Ніч на гірському перевалі (частина 3).

Сила магів полягала в їхній здатності швидко здолати свого супротивника, залишаючись при цьому на безпечній відстані. Але навіть бойові маги, навчені мистецтву ведення ближнього бою, вмить позбулися б своїх голів, щойно наблизившись до лицарів.

Те ж саме стосувалося і хобгоблінів, які володіли куди більшими фізичними здібностями, ніж звичайні люди.

Однак Теодор побіг уперед.

"Якщо я відступлю - мені кінець!"

Наївний маг вирішив би втекти і гарантовано був би вбитий. Замість того, щоб ігнорувати поради всіх своїх почуттів, Тео зціпив зуби і кинувся вперед. Відступ у цій ситуації був абсолютно не мудрим вибором.

Тео зробив лише п'ять кроків, після чого опинився в межах досяжності списа вождя. Але хобгоблін уже не міг кинути свій спис і моментально вбити його. Проте Тео не міг відбити навіть звичайний удар цим списом доступною йому магією 3-го Кола. А навіть якщо він запобіжить удару списом, то сокира напевно відрубає йому голову.

- Прискорення! - вигукнув він, і магія прискорення обернулася навколо тіла Тео. Його рухи стали швидшими, і незабаром потворне обличчя вождя хобгоблінів опинилося прямо перед ним.

Вождь тримав сокиру над головою, у будь-який момент готовий її опустити. Тео ж пропрацював над своєю фіз-підготовкою всього два місяці і, хоч його швидкість трохи збільшилася, цього удару він жодним чином не міг уникнути.

- Зараз! - вигукнув він, гальмуючи на ходу.

Водночас права нога вождя рушила вперед, і рівновага його тіла порушилася. Мітра проникла в землю і створила яму просто під ногами хобгобліна. Вона була всього лише 30 сантиметрів завглибшки, але завдяки цьому сокира розрубала лише порожнє повітря.

Фьу-у-у-ух!

Щойно Тео почув у себе над головою звук розсікання повітря, він прицілився в бік вождя.

- Вогняна Куля!

Вогняна Куля кинулася прямо в бік хобгобліна.

Бу-дух!

Ударна хвиля, викликана вибухом, змусила Тео зробити кілька кроків назад. Для звичайного гобгобліна на цьому все б уже закінчилося, але для вождя ця рана була не смертельною. Тео втупився на сірий дим, що виходив з епіцентру удару.

"Чорт, якби я використав Чарівну Кулю, то в ньому напевно була б дірка".

Магічні Ракети Альфреда, також відомі як Чарівні Кулі, без жодних труднощів проникли б крізь щільну шкуру вождя хобгоблінів.

Проте смерть все одно настала б лише в тому разі, якби Куля досягла життєво важливих точок.

Шкіра монстрів була набагато щільнішою, ніж людська, а структура їхніх тіл і зовсім була іншою. Отже, для нанесення смертельного поранення Тео повинен був потрапити в потрібну точку. Але, на жаль, він ніколи не читав книжок про анатомію хобгоблінів.

А тому замість Магічної Ракети вирішив використати Вогняну Кулю.

- Угра-а-а-а-ах!

Вождь заревів від болю і гніву. Вогняна Куля вдарила по шкірі вождя, і на шипляче місце було навіть боляче дивитися. Проте бойова міць хобгобліна, як і раніше, залишалася високою.

- Вогняної Кулі явно недостатньо, - пробурмотів Тео, оцінивши стан вождя хобгоблінів.

Для 3-го Кола і нижче Вогняна Куля була заклинанням із максимальною вогневою міццю. І якщо вона була неефективною, то в Тео залишалося всього два варіанти, здатних подолати такий захист.

"Палахкотливий Снаряд або Магічна Куля".

Перший відразу був відкинутий. Тео зміг використати Палахкотливий Снаряд як атакувальну магію після поглинання Ревучих Язиків Полум'я, але його підготовка зайняла б надто багато часу. На той час, як йому вдалося б зібрати необхідну кількість магічної сили і вимовити слова заклинання, він би вже помер разів десять.

