Коли Теодор прочитав довідку, його очі полізли на лоб.
«Маг може битися в ближньому бою? Це й справді можливо?»
Тео пишався тим, що був магом, але також визнавав і силу тих, хто використовував ауру. Незалежно від ступеня зміцнення свого тіла підтримуючою магією, він ніколи б не зміг мати справу зі справжнім мечником, таким, як Рендольф.
Аура, надзвичайно витончена біоенергія, являла собою силу, яка надавала приголомшливі фізичні здібності в обмін на відмову від інших можливостей. Навіть якщо маг 7-го Кола використовував Прискорення, то він навряд чи б зміг ухилитися від меча Рендольфа.
- А-а, «Пісня Бою»? Давненько її не бачила.
В цю мить підійшла Вероніка і глянула на книжку поверх плеча Тео.
Будучи Майстром Вежі, вона могла вільно відвідувати Нульову Бібліотеку, а тому не було нічого дивного в тому, що вона знала про «Пісню Бою». Можливо, це й викликало певний дискомфорт, але Вероніка найкраще підходила на роль його провідника.
- Це відома книга? - обернувшись, запитав Тео.
- А-а? Я б сказала не відома... А, скоріше, трохи незвичайна.
Вероніка ненадовго задумалася, після чого пояснила сенс сказаного.
- Як правило, звичайні маги її не чіпають. Вона популярна серед наших дітей, оскільки її вивчення є однією з вимог, але ось знайти когось поза магами Червоної Вежі, хто вивчив би її, вже складніше.
- Чому? Магія, яка допомагає в ближньому бою, корисна в будь-якій ситуації.
Все було саме так, як і сказав Тео.
Пісня Бою нівелювала відсутність фізичних здібностей, а тому не обмежувалася використанням лише бойовими магами. Це була магія, здатна вирішити найголовнішу слабкість мага! Отже, чому ж інші маги ігнорували цю чудову техніку?
Вероніка посміхнулася, немов знала, про що подумав Тео.
- Всі говорять щось подібне, коли бачать цю книгу. Дитя, Пісня Бою - це чари, які й справді настільки ж великі, як ти вважаєш. Будучи досвідченим бойовим магом, ти зможеш рухатися на рівні людей, які використовують ауру.
Але на цьому був ще не кінець, і Вероніка продовжила говорити:
- Проте, Пісня Бою - це постійна магія, на відміну від Прискорення або Посилення. Ти розумієш, що я маю на увазі?
- ... Напевно.
- Так от. Якщо ти хочеш використовувати Пісню Бою, то тобі потрібно виділити під неї не менше чотирьох кіл і без зупинки підтримувати її. То який же з цих шляхів більш ризикований?
І справді, в Теодора не було іншого вибору, окрім як погодитися з цим.
В повній відповідності зі словами Вероніки, це відрізнялося від магії, яка автоматично застосовувалася до тіла після активації. Щоб підтримувати ефект, йому довелося б постійно прокручувати свої кола. Крім того, для безперервного повторення подібного заклинання необхідно було виправити потік магічної сили.
Іншими словами, якщо маг 5-го Кола використовуватиме Пісню Бою, то йому залишаться доступними лише заклинання 1-го Кола. А в подібній ситуації і справді краще стати на місці і зайнятися проголошенням нормальної магії.
«Якщо ти не бойовий маг, то краще не зв'язуватися з цим...»
Навіть маги 7-го кола під час використання Пісні Бою були обмежені заклинаннями 3-го Кола. І якщо такі люди не були справжніми бойовими магами, які довели свої навички до майстерного рівня, недоліки суттєво перевищували переваги. Навіть якщо маг міг рухатися зі швидкістю користувача аури, це було б марно, якщо при цьому він не зміг би його атакувати.
Незважаючи на те, що Тео міг використовувати магічну ракету Альфреда Беллонтеса всього лише з одним колом, він не міг довіряти своєму нестійкому 5-му колу.
