[3] Життя кампусу

Том 1. Розділ 4 - [4] Співбесіда новенького

[4] Співбесіда новенького «Він не надто змінився». Двадцять дев’яте квітня. Таким було враження Тоокамі Рьоусуке, який вийшов з аеропорту, повернувшись до Японії вперше за п’ять років. Це не означало нічого поганого. Токіо виглядав таким же мирним, як п’ять років тому. За останні п’ять років, країна загалом кілька разів опинялася під загрозою. Незадовго до того, як він відправився до Сполучних Штатів, Йокогама зазнала нападу озброєних партизанів поблизу Токіо. Після цього, Рьоусуке побачив новину, що в неї вторгались з півночі. USNA, де він прожив п’ять років, не зазнавали вторгнення іноземних держав, але в різних частинах країни відбувалися заворушення, а колишня територія Мексики на межі громадянської війни. Причина конфлікту — раса, ні, це расовий конфлікт. Конфлікт між більшістю, що не може користуватися магією та Маґіанами, які могли її використовувати. Наданий момент, «більшість» не означає «більшість, яка не може використовувати магію», а термін «Маґіан». Основному атакують Маґіанів. Контратака Маґіанів відбувається не лише через законні, а й ненасильницькі методи, але й починають спостерігатися тут і там насильницькі контратаки. На вулицях Токіо, які Рьоусуке побачив вперше за п’ять років, не було жодних слідів вторгнення чи заворушень. І він не думав, що цей спокій триватиме вічно. ◊ ◊ ◊ Міюкі та Ліна відвідують в Магічному університеті ті самі лекції. За одним розкладом. Щочетверга, опівдні, вони обидві мали вільний час. Зараз вони були в їдальні, маючи ранній обід. Меню було замале для студента хлопця. Але сьогодні Тацуї в університеті не було. У дні, коли його не було, Міюкі та Ліна користувалися кафе. Міюкі зайняла стіл, а Ліна пішла забрати таці на двох. Ці ролі були не закріплені, а змінювались. Сьогодні була черга Міюкі чекати за столом. – Міюкі-семпай! До, залишеної на самоті, Міюкі долинув щасливий голос. – Ідзумі-чан. Голосний голос належав Ідзумі, яка вчора була змушена піти. ... До речі, хоча Аяко була «пані Аяко», Ідзумі, на її власне наполегливе прохання, була «Ідзумі-чан». Міюкі спробувала змінити звернення на «пані Ідзумі», коли вони знову зустрілися в університеті, але Ідзумі благала називати її так само як в старшій школі. Поки що Ідзумі єдина студентка вищого навчального закладу, до якої Міюкі звертається «чан». у певному сенсі, вона стала «особливою» для Міюкі. Можливо, це і було метою Ідзумі. – А можу я сьогодні до вас приєднатися? Тон був неохочим, мабуть, тому, що відчувала тягар вчорашнього. – Так, можна. Шановний Тацуя сьогодні знову відсутній. Коли Міюкі з посмішкою кивнула, вираз обличчя Ідзумі посвітлішав. – Так, пробачте за вторгнення. Вклонилася Ідзумі, зі стрибками в голосі, наче наголошуючи на кінці слова і поставила сумку на порожнє місце. – Міюкі-семпай. Бажаєте зробити замовлення? – Все добре, я попросила Ліну. – Зрозуміла. – Тоді, я піду візьму своє. Втративши трохи часу, Ідзумі швидко попрямувала до прилавка замовлень. Міюкі та Ліна приблизно щодня сиділи за одним столом. Проте вони не мали установки їсти лише у двох. У дні коли Тацуя відсутній, вони не рідко могли обідати, спілкуючись з іншими студентами. Швидше, було менше днів, коли вони були на самоті. По правді кажучи, Ідзумі нерідко приєднувалося до них. Попри це, вона часто демонструвала радість виграшу в лотерею. Звісно, вона не забула штурхати й слухати Ліну. Як тільки теми не закінчувались, після їх постійних розмов. Наприкінці обіду, Ідзумі запитала про Тацую. – Шіба-семпай сьогодні працює? – Шановний Тацуя піде до штаб-квартири в Мачіді для співбесіди з претендентом на працевлаштування. – Якщо мова йде про Мачіду, то це Маґіан компані. Ідзумі перевірила інформацію про Тацую.., ні, нареченого Міюкі. – Хто може прийти сьогодні? Міюкі та Ліна підозріло поглянули на Ідзумі після її запитання. – Сч-що таке? – Ідзумі, ти не знаєш? Попри це, Ідзумі поняття не мала. Ліна поглянула на Міюкі, Міюкі кивнула очима. – Сьогодні в компанію на співбесіду прийде Маюмі. – Старша сестра?! Здавалося, здивування Ідзумі не видавалося награним. – ...Ти справді не знала? – До речі, батько розмовляв про це з сестрою... Але це було лише три дні тому. Яким би не був швидким мій батько... Відповіла Ідзумі, перефразувавши «старшу сестру» на «сестру». – Як слід було очікувати, голова родини Саєгуса працює швидко. Наче сама собі, легким тоном сказала Міюкі. – ... Ах, ви не сердитесь? Боязко запитала Ідзумі Міюкі. – Я не буду сердитися на Ідзумі-чан. З ясною посмішкою відповіла Міюкі. Те, що в цій посмішці не було жодної хмаринки, викликало тривогу Ідзумі. – Ідзумі. Цікаво, коли говорив, чи не назвав твій батько причину? – Причину? Свідомість Ідзумі все ще займали наміри Міюкі, але коли її запитали, вона не могла цього ігнорувати. – Так. Мету відправки Маюмі в компанію. – ...Він сказав, що хоче знати, що намагається зробити Шіба-семпай. Почувши відповідь Ідзумі, Ліна схилила голову. – Чому б не запитати його особисто. До того ж якщо це мета компанії, Тацуя незабаром її оголосить. І було б безглуздо створювати компанію. Якщо є таємна мета, то організацію краще тримати її в таємниці. Якщо потрібне офіційне обличчя, у Тацуї воно вже є. Хіба людина з родини Саєгуса, що є її головою, не розуміє такого? Якщо обдумати це ще раз, думка Ліни була виправдана. Ідзумі теж це відчувала. – ...