Напад першої ж ночі виявився доволі жорстоким, проте збитки виявилися меншими, ніж очікувалося.

Полум'я Вінса перетворило на вуглинки цілу сотню хобгоблінів, а завдяки відповідним контрзаходам Теодора, вдалося запобігти атаці з тилу. Заслуга молодого мага була особливо велика, оскільки він убив самого вождя.

Жодних інших подій після цього нічного нападу не сталося. Можливо, так було через те, що їм вдалося відбити атаку хобгоблінів, які правили всіма тутешніми околицями?

Завдяки тому, що їхня зброя була просякнута кров'ю гобгоблінів, такі монстри, як гобліни, кобольди і дикі вовки не наважувалися нападати на караван. За весь час їм зустрілося лише кілька тролів, які намагалися напасти на завантажені вози. Втім, їх було швидко вбито кровожерливими найманцями.

"Говорячи про це, хіба кров тролів не використовується як один з інгредієнтів для зілля? Не дивно, що найманці куди охочіше б'ються з тролями, ніж із хобгоблінами".

Вінсу і Теодору більше не довелося брати участь у боях. Скоріше, найманці навіть розлютилися б, якби маги втрутилися в сутичку. Полум'я було найефективнішою зброєю проти тролів, але тоді воїни залишилися б без сирої крові монстрів.

Послідувала б ціла серія скарг, якби вони пішли і підсмажили тролів своїми Вогняними Кулями.

Дивлячись у вікно, Тео побачив, що до їхнього возу хтось наближається верхи на коні з блискучою коричневою гривою.

У всьому каравані була лише одна людина, яка могла їздити на такому коні. Це був Гордон, головний керівник усього каравану.

Порівнявшись із возом, торговець почав вихваляти двох магів, що сиділи в ньому.

- Цього разу я й справді вижив лише завдяки вам двом! Якби з нами не було Вас, пане професоре, я зазнав би величезних збитків. Була б знищена принаймні половина возів! У професорів Академії Бергена справді приголомшливі навички.

- Дякую.

- І у Вашого учня теж.

Гордон вклонився Вінсу, а потім і Тео.

Лідер такого великого каравану схилив голову перед звичайнісіньким магом 3-го Кола! Однак така подяка була цілком очікуваною після того, що зробив Тео. А зробив він не що інше, як убив вождя хобгоблінів!

Очолював атаку на караван вождь села Дивовижної Річки.

З огляду на розмір групи, сила вождя гобгоблінів перебувала щонайменше на ранзі С. Це означало, що такий супротивник був вельми серйозним навіть для мага 4-го Кола. І якби Тео не зупинив вождя, то тильна частина каравану зазнала б великих втрат.

Проте, в сутичці один на один маг 3-го Кола просто знищив вождя хобгоблінів ...!

Якби не найманці, які не перестаючи твердили про це, то Гордон би ніколи в це не повірив. Проте Гордон був першокласним торговцем і мав гнучкий розум, а тому одразу ж усвідомив цінність Теодора, хоч і не розумів, як йому це вдалося.

- Було б неввічливо з мого боку віддячити вам одними лише порожніми словами, тому я особисто підготував для вас дещо. Моїй совісті буде легше, якщо ви приймете цей скромний дар.

- Хм-м, якщо Ви так говорите...

- Ах, то ви приймете його?

Вінс кивнув, і Гордон дістав коробку, прикріплену до сідла.

Металевий ящик був обгорнутий ланцюгами і замкнений на замок, що наводило на думку про вельми цінний характер вантажу. Гордон дістав ключ із кишені й відімкнув замок. Після того, як ланцюги ослабли, коробка з гудячим звуком розкрилася.

Усередині був кристал, що дивно світився. Він був кулястої форми і час від часу змінював свій колір, перетворюючись із синього на червоний.

Коли Тео побачив це, він не втримався від запитання:

- Це ж...

У бібліотеці було досить багато довідників про магічне каміння, але настільки дивну кулю він бачив уперше. Однак Гордон не задовольнив його цікавість.

- Вибач, але я не знаю. Магічна Спільнота дуже цінує подібні предмети, але оскільки їх занадто мало, то наша компанія зуміла відшукати для продажу лише кілька таких. Я сподіваюся, що він виявиться корисним для вас обох.

- Ви віддасте нам таку дорогоцінну річ? - запитав Вінс, уважно дивлячись на кулю.

Гордон, весь сяючи, негайно кивнув. Якщо цей незрозумілий кристал допоможе йому сформувати дружні стосунки з досвідченим магом, то це буде в кілька разів вигідніше, ніж його продаж.

