Над біжучим хом'яком, парить Великий герцог Півночі (2)

«Аморальний виродок.» 

 

Бездушний придурок без крові і сліз. Лячний придурок. Підлий придурок. Безжальний…! Я заревів, борсаючись кінцівками в тирсі.

 

— Писк! (Віддай моє колесо, сволото!)

 

Я навіть на половину не закінчив!

 

Як ти можеш спочатку вдавати, що дивишся виключно на документи і тебе не цікавить цей хом’як, а потім ось так вдарити мене в спину? Га? Якби я знав, я бігав би на ньому в міру.

 

Серйозно, я був дурнем, коли повірив, що цей нестримний хом’ячий отаку залишиться до мене байдужим хоча б на хвилину. Тому що за хом’яком, що біжить, не може не спостерігати великий герцог Півночі.

  

Наступного дня Кайл навіть пішов патрулювати маєток, взявши з собою це колесо для хом'яків. Я справді сходив з розуму. В цій клітці не можна було зробити нічого вартого дива, а також неможливо було виконати квести. 

 

«Це злощасне диво…»

  

Я глибоко зітхнув, повзаючи по гірці задом вперед, перш ніж сповзти вниз на півдорозі з вершини.

 

Не кажучи вже про можливість їсти та почуватись добре у своєму початковому світі, я просто хотів жити як людина до дня своєї смерті. Як людина в словниковому розумінні цього слова!

 

У будь-якому разі, час минув проти моєї волі.

 

Цей день справді був повен ігор та їжі. Я катався з гірки, їв волоські горіхи, дрімав, їв арахіс, перекидався, їв насіння соняшника, гойдався на гойдалці, їв фісташки…

 

Це холодна місцевість, але горіхи в них – це фірмова страва? Наче я у ресторані буруму*. Щоб постійно очищати горіхи, потрібно докласти трохи зусиль, але якщо очищити їх усі одразу і поскласти у миску, виймаючи по кілька щоразу… Ух, коли подумаю про це…

 

*Бурум (burum) – це набір горіхів (такі як каштани, арахіс, волоські, кедрові горіхи та горіхи гінкго), які їдять 15 січня (за місячним календарем), щоб відганяти злих духів.

 

«…Я збожеволів. Про що, в біса, я думаю?»

 

Моє мислення змінилося на мислення хом’яка?

 

Я почав боятися, що повільно та несвідомо адаптуюся. Я людина. Розумна людина!

 

— Кеш'ю.

 

Кайл прийшов задовго після того, як сіло сонце.

 

Я не знаю, чи повернувся він пізно ввечері, чи ні. Звідси було важко побачити годинник, а взимку в маєтку Блейків ніч тривала більше половини дня.

 

Він повернувся до кабінету й подивився на мене, але я навіть не прикидався. Я був не в настрої.

 

«Що такого чарівного, га?»

 

Кайл дуже серйозно кивнув головою і поставив колесо для хом’яків у мій будинок.

 

«Так! Це воно!»

 

Я подивився на нього блискучими блакитними очима. Сьогодні він був схожий на ангела.

 

Прошу, Ваша Високосте, знайди час і підготуйся до якогось клятого фестивалю або чого завгодно іншого. Мені просто потрібно пробігти рівно 800 кіл і я покінчу з цим жахливим життям хом’яка.

 

Потрібно заспокоїтися. Якщо я зараз стрибну на колесо, після того як він віддав його, він знову відбере його. Я діяв максимально спокійно і відвернув голову, вдаючи, що не звертаю уваги на колесо, яке нарешті повернулося до моїх рук.

 

Кайл довго дивився на мене з таким виразом обличчя, ніби він зараз помре від милоти.

 

Таке відчуття, наче цей хлопець намагається поцілувати мене сто разів очима. Та все ж він умів стримуватися, коли біля нього хтось був поруч. Він дуже виріс.

 

— Вам так подобається цей звір?

 

Я ненавмисно підслухав розмову між двома людьми, які йшли.

 

— Цей звір – північна польова миша. Камінь мани в його серці формується трохи пізно, і його фізична сила слабка, але… його соціальна поведінка непогана, і, перш за все, він розумний.

 

— Однак на даний момент він ще молодий і дуже схожий на хом'яка. Як не подивлюся, а це золоте…

 

Підлеглий лицар нишком озирнувся на мене й тихо вказав на мене.

 

— Це точно миша?

 

— Миша.

 

Кайл холодно відповів і вдарив лицаря по долоні.

 

— Ти сліпий?

 

— В-Ваша Високосте.

 

— Забудь. Просто принеси мені маленьку голку та нитки, поки я закінчуватиму огляд фестивалю.

 

— Що ви збираєтеся з ними робити?

 

— Це не твоя турбота. Воно буде використане для дечого важливого, тому приготуй лише найкраще.

 

— Так…

 

Кайл прочистив горло й вийшов з кабінету.

 

— Ця зима особливо холодна…

 

«Ця сволота, ні в якому разі.»

 

Ти ж не плануєш в'язати мені одяг, чи не так? Не роби нічого дивно-домашнього, Великий герцогу. Якщо ти не хочеш бачити, як цього слабкого хом’яка хапають за загривок.

 

Тільки уявивши це, волосся на моєму тілі встало дибки, і я швидко потер кінцівки.

 

Не думатиму про це. Я не думатиму про це.

