Вжуухх…
Двері обережно прочинилися зі скрипом іржавих петель, і веснянкувата дівчинка висунула голову, щоб поставити мені запитання.
— Хто ти такий, що шукаєш нашого Моллана?
Це була дочка старости цього села. Хоча я досить добре ладнав з нею в першому проходженні, подорож у минуле не підходила нормальній людині, як я; зрештою, навіть хороші спогади, зроблені з хорошими людьми, ставали ілюзіями.
Дочка сільського голови була набагато молодшою, ніж я її пам'ятав. Тепер вона була милою дівчинкою, а не поважною пані. Це було цілком природно, оскільки я зустрів її через дев’ять років під час першого проходження. На той час вона була заміжньою жінкою і завжди обіймала свого маленького сина. І…
Вобл-Вобл~
«Велика істота», яка вічно хиталася також була з нею, міцно притиснута до грудей дівчини, як подушка, замість маленького сина, який згодом народиться. Ланувель, яка навшпиньки зазирнула через моє плече, щоб поглянути, ошелешено прошепотіла:
— Велика істота — це слиз...?
Слизняк. Желейний монстр, який з'являвся в незліченних фентезійних іграх. Ці слизовики, схожі на круглі парові булочки, були грудочками досвіду, які найчастіше зустрічалися навіть у цьому фентезійному світі. Вони жили де завгодно, їли що завгодно, і їхня репродуктивна здатність також була відмінною. Причиною того, що каналізаційні системи в містах Фантазії, які були жалюгідного рівня порівняно з земними, не засмічувалися і могли підтримуватися в робочому стані протягом тривалого часу, також було те, що їх очищали слизовики.
Я сказав Ланувель серйозним тоном:
— Не дивись на нього зверхньо, тому що він слизовик. Він не звичайний слизовик.
— Так, саме так! Моллан може хитатися!
Все було так, як сказала дівчинка.
Звичайні слизовики хиталися — вони не могли хитатися так, як ця велика істота.
— ...Е?
— Ланувель, у тебе очі гнилі... Ні, неважливо. Швидше показати, ніж пояснювати. Маленька панночко, можна цей старший брат обійме твого милого друга на хвилинку? Мені потрібна лише коротка мить.
Я, як завжди, був розкішно вбраний, як дворянин. Дотепна дівчина кинула крадькома погляд на сільського голову та його дружину, які, затамувавши подих, спостерігали за нами із за її спини, перш ніж відповісти.
— Ви ж не заподієте шкоди нашому Моллану, правда...?
— Обіцяю.
Я обережно прийняв велику істоту.
Вобл-вобл!
Велика істота несамовито захиталася, ніби остерігаючись мене, чужинця, але незабаром заспокоїлася, коли дівчинка заспокоїла її ласкавими дотиками.
Хитається-хитається…
Обійнявши велику істоту, я заплющив очі та застиг, наче в медитації. Я безтурботно відчував це коливання.
«Так! Ось це відчуття!»
Слиз був найдосконалішим живим організмом, якого я знав. Він міг вільно звиватися своїм желеподібним тілом, їсти все без розбору і швидко перетравлювати. Найдивовижнішим у ньому, однак, було те, що він не мав "мозку", але при цьому був здатний виражати себе у найрізноманітніших формах, весь час погойдуючись. Це означало, що він був духовною істотою, яка не була обмежена своїм тілом.
Але з іншого боку, як щодо людей? Їхні рухи були обмежені, окрім певних рухомих суглобів. Вони не могли прикинутися мертвими, як ящірки, або відрізати частину свого тіла, щоб втекти. Їхнє тіло з віком не відновлювалося. Існувало багато видів тварин, яких вони не могли їсти, вони не могли навіть наважитися думати про споживання гнилої або забрудненої їжі, і їхній організм виходив з ладу, якщо вони не пили воду хоча б один день.
Люди були вкрай недосконалими створіннями.
