Це мав бути епілог...?

 Це було життя без турбот. Мої батьки ходили в тенісний клуб кожні вихідні, були здорові, і наша сім’я не була в тяжкому становищі. Мені не доводилося вчитися і підробляти одночасно.

 Фентезі, ігри, романи, фільми, комікси…

 Я був звичайним старшокласником, якому подобалися ці речі.

 Так воно було десять років тому.

 «Зараз, коли минуло десять років я не можу зрозуміти: чому я? Фентезійні світи завжди були центром соціального забезпечення для інвалідів, порятунком ізгоїв, таким собі Грінпісом, який допомагає знедоленим».

 Зрозуміло, саме так зображувалось в фантастичних романах і коміксах.

 Були люди яких цькували в школі, люди, що відверталися від світу.

 Виклик цих другорядних людей, яким важко жилося на Землі, у фантастичний світ — надавав їм матеріальної та духовної підтримки, щоб вони могли зажити рожевим життям… І зараз згадуючи те, як розгорталися ці історії… Вони справді були відсталими.

 Ось чому безперечно трапилась помилка.

 «Я порядна людина. Мені добре жилося на Землі. Я був культурним громадянином, який щодня ділився з друзями враженнями про романи та комікси, обговорював їх».

Ні, мої обставини були навіть кращими, за моїх шкільних друзів. Я був буржуа, який міг велично витратити тисячу вон на очах у друзів, вимушених шукати безплатні ігри та піратські копії програм.

 Якби моє обличчя було трохи красивішим, то я… Ні, годі.

 — Чому до таких, як я, ставляться так само як до цих невдах? Ви також вважаєте, що це неправильно, чи не так?

 Я дивився вниз на полеглого товариша, шукаючи згоди.

 Звичайно, вони не мали жодної надії вижити, тому що я напевно розбив їхні серця. Але яскраве світло в їхніх очах було досить жвавим. Якби це була правова Корея, хтось, хто був свідком цієї сцени бійні, повідомив би про це поліцію, і я б мав неприємності, однак…

 Це місце не було Землею.

 Фентезійний світ, яким керують могутні.

 Утопія для дикунів.

 Якщо, у цьому світі, ви володієте силою, хай то гроші, слава, влада, жінки… все можна отримати або вкрасти.

 — Божевільний виродок…

 Навіть сповнені злоби палкі слова товариша не змогли мене похитнути. Це мені нагадувало гавкіт собаки.

 — Називаючи божевільним героя, який хоче вбити короля демонів, що загрожує людству. У вас все добре з головою?

 Я був героєм. Той, хто був обраний апостолом справедливості. Я не сам обрав цю назву. Місцеві аборигени викликали мене в цей світ та назвали так, як їм заманулося. Вони казали, що я був рятівником світу і героєм з легенди.

 — Ти не герой…! Кхе!

 — Це твої останні слова?

 — …

 Товариш рвав кров’ю, і не було від нього відповіді. Він вже не міг гнівно дивитися на мене.

 Я без жалю відвернувся від соратника, з яким пережив довгі пригоди. Трупи інших моїх товаришів давно були розкидані навколо та лежали на холодній землі.

 Принцеса меча.

 Королева ельфів.

 Мудрець.

 Король найманців.

 Вони були героями, які свого часу були значно сильнішими за мене. Але зараз, після того, як минуло десять років з моменту мого примусового виклику в цей фентезійний світ, вони мені не рівня.

 Тому я їх убив.

 Безпосередньо перед битвою з останнім босом, королем демонів.

 Я вбив їх зненацька.

 — Ой. Якщо ти випадково вижив, то скажи щось, спробуй.

 — …

 — …

 — Після вбивства короля демонів, невже ти не збирався вбити мене? Тьфу! Мене не надуриш.

 Я зміг виграти завдяки різниці цінностей. Для моїх товаришів цей фентезійний світ був їхнім домом, де вони народилися та виросли. Якщо герой програє королю демонів, то їхня сім’я, друзі та коханці будуть віддані на милість демонам, тож бездумно простягнути руку на мене вони не зможуть .

 Але я з іншого боку?

 Загибель цього світу — це не моя справа.

 Я збирався вбити короля демонів і повернутися на Землю, до своєї родини.

 Тепер на моєму шляху не було жодних перешкод.

 У темному коридорі повсюди були розкидані плоть і шматки кісток. Калюжі крові, що зібралися на кам'яній підлозі, сильно намочили моє взуття. Були трупи людей, трупи монстрів і трупи демонів, які були чимось схожі на людей.

