А-Тай і Цю Йонсі вже кинулися навздогін. Втікаючи з Пінкан Лі, дві жінки розділилися й на ходу перетворилися на лисиць. Одна пірнула в темряву Східного ринку, а інша стрибнула на дах і кинулася бігти на південь, мов стріла, що в одну мить зникла без сліду.
А-Тай і Цю Йонсі вибігли з провулка, але раптово загальмували. Лі Дзінлон, Хондзюнь і Мо Жиґень теж переслідували їх. Не давши їм і слова мовити, Лі Дзінлон вигукнув:
– Ви двоє, женіться за тією, що на даху! Ми переслідуємо ту, що знизу. Швидко!
А-Тай і Цю Йонсі піднялися на дах і кинулися слідом.
Лі Дзінлон, Хондзюнь і Мо Жиґень помчали в найтемніші закутки Східного ринку.
Короп яо вбіг усередину Їши Лянь, де всі ще тремтіли від страху. Один із клієнтів у паніці закричав:
– Швидко! Викличте патрульну армію Лонву!
Короп яо пірнув у натовп і вигукнув:
– Ілюзії в димці, минущі, як швидкоплинна хмаринка!
Він витягнув шовкову сумку й розкидав пилок лігану. У ту ж мить усі навколо почали чхати, аж земля здригнулася.
– Апчхи!
– Десятки тисяч законів порожні!
Короп яо стрибнув на стіл у центрі зали й знову розкидав пилок лігану.
– Апчхи!
Потім він, жваво підстрибуючи, піднявся сходами на третій поверх. Струснувши шовкову сумку, висипав залишки пилку у залу.
– Покоління розділені часом!
– Апчхи!
– Усі їли, пили й веселилися. А я пішов! – крикнув короп яо, вислизнув у вікно й чкурнув геть, кинувшись на пошуки Хондзюня і решти.
На Східному ринку запанувала тиша, і ніде не було видно жодної душі.
Лі Дзінлон тихо запитав:
– Ти зараз відчуваєш дух яо?
Хондзюнь так само пошепки відповів:
– Занадто далеко, щоб побачити. Щойно там був спалах світла. – Він вказав кудись убік.
Мо Жиґень не зводив очей із темряви. Лі Дзінлон звернувся до нього:
– Ти бачиш?
Мо Жиґень насупився:
– Ні. Занадто темно.
Мо Жиґень мав чудовий зір. Його стріли були зроблені з очищеної сталі, а сім особливих стріл мали на собі вигравірувані руни. Коли на пустельних степах трава сягала неба, він міг одним пострілом збити птаха, що летів за тисячі миль. Але в темряві Східного ринку його зір виявився марним.
– Наче... там. – Хондзюнь повернувся в інший бік, його очі сповнилися сумнівів.
–Джанши, – Мо Жиґень поплескав Лі Дзінлона по руці. – Твій меч... він світиться?
Лі Дзіньлон витягнув довгий меч і направив у бік Хондзюня. Руни на клинку м'яко засвітилися. Хондзюнь і Мо Жиґень здивовано перезирнулися.
Лі Дзінлон повернув меч в інший бік. Проміння світла стало яскравішим, потім знову пригасло.
– Що це означає? – поцікавився Хондзюнь.
– Меч може відчувати або дух яо, або твої метальні ножі. – Лі Дзінлон почав повільно рухати мечем ліворуч і праворуч. Рівень світла змінювався, поки він не повернувся в певному напрямку, після чого сяйво стабілізувалося.
– Лисиця кружляє, – сказав Лі Дзінлон. – Обійдімо Східний ринок і перехопімо її!
Троє чоловіків розділилися, рухаючись у трьох різних напрямках. Лисиця була хитрою, а тим більше в тілі яо. Лі Дзінлон боявся, що якщо вони вагатимуться, вона знову зможе втекти, не кажучи вже про те, що він втратив метальний ніж Хондзюня. Якщо буде потрібно, він не вагаючись віддасть наказ.
А-Тай і Цю Йонсі бігли по дахах. А-Тай уже ледве переводив подих і простогнав:
– Цю-ґе, ти йди перший. Дозволь мені трохи перепочити.
Цю Йонсі здивовано подивився на нього:
– Я складу тобі компанію, га? Добре хоч, що мені не доведеться ловити яо.