В той час як Тео ламав собі голову над Піснею Бою...
- Користувач, бери цю книгу.
З нізвідки в його голові почувся знайомий голос.
«Глаттоні?»
Він був радий, що Вероніка стояла за ним, а не перед ним. Вона б вочевидь не зрозуміла здивування, яке з'явилося на обличчі Тео.
Зрозумівши, що це не галюцинація, він потроху прийшов до тями.
- Не став запитання, відповіді на які вже знаєш. Це марна трата часу.
«Ти, ти можеш говорити за допомогою цього методу?»
- Це функція, яка повернулася деякий час тому. Хіба ти не радий їй, якщо хочеш приховати моє існування?
В цьому був великий сенс. Прямо зараз, вибір магічної книги для Теодора був важливішим за незначну зміну, що сталася з Глаттоні. Отже, Тео вирішив запитати його поради.
«У чому причина вибору цієї книги?»
- Її рейтинг - скарб, що є підходящою жертвою для звільнення 3-ї печатки. Крім того, функція, яку буде запущено після зняття 3-ї печатки, дасть тобі змогу ефективніше використовувати цю магію.
«... Але ти не можеш сказати мені, що це за функція?»
- Вірно.
Зрештою, остаточне рішення було за Тео. Він подивився на книгу увсвоїй руці і скляні короби навколо. Наразі в Тео був лише один вибір, але одного разу він обов'язково набереться мудрості і з якоїсь іншої книги.
Зрештою Теодор взяв «Пісню Бою». Дивлячись на його вибір, Вероніка задоволено кивнула. Схоже, ця книжка й справді користувалася популярністю в магів Червоної Вежі.
- Ну, це не поганий вибір! Магія, якої дитина, подібна до тебе, може тут навчитися, досить непроста, а тому ця книжка - вельми підходяща.
- Так, дякую.
- На якийсь час я залишуся в столиці, але поки що тобі слід відвідати Вінса і добре виспатися. А про твої кола ми поговоримо пізніше, добре?
Здавалося, Вероніка не була з тих доброзичливих людей, які підлаштовують свій розклад під інших. І ось, постукуючи Тео по голові однією рукою, другою вона влила свою магічну силу в стіну. Попри те, що ці дотики були вельми незграбними для нього, він з точністю міг сказати, що таким чином вона висловлює свою прихильність.
- Побачимося пізніше, Теодоре!
Теодор залишився один, навіть не встигнувши зрозуміти, що його вже видворили з Нульової Бібліотеки.
***
Закінчивши свою роботу в скарбниці знань, Теодор разом із Вінсом попрямував до своєї кімнати. Будівлі Веж Магії та Магічної Спільноти були значно розширені зсередини, а тому в них вистачало кімнат для розміщення цілої тисячі магів.
Звісно, умови для створення окремої кімнати були складними, але вищим магам вони були цілком під силу.
Після ранньої вечері між двома людьми нарешті відбулася серйозна розмова.
- ... Отже, ось що сталося.
Вінс уважно вислухав цю історію і був вражений.
Минуло лише два тижні після закінчення турніру, але, як виявилося, власник гримуару зовсім не володіє безсмертям і не повинен розраховувати на безтурботне життя. Щойно Тео повернувся додому, він зустрівся зі Старшим Личем і «Поклонінням Смерті».
Після того, як Тео закінчив розповідати свою історію, він опустив голову і вибачився:
- Мені шкода, вчителю. Просторова кишеня, яку Ви мені позичили...
- Ні, твоє рішення було правильним. Це була б катастрофа, якби гримуар зник. Якщо розв'язання проблеми коштує всього лише просторової кишені, то це більш ніж прийнятна ціна. Тим паче, просторову кишеню було відтворено заново, а гримуар запечатано, тож це найкращий із можливих результатів, - похвалив його Вінс.
