За межами академії (частина 2).

Розділ 21 - За межами академії (частина 3).

Фдух. Теодор зачинив двері в лабораторію професора Вінса і попрямував назад у свій гуртожиток. Тео міг не поспішати, але він хотів якомога швидше нагодувати Глаттоні "оригіналом". Можливо, станеться особливе явище, подібне до того, коли він отримав спогади Альфреда через [Балістичну Магію]. "Так, час прокидатися". Тео вибудував книги на ліжку і почав чекати, коли прокинеться його сплячий партнер. Через деякий час... - ... Ї-їжа. Нагодуй мене. Голодна Глаттоні нарешті відкрила рот. Гримуар прокинувся від сну і скаржиться на порожній шлунок. Регулярне харчування зменшило його голод. Існує більше можливостей для вибору страв. Глаттоні відповість на одне запитання після поглинання однієї книжки або відразу ж засне після поїдання двох книжок. Час, що залишився: 1 година. Вислухавши керівництво, Тео злегка змінився в обличчі. Після поїдання Ревучих Язиків Полум'я і досягнення рангу E, голод Глаттоні трохи зменшився. Норма у вигляді однієї або двох книжок на день була набагато нижчою порівняно з п'ятьма книжками, які потрібні були після першого ж її пробудження. Можливо, ця зміна в режимі таємного раціону Тео і була позитивною, але за великим рахунком вона нічого не змінювала. - Що ж, якщо так, то тепер мені потрібно буде більш вибірково ставитися до книг. Якщо буде знята наступна печатка, то, можливо, Глаттоні прокидатиметься і зовсім раз на кілька днів. Або ж заявить, що відтепер харчуватиметься лише книжками рідкісного класу... Маг завжди має розрахувати всі ймовірності, щоб отримати найкращі результати. Теодор турбувався про те, як зміни Глаттоні вплинуть на нього самого, і вирішив під час наступної зустрічі обговорити це з професором Вінсом. Сьогодні ж йому варто зосередитися на [Вступі до магії духів]. Тео похитав головою і виставив уперед долоню. - Вилазь. Час їсти. З цими словами язик потягнувся до двох книжок, що лежали на ковдрі. Ніби вирішивши почати із закуски перед основною стравою, гримуар почав з [Основи магії лікування], що лежала поруч із [Вступом у магію духів]. Ви поглинули "Основи магії лікування". Ваше розуміння книги дуже високе. Ваше володіння заклинанням "Лікування" 2-го Кола істотно збільшилося. Тепер Ви можете більш ефективно заліковувати рани. У його голові пронісся прохолодний вітерець, викликавши приємне і м'яке відчуття. Тео зрозумів, як використовувати магію лікування на кровоносних судинах, м'язах і кістках. Він зрозумів усі трюки й хитрощі, які використовували маги в клініках. Тепер він міг "пришивати" навіть відрізані пальці. Однак Глаттоні ще не наситилася. Наступною на черзі була сьогоднішня основна страва - [Вступ до магії духів], яка успішно зникла в лівій руці Тео. Хлюп! Разом із Глаттоні зковтнув і Тео. Ви поглинули "Вступ до магії духів". Ваше розуміння книги дуже високе. Ваше володіння магією духів істотно збільшилося. Поглинуто оригінал. Перевіряється можливість з'єднання з Мірдалем Херсеймом... Мірдаль Херсейм прийняв підключення. З'єднання почалося. Це воно! Почувши "з'єднання", Тео стиснув кулак. Щоправда, востаннє він чув слово "Синхронізація". Цього ж разу було інше слово. Проте Тео подумав, що йому все одно. Тим паче часу розмірковувати на цю тему в нього не було. Фі-і-і-і-і-і-і... - Ай-к! Незважаючи на свою рішучість, у його голову увірвався якийсь різкий звук. Потім Тео відчув, що втратив опору під ногами, а його дух залишив його власне тіло і злетів угору. Він знав, що протистояти цьому марно, але страх перед незвіданим все одно нікуди не подівся. Чи було це відчуття порівнянне з тим, коли сідаєш у весільний екіпаж? - Бляха... Опір Теодора припинився, і його свідомість канула в прірву. Мірдаль Херсейм чекав на нього. *** Свіжа трава, вологе повітря і солодкуватий запах... Теплий вітер лоскотав його шкіру, а сам він лежав на ліжку, яке відчувалося так, наче було виткане з павутини. Теодор, який насолоджувався затишком, раптово розплющив очі. - Ах! - злякано підскочив Тео. Гамак, закріплений між двома деревами, небезпечно хитнувся, але втримався в стабільному положенні. Деякий час тому він лежав на своєму ліжку в гуртожитку, і ось, тепер він був у такому місці. Єдина можлива причина цього полягала в тому, що Глаттоні з'їла [Вступ до магії духів]. Тео подивився вниз і побачив, що перебуває у своєму власному тілі. "Цього разу моє тіло не змінилося. Це щось інше?" Це була не синхронізація, а з'єднання. Він не розумів різниці, але ці два слова безумовно призводили до різних феноменів. Синхронізація була зануренням, тоді як з'єднання до чогось його підключало. Щойно Тео вирішив поміркувати над етимологією цих двох слів... - Ах, так от що за дітвора тут розшумілася. Позаду нього пролунав старезний голос, сповнений вагою своїх років. Тео поспішно обернувся. Неподалік від нього стояв старий