Вобл-Вобл~
Тому треба було вчитися. Саме так людство виживало дотепер, і це залишиться незмінним і надалі. Тепер одновимірна дурна людина з усіх сил намагатиметься досягти потужних фентезійних речей: бойові мистецтва, магія, елементалі, екстрасенсорні здібності, меч демона, святий меч, божественна сила, могутність бога, здібності ігрового статусу, серце дракона, дружина ельфа…
Але я думав інакше.
Сила людей бере свій початок нізвідки, окрім як з «науки». Успіхи, досягнуті людством на Землі, підтвердили цей факт — подолання кордонів Землі та крок у космос!
Величне поняття, яке неможливо навіть уявити з фентезійного світогляду. Адже на Марсі не воюють експерти з муримів, чи не так? Іншими словами, наука — це дослідження, яке мало інші кордони.
— Цей старший брат покаже тобі щось цікаве.
Є люди, які зверхньо дивляться на фітнес-тренерів, але дієта і тренування, які ці тренери планують, базуються не на окультизмі, а на науці. Це витончене дослідження, наука про здоров'я. В основі її лежить висока ефективність, а також покращення краси, і вона допомагає зменшити негативні наслідки надмірних фізичних навантажень.
Те, що я збирався робити відтепер, було тим самим.
— Автоматичне управління системою.
Усі живі істоти живуть, бо не можуть померти. Наведу дуже простий приклад — як би ми відчайдушно не благали: «Я хочу померти!» — в кінці жахливих тортур або відчаю, наші серця не перестануть битися. Це моє тіло, але воно не буде діяти так, як я хочу. Це через автоматичну систему. Якщо говорити науковою мовою, то це називається вегетативна нервова система.
Ця нервова система працює для підтримки гомеостазу основних функцій організму, таких як дихання, метаболізм, температура тіла, травлення, секреція і розмноження. Збудження при вигляді красивої жінки, слиновиділення при запаху чогось смачненького, прискорене серцебиття, коли ви багато тренуєтесь... всі ці підсвідомі дії відбуваються під впливом вегетативної нервової системи.
Що станеться, якщо ця система зникне?
Як тільки вона зникне, ви помрете, оскільки ваше серце і легені зупиняться, ніби хтось наказав: «Стояти!» Саме тому всі живі істоти не можуть контролювати свою вегетативну нервову систему так, як їм заманеться — за винятком слизу.
— А?! М'язи Героя випирають!
— Боже мій! Герою, що ж це за здібність така?
Слизняки вміли контролювати своє тіло так само природно, як дихати. Це було настільки природно, що вони не могли навчити інших робити те саме. Однак завжди є винятки.
Вобл-Вобл?
Ця велика істота, яка цілими днями була на руках у дівчинки, могла розповісти про метод просто тому, що вона чарівно хиталася. Не те щоб вона робила це навмисно, але саме стільки в її «хитанні» містилося фундаментальних ритмічних рухів, притаманних слизнякам.
Я не вивчав його серйозно під час першого проходження. Оскільки мій розум і тіло були вкрай виснажені після дев’яти років пригод у Фантазії, я пізно усвідомив, наскільки великою істотою був Майстер Моллан.
Однак цього разу все мало бути інакше. Я був готовий вчитися в цьому другому проходженні. Мені вдалося точно зрозуміти вчення Майстра Моллана і закарбувати його у своїй душі.
— Дякую тобі! Майстер Моллан!
Хитається-хитається?
Велика істота хиталася вліво і вправо, наче зовсім не знала причини моєї подяки. Я міг це зрозуміти, адже сам навчився цієї техніки за власним бажанням:
Налаштування.
Неможливо було навчитися техніки через теорію в книжках, як у випадку з магією чи бойовими мистецтвами. Не було іншого способу, окрім як особисто відчути ці ритмічні рухи та усвідомити їх — треба було просто добряче погойдуватися!
Ви можете запитати: як це можна описати?
Відповім, що це глибоке дослідження, яке не можна пояснити словами чи письмово.
