Сє Цінчен і гадки не мав, що через розбиту картину реальності і руйнування віри, Хе Ю заволоділо прагнення відкинути і перевернути свої минулі принципи. Але навіть так, щойно хлопець його притиснув, він потягнувся вільною рукою до найближчої пляшки вина і розбив її.
Очі Хе Ю потемніли.
— Що ти робиш?
Сє Цінчен уже був охоплений вогнем пекучого бажання, викликаного «Сливовим ароматом 59» і відчував, як неконтрольовані фізіологічні реакції беруть над ним гору, але він був не з тих, хто легко здається.
Він нічого не сказав, лише продовжував важко хапати повітря і дивився на Хе Ю поглядом пантери. Потім схопив ту розбиту пляшку і, не здригнувшись, штрикнув себе у передпліччя.
З рани бризнула кров.
Сє Цінчен заплющив очі і закусив свою вже сполотнілу губу. Різкий біль лиш трохи отверезив його і витягнув із трясовини бажання. З грудьми, що важко здіймалися, він повільно опустив свою закривавлену зброю і знову притулився спиною до чайного столику.
Хе Ю витріщався на нього з перекошеним обличчям, дивився на те, як чоловік хапає ротом повітря, як натягнулася його сорочка, на його облитий вином комір, на руку, що кровила.
Витріщаючись, він посилив хватку на руці Сє Цінчена. Теплі краплі крові повільно просочилися крізь його пальці.
— ...
У цю мить прояснення Сє Цінчен щосили спробував взяти під контроль своє дихання, вологими очима дивлячись на юнака перед собою.
Після кількох секунд мовчання він прохрипів:
— Хе Ю, дозволь тебе спитати... Насправді ж тебе зачепили слова, які я казав на тих старих відео, так?..
— ...
Хе Ю не відповів, лише дозволив крові Сє Цінчена стікати по його пальцям подібно сльозам, кожна крапля падала на холодну, вкладену плиткою підлогу.
Не тільки ті старі відео, подумав він.
Він бачив майже всі повідомлення, які писав Сє Цінчен протягом тих кількох років.
Зрештою, Хе Ю лиш посміхнувся.
— Ти вже задавав мені це питання, і я дав тобі відповідь. Мені байдуже. Кого це може хвилювати?
— Але ти не дуже вправний брехун. Якби тобі було байдуже, ти б сьогодні так себе не поводив, - Сє Цінчен досі важко дихав, по обличчю котився піт. Він знав, що його самовладання триватиме недовго, і що він мав використати цей короткий позичений проміжок часу, щоб переконати Хе Ю поводитись раціонально, чи принаймні з більшою краплею раціональності.
— ...
— Мале дияволя... Чесно кажучи, тоді...
Сє Цінчену вартувало чималих зусиль говорити про щось таке. Афродизіак був надто сильний і швидко відновив свою дію на його кров, сягаючи аж самих кінчиків його пальців. Чоловік зімкнув очі, а коли розплющив знову, вони були затуманені болем. Та все ж він придушив свою агонію, важко ковтнув, його адамове яблуко підстрибнуло вгору-вниз.
— Тоді... Причина, з якої я не хотів залишатися твоїм особистим лікарем полягала не в тому, що я вважав тебе жахливим чи страшним. Не тому, що я боявся, що ти станеш наступним Ї Бейхаєм для мене як Цінь Ціяня. Нічого такого. Тобі було вже чотирнадцять, коли я залишив тебе, Хе Ю. Я міг бути поряд з тобою сім років, потім іще сім, але чи можу я бути поряд з тобою усе твоє життя? Залишатися з тобою після того, як ти закінчиш навчання і почнеш працювати, після того, як одружишся і матимеш дітей... Це нереалістично. Я лише лікар. Рано чи пізно ти матимеш покладатися на самого себе, щоб вибиратись із тіней свого серця. Це те, у що я вірю, і тому я пішов.
Сє Цінчен зробив павзу, утримуючи в очах силует Хе Ю.
— Хе Ю... Гадаю, можливо, ти це розумієш. Чи багатьом людям у цьому світі живеться легко? Не треба далеко ходити, достатньо зазирнути у фойє лікарні, за двері відділення інтенсивної терапії чи травмпункту. Я знаю, що тобі болить, але щонайменше ти живий. Тобі не варто...
