Екстра: Фрагменти

Шлях пролягав крізь нескінченну темряву.

Він не міг бачити, що було попереду. Ніде не було світла.

― Соро, Кайрі… Мені шкода…

Самотній хлопчик йшов звивистою стежкою – Ріку. По обидва боки все зникало в темряві, але, можливо, якщо він піде далі, там буде вихід.

― Невже це потойбічний світ? ― дивувався він.

Позаду нього не було ніякої дороги, лише безмежна темрява. Виснажений, він спіткнувся.

― Я не готовий. Ще не готовий. Поки не побачу Сору і Кайрі востаннє…

Бліде блакитнувате світло оточило його.

― Ріку, ти мене чуєш? Я скоро буду.

― Хто це? ― Ріку обернувся, але там нікого не було. Нічого, окрім суцільної темряви.

― У мене є ще один Кі‑блейд – Кі‑блейд з цього боку.

Він продовжував озиратися. Тут більше нікого не було – і все ж він чув чийсь голос.

― Я намагався достукатися до тебе. Але темрява у твоєму серці не пускала мене.

― Хто ти? ― запитав Ріку у темряву. ― Що зі мною сталося?

― Твоє серце перемогло темряву. Але для твого тіла вже було запізно. Тому твоє серце тут, у місці темряви, де зібрані серця.

― Що ж мені робити? – запитав він, дивлячись на тьмяну стежку.

― Двері темряви скоро відчиняться… але ми не можемо в них увійти. Вони мають бути зачинені з обох боків. Для цього нам потрібні два ключі і два серця. Може, нам обом судилося прийти сюди, щоб зачинити ці двері?

― Судилося, кажеш? Здається, ти все знаєш, ― Ріку продовжував розмовляти з невидимим голосом у темряві. ― Тоді скажи мені – з Сорою і Кайрі все гаразд?

― Хіба ти не відчуваєш відлуння їхніх сердець? Але те, як ти їх сприймаєш… залежить від того, що в твоєму серці.

Ріку заплющив очі. За своїми повіками він побачив Сору… і Кайрі.

“Я не помилився… Тепер я знаю, що не помилився.”

― Дякую…, ― пробурмотів Ріку, майже пошепки.

Більше можна прочитати у нас на сайті

І ще, якщо хочеш заходи у мій телеграм