Хе Ю зазвичай не любив подібні марнотратні заклади з їх важким запахом косметики та парфумів, але зараз тільки тут він міг відчути трохи тілесного тепла людського світу.
— Юний пане Хе.
— Вітаю, юний пане Хе.
Дівчина хостес шанобливо привітала його і відчинила двері приватної кімнати; вона запросила його з опущеною головою, навіть не наважуючись підняти очі.
Нічний клуб Кон’є був місцем декадансу та розпусти. Він функціонував як чесний розважальний заклад, але всі хости, що тут працювали, були не тільки красунями і красенями, але й прекрасними співбесідниками, в тому числі гуляки на танцювальному майданчику нижнього поверху. Багато з цих привабливих чоловіків та жінок були готові піти на приватні зустрічі з клієнтами у свій вільний час, а що стосується особистих відносин між людьми, то такий звичайний опівнічний пошук задоволення в парі – любовні зв’язки, романтичні побачення – ніхто не буде контролювати.
З такими спокусами за дверима клубу завжди збиралася тьма розкішних автомобілів, і незліченна кількість блідомолочних ніг сідали у ті машини, з усмішками тулилися до лаобанів і рушали з ними у ніч.
Хе Ю прийшов сюди сьогодні ввечері, щоб пуститися берега, ідея занурення в трясовину викликала у нього саморуйнівне задоволення.
Стан його душі був подібний до стану студента, який зосередив усі свої зусилля та ресурси на навчанні, але так і не спромігся отримати гарних оцінок на тестах. Байдуже, як наполегливо він працюватиме, та коли мотивація, яка штовхає його вперед, вичерпається, а вступний іспит він знову провалить, то він неминуче піддасться відчаю.
Хе Ю нарешті зрозумів: навіщо йому терпіти такі страждання, якщо у відповідь він отримує лише милозвучну брехню?
У такому місці, як нічний клуб Кон’є, люди будуть одне перед одним спішити, щоб затишно притулитись до нього, і всю ніч говорити йому приємні й ніжні слова, і жодне при цьому не повториться. Йому не потрібно обманювати себе – щойно він відкриє свій гаманець, знайдеться маса людей, які будуть раді лити перед ним солодкі слова.
Вони не втечуть на півдорозі, як Сє Цінчен, а тікаючи, точно не нарікатимуть на брак у нього кишенькових грошей.
— Юний пане Хе, це найяскравіші хостеси серед нашого персоналу, вони відповідатимуть за обслуговування вашої приватної кімнати, тож якщо вам щось буде потрібно, не вагаючись звертайтесь до них.
Не потрудившись встати з дивану, Хе Ю споглядав, як черговий менеджер з його дозволу впустив два ряди дівчат хостес. Це був топовий персонал розважального закладу, усі - красуні на різні смаки. Вони влітали з посмішками на обличчях і ставали позаду менеджера, поки він одну за одною їх представляв.
Після серії представлень менеджер чемно покинув кімнату, плавно закривши за собою двері.
— Юний пане Хе, хочете пограти в якісь ігри?
Незважаючи на насуплений вигляд гостя, ці добре навчені дівчата хостес обережно звернулися до нього, зберігаючи свої солодкі усмішки.
Хе Ю секунду мовчав, а тоді посміхнувся:
— Давайте відкриємо напої. Мені незручно змушувати вас отак тут стояти.
Йому в руки передали товсту позолочену карту напоїв. Це був, у біса, першокласний грабунок; вино з ціною нижче 10 тисяч юанів тут було рідкістю, а от вин по 100-200 тисяч було чимало.
Ліниво відкинувшись на дивані, Хе Ю переглянув усю першу сторінку, не змигнувши оком, і погляд його зупинився на лікері під назвою «Сливовий аромат 59».
Він багато разів супроводжував клієнтів і добре знав, що це за особливий напій. В ціні був рядок нулів, а поряд значились три палаючих серця, що підказували замовнику, які саме враження може принести цей лікер. Коли Хе Ю забирав рахунки за попередні візити, «Сливовий аромат 59» можна було побачити майже в кожному замовленні.
