Сила магів полягала в їхній здатності швидко здолати свого супротивника, залишаючись при цьому на безпечній відстані. Але навіть бойові маги, навчені мистецтву ведення ближнього бою, вмить позбулися б своїх голів, щойно наблизившись до лицарів.
Те ж саме стосувалося і хобгоблінів, які володіли куди більшими фізичними здібностями, ніж звичайні люди.
Однак Теодор побіг уперед.
"Якщо я відступлю - мені кінець!"
Наївний маг вирішив би втекти і гарантовано був би вбитий. Замість того, щоб ігнорувати поради всіх своїх почуттів, Тео зціпив зуби і кинувся вперед. Відступ у цій ситуації був абсолютно не мудрим вибором.
Тео зробив лише п'ять кроків, після чого опинився в межах досяжності списа вождя. Але хобгоблін уже не міг кинути свій спис і моментально вбити його. Проте Тео не міг відбити навіть звичайний удар цим списом доступною йому магією 3-го Кола. А навіть якщо він запобіжить удару списом, то сокира напевно відрубає йому голову.
- Прискорення! - вигукнув він, і магія прискорення обернулася навколо тіла Тео. Його рухи стали швидшими, і незабаром потворне обличчя вождя хобгоблінів опинилося прямо перед ним.
Вождь тримав сокиру над головою, у будь-який момент готовий її опустити. Тео ж пропрацював над своєю фіз-підготовкою всього два місяці і, хоч його швидкість трохи збільшилася, цього удару він жодним чином не міг уникнути.
- Зараз! - вигукнув він, гальмуючи на ходу.
Водночас права нога вождя рушила вперед, і рівновага його тіла порушилася. Мітра проникла в землю і створила яму просто під ногами хобгобліна. Вона була всього лише 30 сантиметрів завглибшки, але завдяки цьому сокира розрубала лише порожнє повітря.
Фьу-у-у-ух!
Щойно Тео почув у себе над головою звук розсікання повітря, він прицілився в бік вождя.
- Вогняна Куля!
Вогняна Куля кинулася прямо в бік хобгобліна.
Бу-дух!
Ударна хвиля, викликана вибухом, змусила Тео зробити кілька кроків назад. Для звичайного гобгобліна на цьому все б уже закінчилося, але для вождя ця рана була не смертельною. Тео втупився на сірий дим, що виходив з епіцентру удару.
"Чорт, якби я використав Чарівну Кулю, то в ньому напевно була б дірка".
Магічні Ракети Альфреда, також відомі як Чарівні Кулі, без жодних труднощів проникли б крізь щільну шкуру вождя хобгоблінів.
Проте смерть все одно настала б лише в тому разі, якби Куля досягла життєво важливих точок.
Шкіра монстрів була набагато щільнішою, ніж людська, а структура їхніх тіл і зовсім була іншою. Отже, для нанесення смертельного поранення Тео повинен був потрапити в потрібну точку. Але, на жаль, він ніколи не читав книжок про анатомію хобгоблінів.
А тому замість Магічної Ракети вирішив використати Вогняну Кулю.
- Угра-а-а-а-ах!
Вождь заревів від болю і гніву. Вогняна Куля вдарила по шкірі вождя, і на шипляче місце було навіть боляче дивитися. Проте бойова міць хобгобліна, як і раніше, залишалася високою.
- Вогняної Кулі явно недостатньо, - пробурмотів Тео, оцінивши стан вождя хобгоблінів.
Для 3-го Кола і нижче Вогняна Куля була заклинанням із максимальною вогневою міццю. І якщо вона була неефективною, то в Тео залишалося всього два варіанти, здатних подолати такий захист.
"Палахкотливий Снаряд або Магічна Куля".
Перший відразу був відкинутий. Тео зміг використати Палахкотливий Снаряд як атакувальну магію після поглинання Ревучих Язиків Полум'я, але його підготовка зайняла б надто багато часу. На той час, як йому вдалося б зібрати необхідну кількість магічної сили і вимовити слова заклинання, він би вже помер разів десять.
Усе могло бути інакше, якби найманці встигли за цей час знерухомити величезного хобгобліна, але...
"Уф, здається, я помилявся, очікуючи від них занадто багато чого".
