[9] Нові цілі
У готелі, де зупинилися Тацуя із супутницею, за ними ніхто не стежив. Це стало несподіванкою для Тацуї, але Джей Джей не хотів засмучувати його цим.
Розвідувальне управління Міністерства оборони Штатів, відступило під наполяганням міністром оборони Спенсера, який видав наказ за пропозицією Джей Джея, і інші розвідувальні служби наслідували його приклад. В англійській мові є приказка: «Не будіть сплячу собаку». Вона має схоже значення з «Боги добрі, коли вас не чіпають». Щоб там не говорили, ніхто в Америці не наважувався вихопити каштан з вогню.
Одразу після півночі за місцевим часом. Тацуя вийшов на балкон і відправив коротке повідомлення супутниковим телефоном. Воно було надіслане його особистому дворецькому в Японії, Ханабіші Хійоґо.
У тексті йшлося: «Скажіть йому відійти від справ.»
На перший погляд, це виглядало як вказівка зменшити збитки від програшної інвестиції, але, звісно, це був шифер.
Він повернувся в кімнату, залишивши велике вікно відчиненим, і приблизно через хвилину на балконі, де він стояв, раптом з’явилася чиясь присутність. Коли він повернув погляд, то не побачив жодної фігури. Миттєва присутність зникла незабаром після цього, наче це був плід його уяви.
– Ти подолав довгий шлях.
Однак, Тацуя не вагаючись, гукнув на порожній балкон.
Штори, що висіли на великому вікні, розсунулися з середини.
З-поза завіси з’явився таємничий юнак нелюдської краси.
– Доброго вечора, пан Тацуя. Ви хотіли мене бачити?
– Мінору, мені потрібна твоя допомога.
Юнака звали Кудо Мінору. Визначення «нелюдської» було метафорою і фактом. Він колишня людина, Паразит.
Мінору жив на космічній станції, а точніше, у супутниковому орбітальному житлі «Такачіхо», що знаходилася на супутниковій орбіті, приблизно шість тисяч чотириста кілометрів. Він щойно спустився звідти.
Він не спускався за допомогою капсули чи човника, що повертався в атмосферу, і не перебував на борту невпізнаного літального об’єкта (офіційно відомого як невпізнане аеронавігаційне явище).
Це був спуск за допомогою магії. Модельований моментальний рух, за допомогою викарбуваного магічного кола. Тацуя та його оточення називали цю техніку «Віртуальним супутниковим ліфтом».
Тацуя запропонував Мінору сісти. Вони сиділи напроти обіднього столу.
– Хочеш чогось випити.
– Ні. Однак чи можу я взяти цей чайний пакетик із собою додому?
– Звичайно можна.
Мінору, ймовірно, стримався через Мінамі, яку він залишив на Такачіхо. Якщо він збирався пити висококласний чай, то, мабуть, хотів пити з Мінамі.
Тацуя подумав, що ці істоти більш людяні, ніж він, який є людиною.
– То яка у вас справа?
Мінору раптом випростався, можливо, щоб приховати своє збентеження.
Тацуя також не став гратися з Мінору в дивні ігри, а перейшов до головної теми.
– Скажу тобі заздалегідь, це прохання незаконне. Якщо тобі це не подобається, можеш відмовитися.
– Дозвольте мені почути, що ви скажете.
Мінору не мав наміру відмовити лише тому, що це було не законними. Він зробив багато поганих речей, коли став Паразитом, тому один-два злочини, визначені людьми, не були для нього новиною.
– Я хочу, щоб ти вкрав чорну скрижаль, яку FAIR викопали на горі Шаста.
– Лише чорну скрижаль?
Мінору знав, що на горі Шаста було знайдено два типи кам’яних плиток, чорну і білі.
– А що це за чорна скрижаль.
– Якщо відомості мага FAIR, яку я допитував, правильні, вона сказала, що це пристрій ініціації магії, який називається «Скрижаль гуру».
– Магічна скрижаль? Реліквія яка навчає магії?
– Гадаю вбудовування буде ближчим описом, ніж навчання.
Тацуя поділився з Мінору отриманою інформацією, в тому числі про сайонове інформаційне тіло, свідком кого став, коли захопив Гелен.
– Чи може бути... Думаєш що «Фамільяр», якого я «бачив» у Сан-Франциско, є один з тих демонів?
– Думаю, це можливо, але це не все, що мене цікавить.
Тацуя лише трохи похитав головою, ствердно відповівши Мінору.
– Якщо демонів можна створити навіть за допомогою сучасних технологій, вони надзвичайно небезпечні. Теоретично, можна було б використовувати демонів для масового виробництва магів стратегічного класу.
Мінору одразу зрозумів можливість, про яку говорив Тацуя.
– З того, що я чув, магія «Вавилон», записана на кам’яній табличці, також досить небезпечна. Хоча вона не спричиняє прямих руйнувань і різанини, в деяких випадках вона може завести сучасне суспільство в глухий кут.
Зазначив він далі.
