— Вбити тебе? — кожне слово Сє Цінчен цілив крізь зуби. – Оце такий ти розумник? Тому ти і втік?
Хе Ю не очікував, що той скаже щось подібне, і в легкій байдужості та злості, які він щойно спромігся напустити на себе, миттю з’явилась пробоїна, що розкрила юнацьке збентеження за ними. Посмішка хлопця згасла, а обличчя трохи зблідло.
— Я не тікав!
— Ти не тікав?
— ...Я не тікав, я просто... я...
— Ти просто? - Сє Цінчен примружив очі, продовжуючи потроху наближатись.
— ...
— Ти просто рано прокинувся, одягнув штани, побачив, що надворі хороша погода і, почуваючи себе сонячно і прекрасно, вирішив, що можна вийти на оздоровчу ранкову пробіжку, щоб розслабити тіло і розум? Не бажаючи, щоб тебе турбували з приводу вчорашнього фіаско, ти заблокував мій телефон і WeChat, а тоді подумав «життя прекрасне!» і вийшов з кімнати, настільки радісний, що забув оплатити свій чортів рахунок. Правильно?
— ...
Хе Ю ще більш зійшов з лиця, ніби його хто отруїв.
— Ти справді клятий шматок лайна, Хе Ю. Ти шматок лайна, який вміє лише тікати, коли зробив щось не так.
Обличчя Хе Ю аж спопеліло від збентеження та гніву, на ряду з певним обуренням і образою:
— Я ж сказав, що не тікав! Я повернувся і оплатив рахунок, щойно отримав твій дзвінок, хіба ні?!
Сє Цінчен також розлютився:
— Геть втратив сором? Думаєш, я хотів, щоб ти оплатив цей рахунок? Слухай, якби не... я б не хотів тебе бачити до кінця свого життя!
Його патерналізм не брехав. Якби в нього на картці було 1,68 мільйона, він би справді оплатив усе сам і ніколи не став би кликати цього виродка Хе Ю назад. Він же чоловік - ніби йому хотілося, щоб Хе Ю заплатив за кімнату!
Під цим шквалом вербальних атак Сє Цінчена Хе Ю дивився на нього з розчервонілим лицем.
Хоча обидва несвідомо стишували голос, приховати ворожу атмосферу, що розпалювалась між ними, було неможливо.
Коли дівчина з рецепції, яка щойно приймала їх рахунок, глянула на них через весь вестибюль, то вже не стрималась і закотила очі на Сє Цінчена.
Якого біса? Цей зрілий мудак витратив 1,68 мільйона юного пана за одну ніч і досі діє йому на нерви? Безсоромніше вже нікуди!
Після довгої суперечки Хе Ю притлумив свою злість і вирішив перестати розмовляти про це із Сє Цінченом. Вирівнявши дихання, він спробував заспокоїтися.
— То чого ти тепер хочеш? — зневажливо сказав Хе Ю. — Я вже повернувся, то чому б тобі не попросити на рецепції ніж і просто не вбити мене?
Голос Хе Ю сочився лютим сарказмом.
— Вбити тебе? — холодно засміявся Сє Цінчен. — Ти надто наївний. Я хочу взяти той чортів ніж і препарувати тебе живцем!
Хе Ю посміхнувся, ніби очікував цього, його очі все ще були трохи червоними, а обличчя блідим.
— Добре... добре. Не має значення. Що б ти не казав, Сє Цінчене, це не має значення. Хочеш ти мене піддати смерті від тисячі порізів чи відшмагати мій труп, мені байдуже. Мені взагалі байдуже, помру я чи ні. Мертвий чи живий, я просто сміття, на яке усім начхати.
Важко було сказати, від чого вигнулись кутики губ Хе Ю - від сарказму чи самозневаги.
— Знаєш... Раніше я вірив у всю ту брехню, що ти мені впарював. Я був клятим ідіотом, працюючи так тяжко і так довго. А зараз моя віра була зруйнована за одну ніч, і все завдяки тобі. Насправді я б волів, щоб Лу Юджу цілила трохи точніше, коли стріляла. І зараз мені б не було так паскудно, якби я просто відкинув копита тоді.
Його темні очі повільно ворухнулись, погляд упав на Сє Цінчена, і в голосі почулася нотка придушеного болю, коли він сказав:
— Ви ж теж так думаєте, правда? Було б краще, якби я тоді помер, і ви б зараз не були у такому жахливому стані.
