- Бій?

- Правильно.

Лорен, маг середньої категорії з Синьої Вежі, йшов попереду них, все докладно роз'яснюючи.

На відміну від його підозрілого виразу обличчя, який він мав при зустрічі, його пояснення звучало докладним і вкрай доброзичливим. Завдяки цьому Теодор, який нічого не знав про Турнір Учнів, зумів зрозуміти всі деталі.

- Учасники отримали запрошення і, водночас, один із символічних жетонів. Тебе звати Теодор, вірно? Ти теж мав отримати його на реєстраційній стійці.

- Ах...!

Тео витягнув якийсь предмет.

Це була золота медаль, яка була схожа на монету, але закріплена на мотузці, у зв'язку з чим її можна було повісити на шию. На ній було вигравірувано "132", що означало реєстраційний номер Теодора Міллера.

Побачивши її, Лорен кивнув.

- Так, учасники демонструють свою перевагу, не даючи забрати це противнику. Той, хто програє, буде позбавлений усіх жетонів, які в нього є, і кількість жетонів, що належать останньому з учасників, стане офіційним рекордом.

- У минулому такий метод не використовували, - зауважив Вінс.

- Ну, відбулися деякі зміни.

Вінсу дивно було все це чути, хоч він і покинув Мана-віль сім років тому. Попри те, що він періодично чув новини від своїх друзів у столиці, Вінс ніколи не довідувався про Турнір Учнів.

Лорен помітив, що його співрозмовник зацікавився цим фактом і швидко проговорив:

- Основна причина полягає в тому, що занадто багато учасників.

Саме так все і було. Зі збільшенням кількості учасників, які побажали взяти участь у магічному конкурсі, виникли певні проблеми. Оскільки збільшилася кількість магів, то зросла і кількість їхніх учнів.

Для високопоставлених магів прямі дуелі були занадто важким, а тому суперництво несвідомо переходило і на Турнір Учнів. Крім того, ще більше полум'я роздмухувала наявність призів із самого Палацу Мелтор.

- Як ви напевно знаєте, спочатку конкурс являв собою круговий турнір, але така система занадто затягувала час його проведення. Конкурс учнів мав бути закінчений до початку основного магічного конкурсу.

- ... Отже, це стало боєм один на один.

- Є люди, які вважають цю систему варварською, але я не думаю, що подібні зміни не такі вже й погані. Ви можете кинути виклик супротивникові і програти в першому ж раунді, бо вам просто не пощастило.

Його слова не були позбавлені сумнівів. Подібний формат було затверджено лише наприкінці довгого і раціонального обговорення. Порівняно з круговим, у нього були переваги і майже не було недоліків.

Компетентний учасник міг швидко піднятися в рейтингу, вибивши інших претендентів із більшою кількістю жетонів, тоді як недостатньо компетентні учасники мали вилетіти першими. Очевидно, такі "вовчі закони" були затверджені, оскільки вони цілком відповідали неписаним правилам веж магії.

Однак Вінс не проґавив якихось лазівок у правилах подібного формату.

- А що станеться, якщо людина атакує втомленого супротивника, або учасник отримає потрібну кількість жетонів, а потім буде просто уникати боїв? Що робити в такому разі?

- Хо-хо, це Ви добре підмітили, - захопився Лорен магом із Червоної Вежі.

Він ніколи раніше не бачив Вінса, а тому вирішив, що маг у червоному - приїжджий з якоїсь провінції. Лорен ніколи б не подумав, що його співрозмовник досить знаменитий у Червоній Вежі. Однак було вже надто пізно. Посміюючись, він вказав на стадіон, до стін якого вони прибули.

- Дозвольте дещо пояснити. Цього року Турнір Учнів відбувається на мульти-стадіоні Пентаріумі. Він складається з п'яти незалежних стадіонів, причому основний простір відкриється лише у фіналі.

- Хм, виглядає більш-менш міцним.

- Ха-ха-ха! Та навіть якби ми обидва використовували всю нашу силу, ми б не змогли подряпати навіть зовнішню обшивку стадіону!