– Ми розглянемо контрзаходи щодо цього окремо. У нас є дані для цього. Але у нас не достатньо інформації про демонів. Перш за все, я хотів би дослідити «Скрижаль гуру» яка імплантує демона.
Мінору кивнув на відповідь Тацуї.
Він погодився з ним, щодо необхідності вивчити демонів.
– Гаразд. Я подбаю про це.
Поділяючи з Тацуєю серйозність, щодо цієї інформації, Мінору взяв на себе викрадення «Скрижалі гуру», яка була в руках FAIR.
Закінчивши розмову з Тацуєю, Мінору повернувся на балкон.
Тацуя запропонував йому залишитися на ніч, замість того, щоб щоразу переміщатися туди-сюди між землею і супутниковою орбітою, але Мінору розсміявся і відмовився.
Бажання Мінору залишати Мінамі на самоті якомога менше було зрозумілим і без слів, тож Тацуя одразу запросивши його, більше не затримував.
Фігура Мінору зникла.
На відміну від масштабу польоту на супутникову орбіту, слідів залишилося мізерно мало. Навіть з допомогою технології виявлення магії USNA, яка була більш досконалою, ніж японська, його неможливо було б виявити, якби його тут зараз не було.
Мінору повернувся в космос, втіливши на практиці фразу «не залишилося й сліду птиці, що відлітає» ні в переносному, а в буквальному сенсі.
◇ ◇ ◇
Наступного дня, вісімнадцятого липня, Дін почув у своїй кімнаті від Лаури, що «скрижаль гуру» знову стала доступною.
Як і Лаура, він не сказав ні слова, що йому шкодує Гелен.
Якби там були інші, він міг би принаймні вдати, що сумує, але зараз вони з Лаурою були самі. Він не бачив потребі в лицедійстві.
– Як ти думаєш, кого ми маємо навчити наступним?
Запитав Дін у Лаури, бавлячись з чорною плиткою, яку йому вручили, зокрема крутячи її між долонями по діагональній осі.
– Чи не було б краще, якби ти нею скористався?
Відповіла Лаура без жодних роздумів.
– Ні, я не буду користуватися цією скрижаллю.
Дін повернув плитку Лаурі.
Я все ще не можу ігнорувати можливість того, що не зможу використовувати «Діоніс».
«Доніс» - це рідкісна магія, на якій спеціалізувався Дін, не було б перебільшенням сказати, що вона була унікальною для нього. Спочатку FAIR була організацією, створеною китайським терористом без громадянства, що проживав за кордоном, Ґу Дзіе, він же Дзідо Хейґу, щоб заплямувати репутацію магів. Створюючи FAIR, Ґу Дзіе вирішив залишитися в тіні й обрав для представництва людину, які не мала з ним стосунків на поверхні. Таким представником був обраний Дін.
Причиною вибору Діна був «Діоніс».
Безпосередня бойова сила цієї магії низька.
Однак «Діоніс» мала властивості, які компенсувати її бойову силу і робила її чудовою зброєю для керівника нелегальної організації. Саме завдяки Діонісу, FAIR повністю вийшла з-під контролю Ґу Дзіе і Дін зміг захопити реальну владу, як на словах, так і на ділі.
Дін також високо оцінював цінність «Вавилона». Але це не та магія, заради опонування якої він готовий був ризикнути втратити «Діоніс».
– Лаура. Я думаю використати «Вавилон», щоб знову спробувати отримати штучну реліквію.
– Штучну реліквію з FLT?
Штучні реліквії зберігання магії, які використовувалися на установці Зоряного реактора, виготовлялися не на острові Міякі, де знаходився завод, а в FLT у Токіо. Хоча дует «Янус», під його командуванням, не зміг викрасти штучну реліквію, інформація про розташування виробництва була передана Діну.
– Я згоден, що «Вавилон» чудова зброя, але нам все ще потрібна ця реліквія, щоб озброїтися, як організація.
– ...Зрозуміла Тоді я скористаюся скрижаллю.
Лаура підтягнула свою чарівну красу і показала Діну свою рішучість.
– Ти поїдеш до Японії заради мене?
– ...Так, Ваша Ясновельможність.
– Ну що ж. Дуже дякую.
– Так. Зараз ми почнемо церемонію передачі Вавилону.
– Хм.
Дін задумливо кивнув.
– Перепрошую, ваша Ясновельможність.
Лаура відступила від Діна, зі скрижаллю
◇ ◇ ◇
Неділя, вісімнадцятого липня. Подумавши, що вранці та може бути в церкві, Тацуя скористався телефоном готелю, щоб зателефонувати до Ванкувера по відеофону.
Номер телефону Лени був отриманий під час зустрічі з астральним тілом. Всупереч його побоюванням, Лена відповіла на дзвінок негайно.
Причина, чому Лена завмерла з відкритим ротом на екрані, полягала не у тому, що на іншому дроту був Тацуя. Погляд співрозмовника по відеофону відображав, те, куди він дивиться на дисплеї. Якщо подивитися в очі абоненту, ваші погляди зустрілися крізь зображення.
Зараз погляд Лени був прикутий не до Тацуї, а до людини, що сиділа поруч, а саме Міюкі.
