У Вулику завжди було темно. Завжди ізольований від світла поверхні над ним. Навіть у найбільшій кімнаті, де вони розмовляли, було так тьмяно, що це бентежило всі види, окрім їхнього.

Але нікому з них це не заважало. Вони жили під землею багато століть, перш ніж коли-небудь наважилися вийти на поверхню. У підземних переходах і перехресних тунелях Вулика Антиніїв у Ліскорі розмовляли дві істоти.

Одна з них була жінкою. Інша — чоловіком. Клбкч. Самка зрушила з місця, і в темряві її глибокий голос загуркотів у повітрі.

— Чи правильно я тебе розумію, Клбкч? Ти справді віриш, що посилати Робітників нагору — це мудро? Якщо вони всі разом стануть Абераціями, Рада Ліскору не буде мовчати. Ти впевнений в цьому намірі?

Її голос був глибоким, і вона говорила більш ніж звичайними словами. Вона була втомлена, настільки втомлена, що навіть коли вона відкинулася на спину, її голос був виснажений, і здавалося, що вона готова заснути. Але в ній не згасала воля, яка ніколи не полишала її.

Іноді йому здавалося, що вона сильніша з них обох, адже вона не покидала цього місця і працювала нескінченно. Але потім...

Він був старший. Старший і набагато втомленіший. Клбкч похитав головою. Він терпляче намагався пояснити їй необхідність, але не міг сформулювати її навіть для себе.

— Ні, моя Королево. Я лише прошу дозволити кільком Робітникам — можливо, десятьом чи двадцятьом — покинути місто під моєю опікою. Вони відвідають місцевий трактир на кілька годин, а потім повернуться.

— Цікаво. То ти віриш, що ця авантюра може бути винагороджена?

Слово викотилося назовні, багате, темно-оксамитове, з прихованим підтекстом і значенням. Королева зробила паузу, і Клбкч завагався.

— Я шкодую, що це не моя ініціатива, моя королево. Вона — трактирниця, про яку я говорив — попросила мене про це. Я лише представляю наш Вулик в унікальній можливості. Не обов’язково, що я вірю в успіх, на який ми сподіваємося.

— А. Зрозуміло.

Здивування промайнуло в глибокому голосі самки, коли він відлунював у печерній камері. Здивування і жаль. Але потім вона зачепилася за щось інше, що було захопливим.

— Це зробила Людина? Який вид бажав би присутності Робітників, якщо не для того, щоб працювати?

Це було те, що так зацікавило самого Клбкч. Він підняв антену, наче хтось підняв палець.

— Вона не просила саме про Робітників. Скоріше, вона була схильна продавати харчові продукти нашому народу. Кислотні Мухи. Вона хоче заробити гроші, ведучи бізнес з нами.

— І ця Людина справжня? Вона не боїться Антиніїв?

— Наскільки я дізнався — я їй вірю. Не боїться вона і нас, моя Королево. Вона наче не має нічого спільного з Чорним Припливом і нічого про нього не знає.

Знову ж таки, здивування було основною емоцією в жіночому голосі.

— І ти вважаєш, що вона варта того, щоб витрачати на неї свій час і зусилля Вулика, навіть з ризиком Аберацій?

Клбкч завагався. Він схилив голову в бік самки.

— Її звати Ерін Солстіс, моя Королева. І я вірю — так, я вірю, що цей досвід може хоч трохи допомогти нашому плану. Принаймні, це допоможе збільшити її довіру до нашого виду. Рідкісна можливість.

— І чому я маю задовольняти її прохання?

Тепер вона звучала дріб’язково. Втомленою і дріб’язковою, бо не бачила в цьому ніякої цінності. І він не міг звинувачувати її, але Клбкч простягнув руки. Це були гуманоїдні руки, принаймні в тому, що вони нагадували їх більше, ніж мацаки комахи. Чого не можна було сказати про придатки Королеви.

— Моя Королево, невже ми більше не прагнемо покращити стосунки з іншими видами? Хіба не для цього був створений Вулик Ліскору з такими великими зусиллями? Дрейки це один вид; Люди були б рідкісним благом, навіть якби вона була єдиним представником, схильним до доброзичливого ставлення до нас.

Самка ворухнулася в темряві. Її голос змінився, тихо шиплячи від жалю і розчарування. Вона клацнула в розпачі.

— План не змінився, Клбкч. Але ми змінилися. І не так, як нам хотілося б. Я стомлена, а ти — десять років. Ні, зміни прийшли від інших. Говорить Велика Королева. Інші Королеви знову ставлять під сумнів наш недостатню успішність.

Клбкч підняв голову. Його руки несвідомо потягнулися до мечів-близнюків на поясі. Не те щоб він підняв леза проти них. Це був знак його емоцій, рідкісний прояв.

— ...Чи є якісь їхні заперечення підкріплені наказами? Чи висловлювали Ксрн або Врімвр якісь власні заперечення?

Вона мляво помахала йому щупом.

— Не зовсім. Заспокойся, мій Проґнуґатор. Мій авторитет не зменшився, як і раніше. І все ж. Королеви рухаються, Клбкч. Вони чекають на відкриття, і вони пожертвують нами, якщо побачать шанс завдати удару.

Самець Антиній різко підняв голову. Вусики на його голові сіпнулися.

— Це позиція Великої Королеви? Дозвольте дати свою пораду, це було б... нерозумно. Вулики ще не готові.

Вона кивнула в темряву.

— Так. Але з часом вони стають нетерплячими. Велика Королева більше говорить, ніж діє. Але вона має рацію. Ми не можемо продовжувати цю справу безрезультатно. Десять років. Вони говорять про те, щоб відкликати нас, поки що без діла. Але вони говорять. Ось чому я дозволю собі цей ризик. Візьми дванадцятьох Робітників. Нехай вони відвідають це дитя Солстіс. Це може зашкодити, але ми вже десять років потерпаємо від невдач.

Вона схилила голову. Клбкч опустився на одне сегментоване коліно.

— Дякую вам, моя Королево. Я не зраджу вашу довіру до мене.

Велике зітхання прокотилося луною по кімнаті, ворушачи вусики Клбкч, коли повітря рухалося.

— У цьому я не сумніваюся. Але мені потрібно більше, ніж твоя лояльність. Клбкчгезейм Центеніума. Мені потрібен успіх. Ти можеш мені це пообіцяти?

В її голосі була така туга. Відчай дзвенів у кожному тоні. Десять років, і десять років невдач для Вільного Антинія та їхнього Вулика, попри їхні пишні вихваляння, коли вони відбували. Клбкч теж це відчував. Він не рухався, стоячи перед нею на колінах. Потім Клбкч підняв очі й повільно похитав головою.

— Я не можу. Але я спробую.

— Дуже добре. Спробуй.

Клбкч кивнув. Він підвівся і почав виходити з кімнати швидкими, легкими рухами.

— Клбкч.

Він обернувся. У темряві на нього вказував великий щуп, і титанічна фігура рухалася. Втомлений голос промовив.

— Щось має бути зроблено в найближчі кілька років. Якийсь відчутний успіх. Або я підкорюся волі інших і займуся іншим проєктом у Ройових Землях.

На секунду Клбкч завмер. Якщо вона так сказала, то вона, яка противилася тому, щоб інші п’ятеро зробили це? Та, яка вірила у все? Він подивився на Королеву і схилив голову.

Вона здавалася, і він не міг її звинувачувати.

— Я подбаю про те, щоб все пройшло добре, моя Королево. Ерін Солстіс не ворожа до нашого роду. Я вірю, що вона матиме на них позитивний вплив.

— Тоді йди. Але є ще одне прохання до тебе.

— Так, моя Королево?