Без належного рівня міцності життя глядачів було б у небезпеці. Маги 4-го Кола володіли сильними атакуючими заклинаннями, які зачіпали широку область. Як і сказав Лорен, Пентаріум був не менш міцний, ніж брама великого міста.

Звичайно ж, Вінс не погодився з його словами.

- Ну, на цьому моє пояснення закінчується. Не знаю щоправда, наскільки воно вам допомогло... - знову заговорив Лорен, дивлячись на Вінса й Тео.

- Воно було дуже доречним. Дякую.

Роз'яснення Лорена і справді було дуже інформативним. Вінсу довелося відмовитися від усіх стратегій, які він запланував для кругового змагання. Дратувало лише те, що Лорен був надмірно доброзичливий.

Як і очікувалося, це питання було вирішено найнесподіванішим чином.

- Хе-хе-хе, немає за що. Тепер ваша черга допомогти мені, - усміхнувся Лорен, лукаво опустивши погляд.

А потім він вказав на хлопчика, що стояв поруч, розкриваючи причину, через яку витратив так багато свого особистого часу. Усе це було тісно пов'язано з лазівками, які кількома хвилинами раніше помітив Вінс.

- Познайомтеся, це мій учень і син віконта Галлока, Філіп Галлок.

- Приємно познайомитися.

Однак Вінс просто промовчав.

Лорен ніяково пом'явся, а потім, прокашлявшись, вимовив:

- Кхм, кхм. Минулого року було помічено, що деякі учасники не поспішають битися. Отже, цього року було введено кілька нововведень, покликаних прискорити процес.

- Занадто багато слів. 

- Так, так от... Як гадаєте, чи може людина, яка має лише один жетон, відхилити виклик іншого учасника? - поставив риторичне запитання Лорен і повернувся до свого учня, який усміхнувся й одразу ж подав заявку на матч із Тео.

Якщо це правило справді існувало, то не було жодного способу уникнути бою. Лорен привів Теодора до стадіону в якості обіду для свого учня. Це був боягузливий трюк, що використовує лазівки в правилах.

- Уху-ху-ху, не думайте, що це боягузливо. Хіба маги з Червоної Вежі самі так не роблять? Ви самі винні в тому, що прогледіли це.

Однак, замість того, щоб засмучуватися, Вінс просто поцокав язиком. Лорен, який ще нічого не знав про проникливість, імовірно, тільки нещодавно досяг середнього статусу. Таким чином, він намагався підняти свою кар'єру за допомогою власного учня.

- Синя Вежа все ще користується такими дріб'язковими трюками? Ви дієте так, навіть незважаючи на те, що знаєте про вплив подібних речей на репутацію?

- Що?

- Що скажеш, Теодоре? Гадаю, час матчу має обиратися людиною, якій кинули виклик, - звернувся Вінс до Тео, при цьому повністю ігноруючи Лорена.

Але Тео й не збирався уникати цієї битви. Учень цього дурня не здавався таким вже страшним, і, перш за все, він і сам не любив відкладати на потім настільки дратівливі речі.

- Професоре, а на сьогодні ще що-небудь заплановано? - запитав Тео Вінса.

- Ух... Я замовив вечерю в ресторані на сьогоднішній вечір.

Очі Теодора засяяли, коли він почув ці слова. Останніми роками він набивав шлунок найпростішою їжею з їдальні академії. Їжа в Академії Бергена була непоганою, але її не можна було порівнювати з рестораном Мана-віля.

Тео відчув прилив мотивації і з ентузіазмом кивнув.

- Я закінчу це якомога швидше.

Саме так склалися обставини, що привели Теодора до його першого турнірного бою.

***

Можливо тому, що змагання ще не розпочалися, у Пентаріумі, де було відкрито аж чотири стадіони, матч Тео і Філіпа розпочався невідкладно.

Кожен із двох учасників отримав від організаторів мантії з трьома підвісними кристалами. Згідно з поясненням судді, ці кристали могли блокувати заклинання 4-го Кола і нижче.

Це було щось на кшталт здоров'я учасника.

Коли всі три кристали будуть знищені, учасника вважатимуть переможеним.