Здається, вона ніколи не бачила фото Міюкі, подумав Тацуя, представивши їх. – Приємно познайомитись. Я Лена Фехр. Міс Шіба. Для мене велика честь познайомитися з вами.
– Дякую за ввічливість. Я Шіба Міюкі. Мені теж приємно познайомитися з вами.
Голосі Міюкі також був досить напруженим, коли вона відповідала на привітання. Міюкі теж була здивована зовнішністю Лени. У випадку Міюкі, вона була більше шокованою її молодістю, ніж красою.
Дані щодо Лени знаходилися в пам’яті Міюкі зі звіту про FEHR, який вона читала знову і знову. Що насправді їй було тридцять років, а фізично вона виглядала десь так, як зараз. Вона також бачила і пам’ятала фотографію.
Але бачити її на фотографії та на відео - це два різні враження. Міюкі здавалося, що Лена на екрані лише на три-чотири роки молодша за неї саму, незалежно від того, як на неї дивитися.
Тацуя міг зрозуміти їхню розгубленість. Але втручатися було не в його компетенції.
– Міс Фехр. Я зараз у Берклі, Каліфорнія.
– Ви тут, у Штатах?!
Обличчя Лени засвітилося від радості. Це була сліпуча посмішка, яка змусила Міюкі мимоволі заздрити.
– Але навіщо ви приїхали до Берклі?
Відразу обличчя Лени показало підозру. Вираз, що змінювався від одного до іншого, змушував її виглядати більш відповідно, молодості.
– Ми щойно допомогли розкрити справу, в якій FAIR зловживали магією.
– ...Цю справу розкрито?
– Так ми спіймали виконавця. Найімовірніше, найближчим часом буде розслідувано сама FAIR.
– Ось як.
На екрані у Лени з’явився полегшений вираз обличчя. Був натяк на емоцію «Нарешті зрушилося з місця».
– Цей випадок пов’язаний з чорною скрижаллю?
– Вірно. На жаль, здогадка пані Фехр справдилася.
– Так, вірно… Було б краще, якби нічого не сталося.
Лена опустила обличчя з виразом жалю на ньому.
У неї напрочуд виразне обличчя, яке не відповідає її загадковій зовнішності, подумала Міюкі, яка дивилася на екран поруч із Тацуєю.
– Але добре що приїхав містер. Завдяки вам, думаю, найгіршого вдалося уникнути. Містер Шіба, дуже вам дякую.
Лена підняла обличчя і знову посміхнулася, цього разу променистою посмішкою.
Людина яку слід остерігатися, написала Міюкі червоним чорнилом на даних у своїй голові.
– Цього разу ми уникнули найгіршого кінця, але я не можу сказати, що все вирішено.
– Це тому, що скрижаль... Все ще в руках FAIR?
– І це теж.
Тацуя навіть не потурбувався згадати, що він уже запросив контрзаходи зі сторони.
– Що ви маєте на увазі?»
– Печера на горі Шаста, де була знайдена скрижаль.
– А, зрозуміло. Є ймовірність. що закопані інші небезпечні предмети.
Лена теж не обійшла цю проблему стороною. Але це відійшло на задній план, коли вона передала поліції білу плитку та відеодокази розкопок, які роздобули союзники, і вона супроводжувала її на допитах у поліції.
– Тож ми б хотіли поглянути на ту печеру.
– Ось як. Тоді я попрошу одного з моїх колег показати вам її?
– Я ціную вашу пропозицію, але було б добре, якби ви сказали де вона знаходиться.
– Ось як…….
Лена сумно зітхнула. Але це не спричинило жодної затримки з відповіддю.
У кожного мага були свої унікальні вміння. Мабуть, він планує використати секретну техніку, яку не може показати стороннім під час розслідування, так Лена розсудила відмову Тацуї та вибачення.
– У такому разі я можу познайомити вас з приватним детективом, який знає, де знаходиться печера. Вона з офісу в Сієтлі, тому я хотіла б щоб ви приїхали туди.
– Приватний детектив?..
– Так. Японець, як і ви, тож впевнена, що він зможе розповісти вам більше про те, що відбувається.
Тацуя здогадався про «приватного детектива японця» про якого згадала Лена.
Ймовірно, це була та сама людина, про яку йому розповідала Маюмі.
Тацуя був майже впевнений у тому, хто цей приватний детектив.
– Дякую. Вибачте за клопоти, але чи не могли б ви сказати детективу, щоб зателефонував мені сюди в ранці?
Було б набагато простіше, якби хтось показав дорогу, ніж вивчати мапу. Тацуя подумав: «Я використаю її як найкраще» і вибачливим тоном попросив передати повідомлення.
– Я зрозуміла. Якщо я можу ще щось зробити, будь ласка, не соромтеся звертатися.
Лена не показала жодних ознак того, що знала про злі наміри Тацуї.
◇ ◇ ◇
Була одинадцята п’ятдесят дев’ять, коли в готель надійшов дзвінок адресований Тацуї. Якраз у призначений час. Про намір іншої людини свідчило те, що це був голосовий, а не відео дзвінок.