  Вони всі дружно загинули. Заради того, щоб герой дістався сюди. Заради захисту домівки короля демонів.

 — Г… Герой. Чому…?

 — А, хтось вижив?

 Запитував вмираючий найманець, прихилений до холодної стіни. Він був близьким послідовником Короля найманців, я запам’ятав його як приємного хлопця, який наспівував пісні навіть у найжахливіших ситуаціях.

 Напевно його звали… Назвемо його Найманець А.

 Зупинившись, я відповів Найманцю А заспокійливим тоном.

 — За що я вбив своїх товаришів? Не хвилюйтесь. Я сам подбаю про короля демонів. Моя сила теж на піку, адже моїх надокучливих товаришів уже немає.

 — …

 — Ти сьогодні не наспівуєш пісню.

 Проходячи коридором, я наспівував пісню замість Найманця А. Трупи та перешкоди загороджували шлях, та я весело перестрибував через них.

 Мої кроки були легкі, як у молодої леді, яка вийшла прогулятися в красивому квітнику. Хіба я б не парив у повітрі, якби не носив лускатий обладунок, виготовлений для мене королем драконів?

 Раділо не лише моє тіло.

 — Гм~? Хух~?

 Я сьогодні був у неймовірно гарному настрої. Можу заприсягтися, навіть коли я заволодів красунею номер один на континенті, я не почувався так добре, як зараз.

 Я направив це задоволення і…

 Бем!

 Я щосили вдарив ногою чудові двері, що перегороджували мені шлях.

 Скрип - бум!

Ці двері не витримали мого удару і були зруйновані. Зала для аудієнцій короля демонів була настільки просторою, що навіть не повіриш, що вона знаходиться в приміщенні. Але в очі потрапили не лише меблі, але й демон.

 Тому вона виділялася ще більше.

 — Отже, ви нарешті дісталися цього місця! Обраний герою!

 На протилежному кінці залу сидів чоловік на троні, прикрашеному різноколірними дорогоцінними самоцвітами. Він повільно підвівся, привітавши мене.

 Над його гострими вухами була пара рогів, які символізували демонів. Вони були більші та розкішніші, ніж будь-якого іншого демона, якого я бачив до цього моменту. Я міг легко здогадатися про статус мого суперника лише за цією ознакою.

 — Ти король демонів?

 — Справді! Я сама вершина всього зла! Я Педонар, той, хто занурить цей світ у темряву!

 Після того, як король демонів представився, із його тіла вирвався чорний міазм. Побачивши його потужну ауру, я переконався, що він не один із тих клонів, підробок, яких я невтомно вбивав останні десять років.

 Король демонів Педонар.

 Мій квиток на потяг до Землі.

 Він не знав, з яким нетерпінням я чекав цього моменту.

 — Ха-ха! Герой. Мені справді до вподоби ці очі, що прагнуть перемоги! Дуже добре! Я приймаю виклик людства…!

 — Почекайте.

 — …

 — Розумієте, я хочу дещо запитати, перш ніж ми будемо битися. Чому ви стояли осторонь і просто спостерігали за смертю своїх підлеглих?

 Це було питання, яке я виношував останні десять років.

 Король демонів переді мною був саме тією людиною, яка дозволяла мені буянити, як мені хотілося. Це був єдиний шанс поставити це питання. Зараз я мусів запитати це.

 Король демонів Педонар нахмурився у відповідь, його добрий гумор зіпсувався.

 — Просто стояв поряд? Як неприємно. Я завжди посилав сильніших підлеглих, щоб помститися.

 — І вони померли.

 — Тож я послав ще сильніших підлеглих.

 — І вони знову померли.

 — Герой. Ви незадоволені тим, що на щастя вижили? — приголомшеним тоном дорікнув король демонів Педонар. Він подивився на мене так, ніби я був справді дурним, викликавши в мені сплеск емоцій.

 Тож я відповів, око за око.

 — Якби король демонів діяв на початку, я б не зміг досягти цього моменту.

 За останні десять років король демонів втратив багато речей.

 План повалення королівства, змова щодо вбивства героя, вірні підлеглі, видатний син, прекрасні рабині, першокласний елітний легіон демонів, чудове спорядження, скарби, нагромаджені, як гора, велика територія…

 Так багато, що навіть облікової книги не вистачило б, щоб записати все!

 І кожного разу він втрачав дедалі більше. 

 Моїм найбільшим спонсором був король демонів.

 — Герой. Такі спекуляції безглузді.

 — Вони не означають…

 — Ти знаєш політику демонів? Інакше мовчи.

