Це було життя без турбот. Мої батьки ходили в тенісний клуб кожні вихідні, були здорові, і наша сім’я не була в тяжкому становищі. Мені не доводилося вчитися і підробляти одночасно.
Фентезі, ігри, романи, фільми, комікси…
Я був звичайним старшокласником, якому подобалися ці речі.
Так воно було десять років тому.
«Зараз, коли минуло десять років я не можу зрозуміти: чому я? Фентезійні світи завжди були центром соціального забезпечення для інвалідів, порятунком ізгоїв, таким собі Грінпісом, який допомагає знедоленим».
Зрозуміло, саме так зображувалось в фантастичних романах і коміксах.
Були люди яких цькували в школі, люди, що відверталися від світу.
Виклик цих другорядних людей, яким важко жилося на Землі, у фантастичний світ — надавав їм матеріальної та духовної підтримки, щоб вони могли зажити рожевим життям… І зараз згадуючи те, як розгорталися ці історії… Вони справді були відсталими.
Ось чому безперечно трапилась помилка.
«Я порядна людина. Мені добре жилося на Землі. Я був культурним громадянином, який щодня ділився з друзями враженнями про романи та комікси, обговорював їх».
Ні, мої обставини були навіть кращими, за моїх шкільних друзів. Я був буржуа, який міг велично витратити тисячу вон на очах у друзів, вимушених шукати безплатні ігри та піратські копії програм.
Якби моє обличчя було трохи красивішим, то я… Ні, годі.
— Чому до таких, як я, ставляться так само як до цих невдах? Ви також вважаєте, що це неправильно, чи не так?
Я дивився вниз на полеглого товариша, шукаючи згоди.
Звичайно, вони не мали жодної надії вижити, тому що я напевно розбив їхні серця. Але яскраве світло в їхніх очах було досить жвавим. Якби це була правова Корея, хтось, хто був свідком цієї сцени бійні, повідомив би про це поліцію, і я б мав неприємності, однак…
Це місце не було Землею.
Фентезійний світ, яким керують могутні.
Утопія для дикунів.
Якщо, у цьому світі, ви володієте силою, хай то гроші, слава, влада, жінки… все можна отримати або вкрасти.
— Божевільний виродок…
Навіть сповнені злоби палкі слова товариша не змогли мене похитнути. Це мені нагадувало гавкіт собаки.
— Називаючи божевільним героя, який хоче вбити короля демонів, що загрожує людству. У вас все добре з головою?
Я був героєм. Той, хто був обраний апостолом справедливості. Я не сам обрав цю назву. Місцеві аборигени викликали мене в цей світ та назвали так, як їм заманулося. Вони казали, що я був рятівником світу і героєм з легенди.
— Ти не герой…! Кхе!
— Це твої останні слова?
— …
Товариш рвав кров’ю, і не було від нього відповіді. Він вже не міг гнівно дивитися на мене.
Я без жалю відвернувся від соратника, з яким пережив довгі пригоди. Трупи інших моїх товаришів давно були розкидані навколо та лежали на холодній землі.
Принцеса меча.
Королева ельфів.
Мудрець.
Король найманців.
Вони були героями, які свого часу були значно сильнішими за мене. Але зараз, після того, як минуло десять років з моменту мого примусового виклику в цей фентезійний світ, вони мені не рівня.
Тому я їх убив.
Безпосередньо перед битвою з останнім босом, королем демонів.
Я вбив їх зненацька.
— Ой. Якщо ти випадково вижив, то скажи щось, спробуй.
— …
— …
— Після вбивства короля демонів, невже ти не збирався вбити мене? Тьфу! Мене не надуриш.
Я зміг виграти завдяки різниці цінностей. Для моїх товаришів цей фентезійний світ був їхнім домом, де вони народилися та виросли. Якщо герой програє королю демонів, то їхня сім’я, друзі та коханці будуть віддані на милість демонам, тож бездумно простягнути руку на мене вони не зможуть .
Але я з іншого боку?
Загибель цього світу — це не моя справа.
Я збирався вбити короля демонів і повернутися на Землю, до своєї родини.