Але в даний момент Хе Ю не вловлював цілком, що хотів сказати йому Сє Цінчен. Його крижане серце аж пекло, ніколи раніше він не відчував такого палкого гніву. Він люто згріб Сє Цінчена за коротке волосся і смикнув його вверх з підлоги.
— Кажеш мені не варто що? Чого мені не варто робити? Сє Цінчене... Ти маєш хоч якесь уявлення про те, наскільки мені болить? Заціпенілий і замкнений, не маючи ніякого контролю над своїми емоціями... Під час загострень я навіть не знаю, хто я! Моє тіло здається порожнім, наче моє нутро заіржавіло чи було вигризено начисто. Жодна мить не минає без того, щоб я не думав про те, щоб все це закінчити. Я говорив тобі це раніше, протягом тих семи років лікування я описував це тобі незліченну кількість разів... Але ти досі не маєш жодного уявлення як це.
Чого ти погодився мене лікувати, га? Якщо вважаєш, що я маю зазирнути в лікарню, що мої страждання ніщо порівняно зі стражданнями тих пацієнтів, чому ти погодився? Подумав, що це цікаво? Найрідкісніший на Землі недуг, психічна Ебола, жодного ідентичного випадку в записах навіть найстаріших лікарень Яньджов. Як захопливо, професоре Сє! Ти знайшов новий клінічний зразок і захотів додати кольорів своєму портфоліо, чи не так?
Голос Хе Ю залишався тихим, але світло в його зіницях тремтіло від гніву.
— Пацієнти, про яких ти говориш – хворі на рак чи БАС* - усі навколо хоча б розуміють, що у них за хвороба і наскільки жахливі її симптоми. Вони можуть знайти людей, які розділяють ті самі страждання, згуртуватися разом, щоб поділитись теплом, підбадьорити одне одного... Але як щодо мене? Я для вас просто піддослідний зразок, цікавий психопат, звір у клітці. Щось нове і дуже цікаве, так, Сє Цінчене? Вдосталь повитріщався на мене, повеселився і пішов? Навіть намагався обдурити мене якоюсь смішною брехнею в якості подарунку на прощання! І зараз ти досі намагаєшся розказувати, чого мені робити не варто і що мені дозволено. Ти не знаходиш це жорстоким, Сє Цінчене?
*Бічний аміотрофічний склероз — рідкісне прогресуюче нейродегенеративне захворювання невідомої етіології, яке уражає опорно-рухову систему.
Здавалося, під час цього шквалу питань в зіницях Сє Цінчена з’явилося якесь ледь помітне мерехтіння, але коли він опустив очі, цей неясний блиск швидко і безслідно зник.
— Я досі так вважаю, Хе Ю, - сказав він. – Поки ти все ще живий і все ще хочеш врятувати себе, байдуже, наскільки тобі одиноко чи боляче, ти завжди маєш знайти сили пройти через це. Тільки так, бо інакше ти вибираєш здатися і померти. Людське серце може бути дуже сильним, Хе Ю. Ти не маєш вірити в мене. Ти завжди маєш вірити у своє власне серце.
— Тобі легко говорити, - Хе Ю дивився Сє Цінченові в очі. Кожне слово супроводжував металевий присмак крові, що ніби походив від його ненависті. – Тобі легко... Сє Цінчене. Ти не хворий, від болю не страждаєш. Лише ворушиш язиком і критикуєш мене за те, що я здаюсь. Що ти знаєш? Якби це ти терпів тортури цієї хвороби, як би ти з цим впорався? Сє Цінчене, ти той, хто любить умивати руки і безслідно зникати. Ти той, хто залишив сім’ю Хе, бо не міг піклуватися про мене. Це ти той, хто звільнився і змінив професію при першій же тривожній ситуації.
Кожне слово було заточене, щоб уразити суворе обличчя Сє Цінчена.
— Мені огидне твоє лицемірство. Ти прикидався стільки років... І досі прикидаєшся!
Комусь могло б здатись, що у Хе Ю ще залишалися відголоски раціональності. Але в цей момент він був повністю охорлений люттю.
Він схопив Сє Цінчена за скуйовджене волосся, потягнув його, не зважаючи на гримасу болю у того на обличчі, і штовхнув на більший і довший диван за мармуровим столом. Потім мовчки обернувся і витягнув іншу ще не відкриту пляшку «Сливового аромату 59» та відкоркував її, ні на дрібку не змінившись в обличчі.
