Колись це місто було жвавим. Але зараз його руїни лежали розбитими до невпізнання. Префенополь – місто, яке впродовж трьох поколінь вважалося найкрасивішим на світі лежало зараз порожньою оболонкою своєї колишньої величі.
Дезір глибоко зітхнув і глянув на моструозну фігуру перед собою.
Ранг Метеор, Дракон Руйнування – Боромір Наполітан.
Величезна маса пекельного полум’я палала над Дезіром немов сонце. Дракон Боромір Наполітан кинув грізний погляд на сотню людей перед собою.
“Звичайні люди ПОСМІЛИ протистояти МЕНІ!” — потужний, направлений на людей голос дракона своєю чистою міццю був здатний звалити з ніг.
Але навіть тоді ні в кого з присутніх не похитнулася рішучість.
“Це кінець, Наполітан.” — впевнено сказав Дезір.
Саме це місце було кінцем Пекла, кінцем його страждань в Тіньовому Лабіринті. Тіньовий світ відкрив людству свій останній лабіринт. Всередині цього лабіринту Дезір Арман став свідком багатьох смертей, втратив друзів та коханих і все це заради надії дійти до цього місця.
Товариші з якими він провів шкільні дні, однокласниця, яку він кохав, і молодші, які з усіх сил намагалися слідувати за ним.
Може Дезір і не був знайомий з кожним в Тіньовому Світі, він хоча б знав що вони є.
Поле бою забрало всіх і кожного. Ніч за ніччю Тіньова Армія перла безкінечним потоком. День за днем помирала незліченна кількість людей.
Ті, кому пощастило вижити в цій бійні, повторювали імена загиблих і продовжували боротися своє за виживання. Після десяти років безкінечного циклу кровопролиття залишилося всього лиш сто вцілілих.
“Ми знищимо тебе тут і зараз! — закричав хтось з групи, піднімаючи бойовий дух товаришів. — Нарешті ми покладемо край цьому пеклу!”
[Вогняний Подих] Бороміра Наполітана, той який знищив колись цілу цивілізацію, розпочав їхній останній бій.
Це була, воістину, епічна битва, яка нічим не поступалась подіям легендарної давнини. На голови вцілілих падали сотні драконових заклять, у відповідь на це вони били ще рішучіше. Колись це місто було перлиною пустелі, та зараз, під потужним драконовим бомбардуванням, Префенополь стирався в пісок, з якого він колись постав.
Земля тріщала по швах, а небеса рвало на шмаття. Оборонні закляття, які вважалися непроникними, розбивалися на друзки мов скло, а дорогоцінні і неповторні артефакти, ламалися немов крихкі дитячі іграшки. А ті, хто пройшов за своє життя незліченну кількість смертельних ситуацій, помирали від могутньої сили дракона.
Битва затягувалась і люди відчули себе у ще більш скрутному становищі. Та незважаючи на цю похмуру реальність, жоден не завагався, жодна не здалась. Їхня рішучість залишалася непохитною. Адже вони знали, що все вирішується саме тут, немає куди відступати у випадку поразки. І якщо вони помруть раніше за дракона – світу настане кінець.
Ось чому вони напружували останні жили задля перемоги над цим могутнім ворогом. Сповнені відчуттям обов'язку, вони бились до останнього подиху. Можливо саме цей непохитний дух і сотворив диво.
В розпалі битви Дезір вигукнув: “Аналіз першого закляття [Абсолютний Нуль], завершено. Спробую заблокувати його за допомогою Систему Ілоне”.
Дезір переніс вагу тіла на ліву ногу і кинувся в безпечне місце: “Запечатаю за вісім хвилин!”
Хтось з передової обнадійливо викрикнув: “Ми розбили кістяну броню! Атакуємо його спину!”
“Хробаки!” — дракон використав своє найсильніше закляття. Воно було настільки сильним, що спокійно могло вважатися козирною картою.
Активувавши його все навколо розлетілося на шматочки. Вибухова хвиля від магії врізалася об землю і змела все на своєму шляху, немов цунамі. Однак сила атаки була значно слабшою ніж раніше.
Нарешті, нездоланний дракон поступово слабшав. Дезір зрозумів – час прийшов. Зараз або ніколи!
“Аналіз тринадцятого заклинання завершено. — відрапортував Дезір. — [Сонячна Буря] повністю запечатана!”
“Атака подихом з фронту! Маги! — скомандував Зод, — Всі зусилля на його розвіяння! Передовики! Відступити в сліпу зону і набоки!”
