[8] Проникнення в USNA (2)

[8] Проникнення в USNA (2)

Вечір вівторка, двадцять п’ятого числа.

Тацуя з Міюкі та Ліною прийшов до віртуального супутникового ліфта в південно-західній частині острів Міякі. Прибувши з приватної зони родини Йотсуба, на північному заході, робовагоном. З того типу, який можна автоматично завантажити вивантажити за допомогою одного перемикача.

Вантаж вивантажився в центрі магічного кола віртуального супутникового ліфта, а кабінка виїхала з магічного кола, що служило корпусом ліфта. Висадивши Ліну з одного боку кола, він вийшов з кабінки з Міюкі, з іншого.

– Пан Хійоґо, не могли б ви зв’язатися з Такачіхо.

Бездротовим зв’язком, Тацуя зв’язався з Хійоґо, який чекав в кімнаті лазерного зв’язку.

– Слухаюсь. ...Прошу.

– Мінамі, чуєш?

Тацуя говорив з Мінамі, на Такачіхо, за допомогою радіоретранслятора на об’єкті лазерного зв’язку.

– Так, шановний Тацуя. Наші приготування готові.

Жодної затримки в часі. Звук також був чітким. Хоч шлях туди й назад становив близько тринадцяти кілометрів, зв’язок був хорошим.

– Тоді, я відправляю

– Так, будь ласка.

Тацуя, тримаючи лінію зв’язку відкритою.

– Міюкі.

Сказав пошепки.

– Так.

Рішуче кивнула Тацуї Міюкі.

Тацуя кивнув Міюкі, високо підняв праву руку і повернувся до Ліни, яка знаходилася приблизно за двісті метрів.

Ліна підняла одну руку у відповідь.

Тацуя опустив праву руку в низ, а Міюкі та Ліна активували магічне коло супутникового віртуального ліфта.

Гравіювання магічного кола Модельованого моментального руху було нанесене в тридцяти сантиметрах під землею. Вантаж, розміщений на ньому — це «труна» з основним тілом паразита та лялька, що стане контейнером для запечатування.

Активувалася магія наддалекого Модельованого моментального руху.

Контейнер з матеріалом для Ляльки-паразита перемістився на супутникову орбіту на висоті близько шість тисяч чотириста кілометрів над рівнем землі.

Точкою прибуття Модельованого моментального руху був космічний простір поблизу зовнішньої оболонки Такачіхо.

Справжньої телепортації в сучасній магії не було. Техніка проходження через стіну не реалізована.

Однак з магічною силою Мінору, дістати багаж не проблема. Віртуальний супутниковий ліфт не тільки переміщував вантажі зі Землі на супутникову орбіту, а й мав вбудовану функцію синхронізації швидкості прибулого вантажу з Такачіхо. Для Мінору дістати посилку, яка пливе на відстані кількох десятків метрів, до шлюзу стикування, за допомогою магії Руху, мало чим відрізнялося від того, щоб дістати посилку з поштового ящика.

Однак, Мінору зараз плавав в темряві космосу. Причина просто в задоволені. Плавати навколо Такачіхо без скафандра було його улюбленою забавою в ці дні.

Спочатку Мінамі трохи нервувала, через необачну розвагу Мінору. У старі часи, вона, певно, хвилювалася б так, що її серце зупинилося б. Ймовірно, це зміна через становлення Паразитом. Тепер зітхаючи «з тобою нічого не поробиш...», вона спокійно відпускала Мінору.

Однак навіть без скафандра він не був беззахисним. Попри те, що живий організм був Паразитом, він не міг довго протистояти прямим космічним променям і потребував повітря. Магічно піднімаючи об’єктний і антирадіаційний бар’єр, у нього закривали повітря.

Вийшовши на зовні, Мінору зупинився біля «труни», що прибула, і поштовхав її в Такачіхо.

Такачіхо — це підводний ракетний човен Нового Радянського Союзу. Вертикальну пускову ракетну установку, було змінено на великий шлюз, через який можна було переміщати вантаж.

Мінору вручну відчинив шлюз. Зазвичай його надійно зачиняли, так, що не можливо було відчинити зовні, але вийшовши, він залишив ключ в замку.

