Запах матері

Том перший. Далека подорож пташки Пен.*

Розділ 1. Запах матері

Пен — гігантська птиця в старокитайській міфології. Крила Пена подібні до дощових хмар, величина його спини — більше тисячі кілометрів.

---

Чен Цяню було десять років*, але він ріс надто повільно, відстаючи від однолітків.

У Китаї дитині відразу після народження виповнюється один рік, а потім їй будуть додаватися роки після кожного проходження Нового року згідно з місячним календарем, а не в день офіційної дати народження.

Опівдні він переніс дрова з подвір’я до головної кімнати. Йому не вдалося втримати всю в’язку, тож довелося двічі бігати туди-сюди, після чого він витер піт й почав готувати. Ці кілька днів його батько приймав вдома гостей, тож усі домашні справи, як-от миття посуду, приготування їжі, розпалювання вогню та рубання дров, лягли на плечі Чен Цяня, перетворюючи його на коротконогу дзиґу, готову здійняти поривчастий вітер у будь-який час та в будь-якому місці. Через низький зріст Чен Цяню було важко впоратися з казаном, тож він знайшов у кутку головної кімнати невеликий табурет й став на нього. Незважаючи на різну довжину всіх чотирьох ніжок, Чен Цянь навчився готувати на ньому ще в шість років. Багато разів він за волосину від того, щоб впасти та перетворитися на бульйон, але з часом навчився підтримувати хитку рівновагу. Саме тоді, коли Чен Цянь, стоячи на табуреті, підливав в казан воду, додому повернувся його старший брат.

Старшому синові сім’ї Чен уже виповнилося п’ятнадцять . Від нього пахло потом, і він мовчки зайшов у головну кімнату, озирнувся й спустив молодшого брата з табурета, штовхнувши його собі за спину.

— Залиш це мені, можеш піти погратися, — сказав він приглушеним голосом.

Звісно ж Чен Цянь не був таким безсердечним, тож нікуди не пішов.

— Старший брате, — слухняно промовив він, а тоді, голосно зітхнувши, присів навпочіпки й почав роздмухувати полум’я.

Чен Далан* глянув на нього й нічого не сказав.

У китайській сім'ї старшого сина часто називають Далан (大郎), другого сина називають Ерлан (二郎) і третього – Саньлан (三郎).

У родині Чен було троє синів. Чен Цянь був другим, тож до подій, що сталися напередодні ввечері, коли до них прибув гість, його називали «Чен Ерлан».

Далан знав, що навряд чи його брат зможе ще колись назватися цим прізвиськом, бо незабаром він змінить ім’я й вирушить у далеку подорож.

Гість, який завітав напередодні, був даоським священиком. Він хвалився, що називає себе «Мучунь чженьжень»*, але, судячи з зовнішнього вигляду, він навряд чи володів справжніми навичками. З рідкою козлячою борідкою, трикутними напівзаплющеними очима та тонкими оголеними ногами, що виглядали з-під мантії, він більше скидався на спритну ворожку, яка дурила людей і заробляла на цьому, ніж на справжнього Безсмертного.

Чженьжень, буквально: «істинна чи справжня людина» — китайський термін, що вперше з'явився в «Чжуан-цзи», що означає «даоський духовний учитель» і перекладається як «Довершена Людина».

Чженьжень проходив повз їхній дім під час своєї подорожі та підійшов, щоб попросити води, але не очікував зустріти Чен Ерлана.

Чен Ерлан тоді щойно повернувся додому. Він був на околиці села в старого тоншена*, який неодноразово провалював імператорські іспити, але все одно набирав учнів та навчав їх читати. Тоншен вимагав занадто високу оплату за свої мізерні знання. Він не приймав таких речей, як саморобне в'ялене м'ясо, фрукти чи овочі, вимагаючи лише справжнє золото та срібло. До того ж сума була неточною, бо якщо хтось зі студентів його гнівав, він починав вимагати ще більше.

Тоншен: у перекладі з китайської – просто «учень» і означало лише те, що поважний тоншен має право складати третій іспит на отримання наукового ступеня.

Як людина з настільки жалюгідною поведінкою, він справді не мав працювати вчителем, який передає мудрість, знання й позбавляє сумнівів. Але дітям із сільської місцевості було надто важко отримати освіту та й іншого викладача неможливо було б знайти навіть в радіусі сотні лі*, тож іншого вибору вони не мали.

