Мама Ісаака мала хороші легені, навіть під кінець життя. Сусіди були майже настільки ж знайомі з її голосом, як і він сам, оскільки він звучав так, наче вона кричала з їхніх власних будинків.
Однак він мав віддати належне Еран Туріс, вона могла перемогти навіть його дорогу покійну матір.
«МИ ПРИЙШЛИ З ДОБРОЮ ВОЛЕЮ, ПІД ДІЄЮ ДОГОВОРУ!» — вигукнула вона.
Вона вигукнула настільки голосно, що воїн Голгарі здригнувся. У неї були такі легені, наче збудована мурахами промислова плавильна установка. Якби вона стала голоснішою, усе приміщення обвалилось би їм на голову, оскільки наразі воно не було структурно стабільним.
Голгарі намагався вставити слово, але йому це не вдавалось.
«ЦЯ НИЗКА ЗРАДА Є ОБРАЗОЮ ДЛЯ ВСЬОГО БРАТІАНСЬКОГО ТОРГОВОГО АЛЬЯНСУ!»
«Ми не вчиняли жодної зради!» — захищався воїн. «Це ви принесли в наш дім знищення і розруху!»
«ВИ ДУМАЄТЕ, ЩО Я НЕ СПІЛКУВАЛАСЬ З МОЇМ НАРОДОМ У ФЛОТІ? ЯК ТИ СМІЄШ ЗАПЕРЕЧУВАТИ ВАШУ ПРИЧАСНІСТЬ ПІСЛЯ СПРОБИ СКИНУТИ ГОРУ НА МІЙ ФЛОТ?!»
«Це був просто природний розлом скелі!»
Ісаак мало не здригнувся від слів чоловіка. Це прозвучало слабко навіть для його вух. Як і очікувалось, Еран накинулась, пильно дивлячись на свого супротивника, наче змія на тремтячого гризуна. Вона навіть зменшила гучність, що було благословенням для всіх, чиї вуха були поруч. Проте мурахи анітрохи цим не турбувались.
«Якщо ви серйозно думаєте, що будь-хто у це повірить, тоді ваша голова повна каменів, а не просто вкрита ними!»
«Ми не будемо нести відповідальність за помилки та погані навички кількох низьких формувачів».
«Ваші формувачі — найкращі маги землі та каменю на всій проклятій планеті! Хто б не вирішив, що це хороша ідея, і хто б не повважав, що ви зможете уникнути наслідків за допомогою настільки жалюгідного виправдання, потребує розтерзання мозку битою! Принаймні таким чином мозкову речовину можна було б згодувати собаці та зробити з нею хоч щось корисне!»
«Після всіх руйнувань, спричинених монстром, якого ви привели, ви думаєте, що ми будемо терпіти ці образи? Ми вимагаємо від Конгломерату Островів Братіан компенсації за шкоду!»
Еран дозволила йому розігрітись, і Ісаак очікував, що вона відсіче воїну по коліна, але після вимоги компенсації весь гнів, здавалось, миттєво випарувався з неї. Вона стала крижаною, а її очі твердими, наче діаманти, і навіть луска, здається, стягнулась навколо неї. Голгарі відчули це, як вони не могли? Усі братіани однаково відповіли на його вимогу оплати, кожен з них став крижаним стовпом холодної люті.
Еран Туріс витяглась на весь свій зріст, майже вдвічі менша від імпозантного воїна перед нею, але вона анітрохи не здавалась маленькою.
«Ви будете у зв’язку з нашими юристами».
Вона вимовила ці слова, наче скинула артилерійську вогняну кулю, потім розвернулась на підборах і почала крокувати. Не знаючи, що робити, Ісаак наказав своїм людям слідувати за нею, оскільки всі братіани вже робили це.
«Ми просто залишимо товар?» — прошепотів він до Еран, коли наздогнав її.
«Значна його частина знищена, і я не хочу, щоб ми везли щось, що було забруднене дурістю, яка, здається, заповнила це місце», — відповіла вона, скрививши губи від огиди.
«Хто дозволив вам кудись йти?» — скрикнув воїн, помітно розлютившись.
«Мене не затримають такі, як ти», — Еран сплюнула через плече. «Або нехай благородна тріада, яка замовила цей ідіотизм, покаже мені свої обличчя, або дозволь мені піти. Я відведу свій флот до наступного місця призначення і більше не турбуватиму ваш народ».
Ісаак сподівався, що вона ніколи не дізнається, хто ці люди, враховуючи погляд в її очах. Якби вона це зробила, він уявляв, що незабаром вони житимуть у дерев’яному ящику, і все, до чого вони колись торкались, буде знищене силою торговельної імперії братіан.
«Я тобі казала, що Найстарший подбає про це», — весело сказала йому його напарник Кавалант.
«Найстарший мало не вбив усіх нас», — зауважив він, знаючи, що скаржитись марно, але чомусь не міг стриматись.
«Це дивно. Я не мертва. Ти мертвий, Ісааку?»
«... Ні».
«Отже ніхто не загинув, і флот врятовано. Здається, моя точка зору переважає твою, чи не так?»
Він не втримався, він мусив продовжити.
«Ти коли-небудь розмовляла з Найстаршим, Кавалант?»
«Я? Звичайно, що ні! Я б не потурбувала їх таким чином».
«А я розмовляв».
«Не втирай».
«І мені складно помітити цю глибоку мудрість, якою ви його, здається, нагородили».
«Що ж, це й не дивно», — засміялась Кавалант.
«Що ти маєш на увазі?» запитав він.
«Хіба тобі не потрібно самому володіти глибокою мудрістю, щоб знайти її в інших? Ти не зміг би знайти свою власну ліву руку, якби я не вказала тобі на неї».
Він спробував. Він чесно не міг зрозуміти, навіщо, але він спробував.
Лише коли вони досягли краю гори та почали спускатись на повітряній платформі, Ісаак нарешті зрозумів справжній масштаб того, що наробила ця божевільна мураха.
Тунель, який вів до доку, було зрізано, як і величезні шматки гірського схилу. Наче велетень простягнув руку та зачерпнув мільярди тонн каменю, гора просто зламалась.
Тріщини та розколи, досить великі, щоб всередині могло поміститись його рідне село, тягнулись по всій поверхні. Не дивно, що здавалось, наче вся гора коливається. Він вперше відчув мороз, коли подумав про силу цієї єдиної мурахи.
Ентоні вдалося зробити це? Це був абсурд, це було божевілля, це було занадто. Занадто багато сили. І далі він би ставав лише сильнішим.
Це добре, втішав він себе, Колонія буде в більшій безпеці, а це означало, що він, Ісаак, і всі його друзі та товариші також будуть безпечніші під парасолькою такої істоти.
І все ж він не міг не зізнатись собі, що почав розуміти, чому Легіон боявся, ким він стане, якщо дати йому шанс.
З неспокійними думками у своїй голові він спускався вниз до флоту.
Коментарі
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Увійти, аби лишити коментар!