Вищий ельф Елленоя (частина 3).

Вечеря з графом Бергеном трохи затягнулася, але місяць все ще перебував у центрі небосхилу. Можливо, до опівночі ще залишалося близько години-двох. Таким чином, невелика розмова з Елленоєю не мала викликати жодних проблем.

Теодор пояснив ситуацію Вінсу, після чого розвернувся і вимовив:

- Що ж, тоді веди мене.

Якби хтось зараз дивився на Тео, йому б здалося, що молодий чоловік розмовляє з порожнечею. Однак в нього була здатність бачити те, що було недоступно звичайним людям. Ельфи вже народжувалися, наділені цією силою. І це було не що інше, як здатність бачити духів.

Біля Тео в повітрі витав напівпрозорий дух птаха, за допомогою якого з ним і спілкувалася Елленоя.

Ця істота являла собою духа нижчої категорії, сильфа, яких згадували в «Вступі до магії духів». Стихія вітру була найзручнішою для передачі «звуку», а тому сильфи часто використовувалися як посланці.

- Ф'ю-ф'ю!

В сильфів не було яскраво-вираженого характеру, як в Мітри, проте цей горобець кивнув і полетів, тримаючись на кілька кроків попереду Теодора. На відміну від звичайних птахів, йому не потрібно було плескати крилами, щоб не впасти. Така особливість була зумовлена тим, що тіло сильфа було ближче до нематеріального стану, ніж до матеріального.

«До речі, цей маєток дійсно величезний».

В ньому вочевидь вистачало місця, де розмістити ще пару десятків гостей. Тео усвідомив цей факт після того, як пройшов повз значну кількість кімнат, чисельність яких вимірювалася двозначними числами. Щоб дістатися до прибудови, де перебувала Елленоя, йому знадобилося майже 10 хвилин.

Якщо таким був будинок графа, то Тео не хотів навіть уявляти, що за лабіринт на нього може чекати в резиденції маркіза або герцога.

Теодор зупинився перед дверима і погладив сильфа.

- Дякую, що провів мене.

- Ф'ю-ф'ю-ф'ю!

Можливо, просто через гарний настрій, але сильф видав мелодійний звук, а потім зник в повітрі.

Спочатку духи були невидимі для людського ока. Щойно подача магічної сили припинялася, вони знову розчинялися в природі. Крім того, духи нижчого класу відрізнялися від високорангових духів, які володіли незалежними сутностями і кардинально відрізнялися від легкого вітерця в полі.

В той момент з-за дверей пролунав ясний голос:

- Заходьте.

Теодор повернув дверну ручку і завмер, здивувавшись настільки насиченому солодкому аромату. Це був запах стиглих фруктів. Він щойно добре повечеряв, але цей аромат був просто чарівним. А те, що він побачив, привело його в ще більший ступор. Кімната Елленої повністю суперечила здоровому глузду.

- ... Виноградні лози? - приголомшено пробурмотів Тео, доторкнувшись до виноградної лози, що росла на стіні.

Це була товста лоза, яку важко було знайти навіть в добре доглянутому саду. Ба більше, з неї звисали виноградні грона, при цьому кожна виноградина була розміром з волоський горіх. Незважаючи на те, що він ніколи не куштував виноград, він просто-таки відчув, наскільки солодкий всередині нього сік. Іншими словами, подібне видовище важко було уявити всередині графського маєтку.

В центрі цієї зеленої кімнати сиділа Елленоя.

- Добрий вечір, Теодоре.

Вона була наче квітка чи листочок, що гармонійно поєднувався з цим нереалістичним пейзажем. Навколо її ніг кружляли виноградні лози та якісь непізнані рослини. Дивлячись на це дивне видовище, Тео із запізненням відповів:

- Ах, так, добрий вечір.

- Вам цікаво? Я посадила кілька насінин винограду. Хочете спробувати?

«Невже ці виноградні лози виросли з насіння, посадженого сьогодні ввечері?» - подумав все ще приголомшений Тео і взяв виноградинку.