Усе могло бути інакше, якби найманці встигли за цей час знерухомити величезного хобгобліна, але...

"Уф, здається, я помилявся, очікуючи від них занадто багато чого".

Побачивши різницю в силі, найманці вирішили відступити і зайнятися звичайними хобгоблінами. Незалежно від того, наскільки добре пахли гроші, свої шкури їм були дорожчими. Найманці не бажали протистояти вождю, який, імовірно, повбивав би їх усіх на місці. Скоріше, Тео навіть пощастило, що вони й зовсім не втекли, а все-таки вирішили зайнятися іншими монстрами.

"... Що ж, разок доведеться спробувати".

Тео вперся поглядом у червоні очі вождя хобгоблінів і зібрав у руках магічну силу. У нього було всього лише дві можливості.

Якщо Тео атакує ворога з усією своєю силою, щоб пробити його захист, то запасів його енергії вистачить лише на дві такі атаки. Усе було б інакше, якби він був Альфредом Беллонтесом, однак це була межа для Тео, який ще був далекий від становлення справжнім магом.

Вождь хобгоблінів рвучко дихав, оговтуючись, а Теодор Міллер продовжував концентрувати магічну силу. І ось, мовчазну конфронтацію між двома противниками було порушено.

- Ку-рва-а-а-а-ак!

Вождь хобгоблінів вибухнув лютим ревом і пішов в атаку.

Фу-ух!

Він змахнув своїм списом, намагаючись пронизати тіло Тео. Якби Теодор поспішно не відстрибнув убік, то він був би скошений як курча. За цією атакою послідував бічний удар сокирою. Було очевидно, що в сокири достатньо сили, щоб переламати величезну колоду.

- Мітра!

Мітра відповіла на поклик Тео і зробила яму під ногами вождя, як і минулого разу.

- Ку-рук, ку-ру-ру!

Але замість того, щоб замахуватися своєю сокирою, вождь гобгоблінів перестрибнув через яму і знущально щось прохрюкав Тео. Незважаючи на лють, він був хитрим і знав, як використовувати різні трюки. А ще він не забув про пастку, в яку потрапив минулого разу.

Тео посміхнувся. Усе пішло саме так, як він і припускав.

Фдух!

Раптово з'явилася нова яма. Але цього разу вона була не під хобгобліном, а під ногами самого Тео.

- Ху-о-онг!

Коли сокира промахнулася повз свою ціль, а обличчя вождя набуло здивованого вигляду, Тео, лежачи в землі, навів вказівний палець прямо на обличчя вождя. На такій відстані жоден хобгоблін не встиг би ухилитися від Магічної Ракети.

З кінчика пальця Тео злетів синій спалах.

Вшу-у-у-у-ух!

Максимально стиснута магічна сила кинулася вперед, розірвавши навіть повітря. Її сили виявилося достатньо, щоб проникнути крізь броню і перетворити товсту шкіру на труху. А потім спалах досяг голови вождя хобгоблінів.

"Попав!"

Проте, нерозумно було почуватися настільки впевнено. Удар був точно розрахований. Однак, можливо, через дику природу або інстинкти воїна, сокира вождя відчайдушно зметнулася вгору і блокувала спалах.

Бу-ду-у-у-ух!

Шматки сокири розлетілися на всі боки, а вождь хобгоблінів був відкинутий з отвором у лобі. Незважаючи на кров, що бризнула на обличчя Тео, він поспішно підхопився і подивився в бік монстра, що впав.

Вождь уже встиг піднятися, тримаючись за своє поранене чоло.

"Чорт, занадто маленька!"

Рана була занадто дрібною. Спалах зник перш, ніж пробив череп. Так сталося через те, що витратилося досить багато енергії на те, щоб зламати сокиру. Тепер же в Тео залишився всього один постріл Магічною Ракетою. А значить, остання атака буде вирішальною.

- Ку-грук, ку-гру-гру-гру-гру-гру...

Чарівні кулі Теодора були занадто небезпечними, а тому вождь не поспішав безрозсудно кидатися вперед. Він схопив свій спис і почав розмахувати ним з боку в бік, не залишаючи жодних зазорів. Тео не був упевнений у тому, що зуміє влучити в ціль за таких обставин.