Незважаючи на те, що Тео впорався з личем винятково завдяки силі Глаттоні, його подвиг і справді був виключно справою його власних рук.
Це було героїчне досягнення, завдяки якому врятували сотні життів і запобігли можливій катастрофі безпрецедентного масштабу. Не було жодного ідіота, який став би докоряти Тео втратою однієї лише просторової кишені.
Вінс хотів підняти йому настрій, а тому переключився на іншу тему.
- Між іншим, я й не знав, що ти так сподобаєшся Майстру Вежі. Вона запальна і в багатьох відношеннях непостійна, а тому людям нелегко знайти з нею спільну мову.
- ... Правда?
Вираз обличчя Тео злегка змінився.
Щойно вони зустрілися, вона одразу ж обійняла його за плечі й кудись потягла. Вона не виявляла жодних ознак неприязні до Сільвії чи Вінса, але разом із цим зацікавилася Тео. В цьому плані вона чимось нагадувала накачаного Бланделла.
Однак Вінс рішуче додав:
- Вона - той, хто справляє погане перше враження, немов дракон. Їй потрібен час, щоб звикнути до людини. Як мені пам'ятається, в моєму випадку минуло два роки, перш ніж вона назвала мене по імені.
- Так... Це складно.
- І таке ставлення було не тільки до мене. Що ж, гадаю, в бібліотеці ти вибрав підходящу для Глаттоні книжку, інакше вона стане марною для тебе.
Вінс вважав, що вибір чогось на кшталт Пекельного Полум'я був би справжньою отрутою, але коли він побачив те, що взяв Тео, то вражено прошепотів:
- «Пісня Бою»? Мабуть, минуло вже 10 років відтоді, як я востаннє читав її копію.
- Учитель теж навчався цієї магії?
- Звичайно. Вона вельми приваблива, надаючи здібності ближнього бою, хоча й обмежені. Швидше, її застосування схоже на якийсь прихований трюк.
Книги, що зберігаються в Нульовій Бібліотеці, теж мали свої копії. Якщо магія дублювання не працювала на них, значить, це вже був дублікат. Спеціальну силу в книзі не можна було скопіювати, але розмножити знання, що містяться в ній, не становило жодних проблем.
Книги, заархівовані в Нульовій Бібліотеці, розглядалися як особливі, оскільки вони були оригінальними, але більша частина описаних у них знань широко поширювалася через дублікати. Звісно, існували деякі заборонені й заборонені книжки, але... Отримати до них доступ було неможливо, якщо тільки така людина не була королем або Майстром Вежі.
Вінс також вивчав Пісню Бою і пам'ятав її напам'ять. Пам'ять старшого мага не підводила його навіть після багатьох років.
- Якщо нічого не зрозумієш, то можеш звернутися по допомогу до мене. Не знаю, що саме ти отримаєш від цієї книги, але я не забув жодного з віршів Пісні Боя.
- Дякую.
- Чи означає це, що ти вступиш в Червону Вежу?
Запитання Вінса могло здатися дивним, але насправді вчитель і його учень не були зобов'язані належати до однієї й тієї самої вежі. Попри те, що маги розподілялися на чотири вежі, вони мали єдиний корінь - Магічну Спільноту. Тому, незалежно від вежі, до якої вони належали, жодного впливу на їхні стосунки це не мало.
Кожен маг мав право належати до вежі, якій надавав перевагу, і Тео обрав Червону Вежу.
- Так, я хочу вступити до Червоної Вежі.
До повернення додому його дуже цікавила Жовта Вежа. Теодор мав контракт із Мітрою, духом землі, а тому подумав, що Жовта Вежа буде найкращим вибором. Однак після зустрічі з могутнім Старшим Личем ця ідея була відкинута. Тео підозрював, що його життя ніколи не буде текти спокійно.
