вона зняла його, вони зрозуміли, чому, і Рьока вперше чітко розгледіла її.

Її вуха були трохи загострені, і хоча вона виглядала як Людина, ця магиня здавалася ледь помітно відмінною від своїх супутників. Рьока помітила, що її шкіра не була блідішою, а навпаки, здавалася ледь помітно яскравішою. Це виглядало так, ніби її тіло було просто реальнішим і яскравішим, ніж решта світу. Це була незначна річ, але вона ставала все більш помітною, чим довше Рьока дивилася на неї.

Її погляд зупинився на обличчі молодої жінки. Знову ж таки, її риси були красиві, але не просто естетично. Вони мали ще один вимір, який вона не могла пояснити, але який додавав екзотичності обличчю магині. Рьока помітила, що її очі були блідо-жовтими, але не зробила жодних зауважень.

Магиня простягнула одну руку, і Рьока взяла її. Вона не була Ельфом. Але й не була Людиною.

Напівельф. Її очі загорілися, і вона посміхнулася, сильно штовхнувши Калруза ліктем.

— Церія Спрінґволкер. Село Весни, з Терандрії. Далеко від дому, і технічно, студентка Вістрама. Спеціалістка з крижаної магії і єдиний здоровий глузд у цій божевільній компанії.

— ...Рьока Гріффін. Міська Бігунка, гадаю.

— Я Ґарія Стронґгарт. З околиць Селума. Приємно познайомитися.

— Взаємно.

Решта компанії представилися, але Рьока все ще думала про Церію. Вона механічно тиснула руки, безпристрасно кивнувши, коли віцекапітан висловив своє захоплення тим, як вона їх врятувала. Вона вже забула його ім’я.

— Досить цього.

Калруз нетерпляче огризнувся, щойно їх представили. Він показав на ногу Рьоки, яка незграбно стирчала вниз.

— Ми прийшли сюди не базікати. Ми зобов’язані віддати свій борг, тому ми тут. А ви поранені. Як це сталося?

— Мене переїхав віз.

— Що?

Авантюристи дивилися на Рьоку з відвертим невір’ям.

— Якби мене переїхав віз, я б повірив, що це сталося з нормальною людиною, але з Бігуном? Я думав, що ви дуже швидкі на ногах.

Рьока безпорадно знизала плечима і втупилася у свою тарілку. Ґарія невпевнено прочистила горло.

— Це був не… зовсім нещасний випадок.

Вона почервоніла, коли Роги Гаммерада зосередили свою увагу на ній. Калруз постукав пальцем по столу.

— Поясніть, будь ласка.

— Ну, я не знаю, як це сказати, але Рьока начебто порушила негласне правило Гільдії Бігунів. Вона зробила це доставлення і розлютила багатьох людей...

— …І вони вирішили переїхати її візком?

Віцекапітан недовірливо подивився на Ґарію.

— Ви це серйозно?

Вона відчувала на собі їхні погляди, як на божевільній, і Ґарія відчайдушно зробила ще один ковток води.

— Це був віз, а не візок. Набагато важчий. І я нічого про це не знала! Фалс зупинив би це… більшість з нас нічого не знали, поки це не сталося. Я знайшла Рьоку у [Цілителя]... решта Гільдії Бігунів була в жаху. Це була робота друзів Персуа. Але ніхто не може цього довести. Вони кажуть, що це був нещасний випадок і Рьока просто спіткнулася.

Ґарія підстрибнула, коли кухоль у руці Калруза тріснув і розлетівся на друзки. Він сердито відкинув уламки скла вбік і заскреготав зубами.

— Яка жалюгідна, боягузлива зграя. Я б викликав їх усіх на дуель честі, якби мав на те підстави. Ви хоча б Варту покликали? Так це робиться в Ізрілі… а як же заклинання правди?

Ґарія лише похитала головою.

— Персуа каже, що це був нещасний випадок. Вона каже, що Майстер Гільдії розслідував це, і це все.

Це була одна з причин, чому Фалс та всі інші нічого не робили. Рьока побілів від люті.

— Вона збрехала.

— Але це були заклинання правди, Рьоко. Ми...

Напівельфійка, Церія, спокійно перервала його. Вона нахилилася вперед і постукала по столу, щоб привернути увагу Ґарії.

