[... Прокрути, якщо хочеш добити мене]
Меч, встромлений у серце чоловіка, смикався.
Під кінець свого короткого життя він пихато попросив про страту.
[...]
Жінка, яка тримала меча, прокрутила його мовчки, без жодного слова.
Груди чоловіка були розсічені, з них лилася кров, але він не видав ані єдиного звуку.
[Ти все ще... Така прекрасна, але я не можу володіти тобою]
Рука чоловіка повільно простяглася до жінки, щоб доторкнутися.
Кров з його пальців замастила їй щоку.
На обличчі жінки не було ані натяку на співчуття. Холодна і тверда, саме такою вона була, коли він покохав її. Це було прекрасне видовище, гідне кінця його життя.
Чоловік невиразно посміхався.
Невдовзі його останні слова витекли, як кров.
[Клята стерво...]
«Клята стерво», - сказав він.
«Фух, воно більше не висне...»
Я зітхнув, дивлячись на монітор та ще раз пробігся очима по налаштуваннях цього персонажа.
[Декулейн фон Ґраган Юклайн]
: Сутність — [Зла]
: Початкова Професія — [Старший Викладач]
: Початкове MP — [3357]
: Здібності — [Ранг 6]
: Тип Здібностей — [Магія: Контроль/Стихія: Земля, Вогонь]
: Риси — [6]
: Особистості — [13]
Декулейн. Один із проміжних босів, іменований лиходій. Через те, що в грі було багато важливих антагоністів з безліччю сюжетних ліній, траплялося чимало багів. Але, на щастя, він встиг накоїти достатньо підступних і хитрих речей протягом усього сюжету, щоб обов'язково померти в перші 11 годин проходження.
Цього разу причиною його смерті став меч нареченої.
— Мм, Уджін-ссі?
Я збирався переграти, але раптом почув знайомий голос і обернувся.
— Ах, так. Ара-ссі.
Навіть без макіяжу її очі здавались великими, а довге волосся блищало навіть без особливого догляду.
Цю жінку, наділену надзвичайною вродою, звуть Ю Ара.
Ми з нею зустрічались. Ну, колись в минулому.
— Тестування проходить добре?
Я знизав на це питання плечима.
— Так точно, але все ще працюю над ним. Ю Ара мовчки кивнула. Глянувши, я помітив нову прикрасу, що висіла у неї на шиї.
Мої губи мимоволі скривилися.
— Схоже, у вас з хлопцем все добре, та?
— Га? Оу... Я не впевнена?
Ю Ара також знизала плечі, подібно мені.
Деякі наші жести стали дещо схожими, оскільки ми провели багато часу разом.
— Думаю, зараз все добре.
— Гмм.
Я тупо стукав пальцем по мишці.
Взагалі, дізнався про це з чуток, але все одно сильно засмутився, почувши безпосередньо від неї.
— А чому ти питаєш?
— Просто так…
Ми розійшлися вже півроку тому.
Зрештою, ніхто не був винуватий у розриві. Ми просто перестали розуміти один одного.
Я за своєю природою був ледарем, а вона — трудоголіком.
Її тяга до вдосконалення призвела до того, що я став людиною, яка могла зводити кінці з кінцями, але врешті-решт вона так і не прийняла мою інтровертну поведінку.
Або ж, це було лише тому, що я не хотів якось змінюватись…
— Бажаю вам всього найкращого у шлюбі.
— Хах…
— Йой, це було трохи жалюгідно?
Мої брови різко сіпнулися разом із саркастичним зауваженням. Однак до Ю Ари це не дійшло.
— Просто приготуйся до роботи. У дизайн персонажа знову внесли зміни, тож тобі потрібно переробити модельку.
— Знову? Ну ні... Чому автор знову щось міняє?
Я зітхнув і подивився на годинник.
дев'ята вечора. Була вже ніч, але мені ще потрібно було зробити чимало.
— А, так ти вже переглянув ту сцену з Декулейном?