Втомлена голова піднялася, і виснажений Антіній вхопилася за щось, про що згадував Клбкч. Гучне клацання, коли вона ворушила щелепами.

— Гм. Ці мухи... як вони на смак?

— Я принесу вам зразок, моя Королево.

— Добре.

 

——

 

Ерін складала список.

— Гаразд, у мене все є? Пройдемося ще раз. Комора? Заповнена. Є! Столове срібло? Багато, навіть якщо це не срібло. Є!

Вона розвернулася і поспішила до іншого столика.

— Синій фруктовий сік? Є. Чотири повні глечики та кошик синіх фруктів.

Готуючись до вечері, вона обдерла кілька дерев. На цей момент вона з’їла майже половину фруктів у саду. Рано чи пізно у неї закінчаться сині фрукти, і це може стати проблемою. Скільки часу потрібно було деревам, щоб виростити нові фрукти? Можливо, Пайсіс знає.

— Кислотні Мухи? Є. Мертві? Подвійна перевірка.

Було майже сумно, як легко вона ловила їх у свої плавучі пастки-банки. Майже. Ерін переконалася, що всі вони вибухнули, перш ніж викотити їх на траву. Вона думала, що пласкі риби у воді допомагають — вони постійно натикаються на банки, намагаючись з’їсти мух. Вона припускала, що одного дня вони можуть розбити товсте скло.

— Чудово. Відтепер скупатися вище за течією від скляних банок.

Можливо, їй також варто було б поставити попереджувальні знаки. Кого вони можуть попереджати, Ерін не мала жодного уявлення. Якийсь Людський некромант тримався подалі від скляних банок, а вона не була впевнена, чи вміють Гобліни читати. Так чи інакше, її список продовжувався.

— Паста? Чекай, мені не потрібна паста.

Хіба що Релк заскочить. Але з того, що сказав їй Дрейк, він не любив Антиніїв, окрім Клбкч, тож це була випадковість. Ерін все одно поставила каструлю на плиту. Вона завжди могла її з’їсти.

Найкраще в тому, що ти живеш поруч з містом, було те, що тобі не потрібно було готувати власну пасту. Натомість можна було просто купити їх у дивної леді Ґнолла, яка точно знала, коли у тебе місячні. Іншими словами, життя поблизу міста мало свої переваги та недоліки.

— Гаразд. Це все. У мене є хліб на випадок, якщо Пайсіс завітає, і навіть сир. Чудовий, пахучий сир. Можливо, коров’ячий. І я впевнена, що у Клбкч теж непереносність лактози.

Її комора була повністю заповнена, тарілки та чашки чисті, і вона навіть дістала шахову дошку і розставила її. Вона подумала, що Клбкч міг би зіграти партію-другу — якщо не буде зайнятий годуванням мух її клієнтів.

На мить Ерін довелося притулитися головою до стіни й замислитися над тим, як вона дійшла до цього моменту у своєму житті. Дівчина з Мічигану не повинна вважати нормальним продавати мертві мушині тулуби ходячим мурахо-людинам за срібні монети. Можливо, вона й обкрадала їх, але Клбкч, здавалося, був готовий заплатити за мух будь-яку ціну. Він з’їв шість мисок, перш ніж пішов.

Тепер Ерін залишалося тільки чекати, коли прийде Клбкч з обіцяними друзями. Він сказав, що вони прийдуть, як тільки закінчать свою роботу. Вони всі були гвардійцями? Ерін забула запитати.

Хтось постукав у двері трактиру. Ерін повернулася і відчинила двері з широкою посмішкою.

— Привіт, Клб-оу.

Група Гоблінів зробила нервовий крок назад, коли Ерін витріщилася на них. Восьмеро — ні, дев’ятеро з них згрупувалися разом і штовхали свого лідера, маленького Гобліна в лахмітті. Ерін згадала.

— Це... це ти. Ти чогось хочеш?

Обшарпана Гоблінка незграбно простягнула руку до Ерін. Вона подивилася на купу брудних мідних і срібних монет у маленькій долоні.

— О, ти ж хочеш їсти, так?

Гоблінка непорушно кивнула. Ерін відчинила двері та жестом запросила всередину.

— Гаразд, заходь.

Обшарпана Гоблінка завагалася. Вона знову простягнула їй монети.

Ерін впізнала обшарпану Гоблінку, яку зустріла вперше, а інші були новими — можливо, двоє з тих чотирьох, яких вона знайшла?

Але цю Гоблінку, маленьку, Ерін знала. Тому вона посміхнулася.

— Привіт, Раґс. Як справи?

Так вона прозвала Гоблінку з найбільш пошарпаним лахміттям. Її супутники метушилися позаду Раґс і перезиралися. Вони, здавалося, нервували, ніби не були впевнені, що це розумно, але Ерін продовжувала спокійним голосом.

— Ти хочеш щось конкретне?

Гоблінка втупилася в меню Ерін, а потім поспішно похитала головою. Вона кинула простягнула монети вперед, і Ерін дозволила їй висипати їх собі на долоні. І знову, ще один день тиші, тож Ерін наповнила його.

— Як щодо того, що я візьму гроші та буду годувати тебе, поки вони не закінчаться, добре?

І знову Ерін отримала порожній погляд, але Раґс відчула полегшення, коли вона взяла гроші. Ерін обережно поклала брудну купу монет на барну стійку трактиру й пошкодувала, що у неї немає гарячої води, щоб помити руки.

— Добре. Гаразд. Зараз не найкращий час, але чому б тобі не сісти ось тут зі своїми друзями?

Гобліни покірно підійшли до столу, на який вказувала Ерін, і сіли. Вона завагалася. Що далі?

— Так, їжа.

Всі дев’ять голів підійнялися вгору, і Гобліни витріщилися на Ерін. Ті, яких вона годувала раніше, вже пускали слину на стіл. Найменша Гоблінка, Раґс, пильно стежила за Ерін, коли вона поспішала.

— Дайте мені п’ять-десять хвилин, і я принесу вам все, що ви зможете з’їсти. Мені тільки треба поставити ще один горщик. І зварити суп. Але у мене є хліб!

Ерін повернулася. Гаразд, вона швидко наповнить їм роти. Вона кинулася на кухню і повернулася з буханцем свіжого хліба, який вона купила, а також сиром і ковбасою. Гобліни голодними очима дивилися, як Ерін почала ставити перед ними тарілки. Однак вони відсахнулися від неї, а коли вона простягнула їм виделку, пригнулися, наче думали, що вона збирається їх нею проткнути.

— Ви можете з’їсти це, поки я дістану більше їжі, добре?

Гобліни витріщилися на їжу. Раґс обережно потягнулася до хліба, і Ерін схопила її за руку. Усі Гобліни як один здригнулися, і Раґс відсахнулася, широко розплющивши очі, а Ерін витріщилася на брудні кігті.

— Ох, вибач за це. Я наріжу її для вас. У мене є вода і мило. Ось...

Збентежені, Гобліни дивилися, як Ерін знову кинулася на кухню. Вони дивувалися на чудовий запах хліба, м’яса і дивної жовтої штуки й думали, чи можна це їсти. Потім вони підняли голови та закричали, коли Ерін повернулася до кімнати з кухонним ножем і відром.

— О ні, не тікайте! Я не зроблю вам нічого поганого!

Ерін несамовито розмахувала руками та ледь не встромила в себе ніж. Гобліни зупинилися у своєму шаленому пориві вибігти за двері. Ерін поставила відро на інший стіл і дістала з кишені шматок мила та ганчірку для пилу.

— Я просто наріжу цю їжу для вас. Бачите? А це, щоб вимити руки. Вимийте руки. Бо вони брудні.

