Блискавка та Вогонь!

Щоб загасити охоплене полум’ям тіло, Вовк-Дух стрибнув у ставок біля входу в печеру.

Однак, коли мокрий наскрізь Вовк-Дух вибрався назад на берег, він змінився. Його зелені зіниці стали криваво-червоними.

Дика натура Вовка-Духа завжди була важко контрольованою. Якщо він зазнавав сильного удару, його легко охоплювало божевілля. На полі бою це могло бути навіть корисним, але для студентів… Це була катастрофа!

---

Червоні, немов палаюча кров, очі звіра випромінювали жахливе, зловісне світло. Розлючений до краю, Вовк-Дух вп’явся поглядом у Мо Фаня. Вбивча аура застигла навколо нього холодом, що пробирав до кісток, перш ніж він стрибнув уперед.

Мо Фань не рухався.

Цей Вовк-Дух був набагато жорстокішим і сильнішим, ніж він думав.

— Мавпочко! — Мо Фань ледве знайшов у собі сили, щоб крикнути.

Чжан Сяохоу теж відчув цю моторошну ауру смерті і судомно почав з’єднувати свій Зоряний Шлях Вітру.

Раніше йому не вдавалося його завершити, але зараз у нього не було вибору. Якщо він не впорається, Мо Фань буде розчавлений в одну мить!

— АУУУУУ!!!

Чотири лапи Вовка-Духа різко відштовхнулися від землі. Позаду здійнялася хмара пилу.

Яка ж вибухова сила!

Перехід від нерухомості до стрибка зайняв менше секунди. Це було страшно!

— Брате Фаню!

На межі життя і смерті Чжан Сяохоу вчепився у закляклого Мо Фаня.

Вітер закрутився навколо нього, створюючи Слід Вітру. В останню мить Чжан Сяохоу буквально вихопив Мо Фаня з пащі Вовка-Духа і кинувся всередину печери.

ГРРРРР!!!

Щелепи Вовка-Духа з хрускотом зімкнулися у порожньому повітрі.

Промахнувшись, звір розлютився ще більше. Його лапи блискавично рвонули вперед, і він знову кинувся в погоню за ними.

Усередині печери лежало багато знепритомнілих студентів. Дехто вже почав підніматися, але наступної ж миті їх знову накрила хвиля жаху — божевільний Вовк-Дух мчав просто на них!

Крики болю розірвали темряву, кров бризнула по стінах печери.

— Бігом, швидше! — Мо Фань озирнувся і побачив, що Вовк-Дух був трохи швидшим, ніж Сліду Вітру Чжан Сяохоу.

— Я… я справді намагаюся! — Чжан Сяохоу вкрився потом і не смів відволіктися навіть на мить.

Вітер свистів у його вухах. Позаду мчав величезний монстр, шалено переслідуючи їх. Навіть якщо вони спробують стрибнути вбік, це тільки сповільнить їх.

— Висади мене спереду і тікай. Я з ним розберуся! — Мо Фань впевнено кинув, побачивши підходяще місце для битви.

— Як я можу таке зробити? Я не кину Брата Фаня…

У біді й проявляється справжня дружба. Якщо вони виживуть, Мо Фань точно не забуде цього.

Тільки от питання — чи взагалі вдасться їм вижити в цій клятій печері?

---

Далі в печері вони забігли в простору залу. Дно було нерівне, а зверху звисали сталактити.

Тут не було нікого з учнів. І шляхів для втечі теж. Глухий кут.

Чжан Сяохоу зробив усе, що міг. Його Сліду Вітру дав їм трохи часу, щоб поборотися за життя. Але тепер Вовк-Дух остаточно наздогнав їх. Тікати було нікуди.

— Брате Фаню, ми ж круті, правда? Привели Вовка-Духа аж сюди, щоб інші змогли втекти… — Чжан Сяохоу раптом сказав це із дивним спокоєм.

Мо Фань сперся спиною об кам'яну стіну й подивився на хижий силует Вовка-Духа, що вже знайшов їх. Він усміхнувся і вилаявся:

— Та яка ж це дурня… Я, Мо Фань, такого ніколи не робив би.

— ОБЕРЕЖНО!!!

Як тільки він це сказав, Вовк-Дух різко роззявив пащу, і з неї вирвався вихор, підхоплюючи гостре каміння.

Чжан Сяохоу, як маг Вітру, був трохи швидший за Мо Фаня. Він міг би ухилитися. Але, глянувши на друга, він зрозумів, що той не встигне.

Стиснувши зуби, Чжан Сяохоу різко штовхнув Мо Фаня за великий камінь.

Він сам ухилитися вже не встиг.

Кам’яний шквал обрушився на нього, залишаючи численні глибокі рани. На його тілі з’явилися криваві діри…

— Покидьок, ти покидьок! Якщо з Мавпочкою щось станеться, я, Мо Фань, розчавлю тебе в фарш! — Мо Фань вибухнув від люті.

У нього не було часу перевірити, чи живий Чжан Сяохоу.

Поки Вовк-Дух набирав силу для нового удару, Мо Фань заплющив очі.

А коли відкрив їх знову…

Його зіниці світилися густим пурпуровим блиском!

Очі, схожі на блискавки… Волосся, що палахкотіло вогнем!

У його очах сяяли Зірки. Відчувши його гнів, вони злилися воєдино, утворюючи прекрасний пурпуровий Зоряний Шлях— яскравий навіть у темряві печери.

Він стояв гордо.

— Удар Блискавки, Пітон!

Раптово навколо Мо Фаня засвітився візерунок із фіолетових блискавок, що нагадував величезного змія.

Він уособлював лють у серці Мо Фаня.

Мо Фань здійняв руку і стиснув пальці. Між ними пролітали тріскучі блискавки.

Отримавши команду, Блискавичний Пітон ожив, перетворившись на лютого воїна, сплетеного з електричних дуг. Він зі страшною силою вдарив по Вовку-Духу!

Одна за одною блискавки оповивали тіло звіра. Його м’язи скувало паралічем, а шкіра почала тріскатися й розриватися від напруги.

— АУУУУУУУУУ!

Сила Удару Блискавки перевершувала Палаючі Кістки. Це був один із небагатьох заклинань, здатних завдати Вовку-Духу справжньої шкоди.

Його хутро вже почорніло, шкіра розривалася, а з ран струменіла кров!

Та навіть попри нестерпний біль, звір досі не міг рухатися через параліч. Але його очі…

Ці криваві очі палали ненавистю!

Це вже не просто призваний звір, а справжній дикий монстр, який жадав убивати. В його погляді більше не залишилося нічого, крім жаги до крові й презирства до людського життя!

— Вогняний Вибух, Палаючі Кістки!

Зірки знову засяяли, і пурпур у його очах змінився на червоне полум’я.

Вогняні Зірки з’єдналися у Зоряний Шлях, що почав висмоктувати магічну енергію з його тіла.

Але Мо Фань не відчував страху.

Тільки гнів.

Вовк-Дух з презирством подивився на нього, ніби говорячи:

— Ну і що, що ти знову це використаєш? Палаючі Кістки мене не вб’ють. Як тільки мої м’язи розблокуються, я розірву тебе навпіл!

Хоча біль був жахливим, він міг терпіти внутрішнє горіння від заклинання.

Ані Блискавичний Пітон, ані Палаючі Кістки не могли його добити.

Отже, врешті-решт саме люди стануть його їжею.

— Тварюко! — Мо Фань відчув, як погляд монстра пробуджує в ньому ще більший вогонь.

— Подивимося, хто з нас загине!

Зірки палахкотіли, а в його долоні почав конденсуватися вогняний шар.