— Спершу може здатися, що аромат дуже витончений, - сказав якось Хе Ю напівп’яний негідник, сміючись йому у вухо, - але... він дуже легкий і розпусний. Розумієш, про що я, юний пане Хе?
Хе Ю додав «Сливовий аромат 59» і недбало передав список замовлення найближчій до нього дівчині.
Дівчата хостеси з радістю та захопленням в очах перезирнулися. Зайшовши до кімнати, вони подумали, що це буде складний клієнт, але він виявився досить симпатичним і приємним – а також щедрим. Їм навіть не треба було вмовляти його замовити з меню найдорожчу вежу шампанського.
— Юний пан Хе грає в кості?
Хе Ю посміхнувся і легко сказав:
— Граю. Тільки боюся, що ти за мною не поспієш.
Дівчина надула губки:
— Ну, якщо я не зможу поспіти, юний пан Хе має бути джентльменом і дозволити мені виграти.
— Звичайно.
Теплі та м’які тіла підсунулися до нього ближче, торкаючись його ніг та рук, а Хе Ю дивився на них зі спокійною байдужістю — і справді, з його нинішнім становищем, якщо не шукати щирості, які тільки лестощі він не міг би отримати?
Пляшки було відкрито, вежа з шампанського складена, дівчата сміялися всією групою і поступово ставали дедалі сміливішими у мерехтливому розсіяному світлі.
— Чому юний пан Хе прийшов один? Де твої друзі?
— Юний пане Хе, можеш розповісти нам, що сталося в Університеті Худжов? Чутки ходять дикі, і я б хотіла почути про це від тебе...
Поки вони сміялися, задзвонив мобільний Хе Ю. Хлопець глянув на телефон і трохи змінився в обличчі — дзвонив Сє Цінчен.
— Хто це?
— Неважливо, — відповів Хе Ю. По короткій миті він підпер рукою підборіддя і недбало змахнув пальцем по екрану, відхиляючи дзвінок. Потім обернувся до дівчини поряд, що саме розповідала якийсь анекдот. — Продовжуй.
Побачивши, що Хе Ю зацікавив її жарт, вона продовжила розповідати з іще більшим ентузіазмом.
Кілька секунд потому знову зателефонував Сє Цінчен.
Телефон невпинно дзвонив, вимагаючи підняти слухавку, і одна особливо зухвала дівчина, прикривши рукою усмішку, сказала:
— Це дівчина юного пана Хе?
— Жартуєш?
Хе Ю вдруге відхилив дзвінок Сє Цінчена.
Цього разу тиша тривала довше, але десь за хвилину телефон задзвонив утретє. Хе Ю вже збирався відхилити і цей дзвінок, але його пальці завмерли, щойно торкнувшись екрану.
Цього разу це був не Сє Цінчен, а Сє Сюе.
Після короткої миті вагань він відповів.
— Хе Ю, — гукнула його з іншого кінця лінії Сє Сюе.
— Мм.
— Хе Ю... я хотіла тебе запитати... про той день в університеті. Що сталося з моїм братом, коли він був з тобою? — в голосі дівчини чулися сльози, через що фальшива усмішка, яку Хе Ю демонстрував перед усіма цими незнайомими людьми, трохи розвіялась. - Чому ті старі відео з ним раптом потрапили до трансляції убивств? Я спочатку боялася дивитись це... але сьогодні ретельно пошукала в Інтернеті, і виявила, що дуже багато людей лають його. Знаєш... якісь люди навіть опублікували нашу домашню адресу, і хтось прийшов та обляпав фарбою наші двері... Мені зараз... Мені дуже не по собі... Але я боюся дзвонити брату, а навіть якщо подзвоню, він нічого не розкаже, тільки обов'язково насварить мене за те, що я не послухала його і взялася шукати все це. Я...
Тут Сє Сюе не витримала і розплакалась. Усе, що тепер було чути в трубці - це звук її ридань.