Вона повільно й обережно підійшла до їжі та нарізала її на менші шматочки. Ерін посміхнулася Гоблінам, коли вони підозріло повернулися до столу. Раґс дивилася на Ерін з глибокою, глибокою недовірою, дивлячись на ніж. Але вона також дивилася на воду і мило з явною розгубленістю. Ерін відступила.

— А тепер я приберу ніж. Більше ніяких гострих предметів. Не хвилюйтеся, тут ви будете у безпеці. Гаразд? Але вимийте руки. Це негігієнічно.

Вона знову заспокійливо посміхнулася. Саме в цей момент до трактиру ввійшов Клбкч, а за ним група Антиніїв. Посмішка Ерін застигла на її губах.

Застиг і Клбкч, а інші високі, однакові коричнево-чорні комахи, що йшли за ним, миттєво зупинилися на місці. Гобліни закам’яніли на своїх місцях, але половина з них одразу ж почала пробиратися до найближчого вікна.

Ерін несамовито замахала рукою Клбкч. Потім вона повернулася до Гоблінів і подарувала їм ще одну підбадьорливу посмішку.

— Не хвилюйтеся! Не хвилюйтеся. Ці люди тут не для того, щоб заподіяти вам шкоду. Вони гості. Вони теж будуть їсти, розумієте?

Вони завагалися, але Раґс, здавалося, була зроблена з міцнішого матеріалу, ніж її більші товариші. Вона повернулася на своє місце. І це була вона, Ерін була впевнена в цьому. Інші Гобліни — всі, крім одного, були хлопцями — не носили нічого на верхній частині тулуба. Вони майже нічого не носили, щоб прикрити свої інтимні місця.

Вона відвела їх назад на місця і намагалася не дивитися на Гоблінські нижні частини тіла, оскільки їхні набедрені пов’язки невдало зсунулися. Не дарма ж штани винайшли.

— Їжте, їжте, скільки хочете.

Гобліни знову нервово поглянули на Антиніїв, але тепер, коли перший переляк минув, свіжа їжа кликала їх до себе. На мить виникло вагання, потім Раґс схопила шматок ковбаси, і Гобліни почали хапати руками всю їжу, що стояла на столі.

Вона здригнулася від цього безладу, але принаймні вони були зайняті. Ерін повернулася до Клбкч, який все ще чекав зі своєю групою Антиніїв.

— Привіт, Клбкч. Вибач за плутанину. До мене несподівано заскочило кілька відвідувачів.

— Нічого страшного, міс Солстіс. Я привів інших представників свого виду, як ви й просили.

Клбкч кивнув Ерін і жестом запросив мовчазних Антініїв, що стояли позаду нього. Ерін з деяким побоюванням подивилася на своїх нових гостей.

Вони були схожі на Клбкч і не схожі на нього водночас. Вони були схожі один на одного. Ерін не могла відрізнити одного від іншого, і всі дванадцять інших Антиніїв стояли та рухалися як одне ціле.

Її увагу привернуло те, що вони були ідентичні до Клбкч. У них був такий самий коричневий панцир і розмашисті вусики. Чотири руки, панцир жука — але це можна сказати й про Людей.

Що малося на увазі під ідентичними, так це те, що вони були абсолютно однаковими. На відміну від Людей, які мали безліч варіацій волосся та губ, навіть одного кольору, Антинії були копіями один одного.

Лише Клбкч виділявся мечами на поясі, обладунками та поясом. Решта Робітників мовчки вишикувалися у два акуратні ряди. І вони також, здавалося, не були схильні до розмов. Кожен з Антиніїв дивився на Клбкч, замість того, щоб дивитися на Ерін.

— Вони… вони твої друзі? Чи інші гвардійці?

Клбкч похитав головою.

— Боюся, ви помиляєтеся. Це Робітники, міс Солстіс. Вони не гвардійці, а радше виконують завдання в районі Антініїв у місті. Я взяв їх, бо ви хотіли більше клієнтів, але раніше я з ними не спілкувався.

— О, то вони не твої друзі?

Клбкч кілька разів відкрив і закрив нижню щелепу. Він обернувся і втупився на Робітників, перш ніж повернутися до Ерін. Він кілька разів клацнув щелепами, а потім, на її подив, видав звук, схожий на сміх.

— Ха. Хахахаха. Це гарний жарт, міс Ерін. Ні, це Робітники. Вони будуть поводитися добре під моїм наглядом.

Вона була настільки здивована, що нічого не відповіла, що Клбкч сприйняв як заохочення. Він повернувся до групи Робітників Антиніїв і вказав на кілька столиків.

— Ви зайшли до трактиру. Ввічливий протокол полягає в тому, щоб представитися, а потім зайняти місце. Я візьму на себе ваші привітання. Проходьте за ті столики.

Вони слухняно підійшли до кожного столика. Спочатку вони всі скупчилися біля одного, але Клбкч нетерпляче скерував їх так, що Антинії стали по четверо за одним столом.

— Сісти!

Клбкч огризнувся на іншого Антинія. Вони миттєво сіли на стільці. Посмішка Ерін сповзла ще сильніше, коли Клбкч почав наказувати їм короткими, уривчастими командами.

Він поводився з іншими Антиніями, як з вівцями. Або... як з дітьми. Ідіотичними дітьми, яким не можна довірити навіть виделку, щоб вони не встромили її собі в око. Так, саме так.

Ерін краєм ока спостерігала за Клбкч, коли він читав лекцію іншим «Робітникам». Він розповідав їм, як користуватися ложкою. І як пити з чашки. І як просити ще одну миску мух.

Мух. Вони витріщилися на чорних комах, і навіть Гобліни виглядали збентеженими, якщо не наляканими наповненими мисками. Чорні комахи, мертві, вирячені та бридкі, але Ерін винесла їх назовні.

— Гм, дякую, Клбкч. Хочеш, щоб я принесла їжу зараз? Звісно, у мене є Кислотні Мухи, але ще є паста...

Очі Ерін розширилися.

— О ні! Паста!

Гобліни та Антиній дивилися, як Ерін кинулася на кухню, щоб врятувати переварену локшину. За кілька хвилин вона вийшла, тримаючи в руках тарілки з пастою з нарізаними шматочками ковбаси та цибулі, які поставила перед Гоблінами.

— Їжте виделками. Зрозуміли? Ваш друг вміє користуватися виделками.

Ерін показала на столове срібло, а потім почала виносити миску за мискою приготованих нею Кислотних Мух. Вона незграбно поставила їх перед Антиніями Робітниками. Вони посунулися з її шляху, але нічого не сказали.

Так було доти, доки Клбкч не огризнувся на них, і тоді всі дванадцятеро бурмотіли «дякую» щоразу, коли Ерін приносила тарілку і чашки.

Вони могли говорити! Їхні голоси звучали, як у Клбкч, але пласко. Без інтонацій та емоцій. І це було єдине, що вони коли-небудь говорили. Вони рухалися, коли до них говорили, і робили все, що говорив Клбкч, а крім того, вони просто чекали, наче роботи, що очікують на вхідні дані. Але ж вони були людьми, чи не так?

Це був незручний момент? Так. Ерін в цей момент переосмислювала для себе це слово.

Проте вона поставила всі миски перед дванадцятьма Робітниками, і Антинії нарешті почали їсти за командою Клбкч. Принаймні там вони виглядали дещо захопленими, бо почали ковтати Кислих Мух з похвальною швидкістю, проштовхуючи їх ложкою повз свої щелепи й хрумтячи комахами вгору. Але при цьому вони їли мовчки, що теж нервувало. Принаймні вони їли.

Ерін полегшено зітхнула. І тут двері до трактиру відчинилися.

До кімнати просунув голову знайомий Дрейк. Він одразу ж розпочав заздалегідь підготовлену промову, незграбно тримаючи перед собою шахову дошку.