Лі: одиниця довжини еквівалентна 500 метрів.

З огляду на бідність сім'ї Чен, вони не могли дати своїм синам добру освіту. Але всі ті невимовні архаїзми, здається, дуже приваблювали Чен Цяня. Оскільки він не міг бути безпосередньо присутнім на заняттях, то мусів лише тихенько підслуховувати за дверима.

Старий тоншен справді думав, що кожна крапля його слини була результатом копіткої праці, та був проти, щоб його слухали безкоштовно. Часто посеред лекції він зупинявся й обходив околиці. У Чен Ерлана не залишалося іншого вибору, тому він як мавпа ховався в кроні високого дерева біля входу на подвір'я тоншена. Щоразу теорія «самовдосконалення, сімейної гармонії та миру в усьому світі» викликала в нього трепет.

Минулої ночі, за вказівкою батька, Чен Ерлан подав чашу з водою гостю, але, на диво, той не погодився її прийняти. Натомість він простяг худу, як безлиста гілка, руку. Він не промацував кістки Ерлана і не використовував жодних незвичайних прийомів — просто підняв обличчя хлопчика, який щосили намагався зобразити «начитаність», і подивився йому прямо в очі. Невідомо, що саме побачив чженьжень у тому погляді, але після цього він задоволено кивнув і з серйозним виглядом звернувся до родини Чен:

— Я вважаю, що хлопець має великі здібності. У майбутньому він зможе підніматися високо в небо та пірнати глибоко в море і, можливо, попереду його чекає велика вдача. Він особливий!

Далан також був присутній при цій сцені. Оскільки він був підмайстром крамаря, то бачив чимало людей, що мандрували з півдня на північ. Тому вважав себе людиною обізнаною та досвідченою, але ніколи не чув про можливість судити про обдарованість іншого за одним лише поглядом.

Далан хотів зневажливо спростувати брехню шарлатана, але, перш ніж він встиг відкрити рота, з подивом виявив, що батько справді повірив у всю цю нісенітницю. І тоді він відчув легку паніку, відразу зрозумівши, що відбувається.

Сім'я Чен була зовсім небагата, особливо їхнє становище ускладнилося після того, як мати цього року народила третього молодшого брата. Пологи були важкі, й після них вона настільки ослабла, що майже не вставала з ліжка. Як наслідок, у будинку замість здорової роботящої жінки з'явилася мати-інвалід, яка жила на ліках.

До того ж уже кілька місяців не було дощу, тому їм загрожував серйозний неврожай. Три брати... їхня сім'я навряд чи могла дозволити собі прогодувати їх усіх.

Далан знав, про що думали його батьки. Він досить довго був підмайстром, тому через рік зможе самостійно заробляти гроші й стати опорою для сім'ї. Його наймолодший брат був ще немовлям, тому батьки, звісно, не могли уявит розставання з ним. А ось Ерлан здавався зайвим. Можливо, для нього було б краще вдосконалюватись разом із цим даосом.

Якщо йому пощастить і він досягне успіху — це буде приголомшливо. Навіть якщо ні, то все одно зможе прогодувати себе і вирости, незалежно від того, чи зароблятиме на життя ворожінням, чи шахрайством. Навіть такі варіанти могли б стати його власним життєвим шляхом.

Мучунь чженьжень і короткозорий глава сім'ї незабаром уклали угоду. Чженьжень залишив срібний злиток, в обмін на який Чен Ерлан мав піти з ним. З цього моменту він перестав би носити ім'я Чен Ерлан і змінив його на Чен Цянь. Сьогодні вдень він розірве зв'язки з минулим і вирушить за наставником.

Далан був на кілька років старший за свого другого брата. Вони мало розмовляли і не були близькі. У той же час, з раннього віку, молодший брат виявляв розсудливість. Він не плакав без причини і не завдавав клопоту. Він носив те, що носив його старший брат, їв те, що їли його мати та молодший брат, брав на себе ініціативу, якщо йшлося про домашні справи, і ніколи не скаржився.

Далан нічого не сказав, хоча в душі йому було шкода молодшого брата.