— Герой! Герою! Як ти це зробив? — запитала Ланувель з блискучими очима.
Я рішуче відштовхнув Ланувель, яка мило поводилася в стриманій манері і намагалася вчепитися в моє потовщене передпліччя, й запитав у відповідь:
— Ти чула про гормони росту?
— ...Що?
— Не біда, якщо не знаєш.
Ендокринні залози — це органи, які регулюють гормональний фон, такі як шишкоподібна залоза, гіпоталамус, гіпофіз, щитоподібна залоза, паращитоподібні залози, наднирники, нирки, підшлункова залоза, яєчники, яєчка і так далі. Гормони, що виділяються цими ендокринними залозами, контролюють функції організму. Ці гормони також впливають на ріст людини.
Гормони росту виділяються з гіпофіза, і вони сприяють виробленню інсуліноподібного фактора росту один (ІФР-1), який збільшує клітини росту кісток, хрящів тощо. Ці два гормони пов'язані не лише зі зміцненням м'язів, зв'язок і сухожиль, але навіть з розщепленням жиру, який є сировиною для гормонів. Зазвичай секреція гормонів стимулюється за допомогою анаеробних вправ. Але що, якби... цим можна було вільно керувати?
Розвив і готово!
Ви з легкістю зможете створити приголомшливе тіло. Таке, яке вам до вподоби.
[Раса: Архілюдина
Рівень: 204
Професія: Герой (досвід 500%)
Навички: Тлумачення(A) Вбивство(B) Фізична сила(C) Спритність(C) Опір(C)...
Стан: Зростання]
Для того, щоб підняти рівень навичок до максимуму, знадобилося б трохи часу, але це було буквально лише питанням часу. Відтепер мені залишалося тільки чекати.
[Спантеличений: Це плоди твоєї подорожі? Я не можу зрозуміти, навіть побачивши це. Слизняк - великий наставник? Це перша новина такого роду. Щоб дістати насіння мигдалю, потрібно зняти тверду шкаралупу. Хто б став докладати зусиль, якби можна було легко здобувати навички?]
«Професоре Мораль, чому ви мене про це питаєте?»
Мене не цікавило, що роблять інші люди. І хіба не варто говорити про факти коректно? Мені, людині, чиї десять років зусиль розчинилися в повітрі через небажану подорож у минуле, ніхто не мав права говорити про зусилля в обличчя — навіть якщо це був бог!
[Тиша: Так, ти маєш рацію. Я щиро перепрошую від імені всього викладацького складу. Студент Кан Хан Су — перший, хто отримав оцінку S у бойових здібностях, хоча твоя оцінка F за характер теж перша… Тебе дискваліфікували, це правда, що ми розтоптали твої дивовижні зусилля під приводом переекзаменування. З цього моменту я не буду сперечатися на цю тему, хто правий, а хто ні. Ще раз прошу вибачення].
— Ну гаразд…
Подумати тільки, Професор Мораль вибачився!
[Сміх: Вчитися у свого наставника, ще більше вчитися у своїх товаришів і ще більше вчитися у свого учня — такий принцип світу. А я довгий час про це забував. Та і як я міг не забути, адже переекзаменування через двійку за характер — це безпрецедентний випадок за всю історію нашої школи. Студент Кан Хан Су, дякую].
Професор Моралі пішов після того, як кинув мені комплімент, схожий на образу. Він сказав, що знайде мене в найнесподіваніший момент.
Вобл-вабл-вабл!!!
— А, чорт! Вибачте! Майстер Моллан!
Я поспішив повернути велику істоту, яка роздратовано хиталася, дочці сільського голови, а потім дав їй щедру винагороду на знак подяки. Здивований сумою грошей, втрутився сільський голова:
— Пане, не треба стільки давати...!
— Все гаразд. Якщо вас це так турбує, то подбайте про їжу Майстра Моллана. Цього буде достатньо.
Я щойно виконав свою мету, витративши два дні на поїздку до цієї віддаленої сільської місцевості в північно-західному кутку середнього континенту Фантазії, — я здобув силу науки.