А-Тай:
– …
А-Тай не мав іншого виходу, окрім як знову бігти неохоче, говорячи:
– Як цей джанши може бути таким нерішучим? Я раніше цього не казав, що…
– Гей, гей, – Цю Йонсі простягнув руку і допоміг А-Таю перестрибнути через дах, – а я от вважаю, що цей хлопець на прізвище Лі доволі розумний. Бути лише уважним до дрібниць — марна річ, плани ніколи не встигають за змінами. Краще одним ходом зламати ситуацію. Якщо він кине вниз того висохлого трупа, лисиця яо у залі буде захоплена зненацька й покаже свій хвіст. Адже ми розслідували так довго і нічого не виявили, чи не так?
– Але в такому разі, по-перше – А-Тай, задихаючись сказав, – це тільки призведе до наслідків. Йому доведеться несолодко в цьому житті.
– Не турбуйся про чужі проблеми.
Цю Йонсі посміхнувся й сказав:
– Ми не можемо сказати напевне, а раптом всі вже давно все спланували?
– Я так не думаю, – сказав А-Тай.
– Йой, ось і воно!
– Швидше, за нею!
Щойно спалахнув відблиск метального ножа двоє, миттєво кинулися переслідувати по даху
Лисиця, в плече якої влучив метальний почала хитатись та спотикатись, тікаючи все повільніше і повільніше. Шлях її втечі пролягав через половину круглого сектору вздовж Східного ринку. Завдяки цьому Мо Жиґень та Хондзюнь змогли безшумно обійти коло і перекрити її шляхи до відступу. Вони тільки чекали на сигнал від Лі Дзінлона, щоб почати негайно діяти.
Ніби відчувши небезпеку, лисиця вдихнула повітря і раптово зупинилася.
У ту ж мить Лі Дзінлон з'явився на місці і беззвучно завдав удару мечем у темряві. Лисиця різко повернулася, заревіла і випустила густий дим із пащі!
Тоді ще одна стріла пронизала небо й розсікла туман. Побачивши це, лисиця зрозуміла, що втеча неможлива, і раптово спалахнула яскравим світлом, викрикуючи жіночим голосом:
– Безсоромні люди! Ви зайшли надто далеко! Хіба я коли-небудь заважала вам?!
– Вбивця має заплатити своїм життя. – Холодно відповів Лі Дзінлон. – Чи Чан’янь – місце, де ти можеш безкарно творити хаос?!
Лисиця раптово вирвалася з туману. Її форма стала заввишки в один джан (3,3 метри); випустивши гострі кігті, вона кинулася на Лі Дзінлона!
Лі Дзінлон миттю підняв меч і заблокував удар. Пролунав різкий брязкіт металу, і його відкинуло на землю! Він не очікував, що лисиця яо може стати такою величезною. Здавалося, ця надзвичайно зухвала яоґвай лише заманювала їх у пастку, а її справжня мета — вбити їх на місці!
Стріла Мо Жиґеня пролетіла і влучила у плече лисиці. Але це була та сама лисиця яо, що підпалила висохлий труп у Їши Лянь. Її сила була надзвичайно великою, і вона, безсумнівно, не боялася навіть семи забитих (тих самих з рунами) стріл Мо Жиґеня!
Її очі почервоніли, а з рота вирвалося полум’я. Вогонь ось-ось мав перетворити Лі Дзінлона на обвуглену статую, але Хондзюнь перекотився і кинувся закрити їх обох, випустивши П’ятибарвне Священне Світло. В ту ж мить полум’я відскочило назад, обпаливши лисиці обличчя, і вона заревіла від болю.
Коли полум’я згасло, лисиця яо повалила прилавки в безлюдному ринку. Лі Дзінлон спритно схопив Хондзюня за руку й відтягнув його, щоб уникнути падаючого кіоску
– Джанши! – підбіг Мо Жиґень.
– Я відверну її увагу. Ви двоє – поцільте в серце, – кинув Лі Дзінлон і вийшов з-під уламків.
Хондзюнь і Мо Жиґень заховалися під купою завалів і спостерігали. Зі стрілою Мо Жиґеня та метальним ножем Хондзюня, що стирчали в плечі лисиці, вона на силу могла підвестися, здавалося, втрачаючи всі свої сили.
Побоюючись, що вона знову може вистрілити полум’ям, Хондзюнь запалив П’ятибарне світло лівою рукою, а в правій стискав останній метальний ніж, готовий кинути його в будь-яку мить. Мо Жиґень поплескав Хондзюня по плечу і безшумно відійшов убік.
Лисиця важко дихала, втупившись у Лі Дзінлона. В цей момент Хондзюнь відчув, як шалено калатає його серце.