Голова Сє Цінчена мало не вибухнула від злості при виді цього міцного лікеру. Його вже майже розривало від жару бажання після однієї випитої пляшки цієї хріні, але от Хе Ю відкриває іншу чортову пляшку!
— Якого біса ти хочеш!?... – на цьому моменті навіть у Сє Цінчена в голосі з’явилася нотка страху. Він зібрав усю можливу силу у своїх кінцівках, у безпомічному тілі, щоб спробувати перевести себе в сидяче положення.
Але перш ніж він встиг сісти, Хе Ю з пляшкою вже був поряд. Він навіть не потрудився взяти келих, просто схопив Сє Цінчена за щелепу.
Чоловік, який уже був у кепському стані, зблід мов папір при виді цієї пляшки у західному стилі, що була більшою за його обличчя. Облишивши надію на нормальну розмову, він став кричати і лаятись:
— Ти, малий виродку, чортів псих, якщо не хочеш, щоб це закінчилося вбивством, краще забирайся звідси...
— Саме так, я псих, - беземоційно сказав Хе Ю. – Ти тільки зараз це зрозумів? Ну, вже запізно.
По цьому хлопець задрав голову і зробив з пляшки великий ковток сам, а потім розтулив Сє Цінчену зуби і силоміць залив йому задушливо їдкий «Сливовий аромат 59» з власного рота.
Сє Цінчен щосили пручався і половина того лікеру опинилася на підлозі, решта більшою мірою на його одязі. Та хоч ковтнув він не так багато, напій був досить міцним, щоб йому перехопило дихання. Щойно Хе Ю відпустив його, Сє Цінчен плюхнувся на диван і заходився кашлем, ніби намагаючись позбутися усього кисню з легень.
Лікер змішався з кров’ю, а кров із потом.
Сє Цінчен весь тремтів, частково через злість, частково через хіть, що знову почала шалений, уїдливий натиск на його тіло. Він почувався так, ніби незліченна кількість комах вгризалися в його кістки, усе тіло поколювало, воно ставало млявим, а всередині все палало. Відчуття були жахливо незнайомі. Його обличчя знову розпашілося, але ясніше за хіть відчувалася злість. Відкашлявшись, він обернувся і люто зиркнув на Хе Ю перш ніж встиг вирівняти дихання і вже не стримував язика.
— Що це за звірська поведінка? Навіть тварини не вдаються до того, що твориш ти! Хе Ю, ти справді поїхав дахом...
— Це уже «звірсько»? Професоре Сє, ви справді недосвідчений. Є набагато більш звірські речі. Чому б мені не продемонструвати це вам?
Хе Ю кинув скляну пляшку з кружляючими всередині залишками лікеру на підлогу, потім встав і зробив крок уперед. Сє Цінчен вже майже сів, але Хе Ю пришпилив його назад до м’яких диванних подушок і затиснув зап’ястки чоловіка разом. Кілька пасом волосся хлопця звисали вниз, коли він подивився на Сє Цінчена, який був повністю просякнутий алкоголем. В його погляді був натяк на порочність, від якої волосся ставало дибки.
Сє Цінчен хапав ротом повітря.
— Хе Ю...
Почувши, як чоловік промовляє його ім’я, з ноткою страху в голосі, Хе Ю відчув сплеск задоволення внизу живота. У темній, жахливій глибині його очей зблиснув багрянець.
Продовжуючи притискати Сє Цінчена власним тілом, він тихо проворкував лагідним, але божевільним голосом:
— Не бійся, га? – між його губ ще залишались сліди «Сливового аромату 59». Він облизнув їх і, ніби смакуючи, усміхнувся. – Знаєш, чому я теж мав трохи випити цього?
— ...
— Тому що я ненавиджу тебе, ненавиджу чоловіків, і, боюся, без цього лікеру я не зміг би допомогти тобі як слід і забезпечити задоволення.
Хе Ю погладив Сє Цінчена по щоці.
— Сє-ґе, я завжди був лояльним і шанобливим до тебе. Ти прийшов сюди заради мене, але я не проявив до тебе достатньої гостинності. Якщо про це дізнаються, що буде з моєю репутацією? Тож якщо тобі не до вподоби ці люди, я тебе не примушуватиму. Але хіба ти не почуваєш дискомфорт через те, що забагато випив?
Після кількох секунд приголомшеного шоку у погляді Сє Цінчена проступив жах, коли він дивився, як Хе Ю смикнув його комір і розпустив щільно застібнутий ґудзик, розкривши почервонілу шкіру.