«Я повинен стати сильнішим. Якщо цього не станеться, то зі мною може трапитися щось подібне, як із Джованні. Цього разу мені вдалося викрутитися із ситуації, але чекати й наступного разу такої удачі - просто нерозумно!»
Від самого початку Тео не хотів жити розміреним життям дослідника. Він мріяв стати таким, як ті невловимі маги, про яких він читав у дитинстві. Тео хотів рятувати людей і знаходити скарби... Він був одержимий живим життям чарівника.
Після зустрічі з гримуаром, Глаттоні, він думав, що його мрія збулася, але врешті-решт зрозумів, що поки що він всього лише незрілий юнак.
Коли Тео висловив своє побажання, Вінс твердо кивнув.
- Добре, тоді я негайно проведу процедуру вступу. Оскільки ти - маг середнього рангу, тобі буде надана окрема кімната в Червоній Вежі.
- Дякую, вчителю.
- Добре, тоді я піду. Не відкладай із читанням.
Коли Вінс із теплим виразом обличчя залишив Тео, він одразу ж відкрив «Пісню Бою».
- Ух... А тут багато двозначних слів.
Очевидно, міф про те, що «Пісню Боя» написав іноземний маг, був правдою, оскільки в пісні траплялися дивні слова. Таким чином, додатковий переклад ускладнював вивчення магії. Це була складна книга, гідна утримання в Нульовій Бібліотеці, однак вона не була за межами розуміння Тео.
Його очі зосередилися на буквах і почали автоматично рухатися вперед-назад.
«Як магічна сила й аура, в тілі тече життєва енергія. Ефективність тіла різко зміниться залежно від напряму, який їй буде надано, і магія, описана в книжці, націлена на те, щоб спрямувати цю зміну...»
В кімнаті, де залишився Тео, висіла тиша. Цей спокій був справжнім святилищем для магів, які здобувають мудрість. Його свідомість швидко злилася з набутими знаннями, а незвичайний рівень концентрації допоміг повністю сфокусуватися на книзі, що лежала перед ним. Якби він міг використовувати здатність Оцінки на самому собі, то побачив би, наскільки швидко зростає його рівень розуміння.
95% - це мінімум розуміння, необхідного для вилучення сутності. Це був так званий «дуже високий» рівень, якого він просто зобов'язаний був досягти. Проте поєднання екзотичного словникового запасу і незвичайних знань зменшувало його концентрацію.
Однак Теодор простимулював себе тим, що просто зобов'язаний був вивчити цю дивну техніку, що відрізнялася від існуючої магії, яку він вже знав.
***
І ось, на шостий день Теодор, нарешті, відклав книгу.
Далі
Розділ 57 - Нульова Бібліотека (частина 3).
- Підготовку закінчено, - оголосив Тео. Вінс, також занурений в читання, подивився на Теодора. Він знав, що його учень останні шість днів був зосереджений на книзі, але все одно не втримався від вигуку. Книга «Пісня Бою» славилася своєю теорією і лексикою, яка відрізнялася від існуючих магічних систем. Кілька фраз і зовсім були незрозумілі, що свідчило про їхнє іноземне походження. «Але не минуло й тижня, як він у всьому розібрався... Розуміння Тео перевершило мої очікування!» За останні шість днів обкладинка книги стала ще більш пошарпаною. В ситуації, коли розуміння не сягало 100%, його не можна було називати повним. Однак досягти такого рівня без допомоги автора було практично неможливо. Відмінності у сприйнятті між автором і читачем могли бути такими: зміни, спричинені зміною епох і цивілізацій, різні інтерпретації певних виразів тощо. Звівши до мінімуму ці нюанси, розуміння Тео могло сягнути рівня 95%. У Вінса вже не було нічого, чого він міг би навчити Тео в «Пісні Бою». Насправді, Тео, можливо, в деяких частинах мав навіть