— Ви бачили, як вони застосовували заклинання правди?

Ґарія похитала головою.

— Ні… а ви могли б їх підробити?

— Могла б. З достатньою допомогою. Звучить так, ніби це політика. Погана політика і нечистий на руку Майстер Гільдії.

— Це безпідставне звинувачення, Церіє. Не розкидайся такими словами.

Віцекапітан виглядав знервованим, а обличчя Калруза потемніло, але Церія лише підняла руки.

— Це лише теорія. Але кому ти повіриш? Міській Бігунці, яка врятувала нам життя, загадково зламавши ногу, чи... ну, не витягай сокиру, Калруз. Ми тут не влаштовуємо дуелей честі, а ці хлопці побігли б на Першу Висадку, якби ти лише зиркнув на них. Схоже, у Гільдії Бігунів багато політики… і небезпечної політики, якщо це те, що трапляється з тими, хто не підкоряється.

Інші авантюристи з огидою забурчали й шепотіли.

— Бігуни.

— Грошолюбні зрадники.

— Ледве варті тих грошей, які ми витрачаємо, щоб найняти їх. А за ті гроші, що вони беруть, я міг би купити собі нового меча!

Віцекапітан лише зітхнув.

— У Гільдії Авантюристів теж є погані, як і колишні [Бандити]. Ганте, перестань плювати на підлогу. Ця Гільдія Бігунів, мабуть, пронизана поганими Бігунами. Ми згадаємо про це, якщо нам знадобиться допомога.

Ґарія виглядала так, ніби хотіла заперечити образам, але не наважилася. Рьока був зацікавлений.

— Вам не подобаються Бігуни?

Один з воїнів похитав головою. Той, Гант, мав шрам на лобі та стиснув губи, щоб знову сплюнути… але Калруз блиснув на нього очима, і він проковтнув, перш ніж заговорити.

— Ви нам подобаєтеся. І ваша подруга, здається, непогана. Але решта з вас — нікчемні шматки сміття, наскільки ми можемо судити.

— Ми не всі погані.

Ґарія слабко заперечила. Віцекапітан і маги похитали головами.

— Ви не розумієте, міс Гарія, чи не так? Я впевнений, що ви, Міські Бігуни, робите хорошу роботу для цивільних. Але для авантюристів? Більшість Бігунів не доставляють вантажі на поле бою, а деякі з них роблять це лише після закінчення битви. У нас можуть бути серйозні неприємності, але ваші люди не підійдуть, поки всі монстри не підуть геть. І навіть тоді нам доводиться платити втричі, а то й уп’ятеро більше лише за доставлення в ті райони, які ми вже зачистили.

Інша жінка кивнула.

— Крім того, Бігунів турбує лише їхня зарплата, а не щось інше. Вони не зупиняться, щоб допомогти навіть у надзвичайних ситуаціях, якщо ми їм не заплатимо. Навіть авантюристи мають більше чесності, ніж вони.

Роги Гаммерада забурчали, але принаймні їхній гнів не був спрямований безпосередньо на Ґарію та Рьоку. Церія подивилася на засмучену Ґарію і прочистила горло.

— Це не означає, що всі Бігуни погані. Я знаю, що багато хто з вас доставляє товари швидко і за розумними цінами. Просто у ваших Гільдіях є чимало поганих Бігунів, особливо серед тих, з якими нам доводиться мати справу.

Вона кивнула на Рьоку.

— Наприклад, ваша нога.

Калруз сердито пирхнув, вихопивши ще один кухоль у переляканої буфетниці.

— Це нестерпно. Хороший Бігун не повинен бути калікою. Церіє, Состром. Ви можете щось зробити?

Церія дивилася на ногу Рьоки, коли інший [Маг] з довгим пасмом чорного волосся, яке він постійно вичісував з зачіски — воно спускалося до підборіддя — похитав головою. Вона закотила очі.

— Ми що, 50-го Рівня ? Калруз, магія зцілення — це справа рук [Архімагів]. Ніяких шансів, що [Маг] може... хм. Ну, крижана магія тут ні до чого, так що я марна, і Состром теж.

Кучерявий [Маг] підняв руку і виглядав збентеженим.

— Якщо Церія так каже, я згоден. Я самоучка, а вона — Вістрамка.