Цікаво, Маюмі це знає. – Які наміри батька? Ліна мовчки кивнула на рефлекторне запитання Ідзумі. – Не думаю, що сестра нічого не знає... Тон Ідзумі був невпевнений. Стосунки батьків і дітей в родині Саєгуса були холодні. Навіть Ідзумі, яку Коуічі любив найбільше, відчувала стіну з батьком. Ідзумі не здавалося, що її сестра буде співпрацювати в таємних схемах батька. Однак, з іншого боку, не можливо було заперечити іншу можливість. Вони, Ідзумі та Касумі, не дуже цікавилися інтересами родини Саєгуса, чи обов’язками Десяти головних кланів. З іншого боку, якщо недоліки переважають переваги, вони легко поступляться позиції «дочки родини Саєгуса». Але їх сестра інша. Ідзумі бачила, що не старший брат Томокадзу, та старша сестра, Маюмі, серед братів і сестер, найсильніше потрапили в пастку «обов’язків Десяти головних кланів». Навіть якщо вона не хоче працювати з батьком, її сестра може підкоритися, якщо візьме на себе обов’язки Десяти головних кланів. Ідзумі не могла заперечити такої можливості. – Це бентежить... Міюкі, тобі так не здається? – Вірно. Я не підозрюю Саєгусу-семпай, але... Ні Ліна, ні Міюкі не думали, що Маюмі планує диверсійну роботу. Вони не відчували полегшення, бо не могли прочитати мету. – ...Міюкі, чому б тобі не піти? – Е-е, куди? – До штаб-квартири компанії в Мачіді. Співбесіда почнеться о другій, тож ми ще можемо встигнути. Міюкі, керівник, а я одна з директорів, хоч і номінально, то ж присутність не буде дивною. – А як же лекції після обіду? – Один прогул не вплине на оцінку. Інші ж теж пропускають лекції через роботу. Як і сказала Ліна, студенти Магічного Університету часто, особливо діти Номерів, пропускали лекції, тому що були змушені допомагати в сімейних справах. В університеті це розуміли та не піднімали шум, якщо це відбувалося не надто часто. ...На Тацую звернули увагу, бо він був відсутній надто часто. – Але ж сьогодні в день буде проведено експеримент? – Якщо тебе турбує звіт, ти можеш попросити Тацую допомогти. – Я не можу дозволити шановному Тацуї турбуватися подібними проблемами... – Студентський звіт для Тацуї навіть на мить не проблема. Я навіть не думаю, що це марна трата часу. – ... Скажи дещо. Я не думаю, що це правда, але ти ж не хочеш просто розважитися, чи не так? – Це не так! Відповідаючи, Ліна не зам’ялася і не забарилося з відповіддю. Однак не лише Міюкі, а й Ідзумі ні на мить не оминули її судоми на обличчі. Однак. Міюкі не допитувалося про це. – ...Звичайно, якщо залишити як є, ти можеш хвилюватися і буде не до уроків. По правді кажучи, Міюкі хвилювалася більше, ніж Ліна. – Ем, Міюкі-семпай. Наступна лекція у великій лабораторії, чи не так? Далі я буду вільна, тож, якщо це просто записи, будь ласка, залиште це мені. Ідзумі негайно запропонувала допомогу. Лекції в магічному університеті не блокувалися, навіть якщо ви на них не зареєстровані. І скільки б їх не відвідували це просто не призведе до оцінок. – Е, буде ж важко? Я не можу тобі цього дозволити, Ідзумі-чан. Однак рівень занять в магічному університеті не такий простий. Було сумнівно, що Ідзумі, студентка другого року, встежить за лекцією третього року. – Ні, все добре. Я все одно вільна. – Справді?.. Не треба себе змушувати. – Так. Міюкі більше не вагалася. Вона розуміла почуття Ідзумі. ...Незалежно від того прийняла вона їх, чи ні. ◊ ◊ ◊ Рьоусуке було не важко знайти публічну інформацію про Маґіан компані. Його першим враженням було, що за п’ять років Токіо не змінився, проте інформаційна інфраструктура повільно, але впевнено розвивалася. «Але вакансій не має...» Як він і побоювався, Маґіан компані не набирала працівників. Хоча було оголошено про створення юридичної особи, це організація у створенні якої брали участь Шіба Тацуя та родина Йотсуба. Рьоусуке очікував що, людей, залучених в операції, оберуть з родини, до повернення до Японії. «Все одно сходжу... Я не відступлю!» Подумки вдарив себе Рьоусуке і наказав штучному інтелекту навігаційної системи мобільного терміналу прокласти маршрут до штаб-квартири компанії в Мачіді, зареєстрованої в Бюро з юридичних питань. Сівши у безпілотне таксі на найближчій станції, Рьоусуке прибув до штаб-квартири Маґіан компані за п’ятдесят хвилин після першої дня. Він вийшов з безпілотного таксі й завмер перед будівлею, зазначеною навігаційною системою. Вивіски на будівлі не було. Він не знав, на якому поверсі цієї семиповерхівки знаходився офіс Маґіан компані, чи вся ця будівля була зайнята компанією. Від початку не записавшись на зустріч. Рьоусуке мав намір увірватися в офіс компанії. Але навіть так він не знав куди вриватися. Він не знав, чи зможе взагалі увірватися в будівлю, навіть з грубою силою з верхнього поверху. Якби він був загартованим в боях торговцем, то без вагань увійшов би у двері. Навіть поліція могла розглядати це, як можливість зв’язатися з людьми в компанії, технічно не компанії, а некомерційної організації Маґіан компані. Проте Рьоусуке не був ні торговцем, ні бізнесменом. Він усвідомлював це найкраще. Однак, кинувши університет, де навчався за кордоном, і, крім діяльності в FEHR, мав лише досвід роботи на не повний день прибиральника чи охоронця. «Так нічого не поробиш.» У всякому разі, треба увійти в середину. Маючи це на увазі, Рьоусуке збирався зробити крок вперед, перед автоматичними розсувними дверима, що розділяли вулицю й внутрішню частину будівлі. У цей момент, обігнавши Рьоусуке перед дверима зупинилась молода жінка. Автоматичні двері відчинилися розійшовшись в боки. Під оптичним датчиком жінка зупинилась і повернулась до Рьоусуке. Приблизно того ж віку, що й Рьоусуке. Красива жінка з мініатюрними, але жіночними пропорціями. І Рьоусуке було знайоме її обличчя. «...Безсумнівно. Саєгуса Маюмі з Десяти головних кланів.» Для Рьоусуке який, маючи практичний рівень магічних навичок в старшій школі, не пішов до школи магії, ровесниця (зокрема на рік молодша) була людиною, яка не могла не викликати ревнощі, що не були простим захопленням. «Чому дівчина родини Саєгуса пов’язана з родиною Йотсуба?» Рьоусуке, який про це думав. – Ви не заходите? Не зміг одразу зрозуміти значення слів Маюмі, Маюмі нахилила голову перед Рьоусуке, який мовчки дивися на неї, і повернулася до нього спиною, не маючи наміру продовжувати. Нарешті Рьоусуке прийшов в себе. – О, ні, я входжу! Поспіхом кинув він в слід Маюмі й швидким кроком пристроївся поряд з нею. – О, ви Саєгуса Маюмі, вірно? Цього разу Рьоусуке заговорив з нею. – ...