Увійшовши у шлюз разом з контейнером, він закрив зовнішню перегородку. Мінамі чекала відразу за внутрішньою перегородкою, яка відчинилася після того, як підтвердилося що попередня перегородка була повністю зачинена.

– З поверненням.

Мінамі злегка вклонилася і привітала Мінору. Слова були ввічливими, але її ставлення було формальним.

– Я повернувся.

– Багаж у робочу кімнату?

– Я віднесу.

Кивнувши на запитання Мінамі, Мінору підняв контейнер у повітря. У секції з тиском Такачіхо підтримувалася та ж гравітація, що й на Землі, завдяки магії контролю гравітації, за допомогою штучної реліквії. Можна було тимчасово зняти магію, але простіше застосувати до контейнера магію Руху.

Окрім обладнання Такачіхо, електроприлади у вітальні та спальні, були звичайними побутовими приладами. Навіть якщо вони не зламаються це призведе до незначних несправностей.

Це космічний простір на висоті близько шість тисяч чотириста кілометрів, над рівнем поверхні Землі. Викликати майстра, так само просто як на Землі, не можливо. Певною мірою, вони повинні були самі розбиратися з цим.

Для цього була створена робоча кімната. ШІ, керуючи маніпулятором, автоматично обслуговувала побутову техніку на основі бази даних, що регулярно оновлювалась. Крім того, цей ШІ та маніпулятор відповідали не лише за обслуговування споживчих товарів, але й обслуговування та модифікацію більш досконалого електронного та електричного обладнання.

Поставивши контейнер біля верстата, Мінору спочатку витягнув ляльку, в якій запечатане тіло Паразита, і поклав її на маленький столик, поруч з верстатом. Далі магією підняв і розташував на верстаті гіноїд, тіло носія. Гіноїди важили трохи більше людського тіла, того ж зросту, точніше сто сімдесят сантиметрів висотою, важитиме сімдесят кілограмів, і, якщо напружитись його можна було підняти руками. Проте він не наважувався тримати на руках щось, що має жіночі форми, перед Мінамі.

Заздалегідь ознайомившись з інструкцією до Гіноїда. Мінору зняв кришку роз’ємів, замасковану під пряжку ременя і під’єднав кабель живлення, який виконував функцію лінії даних.

На моніторі відобразився статус пристрою.

Акумулятор повністю заряджений.

Електронний мозок в режимі очікування.

Бойова броня відсутня.

Те, що не було відображено на моніторі, він перевірив власним «поглядом».

Залишкових думок не було.

Залишкові сайони та псіони надзвичайно розчинені й майже нейтральні.

Можна було сказати, що він у найкращому стані для пересадки Паразита. Це Тацуя. Знаючи це, мабуть, доставив його в такому стані.

– Пані Мінамі, можете відпочити.

– Ні, я нічим не можу допомогти, але дозвольте мені бути присутньою.

– Справді? Можете залишитися.

Не запитуючи та не відповідаючи на запитання, Мінору легко погодився на присутність Мінамі.

Процес був простий не лише на словах. Випустити з ляльки запечатаного Паразита, взяти його під контроль. І направивши його до електронного мозку гіноїда, закріпити позасистемною магією.

Мінору завершив процес за лічені секунди та без зусиль.

Замість того щоб видихнути «Фу..», він пробурмотів «Саме так».

– Пані Мінамі, можете мені допомогти?

Коли її запитали не заплановане, Мінамі відповіла здивовано, але підтвердивши «так».

– То, що мені робити?

Потім запитала конкретних інструкцій.

– Для того, щоб пробудити Ляльку-паразита, вкінці необхідно наповнити цю посудину мисленнєвими частками. Я хочу, щоб ви мені допомогли.

– Просто потрібно влити мисленнєві частки в не пробуджену Ляльку-паразита?

– Зі мною.

З цими словами, Мінору простягнув Мінамі ліву руку.

Мінамі трохи засоромилася і поклала праву руку на ліву Мінору.

Прагнення прихильності.

Почуття бажання і бути бажаним.

Від з’єднаних рук, почуття, які вони мали один до одного, розбурхалися і поширились.

Взявшись за руки, вільні руки вони тримали над Лялькою-паразитом.