глибше розуміння. Проте, розуміння магії і володіння нею - зовсім різні речі. Тео просто не міг збільшити її ефективність, перебуваючи всього на 5-му Колі. Якби це було так просто, то інші маги постійно розповідали б про свої досягнення в галузі повного оволодіння заклинаннями. Таким чином, в нинішній ситуації Теодору нічого не залишалося, як згодувати книгу Глаттоні. - Уф-ф... Що ж, тоді я почну, - глибоко зітхнув Тео і простягнув руку. Він уже втретє відчував щось подібне. Першого разу Глаттоні з'їла «Балістичну Магію» Альфреда Беллонтеса і надала Теодору його бойовий досвід. Пам'ять про ведення обстрілу Магічними Ракетами все ще була яскраво закарбована у свідомості Тео. Вдруге він з'їв «Вступ до магії духів» і зустрів Мірдаля. Мірдаль побачив Тео наскрізь і викликав для нього Мітру, щоб він міг укласти з нею контракт. «Що ж буде цього разу?» Попередні дві книги були «рідкісними», але клас цього примірника був «скарб». Ймовірно, цілком могло виникнути якесь непередбачуване явище. - ... Їж. - Я чекав, Користувач! Ліва рука Тео відкрилася, і язик, що з'явився, швидко знайшов свою здобич. Глаттоні на мить завмерла, немов насолоджуючись смаком «Пісні Бою», після чого проковтнула його. В цей момент книга з Нульової Бібліотеки була остаточно втрачена. Ви поглинули «Пісню Бою». Ваше розуміння книги дуже високе. Ви вивчили унікальну магію Пісня Бою. Поглинуто оригінальну копію. Перевіряється можливість синхронізації з Лі Юнсуном... Рівень відповідний. Лі Юнсун буде взаємодіяти з користувачем. Лі Юнсун прийняв духовний зв'язок. Синхронізація почалася. Коли Тео почув знайомий голос гіда, у його вухах задзвеніло. Потім він відчув збентеження, а його свідомість було насильно відірвано від тіла, і Теодор тихо впав на ліжко. Десь вдалині пролунав схвильований голос Вінса, але свідомість Теодора вже занурилася в нескінченну безодню знань всередині Глаттоні. *** Фью-у-у-у-у-у-у... Коли Тео прийшов до тями, йому в обличчя дув освіжаючий вітерець. Такий вітер не можна було відчути на рівнинах. Він знав це зі свого минулого досвіду, коли проводив дні в просторій гірській долині. Це був легкий вітерець, який можна було відчути біля гірського піку. Тео навіть не встиг усвідомити, як його губи заворушилися самі по собі. - ... Яке воно? Славний вітер, правда? Тео ніколи раніше не чув цього голосу. Оскільки він вже потрапляв у тіло Альфреда, Тео швидко зрозумів ситуацію. Почувши слово «синхронізація», він і так був готовий посперечатися, що станеться щось подібне. В такому разі, власником цього тіла має бути маг, Лі Юнсун, який і написав «Пісню Бою». «До речі, з ким він розмовляє?» - З тобою, людина, яка зараз перебуває в моєму тілі. «Кхек!» - здригнувся Тео від цього голосу, зверненого прямо до нього. Вірив він у це чи ні, але чоловік стояв і вказував пальцем у певному напрямку. Погляд Теодора пішов за пальцем і він побачив дерев'яну будівлю, схожу на велику хатинку. Незважаючи на те, що він дивився вниз із гірського схилу, форму будинку було видно досить добре. - Я народився в сім'ї Танцюючих Фей Лі, які охороняли гірський хребет Бекун. За мірками західних країн це схоже на нащадка в родині лицарів. «Західні країни? Значить, ця людина зі сходу?» - Так, схоже, що після моєї смерті цей факт залишився невідомим. «Людина зі сходу!» Свідомість Тео тут же заворушилася. Існували землі на південний схід від Королівства Мелтор, до яких можна було дістатися тільки морем. У тих місцях аура була більш переважаючою, ніж магія, а