Так. Вірно. Настороженість Маюмі була природною. Рьоусуке теж це розумів. – Я Тоокамі Рьоусуке. Маг невдаха на рік старший від пані Саєгуси, який не зміг піти до старшої школи магії. – Пан Тоокамі? Маюмі вислухала самопредставлення Рьоусуке з виразом «що сталося?». Однак відразу після того, як прозвучало прізвище Рьоусуке, воно раптом перетворилося на обличчя, яке щось помітило. З виразу обличчя Маюмі Рьоусуке прочитав саме те, що вона помітила. – Як можна здогадатися, мої батьки — колишні номери «Тооґамі»? Позбавлення номера відноситься до магів, які були вигнані, не досягнувши очікуваної продуктивності, коли були розроблені національним науково-дослідним інститутом розвитку магії. Діючі інститути розвитку магії від першого по десятий, давали продуктам прізвища, які включали їх номери. Ічідзьо та Ішікі з Першої лабораторії, Футацуґі та Ніхей з Другої, Міцуя та Мікадзукі з Третьої. Мага якого визнавали непрацездатним, називали позбавленим номера, тому що під час вигнання позбавляли прізвища з номером. «Позбавлений номера», бо цей маг випадав з групи магів, прізвища яких включали номера. «Екстра», тому що його виключали з елітної групи магів. Магам, позначеним як дефективні, зазвичай давали прізвища, подібні до їх початкового. Подібно до того, як у Рьоусуке «Тоокамі» знижені з «Тооґамі». Позбавлені номера — це свого роду табу для японських магів. Вони є доказом нелюдяності Інституту розвитку магів і доказом злочину відмови від своїх родичів заради Десяти головних кланів, які панують в японському магічному суспільстві. Це було порочне коло, в якому об’єкт дискримінації та уникнення існував, тому що це було існування, яке викликало неконтрольоване почуття провини, а історія посилювала це почуття. У нинішній час відчуття дискримінації до позбавлених номера зменшилося, а почуття провини зазвичай глибоко заховане у свідомості. Однак почуття провини просто сховане, а не зникло. Воно мало глибоке коріння в глибинах їх свідомості й різко піднімало голову. – Пан Тоокамі, чому ви тут? Через цю провину, Маюмі не могла ігнорувати Рьоусуке. вона мала досвід, через який більше усвідомлювала проблему позбавлення номера, ніж інші Десять головних кланів. Ічіхара Сузуне, однорічка зі старшої школи, котра була співробітницею Маюмі в студентській раді Першої старшої, також була позбавлена номера. Як зазначалося вище, відчуття дискримінації через позбавлення номера згасало. І досі не вирішене. Виключення з інституту — це не історія далекого предка, а подія недалекого минулого покоління батьків Маюмі. Оскільки вони становлять невелику меншість, у них немає контрзаходів утворення кліки та відновлення своїх прав за допомогою сили. Проте нічого не залишалося, окрім, як затамувати подих в кутку світу, щоб не розчаровуватися, якщо ти позбавлений номера. Маюмі вважала, що те що Сузуне не проявляла особливої самовпевненості та відступала у всіх питаннях, можливо, було пов’язано з її вродженим характером, але вплив її батьків Позбавлених номера був сильнішим. Через їх дружбу, Маюмі не могла залишитися байдужою до позбавлених номера. – Пані Саєгуса, ви маєте стосунок до Маґіан компані? Рьоусуке. який розгубився, бо не зміг увійти в компанію, відчув, що намацав соломинку. Чутка проте, що клан Саєгуса конфліктує з кланом Йотсуба, настільки відома, що навіть Рьоусуке, котрий не мав японської ліцензії мага, чув про це. Малоймовірно, що дочка родини Саєгуса була причетною до Маґіан компані, філії Йотсуба. – Ні, я ще не причетна... – Ще?.. – Власне, я на спів бесіду. Прогноз Рьоусуке виправдався. На цю мить не причетна до компанії. Але це був поворот, якого він не хотів. – Чи можу я до вас приєднатися! – Що?! – Будь ласка! Я хочу тут працювати! – Навіть якщо ви так кажете... Це мене опитуватимуть... Рьоусуке усвідомлював, що перестарався. Проте проникнення в компанію з самого початку було нерозумним планом. І все-таки якщо «свята» каже, що це потрібно, необхідно докладати всіх зусиль. Це обов’язок членів FEHR. – Прошу вигадайте щось! Маюмі розгубилась. Зі свого боку, вона хотіла зламати гори, але не мала сили в компанії. Що не можливо, те неможливо. Однак тоді Рьоусуке пощастило. – Щось сталося? З входу в будівлю пролунав голос. Рьоусуке й Маюмі обернулись й побачили двох красивих жінок, одну з чорним, а інша зі світлим волоссям. Від краси з іншого виміру, Рьоусуке випустив повітря. Якби не вірність «святій», Лені Фехр, це захопило б не лише його свідомість, алей душу. ...Обидві мали настільки гарну зовнішність, що змусило Рьоусуке так думати. Без перебільшення можна сказати, що це тортура «красою». Їх гарна зовнішність не завдала удар по Маюмі. Є елемент приналежності до тієї ж статі, але більший вплив мало те що вони були знайомі. І все-таки вона була не минуче здивована. – Пані Міюкі, пані Шіелдс? Чому ви тут?.. Поставила питання приголомшена Маюмі, Міюкі, посміхнулась зразковою посмішкою леді. ... Виглядала бездоганною і привітною, але глибоко під нею була посмішка яку не можливо було прочитати. – Давно не зустрічались, Саєгуса-семпай. – Для мене дивно тут бути? – Що, ні. Відчуваючи невимовний тиск від Міюкі, яка поглибила посмішку, Маюмі не могла дати гідної відповіді. – Міюкі, те, як ти питаєш, неприємно. Зупинила Міюкі Ліна, що стояла поруч. – А. Якщо ти кажеш, мабуть, так і є. Міюкі знову і знову кивнула. Відразу після цього, тиск, який йшов на Маюмі, зник. Вона видихнула. Те, що йшло від Міюкі не було ні злобою, ні ворожістю, але вона не могла не нервувати. – Саєгуса-семпай, хто це? – Мене звуть Тоокамі Рьоусуке! Запитання Міюкі було спрямоване Маюмі, але Рьоусуке, збоку, перехопив відповідь. Якраз перед цим, нарешті подумавши про природу Міюкі. – Я б дуже хотів працювати в Маґіан компані, і повернувся з Канади! Ліна нахмурилася від цих слів. Нинішні «американці» не називали колишню територію Канади та колишню мексиканську територію «Канадою» чи «Мексикою». Назви були відкинуті, оскільки це означає поділ USNA. Але зараз Ліна не стала скаржитись. Серед іноземців, що перебували в USNA, було відносно поширеним, використовувати старі назви країн. Мало того, це Японія. Вона зважила що зараз не в USNA, тож стрималася, щоб не нахмуритись. – ...