- Хіба це не надто дорогі артефакти? - поставив запитання Тео судді.

- Вони одноразові, а тому не такі дорогі. Їхня ціна коливається в районі кількох золотих.

- Декілька золотих... - заїкаючись, пробурмотів Тео.

- Як і очікувалося від селюка. Всього лише кілька золотих, а ти вже так розхвилювався, - усміхнувся Філіп.

- Готовий посперечатися, ти ніколи не заробив жодної золотої монети.

- ... А ти, схоже, навіть у школі не вчився.

Атмосфера між двома учасниками почала загострюватися, але тут підійшов суддя і підштовхнув кожного з них до протилежних боків входу на арену стадіону.

Готові будь-коли вистрілити заготовленими заклинаннями, вони поглянули в бік глядацьких місць, які були захищені прозорим щитом. Тео і Філіп були ніким, а тому людей на трибунах не було. Лише Вінс і Лорен сиділи один навпроти одного.

Оскільки чекати їм було нічого, можна було починати просто зараз.

Суддя впевнився, що обидва суперники готові, і тут же подав сигнал до початку матчу.

Пен-н!

Це було заклинання 1-го кола, Світло.

Коли в центрі арени з'явилася маленька кулька, що світиться, чарівники-початківці одразу ж звернулися до своєї магічної сили. Філіп, який пишався своєю чудовою магічною силою, вирішив діяти першим.

- Крижаний Удар!

Від магії льоду температура навколишнього середовища швидко впала. У холодному повітрі утворилися справжнісінькі бурульки, нагадуючи собою крижані стріли.

Міць крижаних заклинань прирівнювалася до заліза. Твердість цих снарядів означала, що крижані стріли могли бути значно смертоноснішими за Удар Блискавки або Вогняну Кулю.

- Вперед!

Сині стріли полетіли вперед, підкоряючись наказу. Їхня швидкість була нижчою, ніж у стріл, випущених лучником, але рани, які вони могли викликати, були смертельними. Якщо Тео пропустить хоч один такий удар, то його швидкість знизиться, а друге влучання і зовсім відправить його на той світ. У цьому й полягав весь жах магії льоду.

Проте Теодор протистояв цій атаці, не відчуваючи жодного дискомфорту.

- Ударна Хвиля!

Стріли відрізнялися від атак хобгобліна. Снаряди, що летіли прямо, тут же втрачали свою силу, коли з чимось стикалися. Ось чому він трошки вдосконалив існуючу формулу Ударної Хвилі, збільшивши її площу і поліпшивши її властивості. Таким чином, магічна сила Тео вибухнула, стикнувшись із крижаними снарядами.

Фту-фту-фту-фту-фту!

Незважаючи на те, що вибухова хвиля не повністю нівелювала імпульс крижаних стріл, бурульки втратили свою силу і впали на землю. Удар пройшов повз ціль, а отже, був витрачений даремно. Вражений Філіп забарився, і взяв на себе ініціативу вже сам Теодор.

Тео швидко спрямував вперед палець, викликавши магічну формулу, яка вже була розрахована.

Тжак!

Раптово перед Філіпом у повітрі з'явилося Займання. Навіть якщо шкоди воно й не завдавало, мало хто міг би залишатися хоробрим, коли перед носом горіло саме повітря. Тому не дивно, що Філіп спробував зробити крок назад.

- У-у-а-ах?!

А потім Філіп послизнувся на Мастилі, яке Тео начаклував разом із Займанням.

У таких ситуаціях люди зазвичай повертали голову, щоб побачити місце падіння, але Філіп навіть зреагувати не встиг, як раптом щось вдарило його в шию.

Це була магічна атака 2-го Кола, Вітряний Різак.

Фу-тух!

Увібравши в себе шкоду, один із кристалів, що звисали з халата Філіпа, тріснув.

Син віконта з порожнім виразом обличчя подивився на Тео.

Сам же Тео прийняв його погляд із цілком задоволеним обличчям.

- Що? Це відпиреться, - вимовив він.

____________________________________________________

Автор надав нам зображення. Знайомтеся, це Мітра.