Дівчата хостеси в цьому пожираючому гроші закладі не знали, що відбувається, і продовжували посміхатися та наливати Хе Ю вино.
Хлопець, зануривши пальці у жіноче волосся, з напускною ніжністю гладив його по всій довжині, але при звуках плачу Сє Сюе блиск в його очах зник. Її спустошення та відчай крізь динамік проникли прямо в його серце.
— Я вже не знаю, що робити...
Хе Ю подумав про Вей Донхена. Хоч Сє Сюе була закохана у Вей Донхена, але, коли щось трапилось, все ж таки звернулась до Хе Ю. Від цього йому стало трохи приємно, але потім він згадав...
Вей Донхен, здається, нещодавно поїхав відвідати свого батька військового з приводу смерті одного літнього члена сім'ї. Тож він був на дуже укріпленій армійській базі, де навряд ловив сигнал. Крім того... це була таємна закоханість, подумав Хе Ю. Можливо, Вей Донхен навіть не знав, який курс викладала Сє Сюе – звичайно, вона б його не шукала.
— Хе Ю... — ридала Сє Сюе, мов поранене кошеня. — Що ж мені робити?... Я хотіла допомогти своєму брату, тому... вийшла в прямий ефір, щоб пояснити все, але... – вона заскиглила. – Я хотіла все як слід пояснити, але ніхто не хотів спокійно слухати, поки я все розповім... Вони з півслова почали лаяти мене або взагалі не слухали... називали мене брехухою, казали, що я йому не сестра, а... а...
Вона глибоко вдихнула, але не закінчила фрази. Якусь мить вона просто плаката, а потім безпорадно сказала:
— Вони думали, що я хочу використати справу про вбивство, щоб завіруситись, тож поскаржились на моє відео... Дехто навіть казав, що за всім цим могли стояти мої батьки... Хе Ю, ти ж знаєш, вони вже багато років як мертві, а до мертвих треба ставитись з повагою. Я думала, ми можемо облишити покійних... але вони... вони... попросили мене показати свідоцтво про кремацію моїх батьків!
Сє Сюе гірко заплакала, не в змозі продовжувати говорити.
У Хе Ю трохи побіліли кісточки пальців.
Він дуже звик бути добрим до Сє Сюе, тож почувши, як вона плаче, в нього рефлекторно з’явилося бажання якось втішити, допомогти вирішити її проблему, але слова застрягли йому в горлі, бо він згадав переписку між нею і Сє Цінченом.
І людське тепло повільно відступило від його давно хворого серця, що розкладалося. Він промовчав.
Голос всередині нього зітхнув і спробував його втішити. Хоч Сє Сюе не була до нього такою доброю, як він думав, але ж вона нічого не знала. Щонайменше, вона була найдобрішою та найближчою для нього людиною. Цього було достатньо.
Але інший голос пронизував його ножем. Йому більше не потрібно бути великодушним чи турбуватись про когось. І взагалі йому слід перестати бути таким дурним.
— Я можу запитати у тебе дещо, Сє Сюе, — нарешті заговорив Хе Ю.
— Мм... Пи... питай, — шмигнула Сє Сюе.
Хе Ю, що сидів у розкішній приватній кімнаті, запитав у дівчини, яка зараз згорнулась у своєму маленькому, обшарпаному домі:
— Ти бачила відео, які хакери в той день транслювали на всі мобільні пристрої навколо університету Худжов?
— Бачила...
— Твій брат — лікар-психіатр, і цілком зрозуміло, що його будуть критикувати, якщо він скаже щось подібне. Інтернет сам по собі більш вибуховий, люди не показують свого обличчя, коли щось читають чи говорять, тому можуть бути агресивнішими. Я не здивований, що його лають.
— ... Але це всього кілька сказаних ним слів... Усі ці роки він дуже серйозно та відповідально ставився до всього, що стосувалося роботи. Він ніколи не робив нічого недбало, ти ж знаєш...
— Знаю, - перебив її Хе Ю. Він майже ніколи не перебивав Сє Сюе раніше. - Але я також знаю дещо інше про твого брата, наприклад як він казав тобі триматися від мене подалі.