Я хотіла б скористатися нагодою, щоб поговорити з вами. Будь ласка, йдіть за мною. Саєгуса-семпай, прошу. Міюкі пройшла повз стійку реєстрації (звісно безлюдну) і попрямувала до ліфта, в глибині кімнати. За нею Ліна, потім Маюмі. Рьоусуке пішов за ними останнім і прорвався в компанію. У цій семиповерховій будівлі, офіси Маґіан компані займали лише шостий та сьомий поверхи. Проте інші поверхи також використовувалися компаніями, пов’язаними з родиною Йотсуба, наприклад, на п’ятому був офіс компанії з керування нерухомістю, якій належав острів Міякі. Ліфт, в який увійшла Міюкі, зупинився на шостому поверсі. Четверо людей вийшли у порядку зворотному входу. Випередивши Маюмі та Рьоусуке, Міюкі знову очолила групу, а Ліна слідувала за нею. Ідучи поруч з Маюмі, Рьоусуке у своїй голові думав про особу Ліни. «Без шансів...» Міюкі також не давала шансу, але Ліна (Рьоусуке ще не знав її імені), її спина не мала прогалин. Принаймні, Рьоусуке не міг нею скористатися. «Колишній солдат? Наче зі Зірок.» Він ніколи не зіштовхувався із Зірками. Проте йому доводилася бачити Зірок, яких відправили придушити заворушення на території колишньої Мексики. Заворушення в квітні дві тисячі дев’яносто сьомого року в Монтерей, колишній штат Мексики, були підняті групами антимагів, а Рьоусуке і FEHR не були стороною конфлікту. Проте існував ризик, що цілю натовпу стануть його побратими, тому він виїхав на місце, з наміром, у разі надзвичайної ситуації. втрутитися силою. Спина цієї білявої красуні нагадувала йому рудоволосу жінку-офіцера в масці, яку він бачив в той час. Повернувшись до штаб-квартири FEHR, Рьоусуке дізнався, що рудою жінкою-офіцером в масці була Сіріус... «...Ця жінка справді рівна Анджі Сіріус?» Вона виглядала на два три роки молодшою за неї, але це не викликало у нього дискомфорту. Мабуть, ця жінка є супроводом Шіби Міюкі. Навіть якщо це для захисту важливої особи, яка є наступною головою, використовувати для цього мага, якого можна порівняти з Сіріусом із Зірок — це неймовірна розкіш. «В цьому сила «недоторканих» родини Йотсуба?..» Рьоусуке мав бути дуже усвідомленим, щоб не здригнутися від жаху. Міюкі привела Маюмі та Рьоусуке до самої дальньої кімнати на шостому поверсі. – Шановний Тацуя, перепрошую. Самостійно відімкнувши замок, Міюкі ввічливо вклонилася перед дверима. – Увійдіть. У двох, будь ласка. Тацуя стояв біля входу. Він бачив стоячу людину через камеру спостереження чи відчув присутність Міюкі через двері. Обидва варіанти ймовірні. Кабінет Тацуї був окремою кімнатою. Великий письмовий стіл і стілець, з підлокітниками й високою спинкою, позаду. Перед письмовим столом — приймальня. Він не такий великий. Маючи образ кабінету президента або керівника філії. – Давно не бачилися, пані Саєгуса. Тацуя звернувся «пані Саєгуса» замість «Саєгуса-семпай». Можливо, це було з огляду на посаду керуючого директора та претендента на робоче місце. – До речі, Міюкі. Хто це? Замість того, щоб звернутися безпосередньо до Рьоусуке, він запитав про його особу. Недивно, бо саме Міюкі привела його до офісу. Міюкі одразу відповіла на запитання Тацуї. – Його звати пан Тоокамі Рьоусуке. Він дуже хоче приєднатися до Маґіан компані, тому я привела його поговорити з тобою. Тацуя на мить нахмурився. Але відразу стер зморшки між бровами й повернув до Рьоусуке непроникне обличчя. – Ось як.. Першою пройде співбесіду пані Саєгуса, тож, пане Тоокамі, можете зачекати в окремій кімнаті? – Так. Рьоусуке, якому нічого не залишалося, як кивнути, прийняв вказівку Тацуї з виразом гідним похвали. – Ліна. Вибач, але ти не могла б відвести пана Тоокамі до кімнати відпочинку? – Добре. Ліна кивнула на слова Тацуї, без образи на обличчі. – Слідуйте за мною. Після чого звернулась до Рьоусуке злегка різким тоном. ◊ ◊ ◊ – Будь ласка, сюди. У кабінеті, який полишили Ліна та Рьоусуке, Тацуя запропонував диван у зоні приймальні. – Мої вибачення... Спостерігаючи, як Маюмі нерішуче сідає, Тацуя одночасно сів навпроти неї. З миттєвою затримкою, Міюкі сіла поруч з Тацуєю. Однак вони не були досить близько. Вони просто сиділи на одномісних диванах, поставлених поруч. Між ними також був столик. Це ще один момент, що змінився після старшої школи. – Минуло багато часу, чи не так? Минуло близько місяця з вечірки, якраз перед тим, як пані Саєгуса закінчила університет. – Так, вірно. Маюмі була трохи збентеженою, бо не звикла, щоб Тацуя називав її «пані Саєгуса», а не «Саєгуса-семпай». – Пригадую, що після закінчення навчання ви планували влаштуватися на роботу в інвестиційну компанію. – Ти правий. Не дивно, що тон Маюмі був чітким. Минув місяць, як вона закінчила університет. Змінювати роботу ще рано. – Чому ви вирішили змінити місце роботи на нашу команду? Знаючи це, ставити подібне питання, хоча й класичне, може виглядати неприємно. – Бо мене зацікавила ваша справа. – Зацікавила? – Так. Що намагається зробити пан Шіба в Японії, який окремо від Магічної асоціації заснував міжнародне товариство магів, ні, Маґіан. Я хочу побачити це, як причетна, а не осторонь. – Зрозуміло. Різко кивнув Тацуя. Але, не виглядало, ніби він був переконаний. – Саєгуса-семпай. Вставила слово Міюкі. Використавши звернення зі старшої школи. – Чому б нам не поговорити відверто, як раніше? Семпай прийшла сюди за вказівкою вашого батька, вельмишановного Саєгуси, так? Міюкі використала звернення «вельмишановний Саєгуса» за звичаєм Десяти головних кланів. Серед Десяти головних кланів голову іншого роду називали, додаючи до прізвища «вельмишановний». Маюмі, мабуть, також було не до вподоби намагатися розслідувати чужі наміри. – Так. Як і сказала пані Міюкі. Вона висловила готовність до відвертого обговорення, повернувши тон минулих шкільних днів. – Батько сказав мені проникнути в Маґіан компані. – Для чого? Тихим тоном запитав Тацуя Маюмі. – Щоб дізнатися, що планує Тацуя-кун. Почувши відповідь Маюмі, Тацуя зітхнув. – ...