В такий спосіб атаки дракона були ефективно знівельовані. В ту ж хвилину Дезір проаналізував десятки тисяч схем драконячої магії.
Варто йому було розшифрувати драконські формули, як вони відразу ж блокувалися одна за одною.
Повільно але стабільно оборона дракона слабшала. Нажаханий Наполітан вигукнув. “Як я міг програти нікчемним людям!”
“Аналіз останнього магічного візерунку, завершено! — поспішно крикнув Дезір. — Всі заклинання даркона, запечатані!”
З тріумфом в голосі Рафаелло віддав коману на яку вони так довго чекали. “Нападники вперед. Вбити дракона!”
“Ні! — Закричав Наполітан. — Цього не може бути!” Він глянув вниз на людей. В порівнянні з ним, вони всього лиш пилюка, яку легко здути помахом крил. І все ж, попри це все, їхні заклинання привели до такого розпачливого кінця.
Нарешті, після стількох жертв і втрат, після того, як було пролито море крові — людство стояло на порозі перемоги.
І ось, жалюгідний Дракон Руйнування впав на пісок. Нарешті переможений.
Все закінчилося.
Або так принаймні думалось…
***
Як тільки люди усвідомили що перемогли, їх охопило полегшення. Може вони й вирали в цій битві, але вижило тільки шестеро. З радісними обличчями вони дивилися на розпростертий перед ними труп дракона і їм ледве вірилось в те, що це сталося.
Перед їхніми очима проминули спогади останніх десяти років. Щодня вони жили з думкою про те, що кожної миті можуть померти. Вони пройшли тисячі смертельних битв і бачили, як близькі друзі помирають один за одним.
Та попри всі негаразди їм вдалося вижити.
Шок і недовіра глибоко заплямувала їхні душі: “Невже ми нарешті виберемося з цього проклятого місця?” - ошелешено запитав хтось з них.
Земля навколо них була всіяна уламками міста. Наче маріонетки яким обрізали нитки вони безсило попадали на биту цеглу під ногами.
“Агов, хороша робота. — похвалив всіх Лицар Світла Рафаелло. — Ми зробили це. Ми врятували світ”.
Донейф, воїн північних варварів, з голови до п’ят всіяний золотими прикрасами заперечив ламаною спільною мовою: “Але не було спливати повідомлення.. Чітке повідомлення… Не бачити…
Завдання цей Тіньовий Світ… вбити дракон”.
“Хм, я теж не впевнений. — Відповів Рафаелло, — Зазвичай буває так, що як тільки ми завершуємо місію, нас відразу повертає в рідний світ. Але здається, що це місце не підкоряється законам Тіньового Світу, тому мені важко сказати що має статися”. Він завагався на хвилю: “Думаю найкращим вибором буде почекати ще трішки”.
Великий Мудрець Зод в синьому капюшоні і з посохом сказав в сумній задумі: “Зі ста п'ятдесяти мільйонів вижило лише шестеро. Це близько 0,000004 відсотка виживання. Жахливі числа”.
Від цих слів лице Святої Пречистої Прісцилли спалахнуло гнівом: “Перестань робити марні підрахунки. Вони не повернуть мертвих назад”.
“Після будь якого інциденту, — виправдовувався Зод, — а особливо такого, — поблажливо говорив він, — завжди важливо підбивати підсумки. Тим більше коли понад 99% чарівників на всьому континенті мертві”.
Дезір Арман, який спостерігав за сваркою між Мудрецем і Святою, вирішив припинити суперечку. “В будь якому випадку, — втрутився він, — це не змінює того факту, що ми врятували світ”.
Лиш тоді до них дійшла вся повнота ситуації. Вони відчули, як напруження їх відпускає і почали обговорювати битву.
Чарівний Меч Світанку Аджест сіла трохи поодаль від решти. Вона не проронила ані слова, а лиш уважно слухала.
“Нам було б дуже важко тут без, Рафаелло,” — сказала Прісцилла.
Рафаелло на це скромно махнув рукою: “О ні. Я всього лиш виконував обов'язок паладина, захищати всіх інших. Пан Дезір відіграв значно більшу роль ніж я”.
Дезір, який весь цей час дивися вниз, підняв очі. Рафаелло зловив його погляд і посміхнуся.
“Правда… — сказав Донейф. — Цей світ бути неможливо очистити… без тебе, Дезір.”
Очевидно, що Донейф підтакнув. В Тіньовому світі Дезір двічі допомагав йому.