— Доброго вечора, міс Ерін Солстіс! Сподіваюся, ви не заперечуєте, що я зайшов, але мені цікаво, чи не хотіли б ви зіграти партію в ша...

Олесм зупинився й обвів поглядом мовчазну кімнату. Його щелепа відвисла, коли він побачив Гоблінів. Коли він побачив Клбкч та інших Антиніїв, вона відвисла ще більше. Він повільно поклав одну пазуристу руку на двері.

— ...Я не вчасно?

 

——

 

Ерін ходила на похорони. Ну, вона була на похоронах. І хоча це були урочисті, сумні події, вона могла з повним правом сказати, що бувала на похоронах, які були галасливішими, ніж її трактир у цю хвилину.

Принаймні, на похоронах були люди, які кашляли, час від часу шморгали носом, метушилися діти та плакали немовлята. У Мандрівному Трактирі Ерін чула лише жування Гоблінів, коли вони ковтали їжу, або тихе потріскування, коли Антинії пережовували своїх Кислотних Мух і клацали щелепами один об одного.

Хрум. Хрум. Клац. Хрум.

Ерін перевела погляд з Антиніїв на Гоблінів з відчайдушно веселою посмішкою на обличчі. Жодна зі сторін не дивилася прямо на іншу, але у неї склалося чітке враження, що вони мовчки оцінюють один одного. Гобліни, щоб втікти, Антинії... що ж, вони просто дивилися.

Атмосфера була настільки напруженою, що Ерін була майже впевнена, що витягнути ніж буде катастрофою. Гобліни нервово витріщалися на Антиніїв, а Антинії були страшенно мовчазними та одноманітними. Вони їли та рухалися майже ідеально синхронно.

Ерін ходила по кімнаті з глечиком фруктового соку в руці. Вона наповнювала чашки, забирала тарілки й наповнювала їх їжею, а Гоблінам наказувала не колупатися в носі. Це було схоже на роботу офіціантки для цілого ресторану, але Ерін була готова до випробування. Принаймні, вона на це сподівалася.

Вона ще не приймала замовлення і не прибирала тарілки. Все, що вона робила — стежила за тим, щоб перед гостями стояла їжа. З Гоблінами було легко. Вони їли все, що вона ставила перед ними. Вони також боялися Клбкч, Антиніїв, Олесма та Ерін.

Лише одна з них, крихітна, у поношеному одязі, набралася хоробрості, щоб оглянути мило після того, як Ерін змусила їх помити руки. Вона продовжувала крадькома озиратися навколо, то привертаючи до себе увагу, то вдаючи, що їсть. Тоді Ерін ловила її на тому, що вона підглядає в меню і ворушить губами, ніби намагаючись прочитати його.

А Робітники? З ними було складніше. Ерін доводилося стежити, щоб у жодного з них не було порожніх мисок чи чашок, інакше вони просто переставали їсти. Вони навіть не просили добавки самостійно.

У перерві між подачею страв Ерін зупинилася перед столом Клбкч і Олесма. Вони тихо розмовляли між собою, що робило їх надзвичайно галасливими в мертвій тиші.

— Як у вас справи, хлопці?

Олесм і Клбкч подивилися один на одного, щоб переконатися, що Ерін звертається саме до них. Олесм слабо посміхнувся їй.

— У мене все добре, міс Солстіс. Чи можу я називати вас Ерін?

— Будь ласка. Мене вже нудить від того, що мене називають міс Солстіс. Я відчуваю себе, як моя мама.

— Мої найглибші вибачення. Я не знав, що це ображає вашу культуру.

Клбкч схилив голову, від чого Ерін відчула себе винною. Вона просто мала на увазі свою маму...

Її мама. Серце і розум Ерін затремтіли, і вона швидко змінила тему розмови.

— Ви двоє насолоджуєтеся їжею? Вам щось принести?

— Можливо, ще склянку блакитного соку?

Олесм підняв свою склянку, і Ерін налила йому ще. Він посміхнувся їй.

— Дуже смачно.

— Дякую.

Вони обоє незграбно зупинилися. Вони були такі ж погані, як Гобліни та Робітники! Олесм обвів поглядом трактир і заметушився.

— Ти завжди обслуговуєш Гоблінів у своєму трактирі? Я бачив вивіску, але мушу визнати, що вперше бачу Гобліна, який не намагається когось зарізати чи втекти. Вони монстри, знаєш?

Він намагався прошепотіти це, але в мовчазній корчмі його голос рознісся. Гобліни, як один, перестали їсти та витріщилися на Олесма. Він здригнувся. Проте він подивився на Ерін так, наче вона щойно запросила до свого трактиру гієн. Вона подивилася на нього рівним поглядом і вирішила почати з основ.

— Гм, ні. Вони теж тут новенькі.

— А, ясно.

Знову тиша. Ерін глянула на стіл. Тактик Дрейк приніс із собою шахову дошку, і хоча він відклав її вбік від їжі, вона бачила, як він час від часу поглядає на неї. Щоб розтопити кригу, і, тому що вона думала, що може померти від незручності, Ерін зробила єдине, що спало їй на думку. Найочевидніше — принаймні, для неї.

— Як щодо гри в шахи? Хтось хоче зіграти?

Клбкч і Олесм підняли очі.

— О, я залюбки зіграю...

Олесм спіймав себе на цьому. Він винувато озирнувся на інших відвідувачів.

— Але я не хотів би відривати тебе від роботи. Можливо, іншим разом.

Він виглядав таким пригніченим, що Ерін захотілося погладити його по голові. Вона замислилася на секунду, а потім посміхнулася.

— О, не хвилюйся. У нас все ще може вийти. Я буду грати з тобою й подавати їжу.

Клбкч і Олесм недовірливо подивилися на неї. Ерін посміхнулася.

— Я не думаю, що хтось із вас знайомий з шаховою нотацією?

 

——

 

Через дві хвилини сталося найцікавіше. Робітники та Гобліни спостерігали, як Ерін стояла спиною до шахової дошки. Все було готово.

І найменша Гоблінка, і Робітник, який підмітав, були тут. Це був чистий збіг обставин, що Клбкч наказав тій самій групі Робітників, які підмітали надворі, прийти до трактиру — або, можливо, він просто вирішив, що найлегше вивести їх, оскільки вони ще не мали ніяких завдань.

Що ж до найменшої Гоблінки, то вона привела з собою купу інших Гоблінів, щоб показати їм, що той, хто вбив Вождя, не... не…

Вона привела їх сюди, щоб вони побачили. Багато з них ненавиділи Людей. Але вона годувала їх. Вона була… чимось більшим, ніж смерть Вождя і двох Гоблінів, і тому, що це сказала найменша Гоблінка, дехто послухав.

Але не всі. Навіть найменша Гоблінка не знала, чи була Людина доброю — вона водилася з Мурашиними чудовиськами! Найстрашніші смерті, які приходили знизу, якщо ти йшов не туди, куди треба. І вона продовжувала називати найменшу Гоблінку дурним ім’ям.

«Раґс». Що це означало? Але найменша Гоблінка жадібно спостерігала за нею, бо їй було так само цікаво, як і Робітникам, що слухали. Робітники не розуміли цього трактиру. Правила були їм невідомі, а Клбкч продовжував їх виправляти. Вони боялися зробити щось не так і стати Абераціями, але зараз вони почули щось захопливе. Щось... з чіткими правилами, які мали сенс.

Інтригуюче. Трактирниця  розмовляла з Олесмом, який вовтузився за шаховою дошкою, і давала вказівки йому і Клбкч, а також трактиру загалом.