Тепер на моєму шляху не було жодних перешкод.
У темному коридорі повсюди були розкидані плоть і шматки кісток. Калюжі крові, що зібралися на кам'яній підлозі, сильно намочили моє взуття. Були трупи людей, трупи монстрів і трупи демонів, які були чимось схожі на людей.
Вони всі дружно загинули. Заради того, щоб герой дістався сюди. Заради захисту домівки короля демонів.
— Г… Герой. Чому…?
— А, хтось вижив?
Запитував вмираючий найманець, прихилений до холодної стіни. Він був близьким послідовником Короля найманців, я запам’ятав його як приємного хлопця, який наспівував пісні навіть у найжахливіших ситуаціях.
Напевно його звали… Назвемо його Найманець А.
Зупинившись, я відповів Найманцю А заспокійливим тоном.
— За що я вбив своїх товаришів? Не хвилюйтесь. Я сам подбаю про короля демонів. Моя сила теж на піку, адже моїх надокучливих товаришів уже немає.
— …
— Ти сьогодні не наспівуєш пісню.
Проходячи коридором, я наспівував пісню замість Найманця А. Трупи та перешкоди загороджували шлях, та я весело перестрибував через них.
Мої кроки були легкі, як у молодої леді, яка вийшла прогулятися в красивому квітнику. Хіба я б не парив у повітрі, якби не носив лускатий обладунок, виготовлений для мене королем драконів?
Раділо не лише моє тіло.
— Гм~? Хух~?
Я сьогодні був у неймовірно гарному настрої. Можу заприсягтися, навіть коли я заволодів красунею номер один на континенті, я не почувався так добре, як зараз.
Я направив це задоволення і…
Бем!
Я щосили вдарив ногою чудові двері, що перегороджували мені шлях.
Скрип - бум!
Ці двері не витримали мого удару і були зруйновані. Зала для аудієнцій короля демонів була настільки просторою, що навіть не повіриш, що вона знаходиться в приміщенні. Але в очі потрапили не лише меблі, але й демон.
Тому вона виділялася ще більше.
— Отже, ви нарешті дісталися цього місця! Обраний герою!
На протилежному кінці залу сидів чоловік на троні, прикрашеному різноколірними дорогоцінними самоцвітами. Він повільно підвівся, привітавши мене.
Над його гострими вухами була пара рогів, які символізували демонів. Вони були більші та розкішніші, ніж будь-якого іншого демона, якого я бачив до цього моменту. Я міг легко здогадатися про статус мого суперника лише за цією ознакою.
— Ти король демонів?
— Справді! Я сама вершина всього зла! Я Педонар, той, хто занурить цей світ у темряву!
Після того, як король демонів представився, із його тіла вирвався чорний міазм. Побачивши його потужну ауру, я переконався, що він не один із тих клонів, підробок, яких я невтомно вбивав останні десять років.
Король демонів Педонар.
Мій квиток на потяг до Землі.
Він не знав, з яким нетерпінням я чекав цього моменту.
— Ха-ха! Герой. Мені справді до вподоби ці очі, що прагнуть перемоги! Дуже добре! Я приймаю виклик людства…!
— Почекайте.
— …
— Розумієте, я хочу дещо запитати, перш ніж ми будемо битися. Чому ви стояли осторонь і просто спостерігали за смертю своїх підлеглих?
Це було питання, яке я виношував останні десять років.
Король демонів переді мною був саме тією людиною, яка дозволяла мені буянити, як мені хотілося. Це був єдиний шанс поставити це питання. Зараз я мусів запитати це.
Король демонів Педонар нахмурився у відповідь, його добрий гумор зіпсувався.
— Просто стояв поряд? Як неприємно. Я завжди посилав сильніших підлеглих, щоб помститися.
— І вони померли.
— Тож я послав ще сильніших підлеглих.
— І вони знову померли.
— Герой. Ви незадоволені тим, що на щастя вижили? — приголомшеним тоном дорікнув король демонів Педонар. Він подивився на мене так, ніби я був справді дурним, викликавши в мені сплеск емоцій.
Тож я відповів, око за око.