“Якщо чесно, — сказав завжди похмурий Зод, — я думав що ти вже давним давно помер”. Він глянув на Дезіра: “Навіть якщо в тебе й були могутні артефакти, мені все одно важко повірити в те, що чарівник третього кола зміг проаналізувати і запечатати магію дракона. Навіть я, маг сьомого кола не можу успішно провести реверс магії драконів так як це зробив ти. Чому ж маючи такий талант в тебе всього лиш третій рівень? — примружився Зод. — Є якась особлива причина?”
Всі мовчки глянули на Дезіра, навколо запала тиша.
Врешті, Дезір заговоров: “Такий простолюдин як я не міг отримати належної освіти. Академія розмежовувала шляхту та простолюдинів, тому нам було просто неможливо стати сильнішими. Ми могли б врятувати більше. Без такого сліпого фанатизму ми змогли б виграти значно раніше. З меншою кількістю жертв”.
“...Це дуже погано, — сказав Зод. — Якби ж тільки в Магічній Вежі було більше таких як ти, твій талант не був би змарнований”.
“Досить говорити про нудне минуле”. — втрутився Рафаелло. Яскраве світло било йому в очі тому він прикрився рукою, як дашком і глянув на решту. “Ми герої, які врятували світ. Коли повернемось, вдома нас обов'язково зустрінуть з почестями. А що ви плануєте після того, як все це закінчиться?”
Донейф, який сидів навпроти Рафаелло почав першим: “Я буду приходити… до домівок полеглих товаришів.. і повертати… речі… Щоб пам'ятати їхню почесну смерть.. Навіки”.
Варвар мав на собі сотні ювелірних прикрас. На кожній з них були вигравіювані ініціали полеглих братів з Півночі.
Дезір поринув в думки, але тут одізвалась Прісцилла: “Я повернуся в Західне Королівство щоб втішити сім’ї полеглих солдатів. Мені потрібно взяти відповідальність за їхнє прожиття. В честь тих, хто тут загинув я збудую меморіальну вежу, або храм. Думаю, що це зробить їх щасливими”.
“Я просто продовжу свої дослідження, але зміщу їх трохи в напрямку Тіньових Світів, — сказав Зод. — Якщо з'явиться ще один Тіньовий Лабіринт таких масштабів, це безперечно стане кінцем світу. В нас немає ані військ, ані ресурсів, ані часу на ще одну підготовку. Тому я зроблю все можливе, щоб запобігти поверненню Тіньового Лабіринту”.
Як тільки Зод закінчив Рафаелло глянув на Аджест, котра все ще не сказала ані слова.
“А що ви робитимете, пані Аджест?”
Відповіді на питання не було, запало незручна тиша.
Аджест беземоційно поглянула на Рафаелло і відвернулася вбік.
Ніяково посміхнувшись Рафаелло перевів свій погляд на Дезіра: “А як щодо вас, пане Дезір? Я переконаний, що вас радо зустрінуть всюди куди б ви не пішли! Ви можете піти в Західне Королівство, або в наше, чи навіть в Магічну Вежу пана Зода. А може ви плануєте повернутися в Гебріонську Академію?”
Трохи обдумавши питання Дезір почав : “Я…“
Зненацька, без жодного попередження вирвалась величезна хвиля мани, змиваючи всю безтурботність героїв.
“Ми щось прогавили?” — Вигукнув Зод.
“З-Зачекайте хвильку! — закричала Прісцилла. — Хіба ми не очистили Тіньовий Лабіринт? Я думала, що ціллю було вбити дракона!”
Приголомшений Донейф промовив: “Ми не… повністю вбити… дракона”.
“Цього не може бути! — крикнув Зод. — Я точно констатував його смерть!”
Недовіра і розпач змішалися в голосах людей.
І коли всі все ще панікували, Зод сказав несподівано тихим голосом.