У підсумку і без того важка мішень стала ще далі і вужче, ніж на початку.

"Ця поза...!"

Рука вождя була зігнута в лікті, нагадуючи собою лук, а спис був злегка відсунутий назад, немов стріла. Це була типова поза для того, хто збирався метнути свою зброю. Вождь явно готував ту найстрашнішу атаку, яка несла в собі пряму загрозу життю Тео.

Теодор підняв праву руку, в якій залишилася остання Магічна Ракета.

Вшу-у-у-ух...

Двох супротивників, що дивилися один на одного, знову обдало поривом холодного вітру.

Напруга була настільки високою, що навіть найманці та хобгобліни зупинилися, спостерігаючи за цією конфронтацією.

Сторона, що переможе, отримає перевагу... Кожен із присутніх усвідомив цей факт.

А тому не дивно, що першим рушив уперед вождь хобгоблінів.

- Угра-а-а-ах!

Швидкість, з якою він кинувся, була схожа на вітер.

За такої швидкості відстань скоротиться до мінімуму всього за п'ять секунд або й менше. Від напруги в Тео виступив піт. Тим часом вождь, який усвідомлював жахливу силу чарівної кулі, підскочив у повітря.

"Він наближається!"

Тео не міг перестати нервувати, хоч і спланував свої подальші дії. Навіть якщо в нього були спогади Альфреда Беллонтеса, це була його перша битва. Насичений запах крові і вбивчий намір, що широко поширився по окрузі, лоскотали йому нерви. Однак маг бився головою, а не тілом.

І ось, Тео дістав заготовлений ним козир.

"Запам'ятовування. Відкрити всі слоти".

Три магічних заклинання, які раніше були збережені, тепер одночасно активувалися.

- Стіна Землі!

Спис не можна було заблокувати лише одним шаром подібного захисту. Недостатньо було і двох. Але ось три шари повинні були зупинити атаку. Стіна Землі, магічний захист 3-го Кола, використовувався тричі поспіль. Крім того, вона була додатково посилена завдяки його контракту з Мітрою, що зробило ґрунт максимально твердим.

Металевий спис врізався в потрійний бар'єр.

Фу-ду-у-у-у-ух!

Зовнішній бар'єр зламався. Потім почав руйнуватися і другий шар. Нарешті, останній і найтовстіший бар'єр все-таки заблокував потужний імпульс кованої зброї.

Хр-р-ясь!

Спис, здавалося, ось-ось проб'ється крізь останній заслін, але зрештою все-таки загруз у ньому.

Теодор вказав пальцем поверх бар'єрів і вимовив:

- Ну ось ти й попався.

Його гострий погляд не проґавив свою ціль, яка все ще перебувала в повітрі. Його становище відрізнялося від перебування на землі, де вождь міг легко пересуватися й ухилятися. Жодна тварина не могла вільно пересуватися по повітрю без крил. Принаймні, так було у хобгоблінів. У тому числі й у вождя.

Нічне небо осяяв другий спалах.

Вжух!

Вождь хобгоблінів схрестив свої руки перед обличчям, щоб хоч якось заблокувати його, але Магічну Ракету не можна було зупинити такою незграбною витівкою. Синій спалах пронизав як обидві руки, так і голову, заховану за ними.

А потім уже мляве тіло хобгобліна впало на землю.

Бу-дух!

Почувся гучний гуркіт. Тіло, що впало, було настільки масивним, що від його удару об землю утворилася яма глибиною у два метри.

Тео поставив ногу на тіло вождя хобгоблінів і відкинув голову назад. А потім підняв угору стиснутий кулак.

- Ур-р-р-а-а-а-а-а-а! - закричали найманці, які були свідками його перемоги.

Ті хобгобліни, що залишилися, зрозуміли, що битва програна, і втекли в ліс, залишивши позаду себе лише трупи своїх полеглих побратимів.

Перша битва Тео на гірському хребті Надун закінчилася цілком ефектно.