— В такому разі я простягну тобі руку допомоги.
Хе Ю був роздратований настільки, що вже не хотів повільно спокушати Сє Цінчена. Чоловік, не вагаючись, наніс собі шкоди, щоб зберегти ясність, тому Хе Ю зрозумів, що покладатись тільки на лікер марно. Він вже зовсім збожеволів і все, чого хотів – це варварськи розірвати маскування Сє Цінчена, і що більше він думав про це, тим більше втрачав терпіння.
Схопивши Сє Цінчена за шию, він промовив, виділяючи кожне слово:
— Сьогодні я особисто допоможу тобі з полегшенням і сам доведу тебе до піку насолоди.
Він і його лікар-брехун.
Цієї ночі вони кинуться в безодню разом!
От тільки Хе Ю був готовий на це, в Сє Цінчен ні. Чоловік оскаженів.
— Хе Ю! Що ти намагаєшся зробити?!
— Що я намагаюся зробити? Це питає той, хто був одружений? – Хе Ю притиснув чоловіка, що шалено борюкався, під собою. Після випитого «Сливового аромату 59» Хе Ю сам став набагато чутливішим. Ідея зірвати фасад Сє Цінчена була вже досить захопливою, але зараз, коли цей чоловік брикався і борсався під ним, палюче гарячий, в розхристаному одязі і заплямований кров’ю, його рухи ще більше розпалили полум’я Хе Ю.
Хлопець дивився на нього очима хижака, ніби збирався проробити дірки в його плоті.
— Ґе... – подих Хе Ю обпікав, лагідно торкаючись обличчя Сє Цінчена і перепліталися з його. – Як ти думаєш, що я збираюся зробити?..
Сє Цінчен був гетеросексуальний з голови до п’ят і сам по собі байдужий до сексу, і знав, що Хе Ю теж гетеросексуал і гомофоб до мозку кісток – як він міг дати своїм думкам пуститись в такому неприпустимому, божевільному напрямку?
Тільки коли Хе Ю стиснув однією рукою його зап’ястки над головою і почав розстібати ґудзики на його сорочці, розуміння обрушилося на нього подібно грому з блискавкою. Його персикові очі округлились, обличчя зблідло, і він отетеріло витріщився на хлопця. На якусь мить він навіть був не певен, чи це все відбувалося насправді.
Але він міг бачити юне обличчя Хе Ю – безстрашне, кровожерливе, хворобливе, божевільне і шалене, обличчя, яке являло єдине бажання – вижерти усю гідність Сє Цінчена.
Чоловік зрозумів, що Хе Ю геть втратив глузд, і почав борсатись під руками хлопця, хоч ці борсання давно вже стали марними. Він хрипло закричав:
— Хе Ю, ти... Ти, бляха... Я в порядку... Мені не потрібна твоя допомога! Забирайся! Іди до біса! Якого дідька ти хочеш?
На зазвичай зібраному обличчі Сє Цінчена Хе Ю побачив жах, блідість, крах... Ці емоції вибухнули на язику хлопця вишуканим смаком, через що його бажання стало ще більш пожадливим. Він стримував Сє Цінчена, що скрючився під ним на дивані, його пальці мов леза готові були розрізати чоловіка на шматочки.
Красиве лице Хе Ю скривилося в посмішці.
— Професоре Сє, лікарю Сє, Сє-ґе. Ти мав уже все зрозуміти, - його тихий голос бринів, обпікаючи груди чоловіка, що важко здіймалися. – Я збираюсь трахати тебе всю ніч. І краще тобі стогнати для мене достатньо голосно.
Його рука ліниво ковзнула вниз і пальці погладили тремтячі губи Сє Цінчена.
Чоловік різко зімкнув очі, виглядаючи так, ніби божеволів. Але в його тілі не лишилось ні краплі сили. Що довше це все тривало, то швидше енергія покидала його.
— Якщо ти, блять, посмієш... Ти псих...
Не звертаючи уваги на його слова, Хе Ю з рішучим виразом обличчя почав стягувати одяг Сє Цінчена. Хай як чоловік штовхався, та не зміг скинути із себе хлопця і, зрештою, міг тільки міцніше стиснути руки. Але Хе Ю накинувся на нього і почав цілувати у щойно оголене плече, задню частину шиї, ключиці... і далі вниз, зарившись своєю чорнявою головою у груди Сє Цінчена, почав облизувати своїм шорстким язиком бліді соски чоловіка, а потім взявся люто їх смоктати.