- Звичайно! Якби не ви, я б міг усе втратити. Це моя особиста подяка вам.

- Гм... Я дуже ціную це.

- Ха-ха-ха! Тепер я нарешті можу вільно зітхнути! Ах, до речі, ви не хотіли б по закінченню магічного конкурсу приєднатися до нас для зворотного шляху? Я забезпечу вам найкращий транспортний засіб і максимальний комфорт.

- Що ж, гаразд.

Обмінявшись ще кількома люб'язностями, Гордон повернувся в передню частину каравану з украй задоволеним виразом обличчя.

З його точки зору, він без особливих збитків зміг запобігти нападу хобгоблінів. Також йому вдалося сформувати добрі стосунки з сильним магом, що, безумовно, позитивно позначиться на його статусі всередині торгової компанії. Враховуючи всі ці фактори, Гордон був тільки щасливий такому повороту справ.

Однак Вінс лише посміявся з нього, взявши в руки кристал.

- Ось чому невігластво - одна з найстрашніших якостей. Цей торговець навіть не знав, що несе у своїх руках.

- Професоре, а Ви знаєте, що це?

- ... Я бачив на півночі подібні речі. З технічної точки зору, це не кристал. Існують рослини, які поглинають кров монстрів, наповнюючи тим самим свої ягоди магічною силою. Такі речі Магічна Спільнота називає "монстроягодами", - пояснив Вінс, поклавши кристал назад у коробку, яку замкнув ключем, отриманим від Гордона.

Після цього він швидко сховав її у своїй просторовій кишені.

- Монстроягоди приваблюють монстрів своїм ароматом. Монстр, якому вдалося з'їсти таку ягоду, стає міцнішим і сильнішим. Імовірно, візок із монстроягодами і став причиною атаки хобгоблінів.

Як би не було важко підніматися на гірський хребет Надун, така велика група монстрів не стала б жити на його околицях. Монстри добре розуміли, що на них чекає в разі наближення до території людей. Хобгобліни були хитрішими за інших монстрів, а тому не могли не знати цього факту.

Але тепер було зрозуміло, чому хобгобліни здійснили такий необґрунтований напад.

Вінс доторкнувся до свого підборіддя і пробурмотів зацікавленим голосом:

- Я пам'ятаю, що раніше ці предмети належали до категорії таких, функціональність яких невідома. Але, можливо, у найближчому майбутньому якраз і буде виявлено, якими є їхні властивості.

- Виявлено?

- Дари, які я тобі приготував, можуть збільшитися ще на один.

- Дари? - перепитав Тео, втупившись на професора зі спантеличеним виразом обличчя.

У той момент зовні пролунав чийсь крик:

- Столиця! Я бачу Мана-віль!

Можливо, Тео і був магом, але, зрештою, він був юнаком із провінції. Він тут же забув запитати про подарунок і виглянув у вікно. Кожна людина в королівстві Мелтор мріяла жити в Столиці Мана-віль. Вважалося, що це райське місто, де небо пронизують білі шпилі високих будівель.

Теодор Міллер виріс в оточенні рисових полів, що належали Міллерам, а тому часто мріяв побувати у великому місті. І ось, нарешті настав момент, коли його очікування були винагороджені.

- Ух ти...

Побачивши Мана-віль, Теодору не залишалося нічого іншого, як видати захоплений зітхання.

До самої столиці залишалося ще кілька годин шляху, але на відстані вже можна було побачити шпилі, що височіли до небес. Місто, оточене білими стінами, по-справжньому здавалося небесним градом. У небі літали карети, що створювало враження занурення у справжню казку.

Це була столиця Королівства Мелтор, Мана-віль...

Місце, яке люди називали обителлю магії. Навіть в Імперії, яка мала найбільшу економічну та військову міць, не було такого міста. Ходили легенди, що давним-давно це місто побудували об'єднаними зусиллями ельфів і гномів. Мана-віль був символом абсолютного рівня архітектури, яка не могла бути відтворена майстрами й технологіями сучасного людства.

Вінс присів поруч із захопленим Тео, дивлячись на столицю, до якої він повертався через такий довгий час.

"Вона все така ж приголомшлива".

Вінс ненавидів політику і пішов в Академію Бергена, але, як маг, він не міг не віддати данину поваги цьому місту. Потім він дістав зі своєї просторової кишені мантію і вдягнув її.