тому маги там були справжньою рідкістю. «Але як людина зі сходу потрапила в Королівство Мелтор і створила свою власну магію, та ще й таку, як Пісня Бою?» - задумався Тео. - Ну, просто послухай мене, - з гіркою посмішкою сказав Лі Юнсун, - Я народився з високим статусом, але дорога мого життя ніколи не була прямою. Тіло, дане мені від народження, не могло використовувати ауру. Щойно цей факт розкрили члени моєї сім'ї, мене викреслили з сімейного реєстру і заслали в гори. Голос Лі Юнсуна був спокійним, коли він розповідав про події свого життя. В голові Тео спливла пошарпана хатина, яка виглядала так, наче ось-ось розвалиться, і образ слуги, що несе обід. Завдяки синхронізації, спогади Лі Юнсуна протікали через свідомість Теодора. - Такою була моя доля, але я не міг її прийняти. На щастя, Лі Юнсун був тямущим юнаком. Після кількох місяців підготовки він покинув свою хатину і вирішив звернути погляд на магію. У віці п'ятнадцяти років він покинув суворі гірські хребти, щоб вирушити в королівство магів. Кілька разів він був практично на межі смерті, але Юнсуну все ж таки вдалося перетнути континент, використовуючи коштовності, які він вкрав з дому своєї сім'ї. І ось, пройшовши через безліч випробувань, він прибув у Королівство Мелтор. - На щастя, я зустрів хорошого вчителя. Завдяки йому я зміг почати своє дослідження в одній з веж магії і розробив концепцію заклинання, заснованого на секретах моєї сім'ї, які я пам'ятав з самого дитинства. Це і була Пісня Бою. Через 20 років мені вдалося закінчити роботу над нею. «... Це приголомшливо». Теодор по-справжньому захоплювався ним. Лі Юнсун не тільки перетнув континент у віці п'ятнадцяти років, а й закінчив своє завдання в абсолютно чужій йому країні. Незважаючи на відсутність таланту, він вступив у протистояння зі своєю власною долею і взяв над нею гору. - Однак ця магія не була ідеальною. Оскільки вона ґрунтувалася на досягненнях виключно моєї сім'ї, я додав у неї деякі новшества, щоб заповнити прогалини. Перш ніж піти, я спробую навчити тебе повної версії Пісні Бою. Сказавши це, Лі Юнсун прийняв стійку. Одночасно з цим кола його серця почали горіти. Подібно до водяного колеса, магічна сила почала переливатися немов потоки води, наповнюючи його тіло. По мірі того, як мана продовжувала текти в такт його серцебиттю, в тілі, що розділяється двома людьми, зазвучала Пісня Бою. Це був інтенсивний потік, який був досить потужним, щоб змусити його плечі затремтіти. - Оскільки нас називали кланом Танцюючих Фей, бойове мистецтво моєї сім'ї близьке до ритмічного танцю. Я, людина, яка була позбавлена можливості використовувати це мистецтво, відтворив потік аури через Пісню Бою! - заговорив Лі Юнсун, рухаючи своїм тілом. Потім, коли неконтрольована пристрасть почала остигати, його м'який танець змінив свою форму. Бу-дум! Ноги Юнсуна твердо стояли на землі. «Воістину страшна сила...!» Лі Юнсун, який немов вгризся ногами в землю, викинув вперед кулак. Удар був настільки сильним, що повітря просто підірвало потоком ударної хвилі. Бу-у-у-у-ух! Лі Юнсун показував своє бойове мистецтво, абсолютно себе не стримуючи, і навіть не піклуючись про те, що його одяг може бути розірваний. Щоразу, коли він робив ударно-танцювальний рух, земля тремтіла, а повітря вибухало. Це був справжній спалах насильства, який Тео, як маг, навіть уявити собі не міг. Магія, народжена від бойових мистецтв. Бойові мистецтва, створені за допомогою магії... Тео відкинув вбік своє захоплення і максимально