Далі
Розділ 2 - Вступний екзамен поверненця (1)
“Серце?” — пробубнів під ніс Зод. “Колись дуже давно я читав про це в книзі, — сказав Зод. — Драконяче серце працює немов магічний двигун. Так як і наші магічні кола. Цей велетенський магічний двигун, всмоктує навколишню ману”. Мана поглинається магічними колами і таким чином її можна контролювати і використовувати. Це елементарні знання для магів. Зод продовжував: “Дракон помер, а це значить, що накопичену в серці ману зараз нічого не стримує. Оскільки мана дуже текуча вона продовжує крутитися. Це призведе до перегріву ‘двигуна’. І якщо так продовжиться…” “Я тебе не розумію! — перервала Прісцилла. — Говори простіше!” Дезір швидко зловив суть сказаного: “Перегрітий двигун вибухне.” “ЩОООО!? — крик Прісцилли перейшов на верск. З туші дракона здійнявся жахливий шум, підтверджуючи щойно сказане Дезіром. Неконтрольована мана витікала заповнюючи собою все навколо. Обличчя всіх навколо смертельно зблідли. “Чому ми не знали про це перед тим, як його вбивати?” Зазвичай байдужий погляд Зода заполонив відчай. “Тому що це… це вперше людство вбило дракона”. — сказав він мертвим, монотонним голосом. “Вибух спричинений тиском мани, яка зберігалася в магічних колах… Цей феномен рівноцінний магії сьогомо кола… Ні, навіть цієї шкали замало для підрахунку. Така кількість мани знаходиться поза людським розумінням. Якщо це чиста мана, а не магія, її не ‘запечатати’...думаю нам варто приготуватися…” Гіркою чорною хмарою над уцілілими нависла неминуча смерть. Все було так як казав Зод. Від вибуху такої кількість мани, неможливо втекти, її неможливо заблокувати. “Я.. Я не можу в це повірити. Що це відбувається, саме зараз…” Рафаелло розвернувся до шторму мани, який вже розрісся на сотню метрів. “Отче наш, що єси на Небесах...” — шум шторму заглушив тиху молитву Прісцилли. Дезір з гримасою болю і розпачу на обличчі став в центрі групи. Наближалося неминуче лихо, перед його очима промайнула сотня образів. Магія вирвалася з нього, а в голові кружляла лиш одна фраза. “Невже це кінець?” Він заплющив очі і відчув на обличчі палючий вітер. Це був його останній спогад. Дезір Арман відкрив очі і глянув на свою простягнуту вперед руку. ‘Стривай’ Щось було не так. ‘Де це я?’ Він опустив руку і роззирнувся. В повітрі шуміло від схвильованих голосів. Величезний жирандоль освітлював зал десятками сапфірів. Під ним на дубових лавах сиділи в чорній уніформі сотні студентів, а посеред залу стояло стародавнє кам'яне святилище. Дезір спантеличено крутив навколо головою, ‘...щось воно мені нагадує…’ Опустивши погляд він побачив перед собою склянку. З відображення на нього розгублено дивився до мурашок знайомий хлопець. Глибокі чорні очі, яскраво червоні губи, обличчя не так щоб гарне, але з ноткою юнацької чарівності. ‘Агов, це ж…’ Зі щоки зник шрам і загрубіла шкіра. Зараз він бачив русого, трохи тендітного хлопчину. Він знову став підлітком. ‘Що відбувається? Я точно помер в тому місці…’ Він сів не не розуміючи що сталося, аж поки його думок не перервав дзвінок. Чіткий сигнал дзвону привернув увагу всіх присутніх на сцену, куди піднімалася молода красива жінка в чорній професорській формі. Вона почала свою промову щойно стихли всі розмови і музика. “Я - професорка Бріджит. Рада вітати присутніх тут вступників Гебріонської Академії.” Дезір уважно глянув на професорку. Він мав би бачити її зараз вперше, але насправді ця людина була добре йому знайома. “Я знаю, що багато хто з вас приїхав до Гебріонської Академії з різних країн. Щиро вдячна кожному і кожній хто здійснив таку довгу подорож.” Вона замовкла на хвильку і глибоко вдихнувши продовжила. “Однак, з жалем повідомляю вам, що не всі, хто сюди прийшов будуть вибрані нашою академією. Традиційно, кожен має прийняти участь у вступному екзамені, за результатами якого буде вирішено хто з вас стане нашим студентом. До академії буде відібрано тільки шість сотень. Звісно, вашим випробуванням буде..” “Очищення Тіньового Світу”, — пробубнів під ніс Дезір. “...