Це було не вміння, а техніка. Побічний продукт знань і досвіду. Що б я не робив, коли б і де б не був, я залишався самим собою. Французький філософ Декарт сказав таке:
Cogito, ergo sum. Я мислю, отже, я є.
Цей фентезійний світ був сумнівним, а насправді міг виявитися просто поганим сном. Але я не міг заперечувати свого власного існування, бачити, як я здатен мислити подібним чином. Навіть повернення в минуле не могло на це вплинути.
— Герою! Я теж хочу обійняти Моллана.
— Я теж... Кхм-кхм!
Ланувель і Портер імітували мене, не в змозі стримати свою цікавість. Я махнув рукою, дозволяючи їм робити те, що їм подобається. Зрештою, не було жодних причин їх зупиняти. Просто я відчував себе трохи винуватим.
Вобл, вобл, вобл…
Почалися страждання великої істоти.
— Майстре Моллан, будь ласка, потерпіть трохи, навіть якщо ці люди вам набридають!
— Повертайтеся, поки не стемніло, — я сказав Ланувель і Портеру повернутися до заїжджого двору лише після того, як вони досхочу наторкалися до Майстра Моллана... якщо, звісно, були ще живі на той час. Причиною цього є те, що людина, яка навіть не має уявлення про вегетативну нервову систему, стовідсотково помре після усвідомлення вчення Майстра Моллана. Серце і легені цієї людини перестануть працювати, і вона навіть не знатиме, чому.
Можливо, це можна описати як падіння у воду без рятувального жилета? Жертва борсатиметься, перш ніж захлинеться на смерть.
Але так чи інакше.
[Раса: Архілюдина
Рівень: 204
Професія: Герой (досвід 500%)
Навички: Тлумачення(A) Фізична сила(B) Спритність(B) Стійкість(B) П'ять почуттів(B)...
Стан: Пробуджений]
Рівні моїх навичок рівномірно зростали вибухоподібно до рівня, що перевищував можливості мого тіла, яке постійно еволюціонувало. Неповна версія вчення Майстра Моллана була досить дивовижною, щоб дати королю демонів добрячого прочухана, але повна версія демонструвала ефективність, що перевершувала мої очікування, що було для мене надзвичайно приємним фактом. Що ж залишалося робити далі?
«Місце для створення алібі для мого 204-го рівня, але...»
Я не міг не враховувати «досягнення» навіть при цьому, адже для повернення на Землю мені потрібні були високі оцінки з усіх чотирьох предметів мого «іспиту», окрім перемоги над королем демонів Педонаром.
Бойові здібності, досягнення, репутація, характер.
Якщо не брати до уваги бойові здібності, бо якщо вони низькі, то ти не зможеш навіть вбити короля демонів, то в першому проходженні мені не було потреби звертати увагу на досягнення, бо я витратив десять років, ходячи туди-сюди, пхаючи свого носа у всілякі справи; мої досягнення накопичувалися самі по собі. Але це друге проходження було іншим. Я був впевнений, що такими темпами отримаю двійку за свої досягнення.
— Це буде неприємно.
Мені не хотілося знову бачити ельфійську принцесу, яку я так старанно вбивав. Навіть я відчув би мороз по шкірі, побачивши Сільвію в здоровому вигляді після підтвердження вбивства, а повторювати ту саму пригоду втретє теж було б виснажливо.
На щастя, поблизу цієї місцевості таємно жив один молодий дракон. Його рівень та навички були надзвичайно низькими, оскільки він не полював через свою лагідну вдачу. У першому проходженні він був схожий на ласий шматочок неба, тому що всі мої товариші були проти того, щоб вбивати дитинча. Ці підступні так звані компаньйони не давали Герою стати сильним. Однак у цьому другому проходженні ніхто не зможе перешкодити моєму «випуску».
Вбивця драконів!
Чи може бути у світі фентезі інше досягнення настільки ж безсумнівним, як це?