Ю Ара, яка дивилася на монітор, посміхнулася.
— Так, він помер вже через одинадцять годин геймплею. Але якщо використати певні трюки, то можна вбити його і на самому початку гри. Хіба він не має бути босом аж середини гри?
— Це ж одна з родзинок нашої гри. Чим більше лишаєш Декулейна живим, тим зліснішим він стає, тож чим швидше його вб'ють, тим легше буде проходити гру. Складність залежить від того, що гравець хоче отримати.
— Зрозумів…
Гра була протестована вже сотні разів усіма співробітниками, в тому числі і мною. Я пройшов її вже чотири рази.
У неї грали, мабуть, близько тисячі разів загалом, і Декулейна завжди вбивали, за винятком єдиного разу.
— До речі, ти помітив? Моделлю для нього був ти, Уджін-ссі.
— Для Декулейна?
— Агась. Тому я вбиваю його відразу на старті гри.
— ЩО?
Я насупився.
На моніторі все ще висів рядок «Клята стерво...».
— Хі-хі. Ти не помітив, поки моделював його? Ви виглядаєте однаково.
— Цього не може бути. Я зустрічав автора лише двічі, як тоді це сталося?
— Гадаю, він бачив тебе, коли приходив до компанії. Так чи інакше, дивись. У вас навіть характери схожі.
— Схожі характери? Я і той чоловік, чиїми останніми словами були «Клята стерво...»?
— Ну я ж кажу, ви дуже схожі.
— Ох... Так ось чому ти мене кинула.
Коли погляд Ю Ари став суворішим, я підняв руки, вдаючи, що злякався.
— Ой, вибач, це теж було жалюгідно?
Я нічого не міг вдіяти.
Почувши, що знову назвав себе жалюгідним, вона розлютилася, і я не зміг втриматись, щоб ще більше не зачепити її.
Зрештою, вона здалась.
— Жалюгідна тут я…
— Це ти так думаєш, що жалюгідна. У тебе що, параноя? Жалюгідний тут тільки я.
— Заткнися і просто тестуй гру. До речі, як тобі цей забіг?
Я теж подумав, що треба змінити тему. Тому знову втупився в монітор.
— Ну, гра сама по собі весела.
В її основі лежав фентезійний світ, змішаний з елементами 14-20 століть.
Вся концепція була схожа на велику RPG, але основний акцент був спрямований на сюжет.
— Єдина проблема в тому, що якщо вона провалиться, вся наша компанія збанкрутує.
Компанія REW з'явилася в Кореї, в країні без особливо гарних консольних ігор, немов грім серед ясного неба.
Від самого початку компанія випускала одну успішну гру за іншою. Тепер же REW, до якої прикута увага всього світу, створює гру класу ААА, яка вже б'є всі рекорди за прибутками та вкладеннями ще до того, як її випустили.
Якщо вона провалиться, то нам гаплик.
Повний гаплик.
— Не хвилюйся. Вона не підведе. Хіба ти не бачив реакцію на геймплей? Здійнявся величезний ажіотаж.
Від того, як гравець діє, залежить сюжет гри та її складність.
Хоча це гра для одного гравця, ви граєте не самі, а з кількома «іменованими» персонажами, наділеними просунутим ШІ.
Завдяки такому свіжому підходу та ажіотажу, який створила REW, не тільки іноземні геймери, а й багато міжнародних веб-журналів номінували нашу гру на звання «GOTY (Game Of The Year)»!
— Доки ми підніматимемо імідж компанії за допомогою цієї гри, ми зможемо заробляти великі гроші. У нас вийде, що б не сталося!
Як я вже говорив раніше, в цій грі було багацько цікавих персонажів і завдань.
Лицар, чарівник, демон, мисливець на демонів, адміністратор гільдії, шукач пригод, найманець, король, аристократ… Гравець міг стати ким завгодно.
— Гаразд. Було б гарно, якби вона зайшла. Зрештою, мені світить премія за це.
З великою посмішкою я повернув голову до вікна.