– Я Лука Філдз, приватний детектив, якого вам представила міс Фехр.
Відверто назвавши своє ім’я, ця людина, мабуть, хотіла удати, що вони не знайомі.
– Оно-сенсей, давно не бачилися.
На жаль, Тацуя не мав наміру виконувати її бажання.
– ...Приємно познайомитись. Ви, мабуть, містер Шіба?
Оно Харука, вона ж Лука Філдз, все ще намагалася продовжити гру.
– Не будемо гаяти часу. Ви можете якнайшвидше супроводити нас?
Коротко відповів Тацуя.
З динаміка вийшло чітке зітхання.
– ...Якщо ти просто скажеш: «приємно познайомитися», я можна уникнути непотрібного спілкування.
– Я хотів би зустрітися з вами біля гори Шаста. О котрій годині ви зможете приїхати?
Тацуя не прислухався до протестів Харуки та перейшов до практичних справ.
З телефону почулося покірне зітхання.
– По правді, я зараз перебуваю біля гори Шаста. Тож думаю, що пану Шібі знадобиться більше часу, щоб дістатися.
Можливо, я остання лінія захисту, Харука назвала його «пан Шіба» замість «Шіба-кун».
– Тоді як щодо третьої години дня?
– ...Якщо їхати з Берклі, це займе п’ять годин.
– Не хвилюйтеся.
– ...Зрозуміла.
Харука більше не говорила про це. Вона не знала про існування аеромобіля, але змирилася з тим, що міг мати спосіб дістатися туди, про який вона не зала.
– Оно-сенсей має вказати місце.
Коли Харуці це сказали, вона згадала назву якогось парку,
– А як щодо готелю? Я можу про це подбати.
– Ні, в цьому не має потреби..
– ... Я думаю буде досить пізно?
– Не хвилюйтеся.
У Харуки більше не було хвилювань здорового глузду.
О п’ятнадцятій годині, коли вона прийшла до парку, який призначила для зустрічі, Тацуя вже чекав на неї на паркінгу. Він стояв біля припаркованої машини типу універсал з водійського боку, і дивився на в’їзд на стоянку. Але вона не пізнала в ньому Тацую.
Коли він підійшов до неї, то вона відчула лише тривогу від того, що до неї наближається той кого вона погано розпізнає. Харука не впізнала обличчя чоловіка, яке не залишало жодного враження.
– Оно-сенсей.
Коли її назвали на ім’я, Харука видала в голос «Е?»
– ...Випадково не пан Шіба?
– Так.
Відповідь нарешті дала Харуці зрозуміти, що він - Тацуя.
Як ви вже, напевно, зрозуміли, це ефект магії, що перешкоджала впізнанню «Айдоніус». Ефект цієї магії не був трансформацією, як у «Парад», тому обличчя залишалося не невпізнанним Якщо маг діє свідомо, щоб його впізнали, опонент впізнає його незмінену зовнішність.
– Ходімо. Зможете показати дорогу?
– Г-гаразд.
Харука, яка ще не зовсім оговталася неохоче кивнула, прикусивши губу.
◇ ◇ ◇
Харука провела Тацую до найближчої відкритої галявини біля печери, в якій здійснили крадіжку FAIR.
Харука вийшла з самокерованої машини. Тацуя і Міюкі також вийшли з машини позаду.
– Хм... Чи не може та людина бути пані Міюкі?
Тацуя злегка знизив плечима на запитання Харуки.
Харука мала недовірливість, говорячи це.
Міюкі також перетворилася на невідоме, «масу інших». Вана здогадувалося, що це було наслідком якоїсь магії.
Однак вона ніколи не могла подумати, що навіть сяйво Міюкі можна стерти. Це було більш ніж неймовірно, це було немислимо. Їй навіть хотілося кричати, «Це не можливо!»
Але те, що Тацуя не відповів на запитання, ймовірно, означало, що не варто було втручатися. Харука знову і знову повторювала в думках «Не думай про непотрібні речі» і пішла попереду.
– Ось вона
Харука вказала Тацуї на водоспад із печерою. Тут більше не було FAIR.
– Це тут. Зрозуміло.
Одразу після того, як Тацуя це сказав, Харука відчула, що перед її очима ніби спала пелена.
Водночас вона отримала сильний шок, який майже стер її свідомість.
Поруч з Тацуєю раптом з’явилася нелюдська «красуня». У той момент вона навіть не могла пізнати в ній «красиву жінку». Лише враження від «краси» вразило Харуку з непереборною силою.
Вона похитнулася і впала на коліна. Їй пощастило, що внизу не було нічого скелястого. Якби це було скелясте або кам’яне річище річки, вона б пошкодила коліна або, що ще гірше кістки.
Якби вона просто раптово зустріла її, не була б так шокованою, якби її щойно побачила.
На зміну жінці, яка залишила по собі не те що мало враження, а взагалі ніякого враження, обличчя якої не можна було впізнати, і можна було думати про неї як про звичайну, раптом прийшла прекрасна жінка, яка була втіленням небесної краси. Так, це кардинальна зміна, яка змушувала відчувати, що хтось не «перетворився» на когось іншого, а «замінив» когось іншого. Прірва між ними двома завдала нестерпної шкоди психіці Харуки
– Ви в порядку?