З лівої руки Мінору, його мисленнєві частки потекли в Мінамі.

З правої руки Мінамі, її мисленнєві частки потекли до Мінору.

З правої руки Мінору і.

З лівої руки Мінамі.

Потоки мисленнєвих часток двох людей змішалися і розтанули, влившись в Ляльку-паразита.

Почуття двох людей, що передалися через мисленнєві частки, пробудили Ляльку-паразита.

Та, різко піднявшись на верстаті, поставила ноги на підлогу і різким рухом встала. Відразу ж вставши на одне коліно, вона схилила голову перед Мінору та Мінамі. Можливо, тому що цей гіноїд призначений для бою, хоч воно й жіноче, струнке тіло було нейтральне. І тому така поведінка йому підходила.

«Господарю, будь ласка, скажіть мені».

Телепатичний голос прийшов до Мінамі та Мінору. Це трохи відрізнялося від звичайного обміну свідомості Паразитів, Его не злилися. Якщо хочете, це телепатія в стилі Паразитів.

«Я Кудо Мінору.»

«Я Сакурай Мінамі.»

Мінору та Мінамі також відповіли телепатичною хвилею. Вони двоє — Паразити. Зазвичай люди спілкуються голосом, але Паразиту більше підходила телепатична розмова. В телепатичній розмові не було жодних незручностей.

«Шановний Мінору, шановна Мінамі. Тепер встановімо пріоритет наказів.»

«Пріоритет?»

Запитав у відповідь Мінору.

«Я хочу, щоб ви визначили порядок, шановний Мінору, чи шановна Мінамі, матиме пріоритет.»

«Його не має.»

«Ні, будь ласка, віддайте перевагу наказам пана Мінору.»

Швидко поправила, відповідь Мінору, Мінамі.

– Пані Мінамі.

– Шановний Мінору, я можу вам допомогти?

Мінору намагався сперечатися, але Мінамі нагадала йому і він закрив рот.

«...Слухаюсь. Накази шановного Мінору будуть першочергові.»

Схоже, вирішивши, що питання вирішені. Стоячи на одному коліні, благоговійно промовив гіноїд. Заперечень не було.

«Тоді, шановний Мінору. Не могли б ви дати мені ім’я?»

«Яка загальна назва цієї моделі?»

Повернувши вираз обличчя, запитав у гіноїда Мінору.

«MrCo.»

Тип моделі цього геноїда, гіноїд мульти-рол тайп — дві тисячі сто.

MrCo - це абревіатура, типу моделі. Але...

– ...Жіночому типу машині, «Марко» не підходить.

Пробурмотів Мінору власним голосом і на мить замислився.

Геноїд все ще чекав на одному коліні з опущеною головою. Оскільки він був машиною, зберігати цю позу не складно, але завдяки людській зовнішності це, здавалося, втілювало лояльність.

– ...Гаразд, нехай буде «Меггі».

Мінору не свідомо скористався голосом. Оскільки гіноїд має функції розпізнавання голосу, незручностей не було.

«Прийняте індивідуальне ім’я «Меггі». Будь ласка, не соромтесь віддавати мені накази.»

«Я хочу залишити на тебе керування цим об’єктом.»

«Можете дати дозвіл на підключення до блоку керування?»

«Дозволяю. Підключаючись, слідуй за мною. Продовжимо розмову у вітальні.»

«Слухаюсь.»

Меггі нарешті встала. Вона була на кілька сантиметрів нижча Мінору і більше ніж на десять сантиметрів вище Мінамі. З огляду лише на її силует, вона була більше схожа на ніжного чоловіка, ніж на жінку. Стоячи, у поєднані з рисами обличчя, вона виглядала більш нейтрально, ніж жіночно.

Мінору і Мінамі, прийшовши до вітальні, розташувалися на дивані. Чесно кажучи, вони трохи втомилися через пробудження Ляльки-паразита.

«Меггі, ти зрозуміла структуру Такачіхо?»

«Зрозуміла».

Лялька-паразит не вибаглива. Здатність Меггі обробки інформації, схоже, знаходилася на високому рівні, що відповідало останній моделі тіла.