— ...
Здавалося, Сє Сюе розгубилася і не знала, що відповісти, ніби не розуміла причини такої раптової зміни у ставленні Хе Ю.
Хе Ю, однак, був настільки спокійним, що це викликало тривогу.
— Сє Сюе, є одна річ, про яку я хочу спитати тебе зараз.
— ...
— Усі ці роки, слухаючи застереження твого брата щодо мене, ти колись, хоч на мить, підозрювала, що я теж можу бути психічно хворим?
— Я... – від цього несподіваного питання Сє Сюе завмерла.
Підозрювала?
Хоч колись?
Чи виникали у неї хоч раз сумніви через слова Сє Цінчена за минулу незліченну кількість днів?
Чи підозрювала вона коли-небудь у своєму серці, що причина, з якої Сє Цінчен так довго залишався в будинку родини Хе і постійно повторював подібні застереження, полягала в тому, що Хе Ю теж був пацієнтом?
Чи справді у неї не було абсолютно ніяких підозр?
— Я... - Сє Сюе була не дуже вправною у брехні, вона затнулась і довго вагалася, тупо стискаючи телефон. - Але... але як це можливо?.. навіть якщо й так... тобто... Ні, ні, ти такий чудовий, ти точно не...
Вії Хе Ю тріпотіли, відкидаючи на його обличчя тонкі тіні. Він легко посміхнувся і сказав:
— Дійсно, я не такий.
Одна з хостес запалила сигарету і подала її Хе Ю. Він взяв, подивився, а тоді з усмішкою повернув дівчині, делікатно хитаючи головою.
Зовні він здавався спокійним і мирним, але в його очах проглядалася божевільна темрява.
— Тоді, Хе Ю, ти можеш?...
— Не можу, — м’яко сказав Хе Ю. – Вибач, Сє Сюе, не можу.
Він сказав це, все ще посміхаючись, але тупий біль у серці буравив його груди із силою, здатною потрясти небо і землю. Його холодні пальці гралися з жіночим волоссям.
— Я ще маю справи сьогодні ввечері, тож не можу нікуди відлучитись.
— ...
— Знайди собі для компанії когось іншого, - губи Хе Ю трохи розтулилися. – Ми ж двоє не були надто близькі, хіба ні?
Дівчина на іншому кінці лінії була приголомшена. Вона ніколи не бачила цю сторону Хе Ю, ніколи не чула, щоб його голос був таким м’яким та ввічливим, і при цьому позбавленим навіть натяку на емоції.
А може, емоції, що він містив, були надто глибокими, надто важкими... Настільки важкими, що вони розчавили цього юнака – Хе Ю, яким вона його знала, Хе Ю, яким він сам себе знав – поки він не був понівечений до непізнаваності.
Не чекаючи, поки Сє Сюе щось відповість, Хе Ю з посмішкою відключився.
Він мав рацію. Присутність Сє Цінчена робила всі його попередні зусилля абсолютно марними - він ніколи не зможе бути разом із Сє Сюе.
Ні. Можливо, на думку Сє Цінчена, Хе Ю не міг мати інтимних стосунків не тільки із Сє Сюе, а й взагалі ні з ким.
— Юний пане Хе, у що ти хочеш пограти далі? - побачивши, що він закінчив розмову, дівчина, що тулилася до нього і була найпривабливішою з усіх присутніх, надула губки. Кінчики її пальців непристойно торкнулися його ноги.
Хе Ю поклав телефон, зневажливо подивився на неї і тихо сказав:
— Забери руки. Мені не подобається, коли мене торкаються без дозволу. Сиди як слід і не вдавайся до своїх трюків. Інакше мені доведеться попросити тебе піти.
Його мінлива поведінка налякала дівчину. В кімнаті запала тиша. Усі решта випросталися, не знаючи, що робити.
Ігноруючи їх, Хе Ю продовжив пити сам і навіть відкрив пляшку «Сливового аромату 59».