Лі Дзінлон не виявляв ані найменшого страху. Він зробив крок уперед, тримаючи меч, і холодно промовив:
– Злочинцю, Відділ екзорцизму Великої Тан занепав за останні п’ятдесят років. Але сьогодні, поки цей меч тут, Чан’янь – не місце для вашого свавілля!
Лі Дзінлон направив меч на лисицю. Метальний ніж у її плечі спалахнув яскравим світлом!
Лисиця хрипло засміялася:
– Ти справді в це віриш? Дозволь мені сказати тобі: Чан’янь більше не належить людям. Просто зачекай і побачиш…
Мо Жиґень уже стояв на вершині стовпа на краю Східного ринку, напнувши тятиву лука і прицілюючись.
Хондзюнь міцно стискав ніж, його долоні спітніли.
Почувши те, що було сказано, Лі Дзінлон занімів в збентеженні. У цей момент лисиця яо вишкірила гострі зуби і кинулася на Лі Дзінлона, її кігті яскраво заблищали. Якби він потрапив у лапи, його живіт був би розпоротий.
Лі Дзінлон відскочив назад, міцно стискаючи довгий меч. Саме в цей час почувся тупіт копит. До них наблизився загін воїнів армії Лонву, очолюваний чоловіком, який кричав:
– Хто насмілився порушити спокій посеред ночі?!
Мо Жиґень миттєво сховав свою стрілу, Хондзюнь різко обернувся, а Лі Дзінлон продовжив відступати. В цей момент лисиця побачила можливість для атаки й ударила своїм хвостом по солдатах армії Лонву.
Лі Дзінлон загорлав:
– Утікайте!
Охоронці побачивши величезну лисицю, заціпеніли, думаючи, що все це відбувається у сні. Не встигли вони оговтатися, як лисиця яо вже кинулася на них. Лі Дзінлон рвонув слідом, застрибнув їй на спину і встромив меч у потилицю!
Коні заіржали й розбіглися, охоронці попадали на землю.
Лі Дзінлон знову закричав:
– Тікайте!
Солдати, перекочуючись і спотикаючись, почали розбігатися. Лисиця, заревівши, рвучко обернулася, схопила Лі Дзінлона і підняла угору. Хондзюнь кілька разів намагався прицілитися, але боявся поранити Лі Дзінлона. Щоразу, коли кігті лисиці наближалися, він чекав зручного моменту, щоб метнути ніж, але не міг ризикувати життям Лі Дзінлона. Він збирався взяти нефритове перо павича, що було прив’язане навколо його талії, наповнити його своєю духовною енергією та кинути в землю.
Лі Дзінлон вигукнув:
– Не переймайся за мене!
Його меч застряг у потилиці лисиці яо, тож у руках не залишилося жодної зброї. В останню мить він схопив довгий спис одного з охоронців армії Лонву. Лисиця вже майже роздерла Лі Дзінлона, коли перо павича злетіло в повітря і спалахнуло божественним світлом, заблокувавши кігті лисиці.
Хондзюнь крикнув:
– Бий!
Метальний ніж закрутився в повітрі. Лі Дзінлон різко відхилився назад. Але лисиця була готова. Знаючи, що Хондзюнь чекає моменту для прихованого удару. Тож, замість того щоб ухилитися, вона дозволила метальному ножу встромитися у власний живіт, а потім кинулася прямо на Хондзюня!
Лі Дзінлон миттєво розвернувся і кинувся рятувати його. Хондзюнь ухилявся і тікав, адже вся його зброя вже розсипалася навколо. Якщо б його схопили зараз, він зазнав би серйозних поранень!
Лі Дзінлон обхопив Хондзюня руками і потягнув вниз. Вони разом впали на землю, уникнувши атаки лисиці яо.
Наступної миті матеріалізувалось ще одне величезне створіння і завило, налякавши обох. На ринку з'явився гігантський сірий вовк! Це було справжнє чудовисько – заввишки з людину, хоча все ще менше, ніж лисиця яо. Вовк стрибнув із бокового даху і вп’явся у лисицю, глибоко загнавши ікла в її шию!
– Що це таке?! – Хондзюнь був ошелешений.
– Скористайся моментом! – знову вигукнув Лі Дзінлон.
Хондзюнь одразу отямився, а потім наніс удар обома руками. Два метальні ножі вирвалися з ран лисиці яо, розбризкуючи кров у всі сторони, і повернулися назад у його долоні.