Пані Саєгуса. Його тон перетворився на звинувачувальний. У відповідь Маюмі здригнулася. – Я не проти невимушеного формулювання, але ви не могли б припинити вживати «Тацуя-кун». Ви повинні назвати причину, чи не так? – Вибачте, буду обережною. Маюмі також відчувала: «Можливо це не правильно». Вона відразу вибачилася перед Тацуєю. Тацуя мовчки кивнув, прийнявши її вибачення, й змінив тему. – А що ми плануємо? Тільки тому, що я цього не оголосив, це не секрет, я можу відповісти зараз. – Е-е? Маюмі лише продемонструвала здивування, і не відповіла «слухаю» чи «не слухатиму». Проте, попри це, Тацуя продовжив говорити. – Тоді як Товариство Маґіан має на меті самозахист людських прав магів, які мають магічні якості. Тацуя наважився використовувати незнайомий вислів «самозахист людських прав» замість «захисту людських прав». Це відображало усвідомлення того, що він також є Маґіаном і бореться проти порушення прав людини зовні як причетний, а не захищає зовні. Маюмі зрозуміла це з цих слів. – Маґіан компані — це некомерційна організація, що відкриває людям з магічними якостями шлях відігравати активну роль в суспільстві, навіть якщо вони не відповідають стандартам минулого. Зокрема, ми займемося не військовим професійним навчанням та не військовим працевлаштування магів. – Бюро зайнятості з професійного навчання? Маюмі несвідомо повернулась до ділового тону і мимоволі, з усмішкою запитала у відповідь. «...Це все?» Людина родини Йотсуба, яка, ігноруючи не лише Магічну асоціацію, а і японський уряд, у співпраці з ВІП персоною Індо-Перської Федерації, заснував міжнародну асоціацію, утворивши незалежну країну, просто створила нову компанію. Чим більше вона про це думала, тим менше розуміла. Маюмі зовсім розгубилася. – На щастя, як агентство з працевлаштування, можна запропонувати, як місце роботи, Стеллар генератор... Однак після наступних слів Тацуї вона відчула, що заплутана нитка трохи розплуталась. – Перш за все, я хотів би забезпечити місце, для отримання практичних знань та ноу-хау, достатніх для того, щоб стати інженером. – ...Ти хочеш створити навчальний заклад? – Так. На запитання Маюмі, тоном, який, здавалося, виділяв кожне слово, Тацуя просто кивнув. – Крім Магічного університету? Цього разу тон нагадував пошук справжнього прихованого наміру. – Вірно. Тацуя відразу кивнув на запитання. Проте я не маю наміру конкурувати з Магічним університетом. Рівень підготовки для вступу має бути приблизно такий же, як і для закінчення старшої школи, але ми не маємо наміру включати студентів Магічного університету. Думайте про це, як про навчальний заклад для випускників та студентів. – А випускників цього закладу відправлятимуть до Стеллар генератор? На впевнене питання Маюмі, Тацуя похитав головою. ...Не кивнув, а похитав. – Я думаю про партнерство зі Стеллар генератор, але не збираюся форсувати шлях. Це суперечить свободі вибору професії. Однак, Стеллар генератор може здатися найкращим місцем для роботи носіїв магічних якостей, недостатньо сильних, щоб бути магом. Особливо якщо мають технічну освіту. Створення навчального закладу, яким керує Маґіан компані, безпосередньо пов’язано зі забезпеченням великої кількості матеріалу для генераторів Стеллар генератор і зрештою вони зростатимуть під керівництвом товаришів Тацуї, ні, вірних підлеглих... Маюмі нажахана планом Тацуї. Це не такий складний план, як схема глобальної омани. Однак чим складніший план, тим більше невизначеностей. Прості плани менше залежать від непередбачених ситуацій. Маюмі вважала, що цей план цілком реалістичний. Однак на відміну від такого спокійного мислення, в Маюмі зародилась пристрасть. – ...Пане Шіба, ні, керуючий директор Шіба. Дозвольте мені допомогти з навчальним закладом. – Є ще якийсь план, крім того, який ви пояснили на цей момент? Тому Тацуя з підозрою на обличчі пояснив, що не потрібно проникати в компанію. – Я не сумніваюсь в цьому. Незалежно від бажання мого батька, я хотіла б брати участь в управлінні навчальним закладом для носіїв магічних якостей, які не змогли стати магами, ні Маґіанів. Маюмі не розуміла, чому була такою піднесеною. – Будь ласка! Однак, будучи керованою бажанням, вона енергійно вклонилася Тацуї. – ...Шановний Тацуя. До Тацуї, який не міг приховати своєї розгубленості, пошепки звернулася Міюкі. – Саєгуса-семпай ...Пані Саєгуса виглядає серйозною. Ми знаємо її високий рівень здібностей, і думаю, що вона зможе допомогти. Тацуя помітив своє здивування. Однак зміна виразу обличчя була невелика і непомітна для тих, хто мало з ним спілкувався. І незабаром Тацуя повернув своє звичайне непроникне обличчя. Керівником Маґіан компані є президент Міюкі. Якщо ти готова найняти, я прийму це рішення. – Щиро дякую. Міюкі вклонилась Тацуї й перевела погляд на Маюмі. – Пані Саєгуса. Чи не могли б ви допомогти Маґіан компані? Маюмі усміхнулась Міюкі повною, квітучою посмішкою й одразу повернула таємничий вираз обличчя. Зроблю все, що від мене залежне, президент Шіба. – ...