— ...
Сє Цінчен люто і безжально ткнув пальцем в Хе Ю.
Але при згадці про Лу Юджу його серце несподівано тьохнуло.
Хтозна, чи сказав це Хе Ю навмисно, але саме через події в архіві з Лу Юджу Сє Цінчен відчував себе в боргу перед Хе Ю.
В серці Сє Цінчена вирувала безліч недобрих емоцій, але у вухах, здавалося, відлунив звук того пострілу, і кров, що текла з плеча Хе Ю, була така яскрава, що її багрянець болісно опікав йому сітківку.
Звук того пострілу перетворився на лозу, що обвилася круг його люті і стримала її, не давши йому відвісити хлопцю ляпаса.
— ...Хе Ю, - Сє Цінчен зрештою зчепив зуби і процідив крізь них. При фізичному дискомфорті і моральних муках, у цій безглуздій сварці з Хе Ю його голос залишався надзвичайно хрипким і слабким, але крижаним. – Ти хочеш обговорити це зі мною сьогодні, так? Добре. Гаразд. Тоді слухай. Навіть якщо я не все робив правильно, навіть якщо я не готовий був іти на ризик і продовжувати бути лікарем, навіть якщо я підвів своїх вчителів і заробив презирство та зневагу моїх колишніх колег... Я не заслужив таких тортур від тебе. Можливо, я не з усім впорався ідеально і залишив тебе з образою в серці, але коли лікував тебе, я не зробив нічого такого, за що мав би вибачатись.
— ...
— Подумай, чи ти сам не знаходиш мерзенним те, що вчинив? - Він глибоко вдихнув, пересилюючи головний біль та запаморочення, і пробурмотів з вологою в голосі: - Подумай про це.
Якщо попередня їх суперечка викликала у Хе Ю тільки збентеження, то ці слова поцілили у шрами, що боліли найдужче.
Він взагалі не мав наміру зачіпатися язиками із Сє Цінченом, і тим більше не хотів піднімати питання, що стосувались Сє Сюе. Але раптом виявив, що вже був неспроможний втриматись, і під пильними поглядами присутніх у приміщенні потягнув Сє Цінчена до вбиральні та замкнув двері.
— Про що ти хочеш, щоб я подумав? Га? Сє Цінчене, про що ти хочеш, щоб я подумав?! Думаєш, що я досі нічого не знаю? – емоції Хе Ю пішли вскач. - Дозволь тобі сказати, я тепер знаю все! Я все знаю! Маячний розлад, самозбереження, нігілізм - багато речей, які, як я пам’ятаю, робила Сє Сюе, насправді були продуктом моєї уяви – я дурив себе, бо насправді ніколи не міг цього мати. Я все знаю!!!
Обличчя Сє Цінчена зблідло, що зробило його ще більше схожим на блукаючу душу.
— Я все знаю... - очі Хе Ю були шалені, а голос хоч і тихий, але кожне слово ніби було ножем, що він метав в обличчя Сє Цінчена. – Лікарю Сє, ви все знали, але не казали ні слова, просто дивилися, як я виставляю себе дурнем, бо хвилювалися, що я занадто прив’яжуся до неї, що я не зможу прийняти правди, коли дізнаюсь її, тому ви завмерли і нічого мені не казали, а їй весь час нагадували триматися від мене подалі.
Після семи років навіть мій старий знав, що єдиний друг, на якого я покладаюся — це лише моя фантазія. Тільки я про це не знав! Я лише закопував себе глибше і глибше! Тобі було цікаво спостерігати за цим фарсом? Весело було, Сє Цінчене? Не думаєш, що ти був вкрай жорстоким і зарозумілим, і ніколи серйозно не зважав на мої почуття? Що я в твоїх очах? Частково уявна людина – навіть коли я просто бажав трохи тепла, я мав покладатися на частково уявну людину! Ніхто ніколи по-справжньому мене не любив і не піклувався про мене. Навіть свій день народження я міг провести лише на самоті... і покластися на фантазію, щоб отримати привітання та шматочок торту.
Хе Ю схопив Сє Цінчена за шию і втупився в його обличчя. Чоловік був блідий, але його шкіра палала. Хе Ю мучив його усю ніч, і хоча зі своєю силою волі Сє Цінчен досі міг це терпіти, та Хе Ю зрозумів, що у нього лихоманка, щойно торкнувся.