Але це було ще не все. Дракон сам по собі був гарною здобиччю, його серце також було масою очків досвіду. З'ївши його, ваш рівень може миттєво підскочити. Це стало б найкращим алібі для мене, адже я, як відомо, мав низький рівень. До того ж це було звичайне полювання.
Ідеально.
— Навіть Професор Мораль не мав би з цим проблем, чи не так?
Далі
Розділ 13 - Силою дружби!
Ми зупинилися на нічліг у сільському заїжджому дворі. Я хотів би вирушити в дорогу відразу, але навіть мені потрібно було зробити всілякі приготування для полювання на дракона, одну з найбезглуздіших істот у фентезійному світі. Зрештою, на свій п’ятий день, я все ще був ніжним героєм. Я був пташеням з яйця,, так само як і дракон був молодим. Потрібен був натуральний дезодорант. Полювання провалилося б, якби дракон помітив мене першим, адже сьогоднішній я не зміг би його впіймати, якби ящірка розгорнула крила і полетіла; тому важливо було здійснити несподіваний напад. Єдиний спосіб мати шанс на перемогу — це замаскувати шум і запах, а потім підкрастися до дракона, поки він насолоджується солодким сном, і вирвати йому крила або шкуру на них. Мені вдалося роздобути дезодорант у сільського мисливця. Далі був час. Зараз моє тіло було буквально хаотичним безладом через те, що я активував свої клітини. Я був у процесі відновлення свого тіла до того стану, в якому воно було в розквіті сил. Ефект покращення після досягнення 204-го рівня прискорив розвиток моїх м'язів, але досягти S-рангу в навичках було нелегко, навіть з перком Героя. Втім, це не повинно зайняти багато часу, оскільки я вже робив це одного разу. Найбільшою проблемою було… Позіхання! Позіхан... Дурні, які продовжували позіхати, надзвичайно мене дратували. Ланувель і Портер, які глибоко піддалися чарівності хиткої великої істоти, повернулися пізно вночі, щоб одразу ж впасти мертвим сном на своїх ліжках. На жаль, вони не змогли навчитися жодної речі, інакше б вони впали не в ліжка, а в могили. Наступного дня вранці вони почали сонно дрімати. — Агов, тобі не обов'язково йти за мною. Я планував самостійно приборкати дракона, адже Професор Мораль неодмінно прочитає мені лекцію, якщо ці двоє загинуть неприродною смертю, беручи участь у полюванні. Ні, було б добре, якби все закінчилося лекцією. Якщо не брати до уваги Портера, археологиня Ланувель була знаменитістю. Що б сталося, якби поповзли чутки, що вона померла протягом п'яти днів після того, як потрапила на вечірку героя? Моя «репутація» впала б на дно. Було б неправильно ставити віз попереду коня, якби моя репутація впала, намагаючись підняти досягнення. Краще було б прогнати їх заздалегідь, щоб вони не могли байдикувати поруч, хоча б для того, щоб запобігти цій трагедії. Однак не все було так гладко… — Це тому, що я думаю, що Герой покине нас і піде сам! — Я думаю так само як і пані Ланувель. Дурні вперто прилипли до мене, як клей. Хоча вони були б трохи переконливішими, якби стерли сон з очей... Я знизав плечима. — Не пошкодуйте. Поруч із селом був надзвичайно звичайний ліс. Кролики, олені, лисиці, сосни, азалія, павутиння, комарі, комарі, комарі, комарі...! По-перше, якби ліс не був звичайним, село навіть не змогли б побудувати. Однак, трохи далі в лісі була колонія орків. Орків. У перекладі на корейську мову їх, можливо, можна було б назвати свинопасами. Однак вони були схожі на свиней лише через свої пласкі носи — вони ніяк не були генетично пов'язані з рохкаючими свинями. І забудьте про те, що вони були товстими, вони мали м'язи бодибілдерів. Оскільки це суто іноземне слово, навіть в англійській мові вони були просто "орками", хоча було б просто смішно називати їх свинодемонами. //Пр.