— Якби король демонів діяв на початку, я б не зміг досягти цього моменту.
За останні десять років король демонів втратив багато речей.
План повалення королівства, змова щодо вбивства героя, вірні підлеглі, видатний син, прекрасні рабині, першокласний елітний легіон демонів, чудове спорядження, скарби, нагромаджені, як гора, велика територія…
Так багато, що навіть облікової книги не вистачило б, щоб записати все!
І кожного разу він втрачав дедалі більше.
Моїм найбільшим спонсором був король демонів.
— Герой. Такі спекуляції безглузді.
— Вони не означають…
— Ти знаєш політику демонів? Інакше мовчи.
— …
З королем демонів слова були марними. Мені так і не вдалося вирішити питання, яке я виношував десять років.
***
Було багато храмів, лабіринтів, руїн тощо, які були підготовлені для героя, який колись увійде. В мене не було жодних проблем навіть без «сили дружби», про яку так часто говорили.
Я був сильним навіть без неї.
Моя щира мета втекти з цього варварського фентезійного світу та знову стати культурним громадянином Землі була для мене достатньою мотивацією. Ці десять років стійкості не підвели мене. Я не робив ставку на тривіальні дешеві хитрощі.
— Крех! Герой. Ваша могутня сила походить від гніву через втрату товаришів?
— Ні. Це результат тренувань.
Який гнів я міг відчувати, коли я був тим, хто їх прикінчив? Я був далеким від гніву і відчував себе дуже свіжим.
— Це фінал? У будь-якому випадку, це був відмінний бій…
Очі короля демонів Педонара, який програв у чистому двобої, у сутичці мечів, повільно заплющилися.
Я чекав, не втрачаючи напруги.
1 секунда, 2 секунди, 5 секунд, 10 секунд…
Але мертвий король демонів лежав, не ворушачись. Не було бонусного матчу в стилі: «Тепер я зіткнуся з тобою по-справжньому!».
— …Ти серйозно? Це кінець?
— …
— Ха…
Я важко працював десять років, щоб перемогти короля демонів.
І все закінчилося так просто?
Дивлячись на труп короля демонів, який лежав обличчям донизу, прокльони здіймалися на кінчику мого язика.
Я зневірився.
— Кажуть, невігласам судилося працювати…
Був великий список імен тих виродків, які надмірно перебільшували силу короля демонів, якого я так легко переміг. Прямо зараз було марно тратити час, щоб «турбуватися» про них.
Я подивився на небо і голосно закричав:
«О боже фентезійного світу! Я переміг короля демонів, і виконав обіцянку! Будь ласка, поверни мене негайно на Землю!»
Не було сенсу шкодувати про минуле. Я думав про те, що збирався робити після повернення на Землю. Бути хорошим сином, ходити на побачення, грати в ігри, бути гурманом, шукати справедливість…
Я чекав повернення з хвилюванням на серці.
[Герой. Чи була ваша пригода приємною?]
— Так, Так. Тож швидко відправляй мене на Землю…
[Шлях справжнього героя справді важкий. Але була незліченна кількість зв’язків, які підбадьорювали вас.Тих, хто не втратив своїх надій і мрій. У них ви навчилися дружби й кохання, а подорослішавши разом із ними, нарешті перемогли злого короля демонів. Щиро вітаємо!]
[Подивімось на вашу оцінку?]
— Почекай! Оцінка…?
Я вперше про це почув. Моя інтуїція, яка ніколи мене не зраджувала, дзвонила на сполох, підказуючи мені, що відбувається щось дивне.
[Уважно перевіряйте свій табель!]
[Ім'я: Кан Хан Су
Бойова сила: S
Досягнення: A-
Репутація: D+
Особистість: F]
[Примітка: навіщо, в біса, ви вбили своїх чудових товаришів.]
Я не отримав ідеальних балів?
Мої товариші втручалися в усі справи та нав’язували мені свій спосіб життя. Зневажливе ставлення до прав людини та насильство під виглядом навчання були для них нормою. Була навіть одна божевільна стерва, яка через власну недбалість показалася мені голою, а потім намагалася зарізати мене мечем.