Міюкі підійшла до неї зі стурбованим виразом обличчя. Її краса стала ще більш довершеною, ніж раніше, але це була та сама Шіба Міюкі, яку знала Харука. Кілька секунд пильно поглянувши на неї, а потім кілька разів кліпнувши.
– Т-так. Не хвилюйтеся. Дякую.
Її язик все ще погано повертався, але встигла сказати «дякую» і підвелася за допомогою руки Міюкі.
Тацуя, який дивився на ганьбу Харуки, не звинувачуючи її та не виявляючи жодного співчуття, побачив, що Харука підвелася, і гукнув Міюкі, – Міюкі, ходімо.
– Оно-сенсей, будь ласка, зачекайте, поки заспокоїтеся.
Сказала з м’якою посмішкою Міюкі Харуці.
Харука не зрозумівши що їй наказали «Зачекай!», кивнула, глядячи на Міюкі.
Тацуя освітив внутрішню частину ліхтарем, який приніс з собою. Стіни вузької печери були сильно перекопані.
Ні Тацуя, ні Міюкі не були здивовані цим фактом. Вони вже чули, що FAIR проводили розкопки впродовж десяти днів.
Тацуя помітив пляму на стіні. Подивившись на неї майже десть секунд, він поклав праву руку на поверхню сильно розкопаного отвору.
На очах у Міюкі, рука Тацуї повільно занурилася в стіну. Вона не проникала крізь стіну печери, про що свідчив пісок, який стікав вздовж стіни. Права рука, яка торкалася його, задавала координати магії та розбивала ґрунт.
Продовжуючи копати на глибину до середини ліктя і плеча, Тацуя повільно витягнув праву руку. Те що він тримав в руці було не кам’яною плиткою. Це маленька коробочка Лаура та FAIR, які зосереджували своє магічне виявлення на кам’яних табличках, ймовірно, не помітили існування цієї маленької скриньки.
Викопаний отвір ширших за розмір коробочки. Але діаметр був обмежений до мінімуму, тому він не мав достатнього впливу, щоб обвалити печеру.
Скринька була дивним об’єктом, зробленим з каменю. Не було видно жодних швів, окрім кришки. Виглядало так, що прямокутник вирізали з великої скелі видовбали всередині, щоб сформувати коробку.
– Що це?..
Всередині скриньки була восьмикутна кам’яна плитка. Товщина плитки становила приблизно чверть її максимальної ширини. Її можна було б точніше описати як «плаский восьмикутний камінь»
– Це... Свого роду реліквія.
Тацуя, який уважно дивився на неї, дістав зі скриньки камінь і поклав його собі на долоню.
Потім випустив з долоні мисленнєві частки.
Це був сумнівний крок, який здавався безглуздим, враховуючи, що це була реліквія, природа якої не відома, але Тацуя та Міюкі не стривожилися. Вона сліпо довіряла Тацуї.
Звісно, Тацуя вирішив поекспериментувати з об’єктом після того, як переконався, що ризику немає. З’ясувавши структурну інформацію Елементальним зором та підтвердивши, що той не містить жодних небезпечних речовин, таких як радіоактивні елементи, він вирішив, що якщо виникне потреба, він зможе просто розкласти його до елементарного рівня.
Восьмикутний камінь не показав жодної особливо значущої реакції. Він просто змістився на сантиметр або близько того в долоні Тацуї.
– ...Він просто зрушив.
– Вірно.
Можливо щось помітивши, Тацуя повернувся на місці на дев’яносто градусів і повторив те саме.
Восьмикутний камінь змістився в тому ж напрямку.
Об’єктивно в тому ж напрямку, незалежно від напрямку тіла Тацуї.
Тацуя вийшов з печери й повторив експеримент, змінивши напрямок свого тіла кілька разів.
Кожного разу восьмикутний камінь рухався в тому ж напрямку, що й під час експерименту в печері.
Тацуя поклав восьмикутний камінь до скриньки з каменю, в якій він лежав раніше.
Харука, яка з цікавістю спостерігала за експериментами Тацуї, нічого не сказала.
Ні про експеримент, ні про спробу забрати викопане.
– Дякую, що провели нас, Оно-сенсей.
Повернувшись на галявину, Тацуя уклонився Харуці під вечірнім небом.
– Тут не багато, але це плата за екскурсовода.
Коли він це сказав, Харука зрозуміла, що вони не домовлялися про винагороду.
У конверті, який їй запропонували, була грошова картка для великих операцій.
Коли Харука побачила суму, у неї очі вилізли на лоба.
– Не думаю, що мені потрібно повторювати, але там ще й сума за мовчання.
Харука кивнула на слова Тацуї й вигукнула.
– Ну, що ж поїхали.
У той самий час, коли Тацуя сів за кермо, Міюкі також вмостилася на пасажирському сидінні.
Аеромобіль, що віз їх обох, рушив з місця, як звичайний автомобіль з автономним керуванням.