Очі Сє Цінчена округлились, він став звиватись, мов риба, але Хе Ю лиш притиснув його зі свіжим припливом сили. Під дією поглинутої ним надмірної дози лікеру з афродизіаком, хіть вгризалася в кожну його частинку, і він справді відчував інстинктивне прагнення пристрасно сплестися з іншим тілом.
Коли людина повністю поглинута хіттю, те, що партнер тієї ж статі, не має вже особливого значення. Це був звіриний інстинкт. Але Сє Цінчен пам’ятав, що він людина, що він був старшим для Хе Ю і давнім другом його батька. Він не повинен був і абсолютно не міг так чинити.
На його обличчі відобразилися муки, бурхлива хіть зіткнулася з крайньою ненавистю. Не в змозі витримати це, він відвернув голову в сторону.
Хе Ю цілував його груди. Відчувши тремор, що пробігся тілом Сє Цінчена, він звів очі і побачив, що на його красивому обличчі проступають огида і рум’янець. Хе Ю відчув сильний трепет, якого ніколи раніше не знав – достатньо сильний, щоб перекрити відразу, яку він відчував до чоловічого тіла, і спонукати його гратися із Сє Цінченом, байдуже на методи.
Це був Сє Цінчен, якого Хе Ю ніколи раніше не бачив – Сє Цінчен, який платив за свої брехню і обман.
Дике бажання спалахнуло в очах Хе Ю. Задоволення від помсти могло повністю придушити його відразу, так само, як азарт домінування міг задавити його інстинктивне відторгнення. Хе Ю почав шкодувати, що так пізно до цього додумався, що не виявив раніше цей спосіб розбити Сє Цінчена.
У цій метушні Хе Ю розстібнув решту ґудзиків на сорочці Сє Цінчена, розкривши заплямовану вином шкіру під нею. Груди чоловіка були дуже широкі, м’язи міцні і сильні, не перекачані, лінії торса чіткі й гострі. Кожною краплею це було тіло дорослого чоловіка. Хе Ю був трохи збентежений, але відчув, як його кров закипіла знову при виді такого Сє Цінчена.
Хіба Сє Цінчен не казав, що Хе Ю не може нічого йому дати?
Хіба не вважав, що хлопець не заслуговував на любов?
Сє Цінчен – той, хто стояв так високо і нікого не сприймав серйозно; той, хто стримував і дисциплінував його; той, хто сварив, погрожував і брехав йому з дитинства; той, хто навіть сказав Хе Ю, що він не може собі дозволити його найняти, коли звільнявся.
Сє Цінчен, цей суворий, зібраний чоловік, який стояв за кафедрою і яким захоплювалась незліченна кількість студентів, чоловік, що здавався всезнаючим і всемогутнім.
Дорослий чоловік.
Абсолютно маскулінний, зрілий, грізний і холодно відсторонений, з такою непохитною аурою, якої було більш ніж достатньо, щоб привабити будь-яку кількість дівчат, той, хто колись був одружений із жінкою. Ніхто й уявити не міг, щоб він комусь підкорився, ніхто й уявити не міг, що його можуть відтрахати – ні, не чоловіка з такою надміру чоловічою аурою, як у нього.
Але зараз він сам, з власної волі кинувся у цю пастку.
Його притискав Хе Ю, він лежав під хлопцем і намагався стримати тремтіння.
Те, чого хотів Хе Ю, теплота, якої він прагнув – Сє Цінчен міг усе це йому дати. Сє Цінчен міг дати йому це особисто!
Юнак важко ковтнув, згораючи від нестерпного жару, коли його кров почала закипати.
— Лікарю Сє, вам краще мати це на увазі: те, що станеться цієї ночі, буде через те, що ви забагато випили і не могли це винести. Вам було так погано, що ви потребували моєї допомоги. Щодо мене, я не такий слабкий і боягузливий, як ви. Я готовий пожертвувати собою, щоб добре про вас подбати. Мені не потрібні подяки, я радий допомогти.
Хе Ю стягнув сорочку з Сє Цінчена, потім взяв якісь чорні ремені із шухляди поруч – у цьому місці не бракувало подібних штук – і міцно зв’язав обидві руки Сє Цінчена.
— Я добре пам’ятаю, як ти виплутався з вузла Дзян Ланьпей тоді на даху. Це розбійницький вузол, ти не зможеш з ним впоратись.