очищення Тіньового Світу.” — продовжила професорка. “Не переживайте, хоч цей Світ і схожий на справжній Тіньовий Світ, але це насправді не так. Він був штучно створений спеціально для цього екзамену. Якщо у вас виникли питання, зверніться до своїх менторів при зустрічі.” Бріджит кинула на студентів серйозний погляд. “3613 рік, через дві години в головному холлі почнеться 172-й вступний екзамен до Гебріонської Академії. В перерві прошу насолоджуватися банкетом. Незабаром побачимось”. —сказала проферока Бріджит і зійшла зі сцени. Від абітурієнтів пролунав хор оплесків. Тільки Дезір не плескав, він схилив голову не вірячи в щойно почуте. ‘Вступний екзамен до Гебріонської Академії?’ Гебріонська Академія була найкращим навчальним магічним закладом на континенті. Дезір вже випустився з неї десять років тому. Але якимось чином він знову опинився на своєму вступному екзамені. Від нерозуміння в нього закрутилося в голові. ‘Якщо зараз 3613 рік..’ Тоді виходить, що його відкинуло в минуле на тринадцять років. Тіньовий Лабіринт з’явиться в році Ловеліуса 3616, після чого він прожив ті десять пекельних років, з 3616-го по 3626-й. Дезір заплющив очі і відчув абсурдність ситуації. Суперечливі емоції розривали його серце, муки провини затьмарювали почуття щастя від того, що він повернувся в цей момент історії. Здавалось, що ці тортури тривали вічність. Кров померлих друзів і пролиті за ними сльози. Все це було намарно. Вони не врятували світ. Десять років страждань і 150 мільйонів смертей - все намарно. Це була неминуча, беззаперечна катастрофа. І ось, якимось чином… Дезір Арман повернувся на 13 років в минуле, повернувся з того приреченого майбутнього. Так ніби це все було жартом - жорстоким жартом. Спочатку Дезір подумав, що це міг бути лише сон, неймовірно жахливий кошмар від якого він щойно прокинувся. Але спогади були надто реальними і чіткими. Це не можна було назвати сном. Всі ці відчайдушні битви і велика кількість знань про магію глибоко засіли в його пам’яті. Всі ті спогади в його голові були надто правдивими як на "просто сон". “Ти Дезір Арман, так?” Перед Дезіром стала молода дівчина, виводячи його з глибоких роздумів. Невелика, рудоволоса, з короткою стрижкою, але попри свою тендітну статуру її сталево сірі очі випромінювали сильну волю та впевненість. “Рада зустрітися! — бадьоро сказала вона. — Мене звати Ладорія фон Доріч, але достатньо просто Ладорії. Я другокурсниця Гебріонської Академії, а також твій ментор на вступному екзамені. Очікую плідної співпраці!” “Так, попіклуйся про мене.” — Може голос Дезіра і звучав невимушено, але всередині він відчував неабиякий дискомфорт. Це була та сама Ладорія фон Доріч, яку він зустрічав у минулому житті. Вона, геній вогняної магії шостого кола була першою на своєму курсі аж до самого закінчення Академії. “Про що так сильно задумався?” “Вибач, я дуже нервую”. — відповів Дезір. Ладорія захихотіла: “Тобі не варто боятися вступного екзамену. Цей Тіньовий Світ створений штучно і в порівнянні зі справжнім він зовсім не складний.” “Справді?” “Проте, це все таки екзамен. Перевірка на кшталт ‘чи дійсно ти можеш протистояти Тіньовим світам?’” Більш менш завершивши привітання Ладорія почала підготовку до екзамену. Вона швидко проглядала документи Дезіра аж раптом зупинилася і зиркнула на нього: “Га? Ти простолюдин?” Дезір у свою чергу відповів на це безтурботно, так наче це було неважливим: “Хіба це проблема?” “Ну, якщо ти простолюдин, то матимеш певні труднощі, якось так. Навіть якщо ти й пройдеш, то тебе запроторять в Бета клас. Вони не дуже цінують простолюдинів і не дадуть тобі належної освіти.” Цей неочікуваний стрибок в минуле змусив його пригадати такий важливий факт. Попри те, що Гебріон був найкращою магічною академією на континенті, вона була жорстко поділена на дві частини: шляхетну - Альфа клас і простолюдинську - Бета клас. “Але це лише в тому разі, якщо ти пройдеш вступний.” — сказала Ладорія і повела Дезіра по довгому коридорі. Мовчанка тривала з десять хвилин після чого Ладорія не витримала: “Забула спитати. Ти щось знаєш про Тіньові Світи?” “Більш-менш”. На таку відповідь Ладорія лиш підняла брову: “Дійсно знаєш? Щоб приєднатися до боротьби з Тіньовими Світами тобі