Далі

Розділ 29 - Столиця Мана-віль (частина 4).

Тео використав Займання, щоб відволікти Філіпа, і Мастило, щоб змусити його впасти. А закінчилася комбінація Вітряним Різаком. Поєднання заклинань 1-го і 2-го Кіл призвело до потрібного результату навіть без використання магії 3-го Кола. Якби це було поле бою, а не змагання, то голова Філіпа вже котилася б по землі. Утім, Філіп навіть кілька разів доторкнувся до своєї шиї, щоб переконатися, що все гаразд. Потім він встав і вибухнув лайками: - Виродок! Хіба ти не знаєш, наскільки соромно використовувати таку дріб'язкову магію? Ти, селюк! - Що? Щойно Філіп встав, Тео вивільнив заклинання, яке вже встиг підготувати. Вжух! Це був синій електричний розряд - заклинання 2-го Кола, Удар Блискавки. Швидкість, закладена в характеристиках цього атрибута, значно підвищувала ефективність магії 2-го Кола. На той час, як противник мав би побачити Удар Блискавки, було б уже надто пізно. Однак Філіп не був настільки некомпетентним. - Навіть не розраховуй здивувати мене двічі! Навіть якщо він народився в хорошій сім'ї і мав серйозну підтримку, йому все одно доводилося покладатися на свої власні таланти і вміння. Порівняно з Тео його голова була не настільки гарною, але ось зате чутливість була в кілька разів кращою. Філіп зафіксував активацію Удару Блискавки і машинально підготував магічну формулу для Щита. У той момент, коли він збирався з упевненим обличчям вигукнути слова заклинання... Пшик. - Щи... ай! Абсолютно раптово на землі з'явився горбок, за який Філіп зачепився ногою і втратив рівновагу. Магічна формула, яку він готував, роздробилася незадовго до її завершення, і в обличчя Філіпа врізалася блискавка. Його магічна сила розсіялася. Упавши і прокотившись по землі, він схопився за своє перекошене обличчя. Це було справді веселе видовище. Хрясь. І ось, було зруйновано ще один кристал, що поглинав шкоду. Тепер у Філіпа залишалося лише одне "життя". Якщо трісне і третій, то він вважатиметься переможеним, і всі його жетони перейдуть Теодору. Тео підняв голову, бачачи, що перемога не за горами. "Потрапляти на такі хитрощі... Ні, хіба це не звичайнісінький хлопець?" - подумав він. Де могли студенти, які навчалися в академіях або з приватними викладачами, попрактикуватися в справжніх битвах? Їх можна було похвалити за успішно проведений тренувальний спаринг або, в кращому разі, за бій проти якогось бандита, який проводився під наглядом охоронців. Вони ніколи не відчували істинного сенсу слова "бій". Після поглинання досвіду Альфреда Беллонтеса і битви проти гобгобліна, Філіп здавався йому недосвідченою дитиною. Однак сам Філіп думав зовсім інакше. - Тьху! Чорт візьми! Хіба в тебе немає бажання битися справедливо, як справжній маг? Образливо в такому почесному поєдинку використовувати магію 1-го і 2-го Кіл! -  Ах ти падлюка. Чому це Коло має значення, якщо і те, і те - магія? Вінс, який сидів на трибунах, кивнув погоджуючись. Рідко коли траплялося, щоб у битвах використовували якісь особливо потужні й важкі заклинання. Будь то Пекельне Полум'я або звичайна Вогняна Куля, вороги все одно б померли. У кожній невеликій сутичці завжди було простіше завдати удару по шиї за допомогою невеликого магічного заклинання. Лорен же, бачачи дурість свого учня, ляснув себе по лобі. Можливо, бойової магії Філіп навчався і легко, але ось як її використовувати розумів погано. А наступні слова Тео і зовсім були схожі на кинджали, що пронизують Лорена. - Якщо твій вчитель говорить тобі по-іншому, то ти справді можеш пишатися таким вчителем. Або, можливо, ти ще не вивчав цю частину? - Кхек! Філіп замовк, немов від удару обухом по голові. Вирази