— Гаразд, ти пересунув пішака на дві клітинки. Це E4, тож просто скажи мені, що ти пересуваєш пішака на E4, зрозуміло? І коли я захочу піти, я дам тобі знати, сказавши: «о, пішак на D5».

Олесм кивнув і подивився на шахову дошку. Він обережно пересунув чорного пішака на дві клітинки вгору і подивився на Ерін. Вона кивнула.

— Зрозумів?

— Думаю, так, Ерін.

— Гаразд. Зіграємо!

Ерін відвернулася від Олесма, схопила чашку і наповнила її. В іншому кінці кімнати Клбкч і Олесм схилилися над шахівницею і радилися. Олесм пересунув фігуру.

— Пішак, а, Пішак на F3, Ерін.

— Зрозумів! Кінь на C6!

Ерін зосередилася на грі, ходячи по трактиру. Вона не помітила, як Гобліни сповільнили поїдання, а Робітники Антинії перервали свою трапезу, щоб слідувати за нею по кімнаті. Думки Ерін зосередилися, і коли вона механічно брала тарілки й наповнювала їх їжею, її розум був зосереджений лише на одному.

На грі. Дехто називає гольф найкращою грою, яку коли-небудь грали. Можливо, вони мають рацію. Але Ерін любила шахи.

Вона навіть могла грати в них подумки.

 

——

 

— Слон на D6.

— Хм. У такому разі, я пересуну... хм, я думаю, що це Пішак на D4.

— Ферзь на H4! Шах!

Ерін сказала це миттєво і посміхнулася про себе. Вона почула, як Олесм застогнав від жаху.

— А, тоді Пішак на G3?

І знову Ерін відповіла майже до того, як він закінчив говорити.

— Слон бере Пішака на G3!

— Пішак б’є Слона на G3.

— А я беру твою Туру на H1.

Ерін посміхнулася про себе, коли Олесм зашипів у розпачі. В уяві вона побачила свого ферзя, що сидів в кутку дошки на стороні Олесма, притулившись до всіх його прекрасних, незахищених фігур.

Гра продовжувалася, але тільки як зачистка. Ерін зі своїм ферзем із задоволенням гризла фігури Олесма. Врешті-решт йому вдалося вибити її ферзя своїми, але тільки після того, як він втратив ще одного коня і слона. На той час Ерін мала на дошці більше фігур, ніж він, та ще й у кращих позиціях.

— Я здаюся.

Олесм перекинув свого короля і з відчаєм втупився в дошку. Ерін призупинила подачу нарізаної ковбаси Гоблінам досить надовго, щоб побачити, як Клбкч втішно поплескав Олесма по плечу.

— Це була гарна гра.

Дрейк похитав головою.

— Ви занадто багато мені довіряєте. Я припустився кількох помилок, які коштували мені багато чого. Але я вірю, що ви мене зловили з самого початку. Жодного разу не глянувши на дошку! Чи не могли б ви зробити мені послугу і показати, де я помилилася?

Він здавався приголомшеним, але Ерін була в захваті від гри. Тим паче в голові! Вона знову відчула себе дитиною, і вона постійно робила це в шкільному автобусі або коли їй було нудно. У наш час все можна було робити на телефоні, але... вона сяяла від щастя, як може сяяти лише той, хто любить цю гру.

— Звісно.

Ерін підійшла до столу. Вона переставила дошку так, щоб вона стала на свої місця, а потім пересунула пішака Олеся на дві клітинки вгору.

— Ти почав з класики: відкриття королівського пішака. Це був хороший хід.

Олесм опустив очі на дошку.

— Я щойно пересунув пішака на E4. Невже це був дійсно вартий уваги хід, щоб на його честь назвали стратегію?

Ерін радісно кивнула.

— О, це класика. Ти знав, що майже чверть усіх шахових партій починається з нього? Він чудово підходить для захоплення центральних фігур, але, на жаль для тебе, я люблю грати проти цього ходу.

Клбкч підняв одну руку.

— Ви хочете сказати, що існують визначені противаги цьому відкриттю? І що цей крок є усталеною... стратегією? Я про таке не чув.

Олесм теж, але Ерін була надто захоплена, щоб помітити застережливий тон Клбкч чи розгубленість Олесма. Вона кивнула і штовхнула чорного пішака вперед.

— О, є багато хороших стратегій. Я протиставила стару улюблену — сицилійський захист. Він чудовий проти королівського пішака, але ти зробив помилку, коли пересунули пішака на F3. Це не відкриває твою сторону для виходу багатьох фігур, і ти дійсно хочеш, щоб кінь тиснув на мою сторону дошки. Звичайно, ти можеш спробувати взяти мого пішака, але це залишить твій центр відкритим. Більшість гравців намагаються агресивно просуватися вперед, але саме тому сицилійський захист працює так добре, оскільки він означає, що тобі доведеться втратити пішака, якщо хочеш просунутися на іншу сторону.

Ерін зупинилася та оглянула трактир. На обличчі Олесма був напівошелешений, напівзахоплений вираз. Гобліни та всі Антинії, включно з Клбкч, дивилися на неї, роззявивши роти.

— Ох, вибачте. Я зазвичай читаю лекції, коли надто захоплена шахами.

— Ні, не хвилюйтеся, міс Ерін.

Олесм похитав головою і посміхнувся їй. Його очі були сповнені інтересу, і вона помітила, як він виляє хвостом, наче собака на землі.

— У тебе таке глибоке розуміння цієї гри! Звідки ти так багато знаєш про шахи? Я чув про них лише тоді, коли хтось сказав мені, що Титан грав у них кілька років тому, а ти кажеш, що вже існують стратегії?

— Так?

Ерін схрестила пальці, коли Олесм похитав головою. Клбкч клацнув щелепами.

— ...Я вважаю, що гравці в цю гру є на кожному континенті, Олесм. Здається, ми перебуваємо в присутності майстра.

— Дійсно, дійсно! Напевно, було б зарозумілістю думати, що я все знаю. Можливо, вони роблять це в Мурованому Місті, як Палласс... і ви досить добрі, щоб не дати мені виглядати, як якийсь селюк з глибинки. Дякую, міс Солстіс.

Ерін з полегшенням кивнула Клбкч, і він посмикав їй нижньою щелепою. Вона дуже сподівалася, що їй не доведеться пояснювати, що вона з іншого світу. Ерін подивилася на Клбкч і подумала, чи не зіграти їй з ним наступним. Потім вона подивилася на Олесма й Клбкч разом, і в неї з’явилася ідея.

Вона лукаво посміхнулася.

— Так, я люблю грати в шахи. Насправді я можу зіграти з вами обома одночасно, якщо хочете. У нас є дві дошки, зрештою.

Олесм і Клбкч перезирнулися. Обидва злегка насупилися. Ну, Олесм насупився, а в Ерін склалося чітке враження, що насупився Клбкч.

— Чи не ставишся ти до нас занадто легковажно, Ерін?

Вона невинно моргнула на Олесма.

— Я? Звісно, ні. Але б’юся об заклад, що зможу обіграти вас обох, подаючи напої та їжу, і виграти принаймні в одного з вас. Хочете перевірити мою теорію?

Вони зіграли. Ерін посміхнулася про себе, коли Олесм і Клбкч розставили свої фігури на протилежних сторонах кімнати. Кожен гравець пильно дивився на свою дошку. Вона практично відчувала напругу, що виходила від кожного з них. Це нагадало їй дорослих, з якими вона грала в дитинстві. Нікому не подобалося, коли з нею розмовляв школяр середніх класів. Їй було важко зберігати спокійний вираз обличчя.