Як і очікувалося, сік був солодким і насиченим, зволожуючи порожнину його рота своїм ароматом. Навіть для тих, хто любив пити дороге вино, цей смак здався б куди більш чудовим, ніж в самого висококласного напою. Якщо садом починав займатися вищий ельф, то він осоромив би будь-які інші сади.

Тео, сидячи на стільці навпроти Елленої, з'їв ще кілька виноградин.

- ... Вибачте.

- Ні. Навпаки, я рада бачити, що Вам сподобалося. Мене турбувало те, чи будуть вони відповідати людському смаку.

- Це не може не сподобатися. Будь-хто був би в захваті від таких плодів.

Можливо завдяки смачній їжі, але атмосфера панувала вельми хороша. А тому не дивно, що розмова між ельфом і людиною почалася досить розслаблено.

Спочатку Елленоя подякувала йому за порятунок, потім вони говорили про силу вищих ельфів, після чого перейшли до нейтральної зовнішності Елленої.

- Це природно, що такі люди, як Ви, Теодоре, почуваються некомфортно, дивлячись на мою зовнішність, - сказала ельфійка.

За словами Елленої, вищі ельфи були більше схожі на духів, ніж на ельфів. Їм не потрібно було часто харчуватися, оскільки вони практично не могли померти від голоду, і вони не втомлювалися, навіть якщо зовсім не спали. Завдяки атавізму своїх предків, їхня стать трансформувалася до невизначеного стану.

- Значить, в Елленої немає статі?

- Ем... Це трохи інше. Термін «нейтральний» буде ближчим.

- Нейтральний?

- Так, - з почервонілим обличчям кивнула Елленоя.

- Ми народжуємося більше жінками, ніж чоловіками, але щойно ми ухвалюємо рішення про нашого майбутнього партнера, то все змінюється залежно від протилежної статі. Якщо партнер є чоловіком, я стану жінкою. Якщо це жінка, я буду чоловіком.

- Ах, тоді...

- Так, я досі не зустріла свого чоловіка.

В цьому був певний сенс. Тео необачно глянув на Елленою, а потім швидко перевів погляд вбік.

В Тео були спогади Лі Юнсуна, нащадка східного воїна, а тому його знання людського тіла значно зросли. Він міг легко розпізнати, де чоловік, а де жінка, навіть незважаючи на найякісніше маскування. Тим не менш, він не міг визначити стать Елленої. І так було тому, що вона ще не визначилася з ним.

«Хіба я не багато дізнався про вищих ельфів?» - вислухавши цю історію, подумав Тео.

Все було так, як він і думав. Просто зараз Теодор, імовірно, знав про вищих ельфів більше, ніж будь-хто інший в королівстві. Якщо він вирішить написати книгу, то, очевидно, до нього на прийом вишикується ціла черга дослідників ельфійської раси. Він зможе заробити кілька сотень золота всього за одну лекцію.

Однак, коли він дивився на ясні очі Елленої, такі мирські бажання здавалися безглуздими.

- А тепер, Теодоре.

Настав час для розмови, у зв'язку з якою вона його й покликала.

- Ви можете викликати того, хто підписав з Вами контракт?

***

Щойно Тео витягнув шнурок контракту, реакція не забарилася.

- Хонь! - як і завжди, з гучним звуком з'явилася Мітра, висунувши голову з горщика, в який було посаджено виноградне насіння. Ніби справжній кріт, вона озирнулася і з посмішкою підскочила, побачивши Елленою.

- О, боже, - зніяковіла ельфійка, коли Мітра раптово застрибнула до неї на долоню.

Мітра обняла її вказівний палець, немов гріючись об нього. Тео не був особливо чутливим, але навіть в нього серце застукало частіше, ніж зазвичай. При цьому навіть попри те, що він ще не відійшов від думки про нейтральність Елленої за гендерною ознакою.

- ... Я чула тільки історії, але навіть не думала, що ти така мила, - Елленоя ніжно посміхнулася Мітрі, після чого знову звернулася до Теодора, - Як багато Ви знаєте про неї?

- Лише те, що вона - древній дух і є винятком із загальноприйнятих рангів серед духів.