 

Я швидко вліз у колесо. Обертання було найкращим способом позбутися марних думок. Тепер, коли у мене є практика, 800 кіл пробіжуться за мить.

 

Я глибоко вдихнув і почав рухатися.

 

Брязк.

 

Велике колесо поступово почало рухатися. 

 

Ну ось! Тепер я попливу за течією і подумаю про щось інше. Про якісь спокійні та приємні думки, якщо це можливо. Піца, булгогі, рисовий суп*… В мене потекли слинки і я ще сильніше штовхнув хом'яче колесо.

 

*ttukbaegi bulgogi – це булгогі, який подають у глиняному горщику, а sundae gukbap (або рисовий суп) – це вид рисового супу, який подається з корейською ковбасою.

 

[0217/1000]

 

… 

 

[0322/1000]

 

… 

 

[0445/1000]

 

Цифри плавно зростали.

 

Я був упевнений, що в світі немає іншого хом’яка, який міг би крутити колесо краще за мене. Крім того, це корисно, і оскільки система підраховував кількість кіл, які я пробіг, здавалося, що я заробляю бали.

 

Я подивився на системне вікно, де писало між 600 і 700, з дивним відчуттям щастя. Тепер хіба це просто не питання часу?

 

Коли я трохи зголоднів і спустився поїсти, я згадав недавню розмову Кайла і того лицар.

 

«Що? Ти контролюєш мій раціон? Хочеш, щоб моє тіло застрягло в трубі?»

 

У жодному разі. Я схудну. Я подбаю про те, щоб вони про це пошкодували.

 

Палаючи дивним ентузіазмом, я відмовився від перерви й шалено закрутив колесо. Я навіть захвилювався, що гвинт може відірватися через таку швидкість.

 

Тож коли я почув скрип, я подумав, що цьому клятому колесу нарешті прийшов кінець.

 

Га? Почекайте, я правильно почув?

 

— Великий герцог точно ховає жінку в замку?

 

— Як цікаво. Подейкують, що він щодня чіпляється до неї.

 

…Жінку?

 

— Ви, дурні. Навіщо йому ховати її у своєму кабінеті? Мабуть, він ховає її у спальні!

 

— …Невже? Тоді озирнімося тут і підемо до спальні.

 

— Правильно. Чи не було б добре, якби нам пощастило знайти якісь військові таємниці?

 

Я зупинив колесо й подивився на трьох чоловіків, які буквально проповзли через двері.

 

Вони нишком підійшли до столу у позі ниць, нагадуючи військових, і були в чорних масках. Було видно, що це непрохані гості.

 

— Захопімо або вбиймо жінку.

 

— Так, це буде легко, якщо вона звичайна людина.

 

— Чи не тому він її сховав?

 

Ці люди в масках. Після цього злодії обшукали ящики, обмінюючись між собою жартами. Вони переглянули документи у верхній шухляді та в двох нижніх. І в останній шухляді…

 

— Що це?

 

Один із чоловіків підняв важку сумку. Я сів біля своєї миски, очищав і їв мигдаль, дивлячись на нього.

 

—...Горіхи макадамії?

 

«Так вони там».

 

До вашого відома, вони також були в маленькій шухляді біля дверей.

 

Хрускіт. Хрускіт.

 

Оскільки злодії замовкли від збентеженя, єдиним звуком, який лунав у кабінеті було те, як я їв мигдаль. У цей момент до мене підійшло двоє інших злодіїв, які помітили мою присутність.

 

— Що це?

 

— Це миша?

 

— Він дивно виглядає. Його хутро ж золоте?

 

— …Це чарівний звір?

 

— Він належить Великому герцогу Півночі…

 

Ні, я простий хом'як.

 

Я взяв останній мигдаль і вистрілив у мукбен. Гей, дай мені трохи горіхів макадамії в руку. Тому що три мигдалі мене не наситять.

 

— ...Він дорогий?

 

Я почув, як з рота злодія, який деякий час спостерігав за моїм мукбенгом, почала капати слина. Вони обмінялися поглядами, а потім почали відкривати хом'ячу клітку.

 

«У цих хлопців справді немає плану.»

 

Шукали жінку та таємниці, а тепер викрадають хом’яка.

 

У них справді не було єдиної позиції. Як такі незграбні люди наважилися стати злодіями? Це диво, що їх не спіймали по дорозі.

 

Я зітхнув, навіть не дивлячись на руку, що опускалася згори. Виходь. Це найкращий час для появи, чи не так?

 

На той момент.

 

— Щ-що!

 

Тріск! Почувся гучний звук розбитого скла. Ці троє злодіїв. Дурні висунули шиї, як сурикати, і зазирнули у вікно.

 

— Як ви смієте торкатись мого?

 

Голос, схожий на гостро викуване лезо і на вітри з висот півночі, спустився, як мороз. Дурні затремтіли, наче вже тричі вмерли від лише одного голосу.

 

Ааа… Отже, з технічної точки зору це можна назвати кармою. Одним словом, так їм і треба.

 

[Як ви смієте спробувати забрати мого милого солоденького хом’яка!  ᕕ( ᐛ )ᕗ]

 

Він ніколи цього не казав. До речі, чому ти такий схвильований?

 

— Я не дозволю вам втекти живими.

 

Не можливо, їх стратять за дотик до хом’яка?

 

Кайл витягнув з-за пояса меч.

 

…Справді не здається, що вони виживуть.