Це була розкішна мантія, пошита з вражаючої тканини червоного кольору. Вінс не знав, скільки років минуло відтоді, коли востаннє одягав її.

Мантія символізувала, що він був Вінсом Гайделем із Червоної Вежі Магії.

- Щойно ми проїдемо через браму, я покажу тобі Магічну Спільноту, - пробурмотів він, ніби розмовляючи сам із собою.

Магічний конкурс приваблював у Мана-віль величезну аудиторію. Вінс пригадав те, як це відбувалося кілька років тому, а тому почав готуватися до поїздки заздалегідь. Якби він затримався хоч на добу, то один день роботи в столиці перетворився б на десять.

Також з'явився б додатковий дратівливий чинник у вигляді Червоної Вежі Магії, яка могла дізнатися про існування Теодора.

"Я повинен уникати їх якомога довше".

Червона Вежа Магії фокусувалася не на загальному розвитку, а на відточуванні магії, що спеціалізувалася на битві. З їхнього погляду, Теодор був висхідною зіркою.

Далі

Розділ 27 - Столиця Мана-віль (частина 2).

Будучи столицею королівства, Мана-віль славився своїми суворими контрольно-пропускними пунктами. Особливо під час магічного конкурсу. Усі чули про ту безглузду історію, коли одного дурня посадили до в'язниці після спроби перетнути контрольно-пропускний пункт без будь-якого підтвердження своєї особи. Подейкували, що він провів місяць у в'язниці, харчуючись одним лише черствим хлібом, допоки чутки про інцидент не дійшли до його родини. Саме тому туристи, мандрівники і делегації з інших королівств, що вишикувалися біля головних воріт столиці, не приховували свого напруження. Причина тому була справді вагомою, оскільки захід, до якого вони готувалися протягом кількох місяців, міг через якусь дурну помилку відбутися без них. Гордон теж не зміг приховати своєї нервової усмішки. Однак професор Вінс виглядав точно так само, як і завжди. Він упевнено вийшов уперед разом із Тео і звернувся до Гордона: - Що ж, ми підемо першими. - А-а?... Ах! Вам не потрібно стояти в черзі? - У мене є запрошення, - кивнув Вінс, показуючи конверт у руці. Це було запрошення на магічний конкурс. Запрошення на магічний конкурс було не лише доказом репутації та статусу людини, а й чіткою ідентифікаційною карткою. Маг, який володів ним, мав переважне право на прохід через контрольно-пропускні пункти Мана-віля, та знижку в усіх магазинах столиці на час магічного конкурсу. Також, як бонус, така особа отримувала право обрати місце проживання. Гордон із заздрістю подивився на запрошення, однак воно дозволяло магу провести з собою лише одного свого помічника. А тому Вінс не міг узяти з собою сотню торговців чи щось у цьому роді. Зрештою Гордон вирішив задовольнитися тим, що й так залишив про себе гарне враження. - Професоре, завдяки Вам, наш караван успішно дійшов до пункту призначення. Якщо Вам щось знадобиться, будь ласка, знайдіть мене і я допоможу Вам, наскільки це буде в моїх силах. - Дякую за Ваші добрі слова. Що ж, побачимося. - Так, всього доброго! Проходьте! - ввічливо вклонився Гордон. Залишивши торговця позаду, Вінс і Тео рушили вперед, минаючи довгу чергу. З натовпу долинало посвистування і галас, але нікого це не турбувало. Будь-хто, хто мав голову на плечах, моментально б зрозумів, що означає червоний халат Вінса. "Значить, професор Вінс належить до Червоної Вежі". Тео не питав про це напряму. Однак як він міг не знати про чотири вежі столиці, будучи учнем Академії Бергена? Чотири вежі, збудовані на півночі, півдні, сході й заході, оточували Магічну Спільноту, розташовану в центрі. Зовнішні стіни кожної з веж були пофарбовані в кольори, що символізували одну з чотирьох стихій. Однією з них була Червона Вежа, - місце, що слугувало резиденцією магів вогню. Це була найбільш войовнича з веж, у якій навчалися бойові маги. Кожному найманцеві з малих років пояснювали, що протистояння магу в червоному халаті - останнє, що він має робити у своєму житті. Більшість членів Червоної Вежі були відмінними воїнами, які формували основну силу Королівства Мелтор. Ідіоти, які билися з цими бойовими магами, не заслужили на те, щоб навіть увійти в Мана-віль. Належну повагу демонстрували і стражники на контрольно-пропускному пункті головного входу в