Але він ніяк не міг змінити ситуацію. Батьки були надто бідні, щоб виростити Чен Цяня, а Далан ще не став опорою для сім'ї, його слова не мали ваги. Але, хай там що, Чен Ерлан — їхнє власне тіло і кров. Наскільки треба бути безжальними, щоб продати його?

Чим більше Далан думав про це, тим гірше почувався. Йому спало на думку, що слід було б ударити цього старого шарлатана по голові великим залізним ковшем, але не вистачало хоробрості — зрештою, він не був би простим підмайстром, якби йому вистачало сміливості. Та й хіба його брат не заробить більше грошей, грабуючи та мародерствуючи?

Чен Цянь частково здогадувався про план батьків і розчарування старшого брата. Не можна сказати, що він рано подорослішав або що він міг зрівнятися з тими геніями, які в сім років уже писали вірші, але Чен Цянь був досить розумним.

Батько працював зі світанку до заходу сонця. Брат йшов, коли зірки ще мерехтіли в небі, й повертався додому зі сходом місяця. Мати не затримувала на ньому погляду, віддаючи всю свою турботу новонародженому. Його не сприймали серйозно, навіть якщо не били і не лаяли. Чен Цянь добре розумів це і поводився досить стримано, щоб не завдавати неприємностей. Найобурливіше, що він робив у своєму житті – це залазив на велике дерево старого тоншена і слухав, як він пояснює ці кляті святі писання.

Чен Цянь працював сумлінно та старанно. Він вважав себе слугою, але ніколи — сином. Він не знав, що таке бути сином.

Діти зазвичай балакучі й неспокійні, але оскільки Чен Цянь не вважав себе сином, він, природно, не користувався привілеями галасувати чи бути неслухняним. Чен Цянь звик стримувати свої найпотаємніші почуття, і рано чи пізно слова, що він не міг вимовити, повинні були провалитися всередину, зробивши безліч крихітних дірочок у його маленькому серці*.

Китайська ідіома: "у людини багато отворів у серці" означає, що "він надчутливий".

Хлопчик із тисячами отворів у серці знав, що батьки продали його. Але він почувався напрочуд спокійно, ніби чекав чогось такого.

Перед його від'їздом хвора мати Чен Цяня встала з ліжка, хоч робила це дуже рідко. Тремтячим голосом вона покликала сина вбік і з червоними очима вручила йому згорток. Там був змінний одяг і дюжина тістечок. Зайве говорити, що одяг був перешитий із речей старшого брата, а тістечка зроблені батьком напередодні ввечері.

Але, зрештою, Чен Цянь – її плоть та кров. Дивлячись на нього, мати не втрималася — потяглася рукою в рукав і, похитуючись, витягла звідти невелику зв'язку мідних монет. Потьмянілі від часу, вони зненацька зворушили серце Чен Цяня. Він став схожий на маленьке змерзле звіреня, яке обережно ворушило кінчиком свого носа по снігу, відчувши запах матері.

Проте його батько також помітив зв'язку. Він кашлянув, і мати зі сльозами на очах мусила покласти їх назад.

Запах матері був схожий на відображення місяця у воді, й раптом він знову розтанув у повітрі, перш ніж Чен Цянь встиг зробити другий вдих.

— Іди сюди, Ерлане, — мати взяла Чен Цяня за руку і повела його у внутрішню кімнату. Вона почала задихатися вже за кілька кроків.

Втомившись, жінка важко опустилася на лаву. Вказавши на масляну лампу, що звисала зі стелі, вона слабким голосом запитала:

— Ерлане, ти знаєш, що це?

— Безсмертний Вічний вогонь, — Чен Цянь байдуже підвів очі.

Ця непоказна лампа була сімейною реліквією, що за чутками дісталася їм як придане від прабабці. Вона була розміром із долоню, без ґноту і масла, зате з кількома рядами магічних символів, вирізаних на старому ебонітовому тримачі. З їхньою допомогою лампа могла постійно освітлювати квадрат площею в один чі*.

Чі: одиниця довжини, що дорівнює 1/3 метра.

Але Чен Цянь так і не зрозумів, яка користь від цього мотлоху, придатного лише для приманювання жуків улітку.

Однак враховуючи, що це був магічний інструмент, будь-яке практичне застосування від нього не потрібно. Селяни передавали такі речі з покоління в покоління як скарб, тільки заради можливості похизуватися ними перед сусідами, що прийшли в гості.

