Хвилі, що котяться

Знову?! Мушу сказати, що з мене досить цих хвиль. Кожна з них гірша за попередню. Що ж, Колонія змогла швидко розвиватись завдяки збільшенню кількості досвіду та біомаси, але ризик щоразу зростає експоненціально. Цього разу ми будемо боротись в чотирьох шарах одночасно!

Який жах.

Принаймні, якщо ми зможемо знайти способи заблокувати підйом монстрів тут, у четвертому шарі, ми зменшимо тиск на нашу територію вище.

Тьфу. Я щойно зрозумів, що це означає, що мені доведеться ще більше боротись з цими покидьками з п’ятого шару. Їхня отрута — не жарт! Потрібно буде вжити заходів протидії… але я залишу роздуми розумнішим мурахам. Коли вони вирішать, що хочуть робити, я піду і допоможу, чим зможу. У короткостроковій перспективі це буде означати боротьбу з кількома демонами восьмого рангу, що буде погано, але це виклик, який я взяв на себе, коли обрав ту еволюцію, яку обрав.

«Слоун! Що, в біса, там відбувається?» — запитую я, вриваючись у центральну планувальну кімнату нового гнізда-фортеці.

Навколо члена ради в центрі простору закручений вихор генералів, магів, різьбярів і формувачів. У той момент, коли я вриваюсь, усі вони завмирають, дивлячись на мене, а їхні вусики повільно дрейфують з боку в бік.

«До-о-обре», — кажу я. «Я не буду… е-е… вам заважати».

«Трохи пізно для цього, вам не здається?» – сказала Слоун. «Ласкаво просимо назад, Найстарший. Я припускаю, що ви говорите про ситуацію в третьому шарі?»

«Т-так».

Вони все ще витріщаються на мене, наче миші на кота, сподіваючись, що їх не помітять, якщо вони не будуть рухатись. Це нервує!

«Гм. Блискуча з’явилась з нізвідки та швидко повідомила мені, але я вирішив, що варто поговорити з тобою, щоб отримати чіткішу картину».

«Хороша ідея. Ми виявили, що Блискуча — це, безумовно, найшвидший спосіб переміщення інформації між шарами, але далеко не найнадійніший. Вона схильна пропускати деталі або замовчувати їх, що дивно, враховуючи те, наскільки вона зазвичай розумна».

Я трясу вусиками. Блискуча? Розумна? Я не дуже в цьому впевнений. Вона божевільний вчений. У неї є певний рівень геніальності, але також і багато… прогалин? Вона буде надзвичайною корисною для Колонії, але їй точно потрібно, щоб ми поставили деякі рейки, щоб утримувати її на правильному шляху.

Інакше вона виверне себе навиворіт у якомусь дурному експерименті.

«Якщо коротко, ситуація хаотична, — розповідає вона мені, — демони воюють скрізь. Навіть деякі «осілі» демони шостого рангу в містах починають дичавіти та атакувати».

«Міста все ще в безпеці?»

«Відносно кажучи, але нам довелося збільшувати наші гарнізони та спиратись на наших союзників-демонів, щоб спробувати зберегти спокій, що непросто, тому що вони можуть перейти до насилля будь-якої миті».

«Хтось знає, що це спричиняє?»

Якщо цей хаос охоплює весь шар, то тут має бути якась прихована причина. Якщо ми зможемо зрозуміти, в чому вона полягає, тоді, можливо, у нас буде шанс все виправити.

«Поки що нічого. Ми були надто зайняті підготовкою та боротьбою, щоб проводити багато розслідувань. Більше того, я не вважаю, що будь-хто знає, де шукати».

Хороша думка.

«І з наближенням хвилі навряд чи стане краще...»

«Дійсно. Наскільки ми розуміємо, хвилі в третьому шарі особливо смертоносні. Швидкість появи личинок демонів стрімко зростає, і рівнинами стає майже неможливо пересуватись».

Як це взагалі можливо, щоб швидкість появи цих кусачів щиколоток, стала ще вищою? Вся підлога шару вже буквально наче живий килим! Гадаю, ми просто отримаємо кілька шарів килима? Кожен з яких намагається поглинути всі інші?

Гадаю, ми просто покинемо рівнини і зробимо все можливе, щоб утримати міста. Який жах.

«А восьмі ранги?» я запитую.

Генерал роздратовано цокає щелепою.

«Звіти неоднозначні», - каже вона. «Нам складно їх відстежити, враховуючи загальне божевілля, що відбувається. Вони не завжди рухаються разом, але час від часу вони троє збираються з незрозумілих нам причин. Загальна думка полягає в тому, що вони поступово піднімаються, хоча це може прискоритись, коли рівень мани зросте, нам просто відомо недостатньо, щоб передбачити, коли вони досягнуть нас».

Такий головний біль. Так ось чому вони послали Блискучу, щоб попередити мене. Мене можуть викликати будь-коли.

«Добре. Це буде неприємно, але я вважаю, що піднімусь через ворота Дерева. Ми повинні з’ясувати, що відбувається, якщо ми хочемо мати хоч якусь надію впоратись з ними».

Генерал піднімає вусик.

«Ви вважаєте, що у вас є якась підказка? Якесь джерело інформації?»

«Можна сказати і так. Ти можеш назвати його Ал».

Далі ми прямуємо до воріт, і цього разу Інвідія та Крініс мусять допомогти перекинути мій зад сьомого рангу через ворота. Звичайно, перед цим ми надсилаємо когось, щоб попередити всіх з іншого боку.

Я падаю на землю і трохи ковзаю, вже відчуваючи різке посилення болю від поклику.

Аргх. Дурні древні. Я ненавиджу цих хлопців. Цей постійний, пульсуючий біль, наче черв'яки проникають у мою свідомість, вимагаючи від мене йти глибше в Підземелля, закликаючи мене спуститися.

Це відстій. Це повний відстій.

Я витрачаю кілька хвилин, щоб зібратись, а потім підставляю ноги під себе і штовхаюсь. Час відправитись до Роклу і подивитись, чи зможемо ми знайти нашого старого друга, палаюче очне яблуко. Здавалось, що він завжди знав більше, ніж мав би, і якщо він не збожеволів, тоді, можливо, він зможе пролити трохи світла на нашу поточну ситуацію.