місто. - Прошу вибачення! - відсалютував страж, щойно побачив червоний одяг Вінса. За замовчуванням вважалося, що володарі запрошення повинні бути принаймні 5-го Кола і мати титул, еквівалентний віконтові. Навіть варта Мана-віля, яка за статусом була значно вищою за звичайних охоронців шляхетних маєтків, повинна була віддавати їм данину поваги. Вінс цілком природно сприйняв це привітання і передав запрошення. - Я професор Вінс Хайдель з Академії Бергена, старший маг Червоної Вежі. Востаннє я відвідував Мана-віль сім років тому. - Так, усе вірно, - відповів вартовий, підтвердивши особистість Вінса за допомогою пристосування, в якому містилася вся інформація про магів, зареєстрованих у Магічному Співтоваристві. Потім він ввів ще кілька запитів у пристрій і, переконавшись, що відповідей, які його цікавлять, немає, повернувся до Вінса і знову відсалютував. - Ще раз прошу вибачення, професоре! Тепер Ви можете пройти! - Прошу вибачення, що затримав Вас. Гарного дня. - Так, дякую! Вінс і Тео минули контрольно-пропускний пункт і пройшли через ворота. Усі основні перевірки, включно з перевіркою їхнього багажу, були пропущені, що дало їм змогу швидше потрапити до Мана-віля. Це був привілей мага, який отримав запрошення. Теодор знову усвідомив статус людини, яка супроводжувала його. Таким чином, Тео зробив свої перші кроки в Столиці Мана-віль, центрі всієї магії. *** "Небесний візок" був екзотичним видом транспорту, який існував лише в Мана-вілі. Слово "візок" тут було не цілком прийнятним, але для цього процесу просто не існувало іншого відповідного терміна. Чарівник, який грав роль кучера, забезпечував магічною силою камені мани, які своєю чергою приводили візок у рух. Звичайно, це була далеко не магія левітації, а тому швидкість возів була досить низькою. Проте можливість подивитися на Мана-віль з висоти, вважалася схожою на ознайомлення з визначною пам'яткою. І ось, один з небесних возів пролетів над Мана-вілем і обережно приземлився біля вхідних дверей Магічної Спільноти. - Ви прибули до вхідних дверей Магічної Спільноти. З вас 30 срібних! - Це значно більше, ніж раніше. Хм, напевно інфляція, - пробурчав Вінс і передав кучеру три срібні монети, номіналом по 10 кожна. Вони використовували небесний візок, який орендували лише дворяни й багаті купці, а тому плата була незрівнянно вищою, ніж за звичайний небесний візок. Якби Тео пішов один, то він би вирішив протискуватися крізь жахливий натовп. - Давай, треба поспішати. - Так. Два маги залишили візок і відразу ж пройшли через вхідні двері Магічної Спільноти. Щойно Тео пройшов два стовпи античного вигляду і широкі відкриті ворота, його вираз обличчя змінився. Будь-який маг міг відчути в повітрі щільність мани. Точність визначення могла різнитися, але кожен чарівник міг відчути її глибину і щільність. Тео ж, завдяки своєму сенсорному сприйняттю, визначав цю різницю набагато краще. "У чотири або п'ять разів вище, ніж зовні... Ні, можливо, навіть більше". Минуло зовсім небагато часу, як він увійшов усередину, але його дихання вже стало поривчастим. Слідуючи за Вінсом, він щосили намагався привести його до ладу. Іноді йому в очі впадав якийсь чарівник у рідкісному вбранні або хтось із потужною магічною силою, але йому все-таки вдалося дістатися до місця призначення, не загубившись. Місцем призначення була приймальня в центрі будівлі, де проводили будь-яку реєстраційну роботу, пов'язану з Магічною Спільнотою. Вінс знайшов порожнє віконце і простягнув лист. - Вінс Хайдель, старший маг Червоної Вежі. - Будь ласка, зачекайте. Оскільки це була Магічна Спільнота, співробітник за реєстраційною стійкою також був чарівником. Для перевірки автентичності запрошення він скористався якимось хитромудрим магічним пристосуванням. - Так, усе правильно. Після завершення простої процедури підтвердження особи, співробітник повернув запрошення і почав пояснювати графік проходження магічного конкурсу. Це роз'яснення, очевидно, виходило з його вуст за останні дні вже сотні разів. Закінчивши пояснення, співробітник нарешті вдихнув повітря на повні груди і запитав: - ... На цьому все. У вас є запитання? Вінс прокручував отриману інформацію