варто ідеально знати що вони таке. Навіть якщо це просто вступний Тіньовий Світ. Вони за своєю суттю все ще небезпечні”. Дезір, погоджуючись, просто кивнув у відповідь. На що дівчина лиш похнюпилась: “Ну добре, якщо ти такий впевнений в собі, може мені задати кілька питань?” “Гаразд”. “Перше питання, — насмішкувато почала Ладорія. — Що таке Тіньовий Світ?” Дезір прочистив горло: “Тіньові Світи. Вони з’являються щороку і це найнебезпечніший феномен з яким стикалося людство. Це наче безкінечно довгий коридор з незліченною кількістю кімнат з кожного боку. Цим світам немає ліку і кожен з них має свій власний, химерний набір правил. Ці світи немов віконечка в минуле, кожен світ несе в собі певний ризик. Одні Тіньові Світи дуже легкі, в той час як інші можуть бути неймовірно небезпечними. Магічне Співтовариство вимірює їхню силу (та непряму небезпеку) і приписує кожному складність вибираючи з десяти класів. Зазвичай, знаючи клас Тіньового Світу, можна оцінити кількість смертей, які він може спричинити. Однак, безсумнівно, найнебезпечнішою характеристикою Тіньового Світу є його здатність “Захоплення”. Захоплена в реальному світі земля вкривається густим чорним туманом і ніхто не знає що відбувається за завісою.” Одне можна сказати з впевненістю: жодна жива істота, яка увійшла в захоплені землі, так і не повернулася живою. Це місце де життя просто не може існувати.” “Ось чому людство має боротися проти Тіньових Світів.”
Читати
Відгуки
Повторю поради які писав для іншого твору. Стосовно перекладу: - чудово було б знати розклад появи нових розділів - колись я читав власними очима кожний розділ, але потім зрозумів що це сповільнює мій переклад і я дуже втомлююсь. Тому почав використовувати Програмне Забезпечення для озвучування тексту. Швидкість і якість перекладу збільшились! - для перекладу і змін тексту використовую декілька саморобних програм, якщо цікаво, тека scripts https://drive.google.com/drive/folders/1aPRVd3ieKxx7Cvai8rYkuPLDDqdoQPO- Наразі мій переклад виглядає наступним чином: * один раз виконую перетворення англійської книги з epub у txt за допомогою скрипту get_text * виправляю структуру тексту за допомогою одної з можливості скрипту fix * один раз перекладаю усі розділи за допомогою скрипту s (DeepL-перекладач) або його старшого брата s_google (Google-перекладач). s від sync - синхронізація перекладу :) * озвучую через ПЗ розділи(скрипт mp3) та слухаю на швидкості x2(або більше) виправляючи наявні помилки * перевіряю текст на помилки у вебзастосунку LanguageTool * знову озвучую і виправляю помилки * остаточно перевіряю розділ у LanguageTool. Так, здається що виконується досить багато дій, але запевняю вас що таким чином переклад пришвидшується) - не женіться за кількістю розділів на день, стабільність краща за кількість. Памʼятайте про відпочинок. Можливо, якщо маєте можливість, непогано було б тримати 3-5 заздалегідь перекладених розділів, на той випадок коли ви запланували переклад, але зʼявились важливі справи - і на останок. Як на мене, праця перекладача невдячна і виконується лише на ентузіазмі. Впевнений, ви ще з десяток разів почуєте що "ти нічого не розумієш", але памʼятайте про причину чому ви розпочали цей проєкт. "Поділитись цікавою історією" теж непогана причина) Проте не забувайте що тут ніхто нікому не зобов'язаний. Навіть якщо ви вирішите припинити переклад вже сьогодні, я скажу: Дякую за Ваші зусилля у перекладі чудового твору українською мовою!
Трохи виправте текст. >глянув на МОСТРУОЗНУ фігуру перед собою.< Кримезну, монструозну...? Чи він великий як міст?) Я б замінив >безкінечн*< на <нескінченн*> >Варто йому було розшифрувати ДРАКОНСЬКІ формули< драконівські? >Всі заклинання ДАРКОНА, запечатані!< дракона? >З тріумфом в голосі Рафаелло віддав КОМАНУ на яку< Команду > Може вони й ВИРИЛИ в цій битві< виграли, перемогли >Після будь якого інциденту< будь-якого >В будь якому< будь-якому >я думав що ти вже давним давно помер< давним-давно >Врешті, Дезір ЗАГОВОРОВ:< заговорив >Ми щось ПРОГАВИЛИ?< проґавили Рекомендую використовувати вебзастосунок https://languagetool.org/ для перевірки помилок.