п.: Цей абзац може бути незрозумілим через корейську перспективу. — ГуГу! — КуКу! Більшість монстрів, включаючи орків, використовували примітивну мову, і тому інтерпретація не працювала. Насправді вони не могли спілкуватися навіть між собою, тому в основному використовували мову жестів. Причиною цього було те, що тривалість їхнього життя була надзвичайно короткою, і вони народжувалися без домашнього середовища. Вони розмножувалися натовпами, як мисливські нерольові персонажі в рольовій грі. Умовою їх появи є чистий регіон з концентрованою маною, саме тому вони рідко народжувалися в містах чи селах. Простіше кажучи, вони були нескінченним джерелом очків досвіду. — Герою! Це патрульний загін орків! — Ми теж допоможемо! Маріонетки збиралися йти вперед, нахабно намагаючись вкрасти мій досвід. Одна з них володіла вогняною магією, інший — списом. Ось чому компаньйони не потрібні. — Не лізьте не у своє діло. Шііінг~ Я витягнув меч стихій Ендиміон з блакитних піхов, загорнутих у білосніжну тканину. Орки, які побачили блискучий блиск леза, здригнулися і затремтіли — їх інстинкт виживання відчув небезпеку від цього меча. Мій поточний рівень був 204-м. Було б важко полювати навіть на найслабшого з драконів, але це я знав від самого початку. Ось чому колонія орків, розташована на шляху до схованки дракона, була важливою. Тут я планував трохи підняти свій рівень. [Раса: Орк Рівень: 51 Професія: Солдат(Натовп→Бойовий дух↑) Навички: Патрулювання(E), Спис(F), Витривалість(F) Стан: Схвильований, насторожений] П’ятдесятий рівень, стандарт пажа, який мріє стати повноцінним лицарем певного ордену. Навички орка настільки жалюгідні, що лицар здобув би беззаперечну перемогу, якби йому довелося битися, але є ймовірність, що він втратить життя, якщо буде необережним; це пов'язано расовою особливістю цих істот. Орки, серед яких були лише чоловіки, у всіх аспектах мали більші фізичні здібності, ніж чоловіки-люди. М'язова сила, спритність, нюх, витривалість, стійкість... Якби старшокласник із Землі та орк зійшлися сам на сам, припустимо, що вони обидва були першого рівня, старшокласник ніколи не зміг би перемогти, навіть якби він був тренованим бійцем. — ТуТу! — БуБу! Можливо, це сталося через навичку «Насмішка(E)», яку я вивчив на чорному ринку під час полювання на ельфів? Орки вирішили хоробро битися, попри те, що були налякані до нестями. Я відчував лише вдячність за це. Середній рівень орків був невисокий, бо вони були патрульним загоном. Але все ж, як кажуть, з маленьких крапельок води складається могутній океан. Це також був метод зростання, який рекомендував Професор Мораль. Всього орків було чотирнадцять, якраз достатньо для легкого тренування. Я рвучко злетів з трохи зігнутих колін, ігноруючи стріли та списи, що летіли в мій бік, поки я рухалася по прямій лінії. Наконечник стріли пробив мій одяг, і кілька крапель крові бризнуло, коли вона вколола мене, але стріла не змогла застрягти в моїй кам'яно-твердій шкірі. — Ку-ку?! — Ку-ку?! Орки в паніці кинулися на мене зі списами. Їхній вибір дій був непоганим, щоб зупинити атаку, але моя зброя була занадто потужною, щоб їхні грубі списи могли захистити їх від неї. Меч стихій Ендиміон. Це була зброя, здатна вбити навіть короля демонів Педонара. З високими навичками та силою 204-го рівня на додачу до цього, можна було легко пройтися по орках, що стояли переді мною. Руб! Нарізка їхньої зброї і… Руб! Відрубуючи їм голови. Не було потреби в чомусь на кшталт блискучого володіння мечем або роботи з ногами. Я бігав серед патруля орків, обережно прикриваючи очі та вуха. Захищатися — це для собак або щурів.. — Не туди! Ти демон! — Ю-ю-ю?! ...