Він сказав це так, ніби це мало якесь значення, і Напівельфійка злегка почервоніла і підняла руку, ніби для пристойності. Потім вона насупилася, замислившись, але Калруз відвернувся і буркнув на решту за столом.

— То що? Як щодо цілющого зілля? Наскільки хорошим був той [Цілитель]? У нас в Домі Міноса є [Цілителі Кісток] набагато вищого рівня, ніж місцеві. Хоча навіть я можу вправити зламану кістку.

Віцекапітан закотив очі.

— У тебе вдома все краще. Попливи до Дому Міноса і привези звідти одного, Калруз.

Тепер Рьока шкодувала, що не пам’ятає його імені, бо Мінотавр почервонів і витріщився на свого віцекапітана. І Мінотавр, який був завбільшки з найбільшу Людину з усіх, що коли-небудь існували, отримав у відповідь стійкий погляд, який мусив мати певну силу духу. Два ледь помітні фіолетові ока витріщилися на нього, перш ніж усі повернулися до Рьоки. У Ґарії виникло питання.

— Це просто зламана кістка?

Рьока похитала головою і скривилася.

— Кістка розтрощена. Уламки застрягли в плоті.

Усі люди, що сиділи за столом і чули розмову, здригнулися. Церія, однак, лише кивнула сама собі й приклала палець до губ.

— Я так і думала. Якщо вони намагалися завдати вам болю, то мали зробити це настільки сильно, щоб ви не змогли так легко одужати.

— Чому не допомагають цілющі зілля? Вони за кілька секунд виліковують людей з ножовими пораненнями. Чому не кістки?

Церія знизала плечима.

— Цілющі зілля лише прискорюють природне відновлення організму. Але це занадто складно для зілля, щоб вилікувати. Хіба що високосортне... вартістю в кілька сотень або тисяч золотих. Але це нікому не по кишені, хіба що ми були б Золотими Рангами або міс Рьока була Кур’єром. У таких ситуаціях, як ця, час або магія —  єдиний вихід. Або це, або високорівневий [Цілитель], і це теж коштує сотні золотих. Не кажучи вже про те, щоб до нього потрапити.

За столом запала гробова тиша. Калруз похмуро кривився, а віцекапітан неохоче хитав головою, дивлячись на нього.

— Дуже погано.

Рьока відсунула стілець і підвелася. Вона зупинилася і здригнулася, коли її хвора нога торкнулася землі, але потім почала шкутильгати до сходової клітки. Ґарія, засмучена, гукнула.

— Куди ти йдеш, Рьоко?

Інша дівчина не озирнулася.

— Спати. Я втомилася.

Віцекапітан миттєво підвівся.

— У такому разі, дозвольте мені допомогти вам піднятися сходами.

Рьока подивилася на сходи та озирнулася на нього.

— Я сама.

— Я наполягаю. Будь ласка, дозвольте мені...

— Ні.

Віцекапітан завагався. Він дивився з крутих сходів на перев’язану шиною ногу Рьоки. Вона вперто виставила щелепу.

— Мені не потрібна допомога.

— Але...

— Від. Ва. Ли.

Рьока відмахнулася від його рук і почала тягнути себе вгору по сходах. У неї був свій метод: вона йшла сходами задом наперед, щоб не рухати хворою ногою більше, ніж потрібно. Це було незграбно і громіздко, але погляд її очей наважував будь-кого простягнути їй руку допомоги.

Віцекапітан повернувся до столу і сів на своє місце. Другий воїн поплескав його по спині. Ґарія ніяково перепросила.

— Вибачте. Вона просто… недружня.

— І їй дуже боляче. Я вже пробачив.

Чоловік з розумінням кивнув, і вони з Ґарією посміхнулися — аж поки Калруз не заговорив.

— Вона мені подобається.

Усі подивилися на Калруза. Мінотавр зі схваленням спостерігав за Рьокою, яка підіймалася сходами.

— Вона нагадує мені самок мого виду. Запальних. Тих, що заріжуть будь-якого самця, який їх образить. Набагато краще, ніж простакуваті Людські, яких я постійно зустрічаю.

Він підвівся. Віцекапітан занепокоєно дивився на нього. Церія нахилилася вперед і сильно штовхнула Калруза в спину.