Клбкч рушив першим. Ерін втупилася в його дошку, а потім вирішила пересунути фігуру на дошці Олесма, поки вона думала. Вона ходила по кімнаті, наповнюючи склянки тією невеликою кількістю фруктового соку, що в неї залишився. Коли Олесм зробив свій хід, Ерін вирішила напасти конем на Клбкч. А потім повернулася на кухню за пастою. Гобліни могли б поїсти.

Ігри продовжилися, коли Ерін наповнила миски мертвими мухами й роздала їх Робітникам. Вони із задоволенням з’їдали мух, але у неї було чітке враження, що вони спостерігали за нею, коли вона ходила туди-сюди між дошками Клбкч і Олесма.

Іноді Ерін чекала, поки хтось із двох інших гравців пересуне фігуру, але коли вона переходила від дошки до дошки, то атакувала швидко, здавалося, не зупиняючись на роздуми. Вона бачила, що Клбкч і Олесм дивляться на неї так само уважно, як і на дошку, але без жодних зусиль продовжувала грати з обома гравцями, обслуговуючи своїх гостей.

Її глядачі уважно спостерігали за двома партіями. Ерін теж не спускала з них очей і бачила, що і Раґс, і Робітники пильно дивляться на фігури Клбкч та Олесма. Очі Гоблінів звузилися, а Антинії виглядали збентеженими. Ерін посміхнулася до себе, але продовжувала пересуватися кімнатою, наповнюючи чашки й швидко пересуваючи фігури на кожній дошці.

Зрештою, гра закінчилася перемогою Клбкч і поразкою Олесм.

— Вітаю, Клбкч. І тебе, Ерін.

— Справді. Я дуже вражений вашими здібностями.

Ерін посміхнулася обом гравцям і намагалася не розсміятися.

— Так, це була гарна гра. Шкода, що я не грала з вами.

— Що?

Вона вказала вниз на шахову дошку перед Олесмом. Його король був загнаний у кут Ферзем і Слоном.

— Ти помітив щось подібне на дошці Клбкч, Олесм?

Він подивився. На стороні Клбкч він загнав Короля Ерін в кут Слоном і Ферзем. У тих самих місцях, що й фігури на дошці Олеся.

— Що це?

— Я зіграла вас двох один проти одного. Це найстаріший трюк у книзі — я колись чула про хлопця, який спробував його проти двох гросмейстерів і зазнав поразки. Я завжди хотіла зробити це хоча б раз.

Ерін посміхнулася, коли Клбкч і Олесм вигукнули, а потім підняла руки, оскільки вони негайно зажадали ще одного матчу. Вона встановлювала дошки для справжньої дуальної гри, коли щось сталося.

Один із Робітників підвівся.

Клбкч миттєво припинив розставляти фігури та дозволив одній зі своїх рук впасти на бік. Ерін побачила, що він тримався за руків’я меча, коли підвівся.

— Що ти робиш, Робітнику?

Голос Клбкч був холодним і ворожим. Робітник застиг у чистому жаху, або так йому здалося, а потім покірно вклонився йому. І що далі? Він відкрив свої щелепи та заговорив.

— Цей би подивився, Проґнуґаторе.

Його слова збентежили Ерін, яка не думала, що Робітники мають якісь бажання, і самого Клбкч. [Гвардієць] відповів повільно.

— ...Дивитися?

Клбкч перевів погляд на дошку, а потім назад на Робітника. Той здавався невпевненим.

— Неввічливо втручатися чи заважати трактирниці.

Ерін поспішно стала між Клбкч і покірним Робітником, який вже відступав на своє місце. Вона покликала його до себе.

— Мене це не турбує, Клбкч. Нехай дивиться. Глядачі для гри в шахи — це чудово.

Клбкч завагався.

— Я не хотів би нав’язуватися вашій гостинності чи терпінню...

— Нав’язуй, неодмінно нав’язуй!

Ерін переступила через його протести та підтягнула інший стілець. Вона підвела Робітника до стільця, не торкаючись його, і змусила сісти. Тоді вона помітила, що інші Робітники та Гобліни теж втупилися в шахові дошки.

— Підходьте, якщо хочете подивитися, усі ви.

Миттєво навколо обох шахівниць зібрався натовп. Олесм і Клбкч підморгнули глядачам, але Ерін щасливо посміхнулася.

— Гаразд, зробімо так, щоб було весело і мені, і вам. Я зіграю з вами обома, але на кожен хід у нас буде лише п’ять… гаразд, десять секунд.

— Це ще один спосіб грати в шахи?

— Так, так грають у деякі партії. Цей стиль називається блискавичними шахами, але в турнірах у вас може бути від години часу на обдумування ходів до трьох хвилин. Якби у нас був годинник, ми могли б… неважливо, я поясню це під час гри, добре?

Клбкч і Олесм кивнули. Ерін взяла стілець і поставила його між обома столами, щоб мати доступ до обох шахових дощок.

— Мені доведеться сісти. Я не гросмейстер.

 

——

 

Перші два раунди Ерін впевнено виграла. Але в третій партії Олесм здобув нічию. Клбкч кивнув, побачивши, як синій Дрейк підняв кігті та відкрив пащу від радості.

— Вітаю, Олесм.

Ерін прикрила позіхання і помасажувала спину. Вона подарувала радісному Дрейку втомлену посмішку.

— Так, це була чудова гра!

— О, дякую.

Луска Олесма набула легкого червоного відтінку, коли він потиснув руку Клбкч. Його хвіст шалено бив по підлозі, але Клбкч і Ерін вдавали, що не помічають цього.

— Мушу сказати, це просто дивовижно — я відчуваю полегшення, що нарешті зрівняв рахунок у матчі з тобою, Ерін. Я вже почав думати, що це неможливо.

Вона почервоніла і замахала йому рукою. Їй було вкрай незручно, коли до неї ставилися, як до шахового генія, тим більше, що вона знала, що не була такою. Ерін вже збиралася запропонувати матч-реванш за іншими правилами, коли подивилася на Робітника Антинія, що спостерігав за нею.

— Хочеш зіграти?

Антиній, до якого вона зверталася, сів на своє місце і вклонився їй. Швидко сів і Клбкч, але Робітник заговорив раніше за нього.

— Цей Робітник не наважився б... грати.

Ерін насупилася. Чи означало це, що він хотів грати, але боявся?

— Чому б тобі не спробувати? Я навчу тебе грати, і ми завжди можемо зробити більше шахівниць. Все, що нам потрібно, це кілька аркушів паперу і ручка.

Вона пішла на кухню і принесла кілька аркушів паперу, перо і чорнило. Коли вона вперше купила перо, то відчула себе чарівницею, а через п’ять секунд після того, як їй довелося занурювати перо в чорнило через кожні кілька слів, вона побажала собі комп’ютер і принтер, щоб писати.

На очах у гостей Ерін намалювала на шматку пергаменту грубу шахову дошку, а потім розірвала інші шматки. Вона ретельно намалювала на них символи, щоб показати, де пішаки, а де інші фігури, і поклала імпровізовану шахову дошку на стіл. Вона посадила двох Робітників Антиніїв на стільці обличчям один до одного по той бік дошки.

Це була найскромніша шахівниця, яку Ерін коли-небудь бачила, але Антиній втупився в клаптики паперу з цілковитою зосередженістю.

— Гаразд, а скільки ти побачив, коли я грала в шахи з Клбкч і Олесмом? Ти знаєш, як розставляти дошку?

Миттєво обидва Антинія ворухнулися. Ерін на секунду відсахнулася, але вони просто переставили фігури на шаховій дошці з механічною точністю. За лічені секунди кожна сторона була розставлена. Ерін підморгнула їм.

— Добре. Добре. А покажи мені, як рухається ця фігура?

Слухняно, Робітник Антиній пересунув фігуру вперед.

— А ти можеш пересувати його зліва направо?

— Цей так не вважає.