Ухилятися не було потреби. Порвана шкіра заживе від слини, одяг можна буде купити. Те, що мій одяг зникне, якщо я буду битися з драконом, було вирішено заздалегідь, тож не було потреби шкодувати про нього. Головне — ефективність і розвиток навичок. [Раса: Архілюдина Рівень: 205 Професія: Герой (досвід 500%) Навички: Витривалість(А) Фізична сила(А) Спритність(А) Стійкість(А) Опір(А) Регенерація(А)... Стан: Берсерк] Мій рівень витривалості підскочив після того, як я витримав атаки орків своїм тілом. У минулому я знав друзів, які любили битися елегантно, не отримуючи ударів, але слабке тіло було просто гарним шматком досвіду. Ухилятися від кулеметних куль можна було тільки в кіно. В реальності ж часто траплялося так, що стріла здалеку знаходила свою мітку на сідницях — і саме тому потрібно було тренувати сфінктер. — Моя дупа трохи сексуальна, чи не так? — Ву-ву...! Оркський лучник, який продовжував відверто цілитися мені в спину, розвернувся і почав швидко тікати. Це був останній, що залишився. Ланувель швидко викликала блискавку за допомогою магії і крикнула: — Герою! Я розберуся! — Залиш його. — Що?! Чому?! — Щоб колонія орків зібралася в одному місці. Було б клопітно і забрало б забагато часу ходити і вистежувати їх по одному. Наразі я був весь у зеленій крові орків. Якби я бився обережніше, крові було б менше, але це був найефективніший спосіб приховати запах людини від гострого нюху свиноносих орків. Я розбризкав поверх крові дезодорант, куплений у селі. Приготування завершено. Ми пішли по слідах, які залишив оркський лучник, що втік. — Хоча мій рівень набагато вищий, ніж у Героя… — Хоч я і хотів показати тобі свою майстерність володіння списом… Двоє маріонеток постійно бурчали, поки йшли лісом. Судячи з усього, вони були незадоволені тим, що їм не дали шансу розправитися з орками, говорили про те, що вони теж поважні супутники Героя і все таке інше. Я різко зупинився на своїх слідах. — Що... що таке? — Ланувель пригнула голову й виглядала милою. Здавалося, що їй справді було неприємно через усі ці скарги. — Зараз я поясню вам план. Ми оточимо і знищимо колонію орків силою нашої дружби. Їх приблизно п’ять тисяч. Вам потрібно лише стежити за вождем чотирьохсотого рівня, чаклуном трьохсотого рівня та чемпіоном двохсотого рівня. Є питання? — У мене! У мене! — Ланувель раптово підняла руку. Я кивнув їй, закликаючи швидко запитувати. — Коли прибуде підкріплення? — Яке підкріплення? — … — Ланувель наступатиме з західних воріт, ти візьмеш східні, а я — північні. Я хотів би заблокувати і південь, але нічого не вдієш, оскільки у нас не вистачить сили дружби. Чесно кажучи, мені не подобалася сила дружби. На мою думку, немає нічого схожого на справедливість у тому, щоб перемагати опонента числом лише тому, що він сильніший. Однак я не був настільки дурним, щоб відвернутися від реальності — я все ще був слабким. Я був не в тому становищі, щоб бути перебірливим у методах і засобах, допоки не зміцнію. Коли ти слабкий, не може бути й мови про лицарство. — Втім, не хвилюйся надто. На півночі є річка, тож для орків це нічим не відрізняється від глухого кута. Не маючи шляху до відступу, колонія орків буде жорстоко наступати на нас. Це буде захопливо, чи не так? Вам не здається, що ви вже чуєте звуки підвищення вашого рівня? Якщо у вас є ще питання, запитуйте. — … Здавалося, мій план був настільки досконалим, що їм більше не було про що питати. Покажімо їм, що таке наша