Жар затримався в кінчиках його пальців, поки Хе Ю витріщався на чоловіка.
В решті решт Хе Ю почув, як Сє Цінчен сказав:
— ... Навіть будь у мене ще один шанс, я все одно зробив би те саме. Я все одно б тримав її подалі від тебе і вирішив би не говорити тобі правди.
Розлютившись, Хе Ю штурхонув Сє Цінчена об стіну ванної кімнати, темно чорна плитка різко контрастувала з блідим, як папір, обличчям чоловіка. Якби не жар, який відчувала його долоня, Хе Ю б подумав, що Сє Цінчен був витесаний зі снігу і ось-ось розтане.
Сє Цінчен тихо кашлянув, але його очі були такими ж холодними та гострими, як і в першу їх із Хе Ю зустріч.
— Хе Ю.
— ...
— Я вчинив так, бо знав, що ти не зможеш з цим впоратися.
— ...
— Це був найкращий варіант. Що б ти не думав, я не вважаю, що вчинив неправильно.
— ...
Насправді, Сє Цінчен спочатку хотів сказати: Я тобі винен, Хе Ю. Я винен тобі долю щирості. Колись ти вирішив віддати мені своє серце - ти тримав своє серце в долонях і став навшпиньки, щоб передати його мені, але я ставився до тебе лише як до пацієнта і не бачив у твоїх очах відчайдушного прагнення, бажання, щоб поряд існував хтось, хто був би з тобою щиросердним.
Це правда, мені бракувало доброти.
Цього не повториться.
Хоча я не дуже вмію бути лагідним в словах і, можливо, й далі буду жорстким і холодним, але я готовий стати твоїм мостом. Бо коли я був безпорадним і одиноким, саме ти вирішив простягнути мені руку допомоги, і за ту краплю моєї підтримки, яку я навіть не вважав добротою, ти мало не віддав своє життя.
Можливо, я не зможу дати тобі усе, чого ти хочеш, але я можу перестати бути для тебе лікарем Сє, і стати просто Сє Цінченом.
Якщо ти досі цього хочеш.
Ось що він мав на думці і як хотів поводитись. До минулої ночі.
Але тепер все змінилося.
Сє Цінчен вже не хотів говорити цих слів Хе Ю. Жар, біль між ногами, запаморочення перед очима – все це було слідами ганьби, які Хе Ю залишив на його тілі. Здавалося, та крихта сентиментальності, що пробудилась у Сє Цінченові, була стерта за цю одну ніч.
Навіть коли Хе Ю схопив його за обличчя, очі Сє Цінчена за пасмами волосся були такі ж украй гострі, як і раніше.
Він із зусиллям відштовхнув Хе Ю та прямо перед ним закурив сигарету, роздратовано затягнувся, а потім з шипінням загасив її об стіну поруч із хлопцем.
Сє Цінчен уважно подивився на Хе Ю досі червоними очима.
— Протягом тих семи років я робив усе, що мав робити як лікар. Але у відповідь на це ти минулої ночі учинив звірство. Дозволь сказати тобі, Хе Ю: ти клятий звір, гірший за свиню чи собаку.
Він випростався, обійшов Хе Ю, і стримуючи сильний дискомфорт, покрокував до виходу, але його рука ледь встигла торкнутись дверної ручки, як Хе Ю раптом затримав її своєю.
— Якого біса тобі ще треба?! - Сє Цінчен був заскочений Хе Ю зненацька біля дверей туалету, його персикові очі спалахнули. – Я не маю ні часу, ні сил, щоб гаяти їх на тебе зараз. Щось трапилось вдома, і я маю повернутись туди! Іди до біса!
Хе Ю на мить справді захотів придушити Сє Цінчена. Він думав, що той, зустрівшись із ним, буде трохи слабшим, трохи м’якшим, якщо він вже побував у ньому, але ні. Неймовірно, та Сє Цінчен став ще холоднішим, ніж раніше, наче плита замерзлої під шаром льоду осадової породи. Кожна фраза, кожне слово були нечувано холодними.
Його поведінка викликала у і без того психічно неврівноваженого Хе Ю ще більше роздратування. В голові мов ураган завирували кровожерливі, жорстокі думки. Хе Ю уявлення не мав, що саме він хотів зробити, але був би в нього зараз пістолет, він пристрелив би Сє Цінчена, щоб лишився лиш слухняний труп.