Якби я склав список обурення та нерозсудливості, через які я проходив останні десять років, цьому б справді не було кінця. Тож це була виправдана помста…
[Вам не вдалося пройти.]
[Причина: за великою силою слідує велика відповідальність. Але ваш характер, не відповідає отриманій вами владі. Заради порядку та миру у світі ви повернетеся до першого дня випробування.]
[Початок повторного тестування.]
— Повернення? Повторний тест? Що це за фігня!
Це свавілля було неприйнятним навіть для бога. Знову кататися у цьому смітнику, без зливних туалетів? Товариші, яких я повбивав, збиралися ожити?
Одна лише думка про це викликала мурашки по шкірі…
Підозріле світло огорнуло моє тіло.
[Весь педагогічний колектив молиться за ваш успіх!]
[Вас призначили Героєм Блакитного Сокола.]
[До вас буде направлений спеціаліст-інструктор.]
— Боже, прокляття…
Далі
Розділ 2 - Кваліфікація мого інструктора
За десять років до моєї перемоги над королем демонів Педонаром. Був час, коли я теж був звичайним хлопцем. Того дня я вів гарячу дискусію зі своїми шкільними друзями. На потертому столі, навколо якого ми сиділи, замість підручників сміливо лежали журнали з чарівними дівчатами. Однокласниці кидали на нас грубі погляди: «ці ідіоти знову це роблять…», але таке хобі заслуговує на повагу. Це була здорова тема для спілкування, яка відповідала людям нашого віку. — Я хочу покинути навчання і піти у фентезійний світ… Хочу врятувати принцесу з полону короля демонів і одружитися з нею. — Просту принцесу? У фентезійному світі я б вирушив у захопливі пригоди з красунями різних рас. Двоє моїх друзів гаряче сперечалися, розкриваючи свої вподобання. Вони заявили, що будуть викрадати жінок, як дикуни, і створять гареми, неприйнятні сучасним суспільством. Спрямовані на нас очі школярок вже бачили не ідіотів, а щось нижче комах. Але двоє моїх друзів, які були романтиками фентезійного жанру, цього анітрохи не помітили. Та іншого мого друга не можна було недооцінювати. — Пригоди? Які дрібниці. Чи історію та науку не вивчали лише для показухи? З ядерною зброєю було б можливе навіть світове панування. — Хтось із тридцятьма балами з природничих наук напевно впорався б зі створенням ядерної зброї. Ні, це має бути заборонене заклинання десятого кола. Знищити все одним помахом руки! — Пфф! Магія? От світ бойових мистецтв справді крутий! Ви хоч чули якими бувають майстри меча? Те, що вони хотіли зробити у фентезійному світі. Мрії та надії висловлені однокласниками обурювали мене. Вони необережно говорили про ці омани, які ніколи б не відбулися. — Кан Хан Су. А ти? Мені передали естафету. Я переглядав новий рейтинг популярних ігор, надрукований в журналі, неуважно слухаючи розмови друзів. І відчув мовчазний тиск їхніх гострих поглядів. Здавалося, їм було незручно, що я байдужий до всього цього, як сушена риба. — Що я хочу робити у фентезійному світі? Я ніколи над цим глибоко не замислювався. Натомість дослідження Марса було б набагато реалістичнішим. Якби це було можливо, мені хотілося, щоб вони запитали про те, куди я міг би поїхати машиною чи літаком… або, у гіршому випадку, космічним кораблем. Зрештою на Марс я міг би ступити до того, як помру від старості. Загострені погляди моїх друзів поступово посилювалися. Я приблизно три секунди безпорадно розмірковував про це, перш ніж відповісти. — Моя мрія… Того дня я всім дав жару. Це був приємний спогад до того дня, коли мене викрали у фентезійний світ. *** Чудові спогади… Це було так давно, що вони вицвіли. Моя мрія. Що поганого у винаході зливного унітаза? Навіть великі імператори, гарненькі принцеси, архімаги та майстри мечів присідали над горщиком або над травою й однаково робили свої справи. У мене була непогана мрія. Давайте тепер відкинемо