Побачивши різницю в силі, найманці вирішили відступити і зайнятися звичайними хобгоблінами. Незалежно від того, наскільки добре пахли гроші, свої шкури їм були дорожчими. Найманці не бажали протистояти вождю, який, імовірно, повбивав би їх усіх на місці. Скоріше, Тео навіть пощастило, що вони й зовсім не втекли, а все-таки вирішили зайнятися іншими монстрами.
"... Що ж, разок доведеться спробувати".
Тео вперся поглядом у червоні очі вождя хобгоблінів і зібрав у руках магічну силу. У нього було всього лише дві можливості.
Якщо Тео атакує ворога з усією своєю силою, щоб пробити його захист, то запасів його енергії вистачить лише на дві такі атаки. Усе було б інакше, якби він був Альфредом Беллонтесом, однак це була межа для Тео, який ще був далекий від становлення справжнім магом.
Вождь хобгоблінів рвучко дихав, оговтуючись, а Теодор Міллер продовжував концентрувати магічну силу. І ось, мовчазну конфронтацію між двома противниками було порушено.
- Ку-рва-а-а-а-ак!
Вождь хобгоблінів вибухнув лютим ревом і пішов в атаку.
Фу-ух!
Він змахнув своїм списом, намагаючись пронизати тіло Тео. Якби Теодор поспішно не відстрибнув убік, то він був би скошений як курча. За цією атакою послідував бічний удар сокирою. Було очевидно, що в сокири достатньо сили, щоб переламати величезну колоду.
- Мітра!
Мітра відповіла на поклик Тео і зробила яму під ногами вождя, як і минулого разу.
- Ку-рук, ку-ру-ру!
Але замість того, щоб замахуватися своєю сокирою, вождь гобгоблінів перестрибнув через яму і знущально щось прохрюкав Тео. Незважаючи на лють, він був хитрим і знав, як використовувати різні трюки. А ще він не забув про пастку, в яку потрапив минулого разу.
Тео посміхнувся. Усе пішло саме так, як він і припускав.
Фдух!
Раптово з'явилася нова яма. Але цього разу вона була не під хобгобліном, а під ногами самого Тео.
- Ху-о-онг!
Коли сокира промахнулася повз свою ціль, а обличчя вождя набуло здивованого вигляду, Тео, лежачи в землі, навів вказівний палець прямо на обличчя вождя. На такій відстані жоден хобгоблін не встиг би ухилитися від Магічної Ракети.
З кінчика пальця Тео злетів синій спалах.
Вшу-у-у-у-ух!
Максимально стиснута магічна сила кинулася вперед, розірвавши навіть повітря. Її сили виявилося достатньо, щоб проникнути крізь броню і перетворити товсту шкіру на труху. А потім спалах досяг голови вождя хобгоблінів.
"Попав!"
Проте, нерозумно було почуватися настільки впевнено. Удар був точно розрахований. Однак, можливо, через дику природу або інстинкти воїна, сокира вождя відчайдушно зметнулася вгору і блокувала спалах.
Бу-ду-у-у-ух!
Шматки сокири розлетілися на всі боки, а вождь хобгоблінів був відкинутий з отвором у лобі. Незважаючи на кров, що бризнула на обличчя Тео, він поспішно підхопився і подивився в бік монстра, що впав.
Вождь уже встиг піднятися, тримаючись за своє поранене чоло.
"Чорт, занадто маленька!"
Рана була занадто дрібною. Спалах зник перш, ніж пробив череп. Так сталося через те, що витратилося досить багато енергії на те, щоб зламати сокиру. Тепер же в Тео залишився всього один постріл Магічною Ракетою. А значить, остання атака буде вирішальною.
- Ку-грук, ку-гру-гру-гру-гру-гру...
Чарівні кулі Теодора були занадто небезпечними, а тому вождь не поспішав безрозсудно кидатися вперед. Він схопив свій спис і почав розмахувати ним з боку в бік, не залишаючи жодних зазорів. Тео не був упевнений у тому, що зуміє влучити в ціль за таких обставин.
У підсумку і без того важка мішень стала ще далі і вужче, ніж на початку.
"Ця поза...!"
Рука вождя була зігнута в лікті, нагадуючи собою лук, а спис був злегка відсунутий назад, немов стріла. Це була типова поза для того, хто збирався метнути свою зброю. Вождь явно готував ту найстрашнішу атаку, яка несла в собі пряму загрозу життю Тео.
Теодор підняв праву руку, в якій залишилася остання Магічна Ракета.
Вшу-у-у-ух...
Двох супротивників, що дивилися один на одного, знову обдало поривом холодного вітру.