Так званим «магічним інструментом» могла бути будь-яка річ, на якій були заклинання, вирізані «безсмертними». Для смертних підробити їх було неможливо. Існувало безліч подібних речей із більш широким спектром застосування. Наприклад, лампи, що не потребували олії; папір, який не горів; ліжка, що зберігали тепло взимку, а прохолоду — влітку.

Одного разу країною мандрував оповідач. За його словами, у великих містах зводили високі будинки з «безсмертної цегли». Вони переливалися на сонці наче скло й своєю пишнотою могли зрівнятися з імператорським палацом. У багатих сімей також були чаші, на зовнішній стороні яких безсмертні високого рівня написали заклинання. Вони допомагали уникати отрути та лікувати хвороби. Один її фрагмент міг коштувати чотири золоті ляни*, але це нітрохи не зменшувало бажання отримати артефакт.

Лян: одиниця ваги срібла або золота (близько 31 грам).

«Безсмертні», тобто ті, що йдуть шляхом вдосконалення, що їх також кликали «даос» або «чженьжень», — це до них за необхідності можна було звернутися по допомогу і їх варто було виявляти свою покірність.

За легендою, вони починали свій шлях із поглинання Ці з навколишнього світу, а досягнувши могутності, могли відмовитися від їжі, піднятися на небеса та увійти в землю. Вони вдосконалювалися настільки, щоб насолоджуватися вічною молодістю і стати, нарешті, безсмертними після подолання всіх труднощів... Але ніхто ніколи не бачив справжніх безсмертних, тому легенди залишалися лише легендами.

Заклиначі завжди подорожували світом, тому гарний магічний інструмент був справді рідкісним скарбом, за який боролися всі високопосадовці та шляхетні панове.

Мати Чен Цяня нахилилася, щоб уважно подивитися на сина.

— Коли ти повернешся, запали Вічний вогонь для мене, гаразд? — тепло запитала вона.

Чен Цянь не відповів. Підвівши очі й глянувшина жінку, він холодно подумав: «Ти хочеш, щоб я пішов. З цього дня чи досягну успіху я, чи ні, помру чи ні, ким би я не став — я ніколи не повернуся, щоб побачити тебе знову».

Раптом його матір охопив жах. Вона виявила, що Чен Цянь не схожий ні на неї, ні на її чоловіка. Натомість вона побачила в ньому свого старшого брата.

Той народився із благословенням предків, був гарний, як картина, і зовсім не скидався на селянина. Батьки доклали чимало зусиль, щоб підтримувати його навчання, і це, зрештою, дало плоди. Він склав імператорський іспит і в одинадцять років став сюцаєм*.

Сюцай: тоншен, який склав імператорський іспит на рівні округу (в династіях Мін та Цин).

Проте зірка мудрості*, мабуть, не захотіла затримуватися у світі надто довго. Він помер від хвороби, не встигнувши скласти трирічний провінційний громадянський іспит на ступінь цзюйжень*.

Зірка мудрості: легендарний Бог, який відповідає за імператорські іспити та літературні справи.

Цзюйжень (кіт. трад. 舉人, упр. 举人, піньінь: jǔrén) — володар другого ступеня, що присуджується на провінційному рівні раз на три роки.

Коли її старший брат покинув цей світ, мати Чен Цяня була надто молодою, тому деякі спогади стерлися. Але в цей момент вона раптом зрозуміла, що за життя її брат був схожим на Чен Цяня: завжди применшував свої почуття, чи то радість, чи гнів, ніби ніщо не могло порушити його спокою. Стриманий, але страхітливий — це завжди перешкоджало його зближенню з іншими.

Мати мимоволі відпустила його руку, і Чен Цянь одразу ж відступив на пів кроку назад.

Отак, покірно й без жодного слова, він поклав край їхньому довгому прощанню.

Чен Цянь вважав, що він учинив так не через ненависть. Насправді його образи були безпідставними — батьки подарували життя і виростили його. Навіть якщо вони відмовилися від нього, загалом їхні переваги зводили нанівець їхні недоліки.

Він опустив погляд на свої ноги і подумки промовив: «Не має значення, що я не був потрібен моїй сім'ї, і нічого страшного, що вони продали мене даосу з пташиними очима».