лиця двох магів, які спостерігали за цією сценою, були вельми примітними. На обличчі Вінса, яке було начисто позбавлене емоцій, з'явилася посмішка. Тим часом, обличчя Лорена почало роздуватися, немов ось-ось мало вибухнути. Слова Тео явно призводили до зростання його кров'яного тиску. Як казав один мудрець? Коли закінчуються слова - в хід ідуть кулаки. Філіп Галлок був людиною, яка недалеко пішла від цієї приказки. - Заткнися! Солдати з промерзлих земель, почуйте мій заклик! Коли він почав люто збирати свою магічну силу, температура навколо нього швидко впала. Рівна підлога вкрилася інієм, а повітря почало наповнюватися холодом, який, здавалося, ось-ось перетворить усіх на крижані статуї. Теодору Міллеру буде вкрай складно протистояти заклинанню 4-го Кола, Замороженій Орбіті, коли воно буде повністю завершене. Звісно, якщо вона буде завершена. - Хіба ти не знаєш, що не можна використовувати такі серйозні речі? Тео підняв пальці, немов чекав чогось подібного. Ту-тух! Його дії мало чим відрізнялися від тих, коли він викликав Займання. "Він що, намагається повторити те саме?" - з глузуванням подумав Філіп, відкидаючи голову назад. Першого разу він не був до цього готовий, але другого разу він уже нізащо не дав би себе впустити. Якщо Філіп не зробить крок назад, значить, він не впаде, і його заклинання спрацює як треба. Але в цьому і полягала його головна помилка. Фтух! - Кхе... Укх... Ай... Раптово Філіп відчув незрозумілий біль у районі своїх стегон. Кристали, які поглинали ушкодження, не повністю запобігали хворобливим відчуттям. Хрясь! Філіпу було вже байдуже, що останній кристал зламався. І коли він подивився вниз, то зрозумів, що спричинило такі страшні страждання. Це був загострений шматок каменю, схожий на спис. Ця невелика скеля з'явилася прямо з-під землі і з завидною точністю прорізала його стегно. Зайве говорити, що це було результатом кооперації між Теодором і Мітрою. - Це, це ж... Кха... Ікх... - Філіп так і не міг закінчити розпочате і звалився на землю. Мало того, що травма сама по собі була справді жахливою, так ще й він був далеко не звичним до болю. Навіть суддя з зблідлим обличчям повернувся до Тео. Теодор почухав голову, ніби зробив якусь помилку. - Мітра, давай наступного разу трохи легше. - Хінь? - видала звук Мітра, вибравшись з-під землі й подивившись на Філіпа з невинним виразом обличчя. *** Філіп виглядав настільки жахливо, що суддя змушений був викликати хлопців, які відвезли його до мед-частини. Більша частина ушкоджень поглиналася кристалами, а тому навіть суддя був вражений такою серйозною травмою. - Теодоре, вітаю Вас із Вашою першою перемогою в Турнірі Учнів, - виголосив він, намагаючись зберігати спокійний вираз обличчя. - Ах, дякую. - Ви здобули одну перемогу й отримали чотири жетони Філіпа Галлока. Неважливо, втратите Ви їх чи програєте в поєдинку, але Ви несете персональну відповідальність за будь-які втрати, тому, будь ласка, будьте уважними. У долоню Тео опустилися чотири жетони. Через те, що вони були виготовлені з металевих матеріалів вони були досить важкими. Поки Тео байдуже дивився на них, до кінця не усвідомлюючи, що переміг, до нього підійшов професор Вінс. - Ну як? Хіба це не легше, ніж здавалося? - Так, це було не так вже й складно. - У цьому й полягає різниця в досвіді. Отримавши спогади Альфреда Беллонтеса, ти став знайомий із бойовими діями. Студенти, які ростуть, як рослини в теплиці, не рівня тобі. Саме тому Вінс і дозволив Теодору взяти участь у Турнірі Учнів. Кваліфіковані бойові маги вміли знаходити проломи в обладунках і шоломах пильних лицарів. Вони були похмурими женцями, які могли вбити навіть старших