зосередився на Лі Юнсуні, знаючи, що він буде справжнім ідіотом, якщо втратить цю єдину в житті можливість. - Минув час, і одного разу я повернувся до своєї сім'ї. Я хотів довести, що я зовсім не нікчемна людина, яку їм слід викинути зі свого життя. Потім Юнсун заревів, немов звір, і розсік повітря правою ногою. Бу-у-у-у-ух! Тиск вітру, спричинений ударом, пробило потерту хатину. Його кипляча пристрасть лише сильніше збільшила магічну силу, піднявши тим самим і міць бойового мистецтва. Після ще кількох ударів Лі Юнсун припинив штовхати повітря. Незважаючи на те, що навколо хатини творився справжній хаос, він зовсім не захекався. Проте його голос тремтів, немов Юнсуну щойно довелося пережити шторм. - ... Коли я повернувся, мій батько ще був живий. Однак його обличчя перекосилося, і він сказав, що я продав себе магії. І це незважаючи на те, що я був кращим за будь-кого іншого в сім'ї, - пробурмотів абсолютно спустошеним голосом Лі Юнсун. Коли він закінчив говорити, Тео міг відчути весь його сум, який майстер весь цей час придушував. Це був справжній фрагмент його душі, що залишився в книзі «Пісня Бою». - Тоді я повернувся в Королівство Мелтор і провів там залишок свого життя. Можливо, я заплатив занадто високу ціну за зловживання своїм тілом під час створення цієї магії. Створення нових заклинань було вельми непростою справою, і безліч магів загинуло під час своїх експериментів. Один-єдиний провал у Пісні Бою розривав його м'язи і спричиняв порушення життєдіяльності внутрішніх органів. Як наслідок, після закінчення роботи над заклинанням, Лі Юнсун був близький до смерті. - Я не знав, що в мене з'явиться наступник, та ще й в такий спосіб, але я не збираюся ні про що тебе питати. Зрештою, я всього лише фрагмент дурного Лі Юнсуна, і просто хочу подякувати тобі, - вимовив він голосом, більш самотнім, ніж будь-коли. «Подякувати... Що Ви маєте на увазі?» - Моє життя було марним, після якого я мало що залишив іншим. Магія, яку я створив, неповноцінна, і моя сім'я не визнала мене. Я не знаю, як я помер, але це життя не можна назвати задовільним, - вимовив Лі Юнсун, витягнувши руки перед собою. Це було дивне положення, коли долоня його однієї руки була розташована над кулаком іншої. Тео не знав цього напевно, але, напевно, це був східний етикет, званий «привітанням кулака і долоні». Це була подяка Лі Юнсуна Теодору Міллеру, який успадкував результат його дурості. В той момент світ Лі Юнсуна почав руйнуватися. - Сподіваюся, це трохи допоможе в твоєму житті, молода людина. Світ розсипався на частини, і Тео навіть не встиг відповісти на його привітні слова. А потім, як і завжди, абсолютно недоброзичлива функція Глаттоні витіснила свідомість Тео. По мірі того, як постать Лі Юнсуна, що стоїть на гірському хребті Бекун, почала віддалятися, третій досвід синхронізації Теодора підійшов до кінця. Синхронізацію з Лі Юнсуном завершено. Синхронізація склала 92,8%. Отриманий досвід було збережено. Унікальна магія Пісня Бою була відновлена до ідеального стану. Досвід Лі Юнсуна трансформувався в майстерність володіння цією технікою. Відповідність між Лі Юнсуном і користувачем Теодором Міллером досить висока. Залежно від тіла користувача, йому будуть передані деякі навички та здібності Лі Юнсуна. Оскільки фізичним здібностям користувача належить значне збільшення, потрібен тривалий період сну. В цей час Глаттоні теж буде спати. Час подальшого сну: 30 годин, 12 хвилин.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!