— Простакуваті Люди...? Ти маєш на увазі наших шанувальників? Людей, які фліртують з тобою? Назви мені хоч одного простака авантюриста. Не чіпляйся до неї, Калруз. Що ти збираєшся зробити, заманити її в ліжко і знову зламати ногу? Вона усе одно не Мінотавр, а ти маєш усю чарівність скелі, вкритої мохом.

Він зневажливо пирхнув.

— Ба. Все, що потрібно — це мужність і сила духу, щоб завоювати її.

Він відкинув стілець і вийшов на сходову клітку. Віцекапітан виглядав так, ніби хотів щось сказати, але втратив ініціативу. Калруз гукнув йому через плече.

— Не чекай на мене. Я знайду тебе в Гільдії пізніше.

Решта авантюристів дивилися, як Калруз підіймається сходами, і перешіптувалися між собою.

— Може, зупинимо його?

— Якщо ми це зробимо, то буде бійка. Ти ж знаєш, що буває, коли він втрачає самовладання.

— Ще один зруйнований трактир? Ми втратимо всі гроші, які щойно заробили!

Очі віцекапітана звузилися. Він осушив кухоль і підвівся.

— Це неприйнятно. Я піду туди.

Церія схопила його за плече.

— Заспокойся, Ґеріал. Для нього це питання честі. Він тільки роздратує її.

Він подивився на неї.

— Ти дозволяєш йому піти? Ти збожеволіла?

Вона похитала головою.

— Калруз не ідіот. Він знає закон. Він піде, якщо його не бажають бачити, але я не це мала на увазі. Рьока Гріффін може про себе подбати. Чи ти не пам’ятаєш, чому ми тут?

Він завагався, але тут усі внизу почули безпомилковий бас Калруза. Знизу Ґарія почула роздратований голос Рьоки. Вона була знайома з Рьокою недовго, але Ґарія знала її досить добре, щоб здогадатися, про що вона говорила.

Ґарія почала гризти нігті, коли голос Калруза підвищився і він сказав щось, що прозвучало як спроба жарту. Рьока щось огризнулася, але він продовжував говорити.

Невпевнено Ґарія підвелася. Ніхто з авантюристів не зупинив її, коли вона підійшла до сходів і подивилася вгору. Людина і Мінотавр стояли біля її кімнати, сперечаючись. Точніше, Рьока сперечалася, а Калруз... фліртував.

Ґарія знала, що це було помилкою. Вона почула голос Рьоки, коли та накричала на Калруза.

— Забирайся геть .

Він щось сказав у відповідь, і вона штовхнула його. Оскільки він був в обладунках і переважав її щонайменше на двісті фунтів (﹥90,7 кг), він не ворухнувся. Калруз схопив руку Рьоки у свою. Ґарія побачила, як звузилися очі Рьоки.

Відвідувачі трактиру внизу чітко почули тріск і крик болю від Калруза. Зі своєї позиції біля сходів Ґарія бачила і чула, як Рьока вдарила Мінотавра в обличчя, а потім побачила, як тіло Калруз втрачає рівновагу на вершині сходів. Вона спостерігала в сповільненій зйомці, як масивна фігура Мінотавра відступила від удару. Він схопився за стіну, але дерево розлетілося на друзки, коли вона зламалася під його вагою.

Якби. Якби Калруз не наполягав на пластинчастих обладунках. Якби Рьока не вдарила його так сильно. Якби трактир був новішим, а не таким старим. Але не було ніяких якби. Калруз звалився зі сходів з приголомшливим гуркотом металу по дереву, розтрощивши сходову клітку і розтрощивши дошки підлоги там, де він приземлився.

Всі витріщилися на поваленого Мінотавра, який дивився в стелю. Половина відвідувачів трактиру вже прямувала до дверей, а інша половина чекала на подальшу криваву бійню.

На вершині сходів Рьока підняла середній палець, відкинула лежачого Мінотавра і, накульгуючи, зайшла до своєї кімнати. Двері за нею грюкнули.

Калруз закліпав очима, коли рештки сходів впали навколо нього, а трактирник закричав від жаху. Він спантеличено витріщився на Ґарію та решту компанії авантюристів. Потім посміхнувся.

— Сильна. Вона мені дуже подобається.