— А, він вже тут.
Беручи до уваги розташування мого столу, у мене була змога бачити вулицю.
Біля входу на Ю Ару вже чекала яскрава автівка.
— До речі, хіба він не більш жалюгідний, ніж я? — прошепотівши, указав на вікно. Це було досить невимушено.
Вона злегка посміхнулася.
— Він не схожий на тебе, але хороший.
Га? Я теж був хорошою людиною? Для мене почути подібне вже було достатньо.
Навіть якщо вона не мала на увазі нічого такого, я сприйняв це саме отак.
— Йой, невже? Ну, тоді добре.
Звичайно, я все ще був засмучений, але вже не так сильно, як раніше.
За її словами, чоловік у тій машині був хорошою людиною.
Я б розлютився, якби він був якимось бандитом.
— Так... В будь якому випадку... Ну, ти знаєш... Це...
Ю Ара, виглядала так, ніби хотіла щось сказати, але її губи й надалі не рухалися.
Вона щось бурмотіла, проте, зрештою, розвернулася і сказала: «Забудь».
Я надто добре знав її.
Тож, вже розумів, що вона хотіла сказати.
— Ара-ссі, ми вперше зустрілися три роки тому, так? То що ти хотіла зараз сказати?
Офісні романи треба було приховувати.
Хоча ми почали зустрічатися ще до того, як прийшли в компанію, але коли це переросло вже в офісний роман, нам довелося тримати рот на замку.
— Гаразд…. Що ж я хотіла сказати наостанок..?
Ю Ара безпорадно посміхнулась.
Тік, так, тік, так.
Повисла коротка пауза, і тільки гучний годинник дратував мене.
Першим, хто порушив цю незручну тишу, була Ю Ара.
— Що ж, Уджін-ссі, я напевно піду, бо мене чекають.
— Гаразд, йди відпочивай.
— Так. Щасти з роботою.
Цок, цок.
Вона пішла, супроводжувана цокотом своїх високих підборів.
Це була найкрасивіша дівчина з усіх, кого я коли-небудь зустрічав, але насправді всередині Ю Ара була набагато вродливіша.
Ось якою чудовою вона була.
Мій найбільший скарб.
І також перша людина, яка переконала мене, що я можу змінитися на краще.
— Бувай...
Я проговорив слова, які вона вже не могла почути. Просто бурмотів їх собі під ніс.
Це якось максимально нікчемно, тому просто зітхнув і знову переключився на роботу.
— Ні, але жарти автора не дуже смішні.
Коли я дивився на цього злодія Декулейна, який тільки помер, у мене сироти по шкірі побігли.
І це типу я? Просто смішно.
Хоча, напевно, все ж схожість була.
Безумовно, за основу була взята моя зовнішність.
Навіть, коли ліпив його, мені здалося, що він якось підозріло знайомий.
Але ніколи не думав, що цей «знайомий» — я.
— Мені необхідно поліпшити його зовнішність...
Хоча ззовні здається, що гонитва за грошиками закінчилася, але жадібність компанії та автора залишилася.
Тож, вони дали мені найвищі повноваження і попросили додати останні штрихи до моделей.
— Так, давай подивимось.
Ніхто не буде скаржитися, якщо один персонаж стане трохи красивішим.
Яким би лиходієм він не був, я був моделлю для нього, тож повинен принаймні дати йому пристойну зовнішність. Мене ніхто ніколи не називав потворним, тож я не роблю нічого такого.
— Ну, так наче краще.
Поки я перевіряв свою правку, я раптом побачив у полі зору «Характеристики» персонажа.
— Гмм...
У цій грі було дві характеристики, які визначали особистість персонажа.
«Риси», які безпосередньо впливають на базові характеристики, та «Особистості», які опосередковано впливають на них.
Чим важливіший персонаж, тим більша ймовірність того, що він матиме принаймні одну рису або особистість.