Харука з жахом дивилася йому вслід.
Вона вирішила думати, що це її уява, що машина зникла в темряві по дорозі.
Тацуя скерував аеромобіль у протилежному напрямку від людських поселень, підняв його в повітря, коли ознаки людей і машин повністю зникли.
– Цей камінь, щось на кшталт компаса?
Заговорила Міюкі, яка досі мовчала. Вона тримала маленьку скриньку за дорученням Тацуї, який був за кермом.
– Гадаю, є сенс так думати.
Кивнув Тацуя глядячи уперед.
– Я впевнений, що він вказує не якесь конкретне місце. Питання в тому, що там знаходиться?
Напрямок, у якому рухався камінь, не був східним, західним, північним, південним чи північно-західним. Північ, північний захід. Десь на Алясці, або в Сибіру, або в Центральній Азії, або ще далі. Будь-яка з цих можливостей здавалася ймовірною.
– Якщо це компас, то до нього має бути карта...
Пробурмотів Тацуя.
У своїх словах він згадав сказане Леною.
Вона сказала, що «біла плитка» може бути мапою...
◇ ◇ ◇
Західне узбережжя Сполучених Штатів, рано вранці дев’ятнадцятого липня, за місцевим часом.
Мінору спустився на землю в Сан-Франциско, де місто все ще огортала темрява. Не на березі озера, не в малолюдному передмісті, як зазвичай. Хоча далеко від центру міста, але з’явився в його районі.
Він був під «Парадом» і перетворився на тіньову фігуру. Не те щоб усе його тіло було чорним. Швидше, було лише кілька ділянок, які були абсолютно чорними, а все його тіло було забарвлено у відтінки чорного і світло-чорного. Однак світлі й темні відтінки були невиразними, а фізіономія не була пізнаваною. Тіло було лише не чітко окреслене.
Положення кінцівок можна було розпізнати. Положення голови також розрізнене.
Але не можна розрізнити ні очей, ні носа, ні рота, ні вух. Навіть пальці його рук можна було розрізнити лише між великим та іншими.
Мінору увійшов до штаб-квартири FAIR, нагадуючи моторошного привида.
Триповерхова бетонна будівля військового зразка була надійно замкнена. Однак механічні та елеронні замки не стали перешкодою для Мінору. Він легко відкривав замки, йому навіть не довелося їх ламати, і проходив один з одним.
Всі охоронні пристрої були виведені з ладу «Електричним золотим шовкопрядом». Маг, який, ймовірно, був черговим охоронцем, також був знешкоджений без опору. Йому навіть не потрібно було дивитися в очі, всі засинали лише від наближення. Різниця в силі була такою, що не було потреби вбивати чи навіть калічити.
Мінору перевірив кімнати одну за одною, починаючи з першого поверху. Дорогою він знайшов білі кам’яні плити та сфотографував їх, вприснувши в неї мисленнєві частки. Всього було п’ятнадцять білих скрижалей. Мінору лише сфотографував їх і залишив в тій кімнаті.
Його метою було захопити «Скрижаль гуру». Єдине що він міг вкрасти, це чорна кам’яна плитка.
«Скрижаль гуру» знаходилася в центральній кімнаті та третьому поверсі.
Члени FAIR не входили до його цілей. Тому навіть керівник Дін, який знаходився в кімнаті, де знаходилася кам’яна плитка, не потрапив у поле зору Мінору.
Мінору трохи покрутив в голові, чому той опинився у своєму кабінеті в цю досвітню годину. Але одразу ж перестав про це думати. Обставини Діна не були важливими для Мінору.
«Скрижаль гуру» стояла на полиці позаду Діна.
Мінору недбало підійшов до скрижалі.
– Хто ти?! Що ти таке!
Безшумне, ковзне наближення Мінору здавалося Діну схожим на появу бога смерті, або демона.
Дін пустив в хід свою магію.
Не його козир «Діоніс».
«Діоніс» - це магія, яка може бути використана проти групи людей і має лише непряму наступальну силу.
Вважалося, що магія, яку він застосував зараз, ефективна проти духовних істот, хоча Дін не знав, чи існують духовні істоти, і є магією атаки на духів.
Однак Мінору мав магічний опір, який переміг навіть магію майора Кевіна Антареса й лейтенанта Елайджа Саргаса, які були паразитами та членами Зоряного класу Зірок, що спеціалізувалися на магію втручання в розум. Не було можливості, щоб магія Діна, який навіть не входив до списку скаутів Зірок і навіть не була козирем, подіяла на Мінору
Мінору пройшов повз Діна, неквапливо взяв «Скрижаль гуру» і вийшов з кімнати.
Дін дивився йому в слід, здригаючись від приниження.
Мінору навіть не приспав Діна.
Лаура була розбуджена новиною про напад на штаб-квартиру і кинулося до Діна.
Дін сидів на порозі, а не в кріслі, опустивши голову на руки, з нерухомим поглядом в очах.
– Ваша Ясновельможність! Що з вами!?
Дін ліниво підняв голову і старечим рухом вказав на полицю позаду себе.