 — …

 З королем демонів слова були марними. Мені так і не вдалося вирішити питання, яке я виношував десять років.

***

 Було багато храмів, лабіринтів, руїн тощо, які були підготовлені для героя, який колись увійде. В мене не було жодних проблем навіть без «сили дружби», про яку так часто говорили.

 Я був сильним навіть без неї.

 Моя щира мета втекти з цього варварського фентезійного світу та знову стати культурним громадянином Землі була для мене достатньою мотивацією. Ці десять років стійкості не підвели мене. Я не робив ставку на тривіальні дешеві хитрощі.

 — Крех! Герой. Ваша могутня сила походить від гніву через втрату товаришів?

 — Ні. Це результат тренувань.

 Який гнів я міг відчувати, коли я був тим, хто їх прикінчив? Я був далеким від гніву і відчував себе дуже свіжим.

 — Це фінал? У будь-якому випадку, це був відмінний бій…

 Очі короля демонів Педонара, який програв у чистому двобої, у сутичці мечів, повільно заплющилися.

 Я чекав, не втрачаючи напруги.

 1 секунда, 2 секунди, 5 секунд, 10 секунд…

 Але мертвий король демонів лежав, не ворушачись. Не було бонусного матчу в стилі: «Тепер я зіткнуся з тобою по-справжньому!».

 — …Ти серйозно? Це кінець? 

 — …

 — Ха…

 Я важко працював десять років, щоб перемогти короля демонів.

 І все закінчилося так просто?

 Дивлячись на труп короля демонів, який лежав обличчям донизу, прокльони здіймалися на кінчику мого язика.

 Я зневірився.

 — Кажуть, невігласам судилося працювати…

 Був великий список імен тих виродків, які надмірно перебільшували силу короля демонів, якого я так легко переміг. Прямо зараз було марно тратити час, щоб «турбуватися» про них.

 Я подивився на небо і голосно закричав:

 «О боже фентезійного світу! Я переміг короля демонів, і виконав обіцянку! Будь ласка, поверни мене негайно на Землю!»

 Не було сенсу шкодувати про минуле. Я думав про те, що збирався робити після повернення на Землю. Бути хорошим сином, ходити на побачення, грати в ігри, бути гурманом, шукати справедливість…

 Я чекав повернення з хвилюванням на серці.

[Герой. Чи була ваша пригода приємною?]

 — Так, Так. Тож швидко відправляй мене на Землю…

 [Шлях справжнього героя справді важкий. Але була незліченна кількість зв’язків, які підбадьорювали вас.Тих, хто не втратив своїх надій і мрій. У них ви навчилися дружби й кохання, а подорослішавши разом із ними, нарешті перемогли злого короля демонів. Щиро вітаємо!]

[Подивімось на вашу оцінку?]

 — Почекай! Оцінка…?

 Я вперше про це почув. Моя інтуїція, яка ніколи мене не зраджувала, дзвонила на сполох, підказуючи мені, що відбувається щось дивне.

[Уважно перевіряйте свій табель!]

 [Ім'я: Кан Хан Су

 Бойова сила: S

 Досягнення: A-

 Репутація: D+

 Особистість: F]

 [Примітка: навіщо, в біса, ви вбили своїх чудових товаришів.]

 Я не отримав ідеальних балів?

 Мої товариші втручалися в усі справи та нав’язували мені свій спосіб життя. Зневажливе ставлення до прав людини та насильство під виглядом навчання були для них нормою. Була навіть одна божевільна стерва, яка через власну недбалість показалася мені голою, а потім намагалася зарізати мене мечем.

 Якби я склав список обурення та нерозсудливості, через які я проходив останні десять років, цьому б справді не було кінця. Тож це була виправдана помста…

 [Вам не вдалося пройти.]

 [Причина: за великою силою слідує велика відповідальність. Але ваш характер, не відповідає отриманій вами владі. Заради порядку та миру у світі ви повернетеся до першого дня випробування.]

[Початок повторного тестування.]

 — Повернення? Повторний тест? Що це за фігня!

 Це свавілля було неприйнятним навіть для бога. Знову кататися у цьому смітнику, без зливних туалетів? Товариші, яких я повбивав, збиралися ожити?

 Одна лише думка про це викликала мурашки по шкірі…

 Підозріле світло огорнуло моє тіло.

 [Весь педагогічний колектив молиться за ваш успіх!]

 [Вас призначили Героєм Блакитного Сокола.]

 [До вас буде направлений спеціаліст-інструктор.]

 — Боже, прокляття…