— Юний пане Хе, цей лікер... — спробувала нагадати йому лідерка групи.
— Я знаю, що це.
Він дуже добре знав і лише відкоркував пляшку – коли він це питиме і чи питиме взагалі, залежить від того, який у нього буде настрій.
Атмосфера стала напруженою, і дівчата не наважувалися видати ані звуку. Вони завмерли як стояли, поки їхні ноги та ступні не заболіли на семи-восьмидюймових підборах. Раптом зовні почувся галас.
— Пане, ви не можете сюди зайти...
— Пане... пане!...
Раптом двері приватної кімнати безцеремонно розчахнули.
Хе Ю скоса глянув на порушника.
Чоловік, що постав перед його крижаним поглядом, у застібнутій на всі ґудзики білій сорочці та вузьких класичних штанах, був ніхто інший, як Сє Цінчен. Хе Ю не відповів на жоден його телефонний дзвінок, тому він прийшов і увірвався сюди особисто.
Менеджер, що чергував біля дверей, сполотнів:
— Ти, непотріб! Як ти міг пустити сюди когось?
Обличчя вибивали, який слідував за Сє Цінченом, ніби стало восковим, та перш ніж він встиг щось відповісти, Хе Ю, спершись на диван, ліниво сказав:
— ... Облиште.
У його голосі чулася якась уїдлива нотка, достатньо холодна, щоб пронизати до кісток.
— Він досить наполегливий, тому нічого дивного, що ви не змогли його зупинити. Якщо він вже тут, можете просто дозволити йому зайти.
Хе Ю звертався до двох робітників закладу, але його очі, не мигаючи, були прикуті до Сє Цінчена.
Сє Цінчен поспішав сюди, тож трохи задихався і зараз видихав крізь розтулені губи, з його завжди ретельно зачесаного волосся спадало кілька пасом перед парою гострих очей, які спалахували вогнем, подібним до крапель багряного чорнила, що падали у воду.
Хе Ю якийсь час дивився в ці очі, перш ніж з дивовижним спокоєм сказати:
— Лікарю Сє, прошу.
— А... цей... – вибивала, що намагався зупинити Сє Цінчена, ще не цілком збагнув раптову зміну обставин.
Менеджер же мав гостре око і був кмітливим. Сє Цінчен? Та цей чоловік ці кілька днів був в Інтернеті скрізь, а до того він разом із Хе Ю пережив той інцидент в університеті Худжов. Між цими двома лао явно була якась незгода, і стороннім краще було триматися якомога далі, аби не потрапити в епіцентр неминучого урагану.
Тож він кинув охоронцю багатозначний погляд, і вони двоє швидко покинули місце подій та зачинили двері, які був розчахнув Сє Цінчен.
У кімнаті двоє чоловіків дивилися один на одного, і жоден не говорив ані слова.
Але в ту мить, коли їхні погляди зустрілися, вони обидва розуміли, про що думає інший...
З останньої їх зустрічі минуло лише кілька днів, але їхні погляди до цього моменту дуже змінилися – вони помінялись позиціями і все уже було геть інакше.
Авторці є що сказати:
Хе Ю... незайманий, який пішов до нічного клубу і замовив багато дорогого алкоголю, але злиться, коли хтось його торкається... дівчина просто вважає тебе милим і хоче торкнутися тебе, у цьому ж нема нічого поганого...
Коли я бачу таку сцену, мені дуже хочеться порівняти його з попередніми топами:
Його старший брат: Нічний клуб - це дрібниці.
Його другий брат: Він закритий.
Хе Ю: Це справді дрібниці. Я хочу найкращу кімнату, найдорожче вино та найкрасивіших хостес... Тітонько, йди геть і не чіпай мене. Я можу торкатися тебе, але ти мене - ні.
Це справді...
Різниця між ображеною королевою в холодному палаці (Мо Жань: «..? Іди геть!»), серйозною принцесою в холодному палаці (Мо Сі: «..? Іди геть») та багатою імператорською наложницею (Хе Ю: «..? Хе-е...»)