у своїй голові, а тому із запізненням кивнув. Поглянувши на Тео, що стояв позаду нього, він пояснив, чому вони тут. - Я хочу попросити реєстраційну форму для мого помічника, щоб подати заявку на Турнір Учнів. - А, без проблем. Буду радий допомогти. Співробітник був наділений відповідними правами, а тому дістав аркуш паперу з шухляди і почав ставити Тео запитання. - Будь ласка, назвіть мені своє ім'я та вік. - Теодор Міллер, 19 років. - Місце навчання? - Я студент Академії Бергена. - Так, тепер... - ... Через 10 хвилин всі особисті дані Теодора Міллера було внесено до реєстраційної форми, і співробітник уже збирався було прибрати заявку до шафи, як раптом згадав, що дещо пропустив. Він опустив це запитання, оскільки завжди отримував одну й ту саму відповідь. - Ваш учень 4-го Кола? Це було питання, про яке йому навіть не потрібно було питати. Щоб потрапити на магічний конкурс і взяти участь у змаганнях, потрібно було бути найталановитішим учнем у своїй академії. Крім фінансової підтримки, всі учасники були талановитими магами 4-го Кола. Тоді як 5-го Кола можна було досягти лише за допомогою окремого просвітлення або певних досягнень, 4-го Кола можна було легко досягти шляхом накопичення достатньої кількості магічної сили. Саме з цієї причини всі учасники Турніру Учнів були магами 4-го Кола. Ось чому відповідь Вінса загнала мага за стійкою в справжній стан шоку. - 3-е Коло. - ... А-а-а-а? - Я сказав - 3-тє коло. Співробітник був явно збентежений такою відповіддю і з гіркою посмішкою вимовив: - Вибачте, але чи не могли б Ви знову уточнити цю інформацію у свого учня? Усі інші учасники Турніру Учнів є магами 4-го Кола. Звісно, основні запобіжні заходи існують, але щороку хтось отримує травми, а іноді й зовсім справа закінчується летальним результатом. Співробітник побоювався пропускати на турнір мага 3-го Кола, а тому з відчаєм у голосі розповів навіть настільки докладні факти. Це було зовсім не позбавлене здорового глузду. Подолання різниці між колами ніколи не було легкою справою. Взяття нового кола було складно навіть для мага-ветерана, не кажучи вже про студента академії. Тим не менш, Вінс недбало подивився назад і запитав у Тео: - Усе, як він і сказав. Що думаєш? - Я готовий, - без вагань відповів Тео. Дорогою до Мана-віля він самотужки розправився з вождем гобгоблінів. Згодом спогади і досвід Альфреда все глибше інтегрувалися в його тіло, а тому його впевненість у собі зросла. Незалежно від того, наскільки сильний у нього буде супротивник, він не думав, що він виявиться сильнішим за вождя гобгоблінів. Однак співробітник усе ще вагався. Він боявся, що відповідальність за смерть студента ляже саме на нього. Але в цей момент... - Що, тільки 3-тє коло? Однак якщо учень навчається в самій Червоній Вежі, то він майже напевно може подолати різницю в одне коло. Крім того, немає такого положення, в якому говориться, що для участі необхідно мати 4-е Коло, - пролунав чийсь голос з-за спини Вінса і Тео. - Хм-м-м? Вінс обернувся і з дивним виразом обличчя подивився на синього мага. Синій одяг був символом Синьої Вежі Магії. У багатьох відношеннях вона була такою ж знаменитою, як Червона Вежа. Синій маг без найменших вагань наблизився до Вінса і заговорив у глузливо-дружньому тоні: - Щось я не пригадую це обличчя. Схоже, це перший турнір для Вашого учня, вірно? - Так, - коротко відповів Вінс. Почалася битва нервів, у результаті чого мана, що витала навколо, почала висихати. Якби емоції мага 5-го Кола стали інтенсивнішими, то похитнувся б увесь навколишній простір. Незважаючи на холодну відповідь Вінса, чоловік у синьому повів бровами і, понизивши голос, вимовив: - Я хотів вам дати кілька порад, але Ваша реакція настільки холодна... Хіба Ви не знаєте, що з минулого року правила змінилися? - Правила турніру змінилися? - трохи голосніше перепитав Вінс, здивувавшись цим несподіваним словам. Це змусило мага в синій мантії посміхнутися і кивнути. - Можливо, я зможу допомогти вам. Навіщо б він не прийшов, його вираз обличчя свідчив явно не про добрі наміри.

Читати

Відгуки

Наразі відгуки до цього розділу відсутні!

Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!