Напруга була настільки високою, що навіть найманці та хобгобліни зупинилися, спостерігаючи за цією конфронтацією.
Сторона, що переможе, отримає перевагу... Кожен із присутніх усвідомив цей факт.
А тому не дивно, що першим рушив уперед вождь хобгоблінів.
- Угра-а-а-ах!
Швидкість, з якою він кинувся, була схожа на вітер.
За такої швидкості відстань скоротиться до мінімуму всього за п'ять секунд або й менше. Від напруги в Тео виступив піт. Тим часом вождь, який усвідомлював жахливу силу чарівної кулі, підскочив у повітря.
"Він наближається!"
Тео не міг перестати нервувати, хоч і спланував свої подальші дії. Навіть якщо в нього були спогади Альфреда Беллонтеса, це була його перша битва. Насичений запах крові і вбивчий намір, що широко поширився по окрузі, лоскотали йому нерви. Однак маг бився головою, а не тілом.
І ось, Тео дістав заготовлений ним козир.
"Запам'ятовування. Відкрити всі слоти".
Три магічних заклинання, які раніше були збережені, тепер одночасно активувалися.
- Стіна Землі!
Спис не можна було заблокувати лише одним шаром подібного захисту. Недостатньо було і двох. Але ось три шари повинні були зупинити атаку. Стіна Землі, магічний захист 3-го Кола, використовувався тричі поспіль. Крім того, вона була додатково посилена завдяки його контракту з Мітрою, що зробило ґрунт максимально твердим.
Металевий спис врізався в потрійний бар'єр.
Фу-ду-у-у-у-ух!
Зовнішній бар'єр зламався. Потім почав руйнуватися і другий шар. Нарешті, останній і найтовстіший бар'єр все-таки заблокував потужний імпульс кованої зброї.
Хр-р-ясь!
Спис, здавалося, ось-ось проб'ється крізь останній заслін, але зрештою все-таки загруз у ньому.
Теодор вказав пальцем поверх бар'єрів і вимовив:
- Ну ось ти й попався.
Його гострий погляд не проґавив свою ціль, яка все ще перебувала в повітрі. Його становище відрізнялося від перебування на землі, де вождь міг легко пересуватися й ухилятися. Жодна тварина не могла вільно пересуватися по повітрю без крил. Принаймні, так було у хобгоблінів. У тому числі й у вождя.
Нічне небо осяяв другий спалах.
Вжух!
Вождь хобгоблінів схрестив свої руки перед обличчям, щоб хоч якось заблокувати його, але Магічну Ракету не можна було зупинити такою незграбною витівкою. Синій спалах пронизав як обидві руки, так і голову, заховану за ними.
А потім уже мляве тіло хобгобліна впало на землю.
Бу-дух!
Почувся гучний гуркіт. Тіло, що впало, було настільки масивним, що від його удару об землю утворилася яма глибиною у два метри.
Тео поставив ногу на тіло вождя хобгоблінів і відкинув голову назад. А потім підняв угору стиснутий кулак.
- Ур-р-р-а-а-а-а-а-а! - закричали найманці, які були свідками його перемоги.
Ті хобгобліни, що залишилися, зрозуміли, що битва програна, і втекли в ліс, залишивши позаду себе лише трупи своїх полеглих побратимів.
Перша битва Тео на гірському хребті Надун закінчилася цілком ефектно.
Далі
Розділ 26 - Столиця Мана-віль (частина 1).
