Падіння міста

Глава 5: Новий шлях крові

Арден крокував по місту, що межувало з підземеллям. Його капюшон приховував обличчя, а маріонетка Кейла тінню слідувала за ним. Йому потрібно було більше тіл… більше зброї.

На площі кілька авантюристів святкували перемогу над гоблінами. Серед них був молодий хлопець із золотим медальйоном на грудях — явно новачок.

 «Слабкий… але його тіло підійде.»

Арден підійшов до хлопця.

— Ти недавно став авантюристом?

— Ага! Тільки вчора отримав свій значок! Хочу допомогти захищати людей! — юнак посміхнувся, гордо виставивши медальйон.

 «Такий наївний…»

— Я знаю дещо про сильних монстрів неподалік. Підеш зі мною?

— Звісно! Я ще не багато вбивав, але разом ми зможемо їх подолати!

Арден посміхнувся — холодно й порожньо.

Хлопець не повернувся в місто.

Його тіло стояло серед інших маріонеток, а його очі вкрила чорна плівка.

— Не турбуйся… тепер ти приносиш справжню користь.

Арден зрозумів, що звичайні маріонетки надто слабкі. Йому потрібні сильніші тіла.

Він почав стежити за досвідченими авантюристами, спостерігаючи за їхніми боями.

Одного разу він натрапив на групу елітних бійців, що поверталися з глибокого рівня підземелля. Один із них — високий чоловік із сокирою — мав шрами по всьому тілу та виглядав загартованим у сотнях боїв.

Арден підлаштував засідку.

Коли авантюристи заснули, він потай активував свої нитки та накинувся на них.

 «Доступне тіло для створення “Берсерка”. Прийняти?»

— Так…

Наступного ранку містом ширилися чутки про авантюристів, яких вбили в лісі. Арден лише мовчки спостерігав із тіні, ведучи свого нового “Берсерка” за собою.

Чим більше маріонеток створював Арден, тим слабшою ставала його свідомість.

Одного разу під час бою в підземеллі його нитки почали діяти самостійно. “Берсерк” вирвався з-під контролю та накинувся на Ардена.

Він ледь встиг зупинити власну ляльку, віддавши наказ усім своїм створінням розірвати її на шматки.

 «Перевантаження системи. Зв’язок з маріонетками нестабільний.»

Арден упав на коліна, відчуваючи, як його тіло стає важким. Його руки тремтіли, а зіниці розширилися.

 «Я… починаю втрачати себе…»

Коли Арден повернувся до міста, його зустріли охоронці.

— Це він! Він убив їх! — крикнув один з авантюристів, що бачив Ардена того дня.

— Слухайте мене… — Арден підняв руки, але нитки вже почали звиватися навколо пальців.

Його руки смикнулися… і нитки метнулися вперед.

Один із стражників закричав, коли чорні нитки вп’ялися йому в горло. Його тіло сіпнулося, а через секунду він уже стояв серед маріонеток.

 «Доступне тіло: Стражник. Прийняти?»

— Так…

Арден більше не відчував страху. Тільки спрагу знищити всіх, хто стане на його шляху.

Арден більше не ховався. Його армія маріонеток вдерлася до міста, стираючи його мешканців з лиця землі.

 «Доступно 54 нових тіла для створення маріонеток.»

Його нитки працювали без зупину, вплітаючись у трупи, що ще парували теплою кров’ю.

— Встаньте… і служіть мені.

Колишні стражники, торговці та навіть діти — всі вони стали частиною його армії.

Арден стояв серед руїн, не відчуваючи нічого, окрім задоволення.

Підземелля давно залишилося позаду.

Арден крокував по пустельній дорозі, а за його спиною тягнулися десятки маріонеток.

Він більше не пам’ятав, навіщо почав цей шлях. Його ім’я, колишні друзі, минуле — все це здавалося далеким і непотрібним.

 «Система активна.»

 «Знищення продовжується…»

Очі Ардена стали холодними й порожніми, як у його маріонеток. Він більше не був людиною — лише інструментом для смерті.

 «Я стану сильнішим… навіть якщо доведеться знищити кожного, хто стане на моєму шляху.»