[Риси]
: Лякаюча Грація
: Вундеркінд
: Посередній Магічний Талант
: Поламаний
: Відчуття естетики
: Доля Лиходія
Оце ті шість рис, які є у Декулейна.
Господи, вони поєднали «Вундеркінд» і «Посередній Магічний Талант». Це найгірше з найгіршого, чисте зло.
[Особистості]
: Еліта
: Мізофоб
: Прив’язаний до звичок
: Конкурентний
: Шляхетний етикет
: Чутливий
: Авторитетний
: Пафосний
: Міцний розумом
: ОКР (обсесивно-компульсивний розлад)
: Атеїст...
Тут є ще багато інших рис особистості.
— Йомайо, які жахливі характеристики.
Хоч як би він на мене не був схожий, але я не був ані елітою, ані мізофобом, ані претензійним. У мене навіть не було ніякого авторитету у колективі, тож як я міг мати рису «авторитетний»?
Я невдоволено дивився на монітор, ковзаючи поглядом по словам поруч зі стовпчиками з рисами його характеру та особистісними якостями.
— Гм...
В офісі вже нікого не було. Тому вирішив подивитись, які взагалі, ще є характеристики.
Я не збирався робити нічого поганого, просто прокручував їх задля розваги…
Знайшов, дещо.
[Розуміння]
— Може з цим, ти не будеш таким нікчемним.
Це просто невелика симпатія. Але, до речі, це чомусь класифіковано, як риса, а не як особистість.
Я добавив [Розуміння] до рис Декулейна.
Після цього, [Мільярдер]... Той, що має дофіга грошей.
Тик, тик, тик.
На додаток до цього, я додав ще багато інших характеристик для жарту. [Людина з великими статками], [Дотик Мідаса], [Бачення], [Залізна Людина] і тому подібне…
— Що, я взагалі роблю?
Я додав і те і це. Приблизно п'ять рис, які не були б такими помітними, і тільки після цього кинув мишку і відкинувся на спинку стільця, задоволений.
Сміх несподівано вирвався з моїх вуст.
— Хах, минуло вже сім років.
Сім років.
Разом, сім років, так довго.
Насправді, занадто довго, щоб просто закінчитися в одну мить.
Ні, можливо, тільки для мене це була «мить».
А ти поступово втомилася від цього.
І, мабуть, вже потихеньку готувалася до цього розриву.
Я просто не знав, що щось між нами змінилось...
Ділінь.
— Йой...
Пролунало гучне сповіщення. Я ледь не впав зі стільця.
[REW (5/107)]
[Лейн: Уджін, ти все ще працюєш?]
Це повідомлення з внутрішнього месенджера компанії.
Відправником був Лейн-ссі, автор цієї гри та керівник відділу штучного інтелекту.
Як випливає з його імені, він іноземець.
[О, так. Якщо ви хочете, щоб я щось змінив у моделях, будь ласка, дайте мені знати. Одразу ж поміняю.]
Я перемістив курсор, щоб видалити щойно додані риси.
[Лейн: Ні... Я писав, не щодо цього. Просто чекаю і спостерігаю.]
Я раптом зупинився.
За чим спостерігаєш?
Ти спостерігаєш за мною?
Я озирнувся, але там нікого не було.
[За чим ви спостерігаєте? За мною?]
Я моргнув і витріщився в монітор.
Незабаром я отримав відповідь з усміхненим смайликом.
[Лейн: Фухаха ^-^ Ні~ Подивись у вікно!]
Я без особливих роздумів повернув голову до вікна.
— Га?
Прозоре скло і небо, що простягається за ним.
Воно почало світитися.
Спалах осяяв небо і землю.
Світло тягнулося в повітрі, наче кров по венам.
Блискавка.
Коли я широко розплющив очі, в них хлинули люті промені світла.
Величезний землетрус сколихнув усе.
Купа променів, що заливали офіс, засліпили мій зір, а віддалений гуркіт грому дзвенів у моїх вухах.
Грюююкіт!
Після цього я нічого не пам'ятаю…