дружба. *** Кажуть, щоб обдурити ворога, треба спочатку обдурити своїх союзників. Якби я справді мав намір бездумно напасти спереду, то не розмазував би брудну оркську кров по всьому тілу, та ще й замаскував би тих двох ідіотів. Причина, чому я не зробив цього для них двох, полягала в тому, що Ланувель і Портер були приманкою, яка мала привернути увагу п’яти тисяч орків. — Хм... Чи не надто називати їх приманкою? Сказавши це, я виставив себе в досить поганому світлі, тому, як досвідчений стратег, яким я є, я виправлюсь: їхня роль полягала в тому, щоб відволікти натовп і вбити ватажків орків. Ланувель була тою, хто розпочала цей план. Бум! Фврррш! Вона вистрілила вибухом вогняної магії в бік колонії орків. За цим сигналом на заході та сході колонії спалахнули битви. Заклинання 200-го рівня магині Ланувель здійняли чудові вибухи, а найманець 286-го рівня Портер пронизав і косив орків. — Ку-ку! — МуМу! Орки, які мали трохи часу підготуватися завдяки оркському лучнику, що втік, почали розділятися і роїтися в напрямку заходу і сходу. У середній частині колонії стало тихо, наче сталося Мойсеєве диво. — Які ж простодушні орки. Хоча, якщо подумати, якби вони були розумні, то не жили б за такими примітивними дерев'яними парканами замість стін. Я легенько перестрибнув через паркан і тихенько проник всередину, розслаблено пробираючись до центру колонії. — Ку-ку... — Ку-ку… Орки, у яких були розвинені носи, мали сильну схильність сліпо вірити у свій нюх, тому їх було легко обдурити, якщо стерти свій запах. Ви запитаєте, чому вони цього не знали? Відповідь полягає в тому, що у них було мало досвіду зіткнення з розумними людьми. Тривалість їхнього життя була надзвичайно короткою, а мова надто грубою, тож вони не могли залишити нічого схожого на уроки для наступних поколінь. Саме тому вони так і не досягли жодного прогресу. Це було причиною того, що вони не напали на селище людей, хоча воно було зовсім поруч. Для них люди були невідомими істотами. Проте вони мали певний інтелект, тож розуміли, що міцні паркани, збудовані в людському селі, та чистий одяг його мешканців — це світ, відмінний від того, що є у них. Як наслідок, орки сприймали їх як вищу расу. Була й інша причина. Орки часто натрапляли на людські загони, що проходили через ліс, і вступали в бій, але найманці, що охороняли торгові каравани, були сильнішими за орків. Про лицарів, які охороняли карети вельмож, годі й казати. Тож у результаті в орків склалося хибне уявлення, що всі люди сильніші за них. Це стає проблемою після того, як вони усвідомлюють, що помилялися. Вони робили набіги на села, крали жінок, їжу, зброю тощо. Пізнавши смак людей, вони починали бешкетувати. Таке плем'я орків продовжувало без розбору нападати на людські поселення, поки їх не підкоряв лицарський орден, загін найманців абихто. — Це там. Резиденцією вождя був убогий дерев'яний зруб. Коли решта орків, здивованих силою нашої дружби, знаходилися назовні, біля будинку вождя не було жодного вартового, що охороняв би його дім. Крізь щілини в колодах я добре бачив, що відбувається всередині. [Раса: Орк Рівень: 387 Професія: Вождь (Лідерство=Плем'я↑) Навички: Метання(B) Лідерство(C) Рукопашний бій(D) Опір(D) Витривалість(E)... Статус: Збуджений] Можливо, це тому, що я прийшов на дев’ять років раніше? Рівень чорношкірого вождя орків був значно нижчим, ніж я пам'ятав. І що це за гарненька ельфійка затиснута під його великим тілом? — ХуХу! — Хах! Схлип! ...Здавалося, вони були заклопотані об'єднанням двох рас. — Мені потрібно прийти пізніше?
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!