Якщо звертатиметесь як зазвичай, буде нормально. – Зрозуміла. З нетерпінням чекаю співпраці з вами. Побачивши, що Міюкі та Мінамі почали обмінюватися новинами у дружній атмосфері, попри помірні формулювання, Тацуя підвівся зі свого місця і надіслав Ліні повідомлення з проханням привести Рьоусуке. ◊ ◊ ◊ В окремій кімнаті, з Рьоусуке, Ліна стояла біля вікна й дивилася назовні. Поза говорила, що їй не хотілося говорити з Рьоусуке, який сидів не на дивані, а офісному кріслі для працівників. Рьоусуке, здавалося, не образився від ставлення Ліни. Він розумів, що виглядав підозрілим, і насправді він намагається стежити за Маґіан компані. Підозра — це не правдиві звинувачення. З іншого боку, Ліна зайняла таку позу не через злобу. Звичайно, вона не соромилась. «Очі цього хлопця, деякий час тому, дивилися на мене... Думою, це була спроба оцінити силу противника.» Коли Ліна прийшла до цієї кімнати, вона спиною відчула погляд, який оцінив її бойову силу. Не настільки однозначний, як ворожість, але важко сказати, що він дружній. Навіть якщо допущена помилка, це не те що спрямовують на тих, з ким намагаєшся стати друзями. «Ні... Хіба ти не казав, що хочеш бути товаришем?» Ліна пам’ятала слова, які Рьоусуке сказав біля входу. Молодий чоловік лише сказав: «Я хочу працювати в Маґіан компані». Він навіть не сказав «я хочу бути товаришем» або «я хочу працювати разом». «Цікаво, у нього такий характер, що він в певному сенсі не вміє брехати?.. Але це не означає, що він хороша людина.» Незалежно від його характеру, він, безумовно, людина за якою треба стежити. Розсудила Ліна, з погляду колишнього солдата. Особливо не можна недооцінювати бойову силу. Власні бойові здібності Ліни, без магії, не високі. Проте, на випадок ситуації коли не можливо було б використати магію, в Зірках також ретельно тренували рукопашний бій. Тому вона розуміла. Ця людина, значною мірою, підготовлена. Очевидно, Рьоусуке трохи нижчий за Тацую. Приблизно сто вісімдесят сантиметрів. Наскільки було видно через одяг, за винятком зросту, у нього була нормальна статура, і не здавалося, що його м’язи особливо добре розвинені. Однак він явно не був дилетантом. «На жаль, я не знаю наскільки сильна я і настільки сильний він.» Ліна усвідомлювала, що не може визначити, хто сильніший, Рьоусуке чи Тацуя, і хто переможе, якщо битимуться без магії. Але без магії він, мабуть, сильніший за неї. Таким був висновок Ліни. Тому Ліна не хотіла розслаблятись і відпускати його. – Гм.. Ліна, до якої несподівано заговорив Рьоусуке, не могла не обернутися. Вона від початку не зводила з нього очей. Хоч з пози цього не скажеш. Насправді вона використовувала відображення в склі, щоб стежити за ним. Однак не природно зберігати позу, коли вас окликнули й дивляться. Крім того, це суперечило етикету. В цьому, гадаю, Ліну слід охарактеризувати як хороша людина. – Так? Відповідь Ліни була більш стриманою, ніж вона очікувала. Але Рьоусуке не показав, що його це турбувало. – Чи можу я запитати ваше ім’я? Тепер Ліна усвідомила, що ще не представилася. В думках у неї промайнуло «ой!..», але вона цього не озвучила. – Ангеліна Кудоу Шіелдс. – Щиро дякую. Пані Шіелдс. Я... – О, все гаразд. Ви ж пан Тоокамі Рьоусуке. Ліна була збентежена своїм грубим тоном, але зараз вона відмовилася від виправдань. Можливо, несвідомо відобразивши настороженість до співрозмовника. Це не добре, як для охорони Міюкі, але вона не думала, що варто бути обережною. Ліна переконала себе в цьому. – Вірно. Ем, пані Шіелдс. – Що? – Чи можу я поставити ще одне питання? – Я не проти питання, але, можливо, я не зможу відповісти. Незграбно відповіла Ліна. Вираз обличчя Рьоусуке трохи напружився, можливо, тому що дратувався зарозумілістю жінки, яка виглядала молодшою за нього. Але не показав більше емоцій. – Я не примушуватиму вас відповідати. – Тоді, прошу!.. – Пані Шіелдс, ви найманець родини Йотсуба? – Га? Стогін, який мимоволі видала Ліна, не був награним. «Про що каже цей хлопець...» Можливо, можна було б оцінити здатність бачити, що вона не просто маленька дівчинка, а принаймні володіла більшою силою, ніж найманці, яких використовує родина Йотсуба. Але чи справді він очікував, що людина, з якою він щойно познайомився, відповість на нав’язливе питання. – Відповідь — ні. Я член правління компанії. Я не маю права представника. Хоча не була зобов’язана цього робити, Ліна відповіла чесно. Її здали в оренду Тацуї, а не родині Йотсуба, тому вона не найманець клану. – Але чому ви питаєте? Або Ліна дала чесну відповідь, щоб підсилити це питання Насправді Рьоусуке розгубився, але відчуваючи несправедливість, що лише він не зміг відповісти, заговорив. – Раніше в місці заворушень на колишній території Мексики я бачив командуючого Зірок. «Колишня мексиканська територія... В той час!» Подумки підвищила голос Ліна Вона не забула, як її відправили придушувати повстання, яке сталася на колишній території Мексики, в квітні дві тисячі дев’яносто сьомого року. В тій ситуації, Анджі Сіріус взяла на себе провідну роль і придушила співвітчизників-бунтарів, щоб заспокоїти ситуацію. – Мені здалося, що пані Шіелдс така ж хороша, як і командувач тоді. «Цей хлопець справді зрозумів, що я Сіріус?!» Ліна ледве стримала своє хвилювання в середині. В очах Рьоусуке, вона лише, здавалося, відповіла підозрілим поглядом. – Мені було цікаво, з якою метою родина Йотсуба найняла іноземного мага, рівного командувачу Зірок. «...Схоже, мою особу не розкрили.» Після слів Рьоусуке, подумки зітхнула Ліна. Рьоусуке сказав «рівного Зіркам». Це означало, що він не вважав Ліну учасницею Зірок. – І це не так. – Що саме？.. – Я не іноземка. Я вже натуралізувалася в Японії. Це була інформація, яку не було потреби розкривати, але Ліна, ймовірно, відчувши полегшення, закінчила послугою. – О, ось воно як. Вибачте. Як наслідок, це підкріпило відповідь «я не найманець», тож, мабуть, це не помилка. «У всякому разі... Чому він був на території повстання?» Швидше, можна сказати, що Ліна отримала більше інформації з цієї розмови. Її підозри щодо Рьоусуке ставали все глибшими. Тацуя зв’язався з нею до того, як тиша після короткої розмови стала нестерпною. – Ми змусили вас чекати. Пішли. Ліна більше навіть не намагалася виправити свій тон. Вона лише раз поглянула на Рьоусуке і попрямувала до виходу з кімнати. Рьоусуке пішов за нею, щоб не відстати. ◊ ◊ ◊ Зараз зустрівшись з Тацуєю, Рьоусуке все ще нервував. «Цей хлопець точно на три роки молодший за мене...» Він не нервував через співбесіду. З огляду на це, Рьоусуке не мав відчайдушного бажання працювати в Маґіан компані. Не від тиску звання найсильнішого мага, який перевершує мага стратегічного класу, чи геніального мага Тауруса Сілвера. «Це брехня. Без шансів... Хіба він не сильніший за тих лайнячих майстрів?..» Магія «Тооґамі», успадкована Рьоусуке, володіє захисною силою, про яку можна сказати, що після її активації, вона стає непереможною, але на жаль вона не підходить для тривалого розгортання. Як і будь-яка інша магія, вона не допоможе вам захистити себе, якщо ви ошелешені. І в таких випадках, дорогоцінний захист — це марний скарб. Навчаючись в старшій школі, Рьоусуке зосередився на тренуваннях в бойових мистецтвах, а не на магії, намагаючись набути навичок справлятися з несподіваними ударами. На тому рівні, коли забув спати і їсти та занурювався в це. На щастя, на Хоккайдо Рьоусуке зустрів кількох сильних майстрів, не хороших майстрів, і в молодому віці здобув здібності наближені до майстра. Проте навіть очі Рьоусуке не змогли побачити глибини військової сили Тацуї. Рьоусуке був у великому шоку. Він таємно пишався тим, що міг би перемогти навіть стратегічного мага, якщо дійде до рукопашного бою. Через цю гордість, він й нервував і був шокований. Він ще не мав межі розчарування. Навіть перед Тацуєю, Рьоусуке вважав, що з рукопашним боєм впорається. Але засудження що до цього не було. – Не потрібно так пригнічуватись. Давайте спочатку поговоримо і спробуємо порозумітися. «...!» Коли Тацуя вказав на його хвилювання, Рьоусуке стривожився. Він не усвідомлював, що несвідомо моделював у голові, як битиметься з Тацуєю. Зараз вони не на тій стадії. Ні, FEHR взагалі не прийняли рішення зробити Тацую ворогом. Неприпустимо вдаватися до ворожих дій на власний розсуд. Згадавши посмішку коханої Лени, Рьоусуке важко заспокоївся. «Ця посмішка... Не може бути затьмарена через мене.» Тихо і повільно кілька разів глибоко вдихнувши й видихнувши. Завдяки цьому, серце Рьоусуке відновило самовладання. – Пан Тоокамі. Помітивши це, Тацуя заговорив з Рьоусуке. «...Він прочитав моє дихання?» Рьоусуке не вважав, що це був збіг. Поки що він повністю контролює темп. – Чому ви хочете приєднатися до Маґіан компані? Рьоусуке тихо видихнув і вдихнув, залишивши хвилювання. Він заспокоїв свій розум і витягнув з пам’яті заздалегідь підготовлені відповіді. – У зв’язку зі зростанням небезпеки переслідування носіїв магічних якостей, я хотів би взяти участь у заходах із захисту прав своїх побратимів. Це не була брехня, щоб пробратися до Маґіан компані. FEHR, до якої він належав, мав ту ж фундаментальну мету. Він сказав це не вагаючись, – Я чув, що пан Тоокамі повернувся з колишньої канадської території USNA, але з якої колишньої території Канади? Він очікував цього питання, але не відчував необхідність обманювати. – Ванкувер. – Здається, у Ванкувері існує політична організація FEHR, яка має на меті захистити права магів, ви не думали приєднатися до них. Рьоусуке на мить затамував подих. Довелося зробити все можливе, щоб на його обличчі не з’явилися подальші рухи. Було зовсім несподівано, що Тацуя знав про FEHR. – Я б хотів працювати у рідній країні, а не в USNA. – Зрозуміло. Тацуя, здавалося, не особливо скептично поставився до слів Рьоусуке. Однак Рьоусуке не заспокоївся. Справжні наміри Тацуї взагалі не можна було прочитати, і Рьоусуке знову почав нервувати. – Однак Маґіан компані не є організацією, спрямованою на політичну діяльність. Вона може не відповідати очікуванням пана Тоокамі. Це також було несподіваною атакою для Рьоусуке. – Тоді, чим займається Маґіан компані? Але цього разу він швидко впорався з поставленим питанням. «Ви прийшли на співбесіду не дізнавшись про це...» Тацуя цього не запитав. Він дав те саме пояснення, яке дав Маюмі. Вона все ще залишалася в кімнаті. Можливо, їй зараз було більш не зручно сидіти на запасному стільці біля стіни, прийшовши на співбесіду, не дізнавшись рід занять компанії, в яку збиралась влаштуватися. – ...Невже в цьому навчальному закладі викладатимуть лише магічну інженерію? Запитав Рьоусуке, вислухавши пояснення Тацуї. – Не магічну інженерію, а знання та методи використання магії в промислових технологіях. Ми готуємося створити відповідний курс з магічної інженерії, звичайних хімії та інженерії. – Мають бути носії магічних якостей, які не підходять в інженери. – Схоже що так. Однак неможливо охопити все відразу, до того ж існує межа того, що може зробити одна компанія Маґіан компані. Надалі ми будемо співпрацювати з іншими профільними навчальними закладами. – Наприклад, з приватною військовою компанією? Під час Третьої світової війни й деякий час після, присутність в армії бойових магів було світовим стандартом. Проте з певного часу, також існування бойових магів поза армією. Десять головних кланів є прикладом цього. Поряд з цим, хоч і в невеликій кількості, з’явилися ПВК, що складається з магів. Типовими прикладами були «Ансін армс4» в Англії та «Солдерс де містеріо5» в Іспанії. В Японії відома як міжнародна охоронна компанія «Армія порятунку». PMSC, до якого належав Ханабіші Хійоґо, дворецький Тацуї, також був з цих Ансін армс. Цим ЧВК також довіряли бойову підготовку магів. Якщо хтось готовий пройти підготовку найманця й охоронця, йому слід шукати партнерство з PMSC. – Це не так.. Однак Тацуя відповів «ні». – Маґіан компані не торкатиметься військової сторони. «Кампані» не несе цього сенсу. Я вживаю його в значені «зібрання людей». Англійською мовою «компані» (company) означає «піхотна рота». Ось що означало «в значені» Тацуї. Рьоусуке не сумнівався в його словах. В середині FEHR Тацую вважали надзвичайним в двох значеннях. З деструктивного боку, він був «королем демонів Хеллоуїну», що спричинив «Палаючий Хеллоуїн», а з творчого — геніальним магічним інженером, Таурусом Сілвером. На цьому етапі, Рьоусуке зробив висновок, що компанія Маґіан компані є організацією, яка, схоже, відображала творчий бік Шіби Тацуї. Однак не було гарантії, що справа не тільки в сказаному. Навіть якщо це не був не Рьоусуке, не можливо було прийняти рішення лише вислухавши. – Якщо це правда, направте мене працювати в цей навчальний заклад. Енергійно вклонився Рьоусуке. Він мав намір вклонитися, щоб виконати завдання, доручене лідером FEHR Леною. Проте Рьоусуке не усвідомив, що назвав себе «дзібун». Він не розумів, що був настільки схвильований, що забув виправити вживання займенника першої особи. Метою FEHR, є захист носіїв магічного фактора. Проте вони не могли жити лише закликаючи до людських прав. Щоб жити, потрібна робота. Своїм глуздом Рьоусуке також це усвідомлював. Імпульс, який виник у його серці, був майже таким же, як емоційний порив Маюмі. Однак він не так усвідомлював себе справжнього, як Маюмі. – Пан Тоокамі. Що до найму у вас є одна проблема. – Яка? Рьоусуке дивився на Тацую пристрасними, майже ненажерливими очима. – Ви позбавлені числа десять. З огляду на ваш вік, це було покоління ваших батьків чи покоління до них. – ...Номер втратив мій батько. – Ось як.. Пане Тоокамі, якщо у вас є якісь вагання, пов’язані з колишньою Десятою лабораторією та людьми, пов’язаними з нею, будь ласка, не включайте їх в свою роботу. Компанія не надає прихильного ставлення чи дискримінує окремого Маґіана, незалежно від його минулого. Якщо хтось попросить особливого ставлення, тому що був жертвою в минулому, я не піду на це. Ви розумієте? – Я розумію і думаю це природно. Негайно відповів, кивнувши, Рьоусуке. Тут не було ні брехні, ні обману. У Рьоусуке від початку не було образи чи комплексу меншовартості щодо того, що він з родини позбавленої номера. – Добре. Після кількох питань та відповідей, Тацуя вирішив найняти його в кампанію Маґіан. ◊ ◊ ◊ Одинадцята тридцять вечора. Ліна повернулася до своєї кімнати на верхньому поверсі штаб-квартири родини Йотсуба в Токіо й увімкнула пристрій шифрованого зв’язку. – Хелло, це Канопус. Давно не бачились, Ліно. Вона дзвонила Бенжаміну Канопусу, колишньому колезі, якому довіряла найбільше, серед колишніх довірених підлеглих часів Зірок, а не начальнику Зірок. Його нинішнє звання — полковник. Його підвищили від головнокомандувача бази Зірок до новоствореної посади генерального головнокомандувача, в підлеглі якого перейшов раніше окремий підрозділ Стар Дуст. Наразі, місце головнокомандувача Зірок «Сіріуса» залишалося вакантним. – Морнінг, Бен. Давно не бачилися... Ще ранній ранок. В Нью-Мексико, де розташовувалася штаб-квартира Зірок, була восьма тридцять, за місцевим часом. Це був час, коли ще не потрібно з’являтися в комендатурі. – Хіба у вас там не опівніч? Якісь проблеми? – Не проблеми, але... Я хочу, щоб ти мені допоміг, Бен. – Прошу, не соромся питай. Генеральний штаб також просив максимально підтримати Ліну. Слова Канопуса не були ні обманом, ні лестощами. Пентагон визнавав родину Йотсуба і Шібу Тацую важливішим союзником, ніж Японія. Ліам Спенсер, який на той час все ще обіймав посаду міністра оборони, три роки тому, відправив до Тацуї свою праву руку, Джеффрі Джеймса, і через нього встановив особистий зв’язок з Тацуєю. Спенсер також був основним кандидатом на президентських виборах, запланованих на цю осінь. Для сучасної міжнародної політики, існування Тацуї є своєрідним жартом. Він майже не потребує підготовки й може завдати вирішального удару в будь-яку частину світу, не будучи зв’язаним жахливими бюджетними обмеженнями. Облога військ ефективна, тому що це не викликає страху відчаю, але це не те що можна ігнорувати. Особистий зв’язок з Тацуєю є потужною зброєю для політиків, навіть якщо він не відкритий широкій громадськості. Ліна, м’яко кажучи, була інструментом Міністра оборони Спенсера, для підтримки зв’язку з Тацуєю. До того ж інструмент який найглибше проникнув до кишені Тацуї. Наказ генерального штабу, забезпечити підтримку Ліні, допоміг Спенсеру отримати перевагу над суперниками. – Вибач, за мою розбещеність – Усе добре. Це наші стосунки, чи не так?.. То яка у тебе справа? – Будь ласка, проведіть розслідування великого актора. – Хо, розслідування. Проникнув шпигун? – Можливий шпигун. Я хочу, щоб ви перевірили. – Зрозумів. Знаєш ім’я цілі? – Звати Рьоусуке Тоокамі. Двадцяти трьох літній японець, який повернувся з Ванкувера сьогодні, за японським часом. Зазвичай все відбувається в іншому порядку, але паспорт був перевірений одразу після того, як було вирішено найняти його в Маґіан компані. Ліна також поглянула дані як співробітник, не працівник, а співробітник, яка є акціонером ТОВ. – Ванкувер. Звісно, існує група прихильників верховності магічної раси. Здається, чотири роки тому в Японію вже проникали «студенти за обміном». У січні дві тисячі дев’яносто шостого року в Японію проникнула велика кількість співробітників розвідки USNA, в пошуках особи мага Стратегічного класу, що спричинив «Палаючий Хеллоуїн». У той час USNA запропонувала Японії програму масового обміну для навчання за кордоном, щоб відправляти магів, яким зазвичай заборонені в’їзд і виїзд з Японії і та погодилася. – До повернення в Японії, це й чоловік був студентом? – Згідно зі звітом університету, він кинув університет і працював охоронцем торгового центру, безпосередньо перед поверненням додому. – Звичайна робота — прикриття підпільної діяльності. Зрозумів. Будь ласка, покладись на мене. – Вишлю копію паспорта, як матеріал для розвідки. Сказала Ліна і надіслала зображення паспорта з носія, вставленого в пристрій шифрованого зв’язку. – Прийшло. Негайно розвідую. – Будь ласка – Вийду на зв’язок, як тільки щось з’ясую. – Щиро дякую. До зустрічі. Поговоривши з Канопусом, Ліна зняла одяг і прокралася до ліжка.