«Я залишу на тебе два завдання. Стати частиною блоку управління й вирішувати великі й малі проблеми. Тобі не потрібно займатися домашньою автоматизацією.»

«Слухаюсь.»

Якби це була єдина роль, Лялька-паразит була б не обов’язкова. Робота з обслуговування, вже піднятого на Такачіхо, достатня.

«Інше — наша підтримка на Землі, включаючи роботу супутникового ліфта.»

Щоб використовувати віртуальний супутниковий ліф, необхідно мати змогу використовувати магію. Ось чому Мінору попросив того хто зможе наглянути, а не контролювати мозок Такачіхо. Тацуя теж це розумів, тож і надав йому елементи для Ляльки-паразита.

«Зрозуміло.»

Відповіла Меггі й схилилася десь на тридцять градусів.

◊ ◊ ◊

Завтра буде середа. Тож завтра, як завжди, в магічному університеті заняття. Важко встигнути на перші лекції з острова Міякі, тому потрібно було, до кінця сьогоднішнього вечора, повернутися до Токіо. Однак не тільки Тацуя, але й Міюкі з Ліною вирішили не повертатися до дому.

Не тому, що хотіли пропустити заняття. Це необхідно для розв’язання будь-яких проблем, спричинених з експериментами з Лялькою-паразитом, на Такачіхо. На жаль, сам Тацуя не міг піднятися у відкритий космос на висоту шести тисяч чотирьохсот кілометрів.

У результаті проведення досліджень сили втручання в подію Тацуї, вдалося певною мірою усунути недоліки у використанні віртуальної Області магічних операцій. Але навіть так, він не досяг рівня запуску віртуального супутникового ліфта.

Окрім Міюкі та Ліни, на Міякі чекав маг, який керував віртуальним супутниковим ліфтом. Однак, навіть якщо це була людина родини Йотсуба, він не хотів би залучати до експерименту сторонніх, наскільки це можливо. Тож Міюкі та Ліна вирішили залишитися на ніч на острові Міякі, щоб допомогти на прохання Тацуї.

Після повернення з південно-західного району, де розташовувався віртуальний супутниковий ліфт, в окреме житло, у північно-західному районі, вони втрьох відразу ж повечеряли.

На щастя, після цього жодних повідомлень, про будь-які проблеми, не надходило. Ліна відійшла до своєї кімнати, а Тацуя та Міюкі, прийнявши ванну, залишившись на самоті, сіли, пліч-о-пліч, на дивані та розслабились.

На низькому столику стояв не алкоголь, а трав’яний чай, який сприяв сну. Ніхто з них не мав звички вживати алкоголь. Не те що Тацуя не міг пити, але у нього не було бажання. Ймовірно, це лише справа смаку, а не через емоційний дефіцит. А може тому, що Міюкі не дуже добра з алкоголем, тож це було для її задоволення.

– ...Мінору-кун спуститься до Америки завтра вранці?

Міюкі сіла зліва, щоб не заважати руці Тацуї, яка тримала чашку. вона розмовляла з Тацуєю, спершись лівою на сидіння, а правою — на праве стегно, повернувшись в талії та глядячи в гору.

– Якщо нічого не станеться, так і буде.

– І, у підсумку, якщо проблем не буде, після завтра, вони, з Мінамі-чан, будуть в Сан-Франциско...

– Такий план.

– Мінору-кун дійсно піклується про Мінамі-чан. Заздрю...

Опустила голову Міюкі.

Несподівано, Тацуя простягнув ліву руку й обняв Міюкі за плечі.

Міюкі, яка підняла обличчя на рух, здивувалася і мовчала.

– Міюкі, чому б нам з тобою не поїхати у подорож? Десь наступного місяця.

– ...Ви не зайняті?

– На три дні й дві ночі це можливо. Це потребуватиме пропуску занять в коледжі.

Обличчя Міюкі засяяло від радості.

– Я не проти! Давайте!

Ймовірно через мимовільну реакцію, вона нахилилася ближче до Тацуї.

– Зрозуміло. Куди ти хочеш поїхати?

Тацуя не змінив своєї початкової пози й, посміхаючись, прошепотів, притиснувшись до Міюкі.