Але коли він схопив чоловіка за руку і притиснув до дверей, їхнє дихання переплелося, Сє Цінчен видав приглушений вигук болю, і Хе Ю завмер.
Слова полишили його. Картини минулої ночі стали спалахувати перед його очима, мов у калейдоскопі.
— ...
— Відпусти мене... клятий... Іди до біса!
З палаючим тілом Сє Цінчена, що борсався під ним, Хе Ю виявив, що він... насправді... відчував збудження...
— ...
Сє Цінчен ще не помітив реакції хлопця, а от Хе Ю був глибоко шокований. У збентеженні він одразу ж випростався, його мигдалеподібні очі округлились – здавалося, ніби Сє Цінчен діяв на нього подібно якомусь афродизіаку. Він не смів ще більше наблизитися до цієї людини.
Минула ніч була випадковістю, Хе Ю теж тоді випив «Сливового аромату 59» і не думав, що в нього можуть виникнути якісь неналежні думки щодо Сє Цінчена після того, як все закінчиться. Сексуальний зв’язок між ними був випадковістю, випадковістю, що почалася з помилково налитого вина – це не можна було навіть рахувати за умисно проведену разом ніч. Як у нього все ще могла бути якась реакція на Сє Цінчена?
Чоловік тимчасом гадки не мав, що відбувалося з хлопцем, але якщо Хе Ю відпустив його, це було добре.
Він перевів подих і пильно подивився на Хе Ю настороженим поглядом, потім поправив свій комір, що був розхристався.
Ця сорочка була трохи замала, в клубі малося лише кілька запасних предметів одягу і не на всі розміри. У них не було сорочки на зріст Сє Цінчена у 180 см, тож рукава цієї були закороткі і відкривали очам його зап'ястки кольору снігу.
Сє Цінчен рідко носив короткі рукави, і навіть у найспекотніші дні був бездоганно вбраний у застібнуту на всі ґудзики сорочку з довгими рукавами.
Зазвичай, у ввбранні правильного розміру, верхня частина зап’ястків чоловіка була закрита, і Хе Ю дуже рідко випадало її побачити. Навіть минулої ночі, коли вони спліталися разом, Хе Ю був надто збуджений та нетерплячий, і його очі були зосереджені на обличчі Сє Цінчена, відтак він боявся упустити найменший прояв слабкості та вразливості чоловіка. У той час він цілковито був занурений у це м’яке, вологе тепло, у задоволення, якого він ніколи раніше не відчував.
Це відчуття було таким бентежним, що він не звертав особливої уваги на інші частини тіла Сє Цінчена. Навіть коли наприкінці він накрив руку чоловіка своєю, то був надто зосереджений, щоб кинути погляд на його зап'ясток.
Тільки зараз він згадав, що у Сє Цінчена на руці було татуювання, і колись давно він бачив його. І наразі йому знову кинувся в очі блідий лівий зап'ясток Сє Цінчена, над яким значився довгий рядок тонких димчасто-сірих літер.
Here lies one whose name was written in water*.
*«Тут лежить той, чиє ім'я написано на воді».
Хе Ю дивився на тату. Це було так багато років тому... Якби не цей випадок зараз, він би і не згадав про ці слова на зап'ястку Сє Цінчена.
Чоловік тим часом поправив свій одяг, гнівно зиркнув на Хе Ю, після чого розвернувся, штовхнув двері і, вийшовши, гучно ними грюкнув.
Хе Ю стояв усередині один, обличчям до місця, де щойно вони двоє люто протистояли один одному. Він довго залишався на місці, дозволяючи своєму абсурдному бажанню та розбурханому серцю заспокоїтися.
Перед очима продовжували стояти ті слова, а у вухах відлунював голос Сє Цінчена, крижаний, хоч і здавалося, що він придушував якісь емоції:
Протягом тих семи років я робив усе, що мав робити як лікар. Але у відповідь на це ти минулої ночі учинив звірство. Дозволь сказати тобі, Хе Ю: ти клятий звір, гірший за свиню чи собаку.
Подумай про це.
Подумай про це...
Ніби несподіваний порив вітру розкрив сторінки давно минулого розділу, і злий дракон ясно згадав дещо зі свого дитинства.
Дещо, пов’язане з цим татуюванням.
