Ентоні в турі - відновлення

Неможливо переоцінити, наскільки великий вплив мав на Колонію інцидент у Золотому Місті. Зі свого боку, жителі Атреуму не звернули на це уваги. З їхньої точки зору, великий і славетний захисник столиці знищив надокучливого вискочку, мураху, яка стала розбійником і діяла на свій власний розсуд. Зі смертю кривдника імперія була заспокоєна та знову переконалась у своїй переважаючій силі.

До Колонії вони застосували зовсім інший підхід. Ніколи не було підтверджено, хто і чому напав на місто. Незважаючи на те, що вони продовжували торгувати через братіанські купецькі конгломерати, і хоча вони, на перший погляд, насолоджувались дружніми стосунками зі Срібним Містом, жодна мураха більше ніколи не ставала в місто жодною ногою.

- Уривок з «Стосунків мурах» Ваттфорда.

Енід з жахом спостерігала за падінням Ентоні. Фенікс зник, а світло згасало і поверталось до Золотого Міста, звідки воно і прийшло. Повільно поверталась вічна хмара — ореол, що оточувала столицю Атреум і домівку Дитини-Імператора.

З великої висоти величезна мураха стрімко впала вниз. Навіть з такої відстані Енід бачила димовий слід, який він залишав за собою, темну жирну пляму, що йшла за ним і заплямовувала небо.

«Потрібно піти за ним!» — благала вона Еран, що спостерігала за розмовою з похмурим кам’яним виразом обличчя.

«Це залежить від того, куди він впаде», — коротко відповіла вона.

Енід обернулась та глянула на неї враженими очима.

«Що ти маєш на увазі?!»

«Якщо він впаде надто близько до стін, він приземлиться в зоні відчуження. Ми не можемо підпливти до стіни ближче ніж на кілометр без дозволу».

«Пішов їхній дозвіл, це мій друг».

«А це мій флот. Я не буду ризикувати своїм народом! Після появи звіра-охоронця Атреуму все місто стане схожим на потурбоване гніздо шершнів! Нам пощастить, якщо вони не випливуть і не заберуть його незалежно від того, де він приземлиться!»

Енід повернулась назад і подивилась, як велетенська мураха окреслила дугу вниз. Наскільки вона могла судити, він не рухався.

«Можливо, це не має значення, — сказала вона з гіркотою, — можливо, він більше навіть не живий».

«Я справді сподіваюсь, що це не так», — тихо сказала Еран. «Я сама його полюбила, але те, що він щойно зробив, можна витлумачити як акт війни проти найбільшої імперії четвертого шару. Ми повинні бути обережними».

Це не було нерозумно, але Енід почула достатньо. Вона знала Ентоні достатньо добре, щоб знати, що він не зробив би такого вчинку без поважної причини. Вона повернулась до поруччя та міцно схопила його обома руками.

Флот почав повліьно зміщуватись і пливти до місця, де, ймовірно, впав Ентоні, але вони були ще далеко, коли він нарешті попав на поверхню озера. Почувся потужний сплеск, люте шипіння пари, і він почав опускатись під поверхню. Весь цей час братіанські маги вели постійний діалог з містом. Очевидно, їхній запит був похований у бюрократії, як це завжди буває в настільки великому місці, як це. Ірісод і Олівіс сиділи разом, згорбившись, ведучи пошепки розмову, подумки домовляючись з магами Атреуму.

«Ми його дістанемо?» — запитала Енід. «Я не можу повірити, що ми просто спостерігаємо, як він тоне на смерть!»

Хто знав, які монстри могли ховатись прямо під поверхнею? Вони б з’їли його у цьому ослабленому стані! Здавалось, Еран передбачила її занепокоєння.

«Настільки близько від столиці немає монстрів», — сказала вона їй, дивлячись на магів неподалік. «Атреум гарантує, що вода завжди буде безпечною». Вона зробила паузу. «За винятком хвилі».

Це було тривожне очікування, і до Енід на палубі приєднались Ковалянт і Кобальт, які стояли поруч з нею, кожна з вусиками, що лежали у них на її плечах, поки корабель наближався до місця, де впав Ентоні.

«Вони дали нам дозвіл забрати останки Ентоні», — тихо повідомила Еран придворний маг Ірісод.

[Найстарший ще живий,] Кобальт швидко повідомила Енід. [Ми дуже в цьому впевнені.]

[О,] сказала Енід, а її розумовий голос піднявся. [Це добре.]

Братіанським водолазам і магам знадобилась година, щоб підняти його та доставити на борт корабля. Було непросто зрушити з місця щось настільки велике та незграбне, як велетенська мураха, але вміння братіан маніпулювати водою були неперевершеними. Біля борту корабля вибухнув фонтан, який підняв пораненого монстра та опустив його на палубу.

Він являв собою жахливе видовище. Його панцир, зазвичай гарний фіолетовий діамант, був обпалений і тріснутий. Кілька його ніг повністю зникли, і залишилась лише половина вусиків. Його очі були найгіршими, і було ясно, що він повністю сліпий.

Але він був живий.

[Дякую… що підібрали мене,] тихо сказав він їм усім.

Він звучав надзвичайно виснажено. Він випромінював нещастя. Було зрозуміло, що він хотів, щоб його залишили наодинці, але Еран все одно поставила йому запитання, викликаючи несхвальний погляд від Енід.

[Як ти вижив?] запитала вона. [Я була впевнена, що тебе вб’ють.]

Ентоні довго не відповідав, але зрештою відповів.

[Фенікс...] сказав він важко. [Рамон... він хотів, щоб я... вижив.]

[Але чому?] Еран дошкуляла йому, шокована.

Ентоні не відповів. Його єдиний шматок вусика, що залишився, був спрямований у бік міста, і він нікому не відповідав.

Не маючи можливості отримати більше інформації, Еран могла лише прийняти її та повернути флот. Настав час повертатись додому.