- Так, це правда, - посміхнулася Елленоя і посадила Мітру на своє плече. Мітра зніяковіла від раптового розставання з пальцем, але невдовзі почала підніматися по зеленому волоссю Елленої, немов ті були мотузками. Маленький дух виглядав немов цикада на гілці дерева.

Елленоя не звернула на це увагу і продовжила пояснювати:

- Вислухайте, будь ласка. Стародавній дух - не обов'язково є членом Світу Духів. Вони вважаються «насінням» набагато загадковішої та вищої істоти.

- Насінням...?

- Так, наприклад ось такого.

Щойно Елленоя витягнула вперед свою ліву руку, посеред кімнати закружляв вітер, сформувавши напівпрозору форму велетня. На його голові, немов корона, росло безліч рогів, а його тіло було таким же міцним, як обладунки. Найімовірніше, це був один із велетнів, про яких згадувалося в міфах.

Коли Тео пильно подивився на зображення, Елленоя кивнула і розкрила його особистість:

- Це ілюзія Зефі, бога вітру, який існував багато-багато років тому. Згідно з міфами, своїм диханням він приніс на землю невимовний шторм.

- Стародавній бог, Зефі...

- Також він є прототипом стародавнього духа, Джероса, який 120 років тому підписав контракт із Мірдалем Герсеймом.

«Мірдаль Херсейм!»

Від такого несподіваного імені обличчя Теодора застигло.

Чому вона назвала це ім'я? Ні, Мірдаль був найбільшим елементалістом століття, а тому цілком природно, що ельфи його знали. В міру розвитку прогресу в людей, їхній зв'язок із силами природи слабшав. Мірдаль же був єдиним, хто зміг викликати короля духів.

Елленоя помітила його збудження і продовжила пояснення:

- Не всі старі боги були такими ж могутніми, як Зефі, але вони безумовно схожі на нього. Але з якоїсь причини вони втратили свій «статус», а фрагменти їхніх тіл стали насінням. А насіння, яке проросло, стало відомим як «стародавні духи».

Тео і Елленоя дивилися на того, хто колись давно міг бути могутнім богом.

Мітра, що ховалася у волоссі Елленої, підняла очі, відчувши їхні погляди. Вона була схожа на пустотливу дитину, що грається з брудом. Важко було повірити, що таке миле земляне створіння колись було справжнісіньким божеством.

Елленоя зрозуміла незадане запитання Теодора і взяла Мітру в руки. Після цього вона подивилася в очі Тео і поставила його перед вибором.

- Якщо хочете, я можу спробувати відродити її деякі сили. Вона не підніметься на той самий рівень, що й прототип, але, ймовірно, зможе відновити сили духа-лейтенанта.

- Дух-... Лейтенант?

Зрозуміло, Мітра не надто відрізнялася від інших духів за винятком хіба що володіння своїм власним его. Коли в Тео було недостатньо магічної сили, його здібності теж значно падали, і Мітра не могла навіть з'явитися. Якщо ж вона стане лейтенантом, то, ймовірно, зможе подолати деякі обмеження.

Однак, перш ніж ухвалити рішення, Теодор запитав Мітру:

- А ти цього хочеш, Мітро?

Елленоя подумки посміхнулася вчинку Тео, який не став практикувати односторонній жорстокий контроль. Хоч Тео цього й не знав, але це було близько до того, як поводилися ельфи. Саме тому інші ельфи поважали його, попри те, що не знали про присутність Мітри.

Отже, якою була її відповідь?

Мітра на секунду зупинилася...

- Хонь!

«Я хочу!» - ось що вона мала на увазі. Теодор погладив її по голові, після чого передав Елленеї.

- Будь ласка, зробіть це, Елленоя.

- Гаразд. Вважайте це відшкодуванням частини мого Вам боргу.

А потім Елленоя, не надавши йому можливості щось відповісти, сказала:

- Що ж, тоді я почну.

Вжу-у-у-у-у-у-у!

За мить кімнату залило яскраве світло, наповнене життєвою енергією.