Напад першої ж ночі виявився доволі жорстоким, проте збитки виявилися меншими, ніж очікувалося. Полум'я Вінса перетворило на вуглинки цілу сотню хобгоблінів, а завдяки відповідним контрзаходам Теодора, вдалося запобігти атаці з тилу. Заслуга молодого мага була особливо велика, оскільки він убив самого вождя. Жодних інших подій після цього нічного нападу не сталося. Можливо, так було через те, що їм вдалося відбити атаку хобгоблінів, які правили всіма тутешніми околицями? Завдяки тому, що їхня зброя була просякнута кров'ю гобгоблінів, такі монстри, як гобліни, кобольди і дикі вовки не наважувалися нападати на караван. За весь час їм зустрілося лише кілька тролів, які намагалися напасти на завантажені вози. Втім, їх було швидко вбито кровожерливими найманцями. "Говорячи про це, хіба кров тролів не використовується як один з інгредієнтів для зілля? Не дивно, що найманці куди охочіше б'ються з тролями, ніж із хобгоблінами". Вінсу і Теодору більше не довелося брати участь у боях. Скоріше, найманці навіть розлютилися б, якби маги втрутилися в сутичку. Полум'я було найефективнішою зброєю проти тролів, але тоді воїни залишилися б без сирої крові монстрів. Послідувала б ціла серія скарг, якби вони пішли і підсмажили тролів своїми Вогняними Кулями. Дивлячись у вікно, Тео побачив, що до їхнього возу хтось наближається верхи на коні з блискучою коричневою гривою. У всьому каравані була лише одна людина, яка могла їздити на такому коні. Це був Гордон, головний керівник усього каравану. Порівнявшись із возом, торговець почав вихваляти двох магів, що сиділи в ньому. - Цього разу я й справді вижив лише завдяки вам двом! Якби з нами не було Вас, пане професоре, я зазнав би величезних збитків. Була б знищена принаймні половина возів! У професорів Академії Бергена справді приголомшливі навички. - Дякую. - І у Вашого учня теж. Гордон вклонився Вінсу, а потім і Тео. Лідер такого великого каравану схилив голову перед звичайнісіньким магом 3-го Кола! Однак така подяка була цілком очікуваною після того, що зробив Тео. А зробив він не що інше, як убив вождя хобгоблінів! Очолював атаку на караван вождь села Дивовижної Річки. З огляду на розмір групи, сила вождя гобгоблінів перебувала щонайменше на ранзі С. Це означало, що такий супротивник був вельми серйозним навіть для мага 4-го Кола. І якби Тео не зупинив вождя, то тильна частина каравану зазнала б великих втрат. Проте, в сутичці один на один маг 3-го Кола просто знищив вождя хобгоблінів ...! Якби не найманці, які не перестаючи твердили про це, то Гордон би ніколи в це не повірив. Проте Гордон був першокласним торговцем і мав гнучкий розум, а тому одразу ж усвідомив цінність Теодора, хоч і не розумів, як йому це вдалося. - Було б неввічливо з мого боку віддячити вам одними лише порожніми словами, тому я особисто підготував для вас дещо. Моїй совісті буде легше, якщо ви приймете цей скромний дар. - Хм-м, якщо Ви так говорите... - Ах, то ви приймете його? Вінс кивнув, і Гордон дістав коробку, прикріплену до сідла. Металевий ящик був обгорнутий ланцюгами і замкнений на замок, що наводило на думку про вельми цінний характер вантажу. Гордон дістав ключ із кишені й відімкнув замок. Після того, як ланцюги ослабли, коробка з гудячим звуком розкрилася. Усередині був кристал, що дивно світився. Він був кулястої форми і час від часу змінював свій колір, перетворюючись із синього на червоний. Коли Тео побачив це, він не втримався від запитання: - Це ж... У бібліотеці було досить багато довідників про магічне каміння, але настільки дивну кулю він бачив уперше. Однак Гордон не задовольнив його цікавість. - Вибач, але я не знаю. Магічна Спільнота дуже цінує подібні предмети, але оскільки їх занадто мало, то наша компанія зуміла відшукати для продажу лише кілька таких. Я сподіваюся, що він виявиться корисним для вас обох. - Ви віддасте нам таку дорогоцінну річ? - запитав Вінс, уважно дивлячись на кулю. Гордон, весь сяючи, негайно кивнув. Якщо цей незрозумілий кристал допоможе йому сформувати дружні стосунки з досвідченим магом, то це буде в кілька разів вигідніше, ніж його продаж. - Звичайно! Якби не ви, я б міг усе втратити. Це моя особиста подяка вам. - Гм... Я дуже ціную це. - Ха-ха-ха! Тепер я нарешті можу вільно зітхнути! Ах, до речі, ви не хотіли б по закінченню магічного конкурсу приєднатися до нас для зворотного шляху? Я забезпечу вам найкращий транспортний засіб і максимальний комфорт. - Що ж, гаразд. Обмінявшись ще кількома люб'язностями, Гордон повернувся в передню