Лисиця злетів у повітря над ними. Хондзюнь, тримаючи ножі в обох руках, одночасно метнув їх уперед.
– Бийте!
Метальні ножі сяяли, змішуючи крижаний холод із пекельним вогнем, і пролетіли зовсім близько від обличчя Лі Дзінлона, зрізавши кілька пасом його волосся. Вони спрямувалися прямо в серце лисиці – холодний лід вирвався звідти, а полум’я запалало ще сильніше. Серце лисиці раптово розірвалося, залишивши обвуглену криваву діру, оточену льодяними кристалами!
Лисиця все ще борсалася у повітрі, але червоний вогонь у її очах поступово згасав. Її тіло різко зменшилося і, затріщавши, перетворилося на маленьку лисицю у пащі гігантського вовка. Два метальні ножі, кілька стріл і меч один за одним дзенькнули об землю.
Гігантський вовк виплюнув зменшену лисицю і мовчки подивився на Хондзюня та Лі Дзінлона.
Лі Дзінлон підняв Хондзюня на ноги. Той одразу запитав:
– Мо Жиґень?
Гігантський вовк видав протяжне виття і трохи підняв кутики рота, його очі, здавалося, усміхалися.
Охоронці армії Лонву підвелися вражені. Лі Дзінлон жестом дав зрозуміти Хондзюню, що це питання обговорять пізніше. Спершу їм слід піти й перевірити, як справи в інших.
– Офіцере Лі! – усі привітали його один за одним.
Їхні вирази обличчя були зовсім іншими, ніж тоді, коли Лі Дзінлон ще служив в армії Лонву. В їхніх очах змішалися шок і страх, але крізь них пробивалася і явна повага. Багато хто з присутніх був його колишніми підлеглими.
Лі Дзінлон розпитав кожного і переконався, що ніхто не постраждав. Потім глянув на Хондзюня й запитав:
– Де риба? Нехай дасть їм понюхати пилок лігану.
Короп яо потягнув за собою шовковий мішечок і пробурмотів:
– Уже нічого не залишилося.
Лі Дзінлон:
– ...
– Ах! Яоґвай! – знову злякано закричали вартові.
– Три тисячі двісті таелів срібла! І нічого не залишилося?! – Лі Дзінлон миттєво втратив свій незворушний вигляд.
Короп яо поспішив виправдатися:
– Минулого разу ви всі вдихнули три з половиною грами. У мішку залишалося менше восьми...
Лі Дзінлон згадав про це й змушений був залишити тему. Дивлячись, як Лі Дзінлон лається на яоґвая, усі воїни остаточно заніміли від подиву.
– Нікому не розповідайте про те, що сталося сьогодні, окрім офіцера Ху, – наказав Лі Дзінлон. – Завтра я сам прийду в армію Лонву й особисто доповім про все. Якщо ще хтось підніме шум, передайте нашим братам, щоб не залишали нікого наодинці.
Усі ствердно закивали. Лі Дзінлон і сам не знав, чи подіє пилок лігану, тому поки доведеться змиритися з невдачею й спробувати виправити ситуацію пізніше.
– У такому разі...
Коли воїни армії Лонву пішли, Лі Дзінлон поглянув на Хондзюня та величезного вовка:
– Дайте подивитися, чи немає у вас поранень.
Обидва були в порядку. Хондзюнь лише подряпав лікоть, коли впав на землю. Це був його перший настільки жорстокий бій відтоді, як він спустився з гір, тож йому знадобилося трохи часу, щоб отямитися.
У цей момент у далечині раптово спалахнули вогняні кулі. Вони негайно повернули голови.
– Спіймали, – сказав Лі Дзінлон. – Ходімо.
– Сідай на мене, – сказав Мо Жиґень, який обернувся на сірого вовка, помітивши втому Хондзюня. – Я тебе підвезу.
Хондзюнь видерся на спину вовка, і вони помчали на північ, а Лі Дзінлон швидким кроком послідував за ними.
– Мо Жиґень? – тихо спитав Хондзюнь.
– Гм? – вовк зупинився й трохи повернув голову.
Хондзюнь жестом наказав йому продовжувати бігти й запитав:
– Ти яо?
– Мабуть, – відповів вовк. – У роду Сірих Вовків вже майже сто років ніхто не міг перевтілюватися в сірого вовка. Я й сам не знаю, хто я. Не кажи А-Таю та іншим.