Клбкч завис над дошкою. Як завжди, у нього було мало рис, які Ерін могла прочитати, але він чомусь виглядав засмученим.

— Звертайся до неї за її титулом.

Антиній миттєво схилив голову перед Ерін.

— Прошу вибачення, Трактирнице Солстіс. Цей не вірить, що Пішак ходить вліво і вправо.

Ерін кинула на Клбкч напівроздратований погляд, але повернулася до Робітника.

— Так, це вірно! Дуже добре. А покажи мені, як він бере фігуру?

Він показав їй.

— Добре. Але чи знаєш ти, що Пішак може зробити ще один хід?

В ту ж мить інші Антинії та Гобліни, які спостерігали за грою, були сповнені уваги. Вони дивилися, як Ерін показувала їм, як брати фігуру мимохідь, і пояснювала унікальні правила цієї дії. Антиній, якого вона тренувала, одразу ж схилив перед нею голову.

— Цей не знав про цей факт. Він просить вибачення у Трактирниці Солстіс за свій провал.

— Що? Не треба просити вибачення. Не багато гравців знають про цей хід. Як ти міг? А тепер давай ти зіграєш партію зі своїм другом.

Ерін відступила, коли двоє Робітників Антиніїв мовчки дивилися один на одного. На мить вона злякалася, що вони нічого не зроблять, але потім перший Робітник пересунув пішака на E5. За мить інший Робітник відповів сицилійським захистом, і гра продовжилася.

Фігура за фігурою рухалася з мінімальними паузами між ними. Спочатку Ерін злякалася, що вони відтворюють її ігри з Клбкч і Олесмом, але ці двоє гравців грали у власну гру. Їй знадобився деякий час, щоб зрозуміти, що вони все ще грають за правилами Блискавки. Коли вона пояснила, що вони можуть не поспішати, гра сповільнилася.

Ерін витріщилася на двох Робітників, які грали один проти одного в повній тиші, а потім обвела поглядом аудиторію.

— Хтось ще хоче зіграти?

 

——

 

Тиша. Це був звук похорону і церкви, але він не був таким. Скоріше, це був звук, який, на вашу думку, мав би бути в таких місцях, але насправді був більше схожий на ідеальну мету, ніж на правду.

Це був звук шахових турнірів. Ерін ходила по трактиру, наповнюючи тарілки мертвими мухами й наливаючи воду (у неї закінчився синій сік), і відчувала себе як вдома, слухаючи клацання шахових фігур, що рухалися, або, частіше, шаркання сухого паперу.

— О, як іде гра? Хтось хоче ще мух? Як щодо макаронів? Чашку сокової води?

Ерін проходила повз кожну дошку і спостерігала, як Антинії і навіть Гобліни грають один з одним. Було встановлено вісім дощок, і гравці мінялися місцями, коли хтось програвав.

Її природні інстинкти шахіста боролися з бажанням дати пораду новим гравцям. Вона пішла на компроміс, дозволивши Олесму та Клбкч коментувати партії, а потім розбирати їх після того, як вони були зіграні, відтворюючи їх і вказуючи на хороші чи погані ходи.

Робітнии Антинії робітники стежили за кожним рухом Ерін і прислухалися до її слів з застрашливою увагою. Вона чула слово «захоплені», яке використовували для опису людей, але ніколи не зустрічала групи, яка була б настільки зосередженою, як Робітники. Це відверто нервувало, але її любов до пояснення шахових ходів і стратегій більш ніж компенсувала незручність.

Це було одне. Але що дійсно вразило Ерін і навіть Олесма з Клбкч, так це Гобліни. Вони грали в шахи.

Гаразд, не дуже добре і не швидко, але Гобліни сідали й давали один одному енергійні, хоч і не дуже добре продумані ігри. Винятком була найменша Гоблінка, Раґс, яка фактично обіграла двох робітників Антиніїв.

Ерін зупинилася перед однією зі справжніх шахових дощок, коли Раґс вмостилася на місце навпроти. Технічно була черга Клбкч, але Гоблінка витріщився на неї. Це був очевидний виклик.

— Я зіграю з тобою, якщо хочеш. Ти біла, тож давай.

Раґс зухвало подивилася на Ерін і першою виставила свого Коня. Ерін приховала посмішку.

— О, Балтійське відкриття, так? Що ж...

Вона пересунула Пішака на дві клітинки вперед прямо перед Конем. Це був її улюблений спосіб розібратися з цим початковим ходом. Раґс насупилася, а потім пересунула ще одну фігуру. А потім ще одну. Деякий час Гоблінка виглядав як дивна зелена дитина, що грає в шахи. Це було до того моменту, поки вона не відкрила рота, і Ерін не побачила гострі зуби. Але Раґс все одно виглядала набагато менш загрозливою, ніж раніше.

Ерін розчавила її, поки подавала останню пасту Гоблінам і перекусила сама.

 

——

 

Гоблінка кидала їй виклик ще тричі, поки Ерін грала з Олесмом, а потім з двома Робітниками. Щоразу Раґс легко програвала, але Ерін була вражена тим, як маленька Гоблінка хотіла спробувати нові стратегії. Вона так і сказала.

— Ви, хлопці, могли б багато чому навчитися у неї. Більшість з цих ходів насправді є усталеними шаблонами. Гаразд, рухати Туру одразу було не найкращим вибором, але ти краща за більшість новачків.

Вона посміхнулася до Раґс. Гоблінка засовалася на стільці й відвела погляд убік.

Клбкч кивнув, а Олесм висловив зацікавленість у тому, щоб зіграти проти Гоблінки. Ерін озирнулася на Робітників. Вони крадькома поглядали на неї. У неї склалося враження, що вони теж хотіли зіграти з нею.

Вона плеснула в долоні та посміхнулася.

— Ну що ж. Хтось ще хоче зіграти ще гру?

 

——

 

— І це шах і мат.

Олесм підняв погляд від свого короля і розпачливо похитав головою.

— Ще одна чудова гра, Ерін. Я не знав про твою пастку, поки ти не пересунула свого Слона.

Ерін позіхнула і сонно посміхнулася до нього. Гобліни сиділи або лежали на столах, сонно спостерігаючи за грою.

— Ти продовжуєш віддавати занадто багато Пішаків. Вони цінніші, ніж ти думаєш.

Олесм схилив голову і мало не перекинувся. Він різко випростався і кивнув їй.

— Я буду мати це на увазі, Ерін.

Вона кивнула і знову позіхнула.

— Хтось хоче зіграти ще гру? Клбкч?

Людина-мураха похитав головою. Він подивився на двері та на Робітників, які все ще грали в шахи. Вони все ще зосереджено дивилися на паперові шахові дошки без жодних ознак втоми.

— Вже пізно. Боюся, нам треба йти, міс… Ерін. Якщо дозволите так до вас звертатися.

Ерін підморгнула Клбкч, а потім подивилася у вікно.

— О, звичайно, ти можеш називати мене так, Клбкч. І вау, вже пізно!

Вона підвелася. Робітники одразу ж припинили грати в шахи й теж підвелися. Вони вклонилися їй.

— Дозвольте мені подякувати вам і заплатити замість них, Ерін.

Клбкч простягнув їй мішечок зі срібними та золотими монетами. Ерін подивилася на нього.

— О, це багато.

— Це справедлива плата за те, що ми спожили. І чи можу я попросити у вас контейнер з Кислотними Мухами? Я хочу привезти трохи у Ліскор.

— Що? О, звісно. У мене є величезна скляна банка. Хочеш її?

— Будь ласка.

Ерін врешті-решт віддала Клбкч величезну банку, повну Кислотних Мух, за золоту монету. Вона відчувала себе винною, але Антиній наполягав, що це справедлива ціна. Він пішов з Олесмом і Робітниками на буксирі, а Ерін проводжала Гоблінів, які повільно виходили з її трактиру.