з білою бородою і довгим волоссям. У той момент, коли Тео спробував щось йому відповісти, він відчув дещо дивне. Його очі округлилися, а сам він завмер. "Що? Чому в мене немає голосу?" У той момент, коли Тео зустрівся з поглядом старого, він весь напружився. Як би він не старався, він не міг поворухнути навіть пальцем. Як один тільки погляд зміг зв'язати його по руках і ногах, коли старий навіть жодного заклинання не вимовив? Здивований Тео продовжував дивитися в очі старого і незабаром зрозумів причину. Ваша особистість меркне порівняно з величчю співрозмовника. Біле волосся старого було схоже на гірський пік, вкритий льодом, а його пошарпане роками тіло нагадувало йому про найбільший гірський хребет континенту. Його очі були ясні, як море, і, здавалося, дивилися прямо крізь Тео. "Ця людина, вона взагалі людина...?" Здавалося, перед ним стояла чудова гора у формі літнього чоловіка. Одна його присутність тиснула на Тео, немов кілька атмосфер. У нього не було ні найменших сумнівів в особистості цієї людини. Це був найбільший елементаліст свого століття, Мірдаль Херсейм. Той, хто володів чистим родоводом, що відкрив йому двері у світ духів... Він був генієм, який досяг би кінцевої нірвани, якби прожив трохи довше і зумів викликати короля духів. - Хм-м... Дозволь мені поглянути на тебе, - сказав він тихим голосом, окинувши його поглядом. Блакитні очі Мірдаля пронизали Теодора Міллера. Його погляд був просякнутий і проникливістю, і мудрістю, які були властиві лише наймудрішим чарівникам. Очі старого дивилися в саму сутність Тео. Духи не відкривали свої серця чомусь нечистому й неправдивому. Вони відповідали лише щирим людям. Природно, що погляд елементаліста був подібний до очей самих духів. Довгий час не зводячи очей з Теодора, Мірдаль нарешті заговорив: - Тобі невідомо, як бушувати, подібно до полум'я. Ти уникаєш самозаймання і не отримуєш насолоди від безрозсудних проблем. Дух вогню не для тебе. У цьому був сенс. Тео був чарівником, який керувався холодною головою, а не гарячим серцем. Ще з дитинства характер Тео не був запальним, оскільки він завжди намагався придушувати всі свої імпульсивні вчинки. - Ти не вільний, як вітер. Ти суворий до себе і ненавидиш діяти без мети. Духи вітру не цікавитимуться тобою. Мірдаль побачив і цю його рису. Теодор розумів брак свого таланту і наполегливо працював, щоб її подолати. Кожна дія, яка даремно витрачала його час, вважалася гріхом, а розслабленість прирівнювалася до ліні. - Ти не настільки гнучкий, як вода. Ти вже визначився зі своїм життям і будеш рухатися заданим курсом. Ця жорсткість, безумовно, чудова, але духи води, які завжди змінюють форму, не вітають таких людей. Це теж було не позбавлене сенсу. Тео йшов шляхом мага до самого кінця, навіть коли з нього знущалися і говорили, що час здатися. І замість того, щоб визнати свою ущербність, він докладав лише ще більше зусиль. Навіть розуміючи, що це безглуздо, він не міг відмовитися від своєї мети. "Ви кажете, що я не правий? Я не правий у тому, що не такий гарячий, як вогонь, не такий вільний, як вітер, і не настільки ж гнучкий, як вода?" Тео, який був відкинутий трьома типами духів, з гіркотою прикусив губу. Ця гіркота... Вона була протестом проти того, що він був позбавлений таланту. Однак Мірдаль ще не закінчив. - Але ти знаєш, що таке завзятість. Незалежно від того, наскільки велика скеля, коли-небудь вона стане піском. Але скеля повинна витримувати гарячу лаву і мати тверду поверхню, згладжену краплями дощу. Ні вогонь, ні вітер, ні вода: ніщо не може похитнути цю стійкість. Потім куточки рота Мірдаля, наполовину приховані під білою бородою, піднялися вгору в усмішці. Він постукав по землі своїм посохом. Тим часом Тео все ще залишався в нерухомому стані. - Я викличу духа, що підходить для твоєї дурної чесності! Тієї ж миті на кінці його посоха виникло яскраве світло, що залило собою все навколо. Тео машинально заморгав, проте сльози все одно застелили його очі. "Дитина...?" Він смутно бачив форму маленької дитини, розміром з долоньку дорослої людини. І ось, це дитя, створене з глини, пливло до нього по променях світла. А потім воно злегка вдарилося своєю головою прямо в лоб Теодора. - Ха-ха-ха! Ти сподобався цій дитині! Його ім'я - Мітра, забутий древній дух. Голос Мірдаля почав віддалятися. Невже зв'язок із ним добігав кінця? Його голос ставав дедалі слабкішим і слабшим, і врешті-решт свідомість покинула Тео. Лише крихітна глиняна крапка на лобі стала яснішою. Дух землі, Мітра... Тео відчув появу якихось дивних уз, і його свідомість повернулася до реальності. З'єднання з Мірдалем Херсеймом завершено. Ви підписали контракт із забутим духом землі, Мітрою. Ваша Близькість до землі істотно збільшилася. Глаттоні задоволена поглиненою їжею. Наситившись двома книжками, гримуар знову поринув у глибокий сон.

Читати