Вовк, здається, не хотів, щоб Лі Дзінлон почув надто багато. Коли вони дісталися переднього двору, він перестрибнув через стіну й вискочив на дах.
Темні хмари над Чан’янєм поступово розійшлися, і яскраве місячне сяйвр освітило місто. Вовк ніс юнака, безмовно біжучи дахами.
– Ти ж не збираєшся мене зупиняти?
Вовк несподівано заговорив. Хондзюнь усміхнувся, нахилився ближче до його вуха й прошепотів:
– Я теж напів яо.
– Га? – вовк здавався дуже здивованим, смикнув вухами й сказав: – Але ти зовсім не схожий на яо.
– Мій батько лише...
– Тсс, – вовк перебив його. – Не варто казати більше. Мій батько колись говорив, що між яо та людьми немає великої різниці – лише між добром і злом.
Вовк зупинився й оглянувся. Побачивши криваві сліди на землі, вони вирішили піти по них.
– Хондзюню, – знову заговорив вовк. – Ти коли-небудь бачив сяючого білого оленя?
– Га? – Хондзюнь здивувався. У горах Тайхан було багато оленів, але білого, якого описував вовк, він ніколи не бачив.
– Головна причина, чому я прийшов у Чан’янь – знайти його, – сказав вовк. – Якщо дізнаєшся, де він, не забудь сказати мені...
Мо Жиґень, перетворившись на сірого вовка, все ще мав на спині шкіряний ремінь із сагайдаком. Їхати на вовкові було непросто – Хондзюнь кілька разів мало не зірвався й зміг утриматися лише завдяки цьому ременю.
У далині мерехтіли вогні – вони вже наближалися до Імператорського міста. Вовк опустив Хондзюня на землю, випростався і знову став людиною. Хондзюнь озирнувся, шукаючи Лі Дзінлона. Той, якимось чином роздобувши коня, об’їхав їх коротким шляхом і тепер наздоганяв.
– Йдемо, йдемо! – Цю Йонсі та А-Тай стояли біля стіни.
Хондзюнь запитав:
– А де мій метальний ніж?
А-Тай безневинно показав усередину.
– Ми поранили її вогняною кулею, і вона стрибнув у Імператорський палац... – сказав Цю Йонсі.
– Я поранив її вогняною кулею, – перебив А-Тай. – Цю-ґе, ти взагалі нічого не зробив!
– …Тому ми не наважилися увірватися всередину, – продовжив пояснювати Цю Йонсі. – Щоб знову не створити проблем джанши, я сказав, що варто дочекатися вас.
Прибув Лі Дзінлон, зліз із коня. Дізнавшись, що лисиця втекла до імператорського палацу, він одразу розгубився.
– Ви… – Лі Дзінлон розлютився. – Як вона могла втекти?!
– Вона ще не втекла, – сказав А-Тай. – Чи варто нам зайти всередину і зловити її для вас?
Як їм знайти її у величезному палаці Сінцін? Лі Дзінлон насупився. Він подивився на А-Тая та Цю Йонсі, які посміхалися і, здавалося, добре розуміли один одного без слів. У цей момент Лі Дзінлон збагнув їхній задум і багатозначно кивнув.
Можливо, підкріплення двох лисиць розділилося на два напрямки. Одна втекла на Східний ринок – здавалося, це була пастка, щоб відвернути увагу. Інша попрямувала туди, де могло бути підкріплення, тобто… в палац? А-Тай і Цю Йонсі, очевидно, не стали діяти рішуче, а просто простежили, куди вона вирушить.
Тобто, яоґваї, можливо, ховаються в Імператорському палаці.
Проте метальний ніж Хондзюня все ще був встромлений у лисицю яо. Він пообіцяв щось зробити із цим, отже, мав довести справу до кінця.
Лі Дзінлон швидко прокручував у голові безліч думок, коли раптом почув дуже тонкий, але чіткий звук.
У нічній тиші не було чути жодного звуку; комахи вже зникли з настанням пізньої осені, а Чан’янь перебував за сотню кроків від місця, де здіймався вітер. Але цей звук був особливо виразним. Лисиця ховалась на карнизі заднього залу палацу Сінцін, і коли метальний ніж торкався черепиці, лунав ледь чутний дзвін.
Хондзюнь уже збирався заговорити, але Лі Дзінлон жестом наказав мовчати. Затамувавши подих, він дослухався і почув ще кілька ледь чутних звуків.
– Воно не втекло далеко, а сховалося на даху заднього залу й намагається витягнути твій метальний ніж, – тихо сказав Лі Дзінлон. – Я почув це.