– «Скрижаль гуру» вкрали...
Голос Діна був сумішшю жаху, розчарування і ненависті.
Лаура кинулася до Діна, стала на коліна, щоб він був на рівні очей, і підбадьорливо потиснула йому плечі.
– Жодних проблем, Ваша Ясновельможність.! Вавилон вже в мені. Плитка це, так би мовити, оболонка Навіть якщо її вкрали, шкоди не буде!
– Зрозуміло. Оболонка?
– ...Так, Ваша Ясновельможність.
– Жодної шкоди?
– Саме так, Ваша Ясновельможність.
– Значить, не має про що турбуватися?
– Ви праві.
– Зрозуміло... Цього не може бути!
Раптом Дін закричав лютим голосом.
Лауру відштовхнули й вона сповзла на підлогу.
– Ваша Ясновельможність?..
Лаура підвела погляд на Діна, коли той підвівся, наче чіпляючись за нього.
– Як можна не хвилюватися після такого приниження?! О ні.... Ніколи не пробачу! Я покажу тобі, що я бачу!
Спалах люті Діна змів всі сліди кволого старого, якого обікрали.
– Лауро!
– Кайя!
Дін схопив Лауру за волосся.
– Єдиний спосіб з’ясувати, хто нас обікрав, це використати твої чаклунські здібності! Добре, я обіцяю!
– Т-так, Ваша Ясновельможність.
Задихаючись від болю, від того що її схопили за волосся і тріпали, Лаура не розсердилася і не злякалася спалаху гніву Діна, а відчула полегшення.
◇ ◇ ◇
У ранці дев’ятнадцятого липня. Поліція Сан-Франциско провела обшук у штаб-квартирі FAIR.
Поліція звернулася за підтримкою до спецпідрозділу магів «Візардгвардія», щоб про всяк випадок взяти будівлю штурмом.
Насправді опір членів був запеклим. З жертвами з обох сторін, поліція заарештувала всіх, хто залишився в живих.
Однак лідера Роккі Діна і заступника лідера Лауру Саймон так і не знайшли.
Опівдні, того ж дня, Тацуя та Міюкі почули цю історію на авіабазі Білл. Джей Джей сам прийшов і сказав їм, що дозволив Діну втекти у транспортному літаку, який чекав на зліт.
Ви змогли дістати заступницю лідера Лауру Саймон?
Тацую більше хвилювала Лаура, ніж Дін.
– Ні, здається що заступниця Саймон теж втекла... Вона була важливішою?
Джей Джей поглянув на нього пронизливим поглядом.
– Лаура Саймон - відьма, так? Думаю що саме її знання в цій галузі дозволили їм використовувати «Скрижаль Гуру».
Тацуя не вважав, що йому потрібно це приховувати, тому чесно поділився здогадкою.
– Зрозуміло... Я надішлю запит поліції, про особливо ретельне переслідування Лаури Саймон.
– Дайте знати, якщо щось дізнаєтеся.
– Так, звісно.
Сказав Джей Джей і залишив транспортний літак.
Невдовзі транспортний літак, з Тацуєю, Міюкі та аеромобілем на борту, вилетів у західну частину Тихого океану.
◇ ◇ ◇
Великий авіаносець ВМС USNA «Індепенденс» знаходився в західній частині Тихого океану.
Близько о п’ятнадцятій, за японським часом, двадцятого липня невеликий транспортний літак приземлився на його літній палубі, злетівши з авіабази Білл на західному узбережжі.
Тацуя і його спустилися з транспортного літака на авіаносець в аеромобілі й стрибнули прямо через палубу у воду.
Звичайно, екіпаж авіаносця запанікував, але капітан був проінформований про природу цього самохідного транспортного засобу та пасажирів, тож метушня швидко припинилася.
Вони пірнули під воду і піднялися в повітря, опинившись досить далеко від судна і його конвою.
Аеромобіль, керований Тацуєю, знову занурився під воду безпосередньо перед прилеглою зоною і прибув на острів Міякі одразу після сьомої вечора.
Потім о восьмій того ж вечора.
У кімнаті на верхньому поверсі будинку родини Йотсуба, який Тацуя та його родина використовували як свій дім на острові Міякі, були присутні Тацуя, Міюкі, Ліна, Мінору та Мінамі.
– Пан Тацуя, прошу. Я майже впевнений, що це і є «Скрижаль гуру».
Після того, як Мінору вдерся о штаб-квартири FAIR, він повернувся на «Такачіхо» з, власне, чорною кам’яною табличкою та сфотографованими даними з білих плиток. А зараз його покликав Тацуя, і він прийшов на Міякі разом з Мінамі.
– Дякую за старанну роботу. Не можу зробити жодних висновків, не вивчивши її детально, але гадаю, що це має бути саме ця скрижаль.
– Що таке скрижаль гуру?
Запитала збоку Ліна, єдина, хто не знав подробиць.
Ліну Тацуя не кликав. Вона прилетіла з Тьофу разом з Хійоґо, який пілотував VTOL, коли почула, що Міюкі повернулася.