– Куди б ви мене відвезли, шановний Тацуя.

– Ну, тоді, може туди, де прохолодніше?

– Так!

Кивнула Міюкі, з сяючими очима. Побачивши, що печаль зникає з її прекрасного обличчя, Тацуя послабив руку, яка обнімала плече Міюкі.

Але Міюкі не відсторонилася від Тацуї.

Сором’язливо, вона ще більше зменшила відстань.

Тацуя, теплим поглядом, дивився на Міюкі. Ніжним і теплим поглядом, який не можна було уявити від Тацуї, коли він не наодинці з Міюкі. Можливо, цей погляд Тацуї знала лише Міюкі.

Міюкі яка дивилася вверх на Тацую, підняла підборіддя та підняла вверх обличчя.

Очі, що дивилися в гору, і очі Тацуї, що дивилися вниз зустрілися.

Міюкі сп’яніло заплющила очі.

Обличчя Тацуї повільно наблизилося до Міюкі, і незабаром відстань між їхніми губами стала нульовою.

◊ ◊ ◊

Наступного ранку, Мінору спустився на Землю в Сан-Франциско. Двадцять п’ятого травня о сімнадцятій годині, за місцевим часом.

Це був берег озера Сан-Андреас, безлюдність якого було підтверджено з супутникової орбіти. Мінору обрав північний берег витягнутого озера, у внутрішній частині півострова Сан-Франциско, на захід від міжнародного аеропорту.

Він спустився один. Існували ще деякі параметри, які потрібно було перевірити, перед тим, як покликати Мінамі.

«Меггі, ти мене чуєш?»

Мінору зв’язався з Такачіхо за допомогою телепатії, а не пристроєм зв’язку.

«Так, шановний Мінору. Чую чітко.»

Перший бар’єр пройдено. Так думав Мінору. Відомо, що Паразити можуть спілкуватися на Землі один з одним, незалежно від відстані, якщо вони знаходяться в одній країні. Він не перевіряв телепатичний зв’язок на відстані з Лялькою-паразитом, але у нього було відчуття, що все буде так само як і з Паразитами.

Але телепатія між Землею та космосом була невідомим полем. Зв’язок важливий, для забезпечення ідеальної підтримки з Такачіхо, але, враховуючи ризик перехоплення, радіозв’язок — це те, чого слід було уникати. Однак конвергенцій ний лазерний зв’язок складний і не може бути використаний з портативним пристроєм зв’язку. Тож телепатія була найкращим варіантом.

На щастя, концепція меж телепатії, схоже, не справедлива між Землею та космосом. Обмін думками встановлювався без проблем. Він повинен бути таким самим, як у відкритому морі, у тому сенсі, що не знаходиться в межах жодної країни, але здається, що на Землі й у космосі поводження різне. Чому це так, невідомо, але, схоже, так і є. Подумавши про це, Мінору переконав себе.

«Тоді піднімай мене.»

Наказав Мінору, встановивши об’єктний і стійкий до радіації магічний щит й так, що зберегти навколо себе повітря. Наступної миті він зник з берега озера Сан-Андреас.

У сприйняті Мінору, пейзаж змінився в одну мить.

Перед ним було синє небесне тіло, що плавало в неоглядній темряві. Під його ногами, в темряві танув величезний штучний об’єкт.

Це були Земля і житлова резиденція на супутниковій орбіті.

«Вдалося...»

Зітхнув з полегшенням Мінору. Це не Мінору чи Мінамі, а Меггі, Лялька-паразит активувала магічне коло Модельованого моментального руху, вигравіруване на внутрішній оболонці Такачіхо. Хоча фізична відстань не була суттєвою перешкодою для магії, активувати магічне коло на супутниковій орбіті зі Землі нелегко, навіть з магічною силою Мінору. Чи зможе Меггі, під час їх відсутності, керувати супутниковим ліфтом, було ключовим в тому, чи зможуть Мінору та Мінамі, разом, спуститися на Землю.

Піднявшись, активованим Лялькою-паразитом, Модельованим моментальним рухом до Такачіхо, Мінору повільно сповільнився, використовуючи ту саму систему, що й магія Польоту і через космос полетів до повітряного шлюзу.