частину каравану з украй задоволеним виразом обличчя. З його точки зору, він без особливих збитків зміг запобігти нападу хобгоблінів. Також йому вдалося сформувати добрі стосунки з сильним магом, що, безумовно, позитивно позначиться на його статусі всередині торгової компанії. Враховуючи всі ці фактори, Гордон був тільки щасливий такому повороту справ. Однак Вінс лише посміявся з нього, взявши в руки кристал. - Ось чому невігластво - одна з найстрашніших якостей. Цей торговець навіть не знав, що несе у своїх руках. - Професоре, а Ви знаєте, що це? - ... Я бачив на півночі подібні речі. З технічної точки зору, це не кристал. Існують рослини, які поглинають кров монстрів, наповнюючи тим самим свої ягоди магічною силою. Такі речі Магічна Спільнота називає "монстроягодами", - пояснив Вінс, поклавши кристал назад у коробку, яку замкнув ключем, отриманим від Гордона. Після цього він швидко сховав її у своїй просторовій кишені. - Монстроягоди приваблюють монстрів своїм ароматом. Монстр, якому вдалося з'їсти таку ягоду, стає міцнішим і сильнішим. Імовірно, візок із монстроягодами і став причиною атаки хобгоблінів. Як би не було важко підніматися на гірський хребет Надун, така велика група монстрів не стала б жити на його околицях. Монстри добре розуміли, що на них чекає в разі наближення до території людей. Хобгобліни були хитрішими за інших монстрів, а тому не могли не знати цього факту. Але тепер було зрозуміло, чому хобгобліни здійснили такий необґрунтований напад. Вінс доторкнувся до свого підборіддя і пробурмотів зацікавленим голосом: - Я пам'ятаю, що раніше ці предмети належали до категорії таких, функціональність яких невідома. Але, можливо, у найближчому майбутньому якраз і буде виявлено, якими є їхні властивості. - Виявлено? - Дари, які я тобі приготував, можуть збільшитися ще на один. - Дари? - перепитав Тео, втупившись на професора зі спантеличеним виразом обличчя. У той момент зовні пролунав чийсь крик: - Столиця! Я бачу Мана-віль! Можливо, Тео і був магом, але, зрештою, він був юнаком із провінції. Він тут же забув запитати про подарунок і виглянув у вікно. Кожна людина в королівстві Мелтор мріяла жити в Столиці Мана-віль. Вважалося, що це райське місто, де небо пронизують білі шпилі високих будівель. Теодор Міллер виріс в оточенні рисових полів, що належали Міллерам, а тому часто мріяв побувати у великому місті. І ось, нарешті настав момент, коли його очікування були винагороджені. - Ух ти... Побачивши Мана-віль, Теодору не залишалося нічого іншого, як видати захоплений зітхання. До самої столиці залишалося ще кілька годин шляху, але на відстані вже можна було побачити шпилі, що височіли до небес. Місто, оточене білими стінами, по-справжньому здавалося небесним градом. У небі літали карети, що створювало враження занурення у справжню казку. Це була столиця Королівства Мелтор, Мана-віль... Місце, яке люди називали обителлю магії. Навіть в Імперії, яка мала найбільшу економічну та військову міць, не було такого міста. Ходили легенди, що давним-давно це місто побудували об'єднаними зусиллями ельфів і гномів. Мана-віль був символом абсолютного рівня архітектури, яка не могла бути відтворена майстрами й технологіями сучасного людства. Вінс присів поруч із захопленим Тео, дивлячись на столицю, до якої він повертався через такий довгий час. "Вона все така ж приголомшлива". Вінс ненавидів політику і пішов в Академію Бергена, але, як маг, він не міг не віддати данину поваги цьому місту. Потім він дістав зі своєї просторової кишені мантію і вдягнув її. Це була розкішна мантія, пошита з вражаючої тканини червоного кольору. Вінс не знав, скільки років минуло відтоді, коли востаннє одягав її. Мантія символізувала, що він був Вінсом Гайделем із Червоної Вежі Магії. - Щойно ми проїдемо через браму, я покажу тобі Магічну Спільноту, - пробурмотів він, ніби розмовляючи сам із собою. Магічний конкурс приваблював у Мана-віль величезну аудиторію. Вінс пригадав те, як це відбувалося кілька років тому, а тому почав готуватися до поїздки заздалегідь. Якби він затримався хоч на добу, то один день роботи в столиці перетворився б на десять. Також з'явився б додатковий дратівливий чинник у вигляді Червоної Вежі Магії, яка могла дізнатися про існування Теодора. "Я повинен уникати їх якомога довше". Червона Вежа Магії фокусувалася не на загальному розвитку, а на відточуванні магії, що спеціалізувалася на битві. З їхнього погляду, Теодор був висхідною зіркою.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!