– Реліквія, яка має здатність записувати магію і передавати її магам.
– О, гуру означає «наставника»... Я маю на увазі, як це дійсно можливо?
Вигукнула Ліна, демонструючи яскраву реакцію мімікою і жестами. Однак ніхто з присутніх не подумав, що її здивування було перебільшенням. Ось наскільки неймовірною була «Скрижаль гуру».
– Чув, що це можливо. Я збираюся з’ясувати, чи це правда.
– Я теж допоможу тобі.
Запропонував Мінору з блиском в очах.
Він теж вчений за своєю природою.
– Так. Схоже система цієї скрижалі використовує магію ментального втручання, яке належить до архаїчної магії. Було б добре, якби Мінору допоміг нам.
– Так, неодмінно. ...А це відео білих скрижалей...
– Ти щось дізнався?
З виразу обличчя Мінору Тацуя здогадався, що ван знайшов якусь зачіпку.
Мінору поглянув в очі Мінамі.
Мінамі кивнула, наче хотіла підтримати його.
– Ви можете подумати, що за нісенітниця, але...
Очевидно висновок, до якого дійшов Мінору був чимось досить кричущим.
Не лише Тацуя, а й Міюкі закликала Мінору глядячи на нього, поки той не міг нічого сказати.
– Бачите, на деяких фотографіях є текст?
Мінору обрав одну з фотографій і збільшив її частину на дисплеї.
Тацуя, Міюкі та Ліна одночасно подивилися на екран планшета.
– ...Дійсно. Схоже на санскрит.
– Так. Я теж так подумав, тож доручив штучному інтелекту Такачіхо розшифрувати це. В результаті виявилося, що це стара форма санскриту.
– Який зміст?
– ...«Розташований на північному березі ріки Сіта, яка бере початок з озера Манасаровар біля підніжжя гори Кайлас».
– ...Чи не збігається цей опис з місцем розташування Шамбали згаданої у тантрі Калачакра?
– Ви добре обізнані. Як я й очікував від пана Тацуї…
Мінору був серйозно здивований.
– Я помітив це, тому що займався тантрою в процесі вивчення архаїчної магії, але не думав, що пан Тацуя, сучасний маг буде знати її...
– Я колись читав лише огляд тантричного буддизму. Я ніколи не вивчав саму Тантру.
– Ні, дивно, що ви змогли пригадати з цього.
Усі жінки широко розширили очі й кивнули на слова Мінору. Міюкі, здавалося, також була настільки здивована, що не могла згадати про свої звичайні слова похвали.
– ...Думаю, що білі скрижалі - це карта до Шамбали.
Мінору змінив тон і виклав висновок, якого дійшов.
– ...Шамбала - це не просто легенда?
Запитала Ліна голосом, в якому не вдалося повністю позбутися здивування.
– Шамбала, яку ми знаємо, може бути легендою. Але можливо, існували давні, дуже магічні цивілізації, які були джерелом цієї легенди. Цивілізації, які створили Реліквії, Антініт і цю «Скрижаль гуру.»
– ...Розумна інтерпретація.
Серйозним тоном погодився з Мінору Тацуя.
– Шановний Тацуя, ходімо!
Різким тоном запропонувала Тацуї Міюкі.
Міюкі, ти збираєшся ...до Шамбали?
– Так. Шукати Шамбалу.
Серйозним тоном відповіла Міюкі приголомшеній Ліні.
– Єдине, що буде проблемою...
Тоді втрутився Мінору, явно слабким голосом.
– Навіть, якщо те, що ми бачимо на поверхні білих скрижалей є мапою, то вона повністю відрізняється від сучасного формату. Без чогось на кшталт компаса, який би допоміг зіставити кару з нашим теперішнім, буде важко навіть приблизно визначити розташування.
При слові «компас» Міюкі вигукнула, – Шановний Тацуя! – підвищивши голос.
– Пані Міюкі?
– Міюкі?
Здивовано звернулися Мінору та Ліна, і Мінамі також звернула свій здивований погляд на Міюкі.
– Взагалі-то, перед тим, як повернутися додому, я дещо отримав з гори Шаста.
Відповідь прозвучала з вуст Тацуї.
Невелика скринька, яку він простягнув на столі, привернула погляди Мінору, Ліни та Мінамі.
– При виготовленні цієї скриньки була використана та сама технологія, що й у магії розбирання.
Почувши цей коментар, Міюкі знову втупилася в кам’яну скриньку.
– А це те що було в середині.
Тацуя підняв кришку і дістав восьмикутний камінь.
Він поклав його на долоню і показав усім.
Коли всі погляди були прикуті до нього, Тацуя влив в камінь мисленнєві частки.
Камінь перемістився приблизно на два сантиметри, більше, ніж тоді, коли він експериментував на грі Шаста.
На захід, північний захід, у напрямку Центральної Азії.
– Ми з Міюкі думаємо, що це може бути компасом.
У кімнаті панувала тиша.
Сама тиша була похмурою, але очі всіх чотирьох, окрім Тацуї, світилися очікуванням.
<Далі буде>