– Це не допоможе, – Цю Йонсі похитав головою. – Щойно ми наблизимося, воно просто втече. Ця лисиця надто кмітлива. Якщо в палаці щось трапиться, ми не зможемо виплутатися.
Лі Дзінлон зняв з-за спини лук. Усі здивовано подивилися на нього.
– Мої стріли – звичайна зброя, вони не можуть убити яо, – сказав він Мо Жиґеню. – Позич мені свої стріли.
– Ти взагалі потрапиш у ціль?! – недовірливо вигукнув Мо Жиґень.
Хондзюнь з дитинства вправлявся в метанні ножів, тож знав, наскільки це складно. Четверо чоловіків зовсім не чули того, що почув Лі Дзінлон раніше. Однак навіть якби чули, Хондзюнь усе одно не зміг би розрізнити місце лише за звуком.
– Я спробую, – Лі Дзінлон м'яко натягнув тятиву довгого лука.
Він нахилив голову, намагаючись розрізнити звук за сотню кроків. У юності його навички верхової їзди та стрільби були одними з найкращих. Він часто хизувався, що є спадкоємцем Літаючого генерала Лі Ґвана. Проте з часом отримував лише насмішки від оточення і так і не мав нагоди потрапити на поле бою. У буденному житті його майстерність стрільби сприймалася як циркове видовище для знаті, а він сам не мав бажання витрачати на це сили.
Роки минали, і про його вміння давно забули. Сам Лі Дзінлон не міг довести свого походження з клану Лі й перетворився на посміховисько Чан’яня.
У цей момент він нервував настільки, що рука, яка натягувала тятиву, трохи тремтіла.
На даху заднього залу палацу Сінцін лисиця яо, ніби відчувши небезпеку, глянула у безмежну темряву за високими стінами, перш ніж підняти кігті і відступити.
– Нам слід спершу повернутися, – тихо сказав Хондзюнь. – Ми ще зможемо її знайти, джанши. У мене є ще два. Це неважливо.
Лі Дзінлон глибоко вдихнув і знову натягнув тятиву довгого лука. Він боковим зором глянув на Хондзюня і зустрівся з ним поглядом. У цей момент до його вух долинув ледь чутний звук дзенькання по черепиці.
За мить Лі Дзінлон рішуче відпустив тятиву!
Стріла безшумно вилетіла, пролетіла крізь розлогі верби у палаці. Пролунав дзвінкий звук, засохле листя здійнялося з землі, мов метеори. Стріла подолала сотню кроків і беззвучно влучила лисиці в живіт, з її рани бризнула кров.
Після довгої тиші долинув протяжний передсмертний зойк. Лі Дзінлон зітхнув із втомою. Озирнувшись на Хондзюня, він винувато сказав:
– Я надто довго не тренувався. Руки втратили вправність.
Лі Дзінлон насупився, в його очах застигла тривога. Йому хотілося переламати лук навпіл.
Вони вже збиралися втішати джанши, сказавши, що він і так добре впорався цієї ночі, коли…
Лисиця покотилася вниз по даху залу.
Єдиним звуком було лише дзюрчання води у ставку в задньому залі.
– Влучив? – здивовано спитав Мо Жиґень.
– Влучив, – відповів Хондзюнь. – Я піду перевірю.
Хондзюнь миттєво закинув гак і видерся на стіну двору. Усі приголомшено дивилися на Лі Дзінлона, не в змозі вимовити ані слова.
– Виходь, щойно знайдеш її! – наказав Лі Дзінлон.
За кілька хвилин Хондзюнь повернувся і кинув перед ними лисицю. Усі побачили, що стріла пробила їй праву частину грудей, і та була уже при смерті.
Лі Дзінлон із полегшенням зітхнув і, усміхнувшись, сказав:
– Я ж обіцяв, що поверну метальний ніж.
Лі Дзінлон ніколи раніше не посміхався перед усіма, і його усмішка створила дещо ніякову атмосферу. Всі переглянулися. А-Тай і Цю Йонсі досі не могли оговтатися від усього, що сталося цієї ночі, й стояли, мов громом вражені.
– Вам личить усмішка, джанши, – посміхаючись, сказав Хондзюнь. – Не робіть постійно таке серйозне обличчя.
Лі Дзінлон незграбно відкашлявся й холодно промовив:
– Повертаймося, обговоримо це пізніше.
Вони рушили за Лі Дзінлоном назад до Відділу Екзорцизму.