магів. Практичний досвід відігравав велику роль, а сенсорне сприйняття Тео мало чим відрізнялося від інтуїції воїна, який десятиліття провів на полях битв. Він міг знайти невеликі вразливості в обороні свого супротивника і скористатися ними, щоб перемогти його. Ось чому він без особливих складнощів здолав свого суперника. Оскільки обидві людини думали про щось своє, позаду них пролунав чийсь голос. - Гей, Вінсе Хайдель! - Що...? Вінс, який не відчув наближення цієї людини, зі здивованим обличчям обернувся на оклик. Потім він тут же втягнув у груди побільше повітря. Хоч би який він був хороший на полі бою, той, хто стояв перед ним, був справжньою рідкістю. І ось, побачивши цього чоловіка, обличчя Вінса дивно перекосилося. - Хіба Ви не надто зайняті, щоб приходити в таке місце? Біла борода та сиве волосся різко контрастували з м'язами, які випирали навіть з-під синьої мантії. Його передпліччя були настільки ж товстими, як колоди, а його долоні здавалися досить потужними, щоб розчавити голову дорослої людини. За його спиною висів посох, який виглядав настільки великим і важким, що не кожен маг зумів би носити його в руках. Якби замість посоха там висів дворучний меч, то він виглядав би як воїн, а не як чарівник. У відповідь на похмуре обличчя Вінса м'язистий старий посміхнувся і поклав руку на його плече. - Ха-ха-ха! Не будь таким! Ми ж сто років не бачилися! - Е-е, почекайте. Ай, боляче ж! - Кожен чоловік має бути сильним. Тепер представ мене своєму учневі, якого ти з собою привів! Вінс, який нарешті зумів викрутитися з лап старого, здригнувся і почав масажувати своє плече. Незважаючи на своє натреноване тіло, одного стусана цієї ручищі було достатньо, щоб переламати кістки. Старий був добре відомий як "Жах Синьої Вежі" або "М'язистий Майстер". Вінс неохоче представив Тео: - Це Теодор Міллер, студент Академії Бергена. - Радий знайомству. - Так, так, приємно познайомитися! Старий засміявся, а потім миттєво стер зі свого обличчя всі емоції, пронизливо подивившись в обличчя Тео. Тепер він кардинально відрізнявся від того завзятого літнього чоловіка, який лише кілька секунд тому жартував і сміявся. Щось подібне Тео відчував від Мірдаля, який бачив людей наскрізь. - ... Цікаво. Ти бував на полях битв? Було б безглуздо називати тебе салагою. Погляд старого мага був настільки важким, що Тео навіть довелося відвернутися, щоб уникнути його. Щоб змінити тему, Тео вирішив що-небудь запитати у свого наставника: - Професоре. Це...? Однак його спробу тут же перервав старий маг. - Хммм! Чому ти питаєш Вінса, а не мене? Якщо ти ігноруєш мене, тому що я старий, то не варто! - Мені... Мені дуже шкода. - Ха-ха-ха-ха! Що ж, це не має значення! Старий маг був схожий на бурю. Він підхопив Тео під руки, від чого той моментально відчув запаморочення. У руках старого була не магічна сила, а просто сила. Цей старий напевно зумів би підняти Тео й однією рукою. І ось, коли в Тео почало паморочитися в голові, старий опустив його на землю, а потім, примружившись, повернувся до Вінса, закликаючи його щось сказати. Із вкрай змученим виразом професор нарешті пояснив, що це за старий. - Не дивуйся... Це верховний маг Синьої вежі, Бланделл Адрункус. - Ах, і справді... Щооооо!? - перепитав шокований Тео. А потім Вінс вирішив дещо додати. Він прошепотів це Тео на вухо, щоб маг нічого не чув: - Цей дивовижний дідок - Майстер Синьої Вежі. - ...?! Очі Теодора затремтіли, коли він зрозумів, що зустрів найповажнішу людину, яку коли-небудь бачив за всі свої 19 років життя. Кінець 1-ї книги.

Читати

Відгуки

Наразі відгуки до цього розділу відсутні!

Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!