— Приходьте ще! Я нагодую вас ще раз, якщо прийдете. Вам не треба платити… ви заплатили мені достатньо цього разу. Гаразд?

Гобліни буркнули або незграбно замахали на неї руками. Вони вийшли з трактиру, радісно поплескуючи себе по животах.

Паперова шахівниця та фігури лежали у великій купі. Гобліни, здавалося, не дуже ними цікавилися — можливо, тому, що вважали цей трактир своїм шаховим місцем, де можна грати в безпеці. Клбкч казав Ерін, що давати Робітникам гру — не найкраща ідея. Тож вона мовчки дочекалася, поки він розмовляв з Олесмом біля дверей, і передала Робітникові всю колоду. Робітник швидко сховав папери за спину і разом з іншими пошкандибав до дверей.

Останній Гоблін, Раґс, зупинилася, проходячи повз Ерін. Маленька Гоблінка міцно тримала її руки по боках.

— Гей.

Ерін поплескала Раґс по голові. Вона простягнула руку. Маленька Гоблінка мовчки повернула їй пішака, а інші Гобліни витріщилися на неї.

— Ніякої крадіжки. Крім того, шахова дошка не буде повною без усіх фігур.

Очі Раґс загорілися. Ерін звузила свої.

— Це не означає, що ти можеш їх вкрасти. Якщо захочеш пограти, приходь у будь-який час. Добре?

Маленька Гоблінка на мить завагалася, а потім кивнула. Ерін посміхнулася.

— На добраніч.

Вона зачинила двері. Потім замкнула їх на засув і переконалася, що всі вікна щільно зачинені. Вона не мала нічого проти маленької Гоблінки, але будь вона проклята, якщо вона збиралася дозволити їй піти з її шаховим набором.

 

——

 

— Гм, Старший Гвардієць Клбкч? Можна тебе на пару слів?

Клбкч зупинився, швидко повертаючись до Ліскора. Він швидко йшов, і Олесм намагався не відставати від нього.

— Прошу вибачення, Олесм Свіфттеіл. Я забув, що ти з нами.

— Ні, нічого страшного.

Олесм задихався і хрипів, коли Клбкч сповільнив хід. Робітники, що стояли за ним, мовчки прискорили крок, щоб дати їм місце.

— Я просто хотів поговорити з тобою, якщо можна.

— Звичайно. Можу я запитати, кому ви адресуєте свій коментар — зв’язковому Антиніїв чи Старшому Гвардійцю Клбкч?

— Гадаю, обом. Гм, як би це сказати?

Олесм зробив паузу, поки вони йшли крізь ніч. Клбкч терпляче чекав, поки Дрейк не почав.

— Як [Тактик], який підтримує зв’язок з Радою, іншими гільдіями та вартою, я маю доступ до певної конфіденційної інформації. Я знаю про ситуацію з Робітниками в межах Антініїв. Щ-щодо Аберацій і того, як вони з’являються.

— Справді?

Голос Клбкч був рівним. Зазвичай він був досить доброзичливим, але ця заява миттєво змусила його насторожитися і трохи здивуватися. Варта і Рада були там, щоб перевірити Вулик на предмет загрози.

Олесм нервово озирнувся на Робітників, що стояли позаду нього. Вони мовчки витріщилися на нього.

— Чи… чи буде це проблемою, як ти думаєш?

Клбкч завагався. Він озирнувся, і Робітники миттєво опустили очі в землю.

— Побачимо. За ними будуть спостерігати, як завжди, і я особисто буду за ними наглядати.

— А, добре, добре. Я б не просив, але я знаю, що такі речі мають жахливі наслідки. Це не означає, що я проти того, щоб випустити кількох Робітників під наглядом, але Вахтовий Капітан і Рада...

Клбкч повернувся обличчям до Олесма. [Тактик] нервово зупинився, але Клбкч лише шанобливо вклонився.

— Я розумію вашу стурбованість. Якщо це допоможе, я підніму цю тему у своєму щомісячному звіті, щоб повідомити вас про будь-які суттєві зміни. Я обов’язково відмічу нашу розмову і ці випадки у своєму рапорті Капітану Зеварі.

Олесм полегшено зітхнув.

— Дякую. Так, це чудово! Тепер у нас буде письмовий протокол.

Вони пішли далі, і Клбкч відновив їхню розмову в більш невимушеній манері, на полегшення Олесма.

— Сподіваюся, вам сподобався сьогоднішній вечір?

— О, так. Дуже. Ерін — тобто, міс Ерін Солстіс досить чудова Людина, чи не так?

— Дійсно.

— Досить дивовижна.

— Її майстерність у грі в шахи, можливо, не має собі рівних на континенті.

— Безумовно.

— Дійсно.

Хвилина болісної тиші. Потім голова Клбкч повільно повернулася, і він сказав щось зовсім несподіване.

— ...Чи не хотіли б ви зіграти в гру після цього, випадково?

Клбкч глянув на Дрейка, і Олесм завагався. Старший Гвардієць Клбкч був відомою фігурою в Ліскорі, який давно завоював його прихильність, але Олесм знав його минуле, і він знав про небезпеку Антиніїв більше, ніж будь-хто інший, як ліскорський [Тактик]. Проте саме в цю мить йому здавалося, що він ніколи не знав Клбкч ближче.

Двоє невдах у нескінченних сутичках з Ерін подивилися один на одного, і Олесм спромігся на посмішку та кивок.

— Із задоволенням.

 

——

 

Робітників залишили біля брами Ліскору, щоб вони самі знайшли дорогу до Вулика, що вони й зробили, непомітно для всіх, окрім кількох городян, які уникали їх. Гобліни, які пішли з найменшою Гоблінкою до трактиру, потихеньку повернулися до своєї печери та не розповіли іншим, чому вони не такі голодні та де вони були.

Але одного Олесм і Клбкч не знали. Поки вони сиділи й грали в шахи в офісі Олесма, випробовуючи нові ходи й те, чого їх навчила Ерін, їм і на думку не спадало, що вони були не єдиними, хто навчився чогось від Ерін.

У Робітників була пачка паперових бланків. У той час, коли вони мали спати, один з них повільно опустив шахову дошку на підлогу Вулика. Потім, на очах у багатьох Робітників, інший повільно поклав шахові «фігури», квадратики паперу, саме так, як їм було показано.

Зрештою — це мало для них сенс. Це були просто цифри та візерунки, і [Трактирниця] грала з ними.

Паперових шахівниць у Гоблінів не було, бо його завжди використовували як туалетний папір або хмиз для вогнища. Але найменша Гоблінка була зайнята тим, що складала траву та палички у дивну фігуру, а решта її племені ігнорувала її. Вона завжди була дивною, і вони не розуміли, чому вона думає і розкладає їх у дивні місця на землі.

Клбкч і Олесм залишили гру після кількох партій, і Олесм підвищив рівень тієї ночі, на превелику радість. Але це було ніщо для голосу, який промовляв до багатьох розгублених і наляканих Антиніїв, які панічно боялися, що потраплять у халепу. Він сказав те саме найменшій Гоблінці та кільком іншим, що сиділи в розгубленості та страху.

Голос сказав:

 

[Клас Тактика Отримано!]

[Тактик 2-го рівня!]

[Вміння — Розрахунок Ризику отримано!]

[Вміння — Групове: Безладне Маневрування отримано!]

 

Або якась варіація цього за рівнем та вміннями. Проте [Трактирниця] плюхнулася на своє імпровізоване ліжко на кухні, заплющила очі та заснула.

Ерін взагалі нічого не чула.