цю жалюгідну виставу спогадів і зіткнемося з жорстокою реальністю, яка позбавлена мрій і надій. Я опинився у дуже знайомій кімнаті. Купол у формі арки, оточений чистим білим мармуром. Інтер’єр з усіх боків освітлювало фіолетове світло від розвішаних на стінах ліхтарів. На підлозі був складний малюнок, намальований у формі пентаграми. Як тільки я це побачив, то мимоволі заскреготав зубами. «Магічне коло виклику героя…» У фентезійних новелах це було названо магічним колом перенесення. Я стояв у самому центрі, а мене оточували люди в срібних обладунках, неначе хотіли заманити в пастку. Лицарі палацу. Вони були еквівалентом елітних військ у фентезійному світі. Жоден лицар палацу не нервував переді мною. По-іншому й бути не могло, адже зараз я був у «тілі старшокласника», яке ні в яке порівняння не йшло з їхніми м’язистими статурами, як у бодибілдерів. — Ха, ха-ха… Я не міг не розсміятися. Лицарі палацу, безсумнівно, були найелітнішою групою у будь-якій країні. Вже давно не було нікого, хто так прямо підняв би голову переді мною. Але зіткнувшись віч-на-віч з цією неймовірною ситуацією, я справді усвідомив, що втратив силу, яку накопичував протягом десяти років. Мої передпліччя, які були товсті, як колоди, стали тонкими, наче собачі кістки. Решта мого тіла була такою ж жалюгідною. Зміни не обмежилися моїм тілом. Моє висококласне спорядження та предмети зникли. Час, у який я інвестував, збираючи їх, став марним за одну подорож в минуле. Це був не сон, не Корея, не Земля. Скільки б я не заперечував, реальність не зміниться. Але попри це, думка про мої втрати змусила мене закипіти. Я втратив цілих десять років, десять! Якби це було чиєсь інше життя, я міг би сказати: «О! Розумію. Ви десять років вкладали всі сили в собаче лайно, га?», наплювавши на це питання. Але все змінюється, коли справа стосується вас. Десять років — це надзвичайно довго. Кволому хлопцеві вистачить часу, щоб добре потренуватися, стати представником нації й всесвітньо відомим спортсменом. Коли хтось одружувався та створював сім’ю, у нього було б більш ніж достатньо часу, щоб народити першу дитину, і від немовляти провести її на церемонії вступу до початкової школи. Три роки в середній школі, три роки в старшій школі, чотири роки в коледжі. Кажуть, якщо добре вчитися ці десять років, усе життя стає комфортним. 10 років. 3650 днів. 87 600 годин. Увесь цей тривалий період часу я щодня прагнув повернутися на Землю. Особливо в ті дні, коли я зазнавав презирства та зневаги моїх проклятих товаришів. Мало того, що мене повернули в минуле, я все ще був у фентезійному світі. Як я міг визнати цю жахливу реальність…! — Ласкаво просимо, Герой! — … Солодкий голос іволги пробудив мене. Власницею цього голосу... була молода жінка, одягнена в чисту білу сукню, яка підкреслювала кольорову тематику навколишнього середовища. Я знав її обличчя. Вона була одним із товаришів, які були частиною моїх пригод. Але вона не спромоглася супроводжувати нас до фінального боса. В одній із наших пригод вона не змогла врятуватися від руїн, що руйнувалися, і була похована живцем. Я сам виголосив тост того дня. І думав, що більше ніколи її не побачу. — Ви оговтались? — Ні. Несподіване повернення, повторне тестування. Це був не поганий жарт. — Чи це так? Герою, будь ласка, швидше оговтайтеся! Ви дуже збентежені тим, що вас викликали раптово без попередження, чи не так? Це Фантазія. Вимір, відмінний від того світу, де народився і виріс Герой. Мабуть, нерозумно сподіватися, що ви відразу зрозумієте. Відтепер я почну пояснювати все по черзі. «Прокинувся король демонів Педонар». «Над людством нависла небезпека». «Герой з пророцтва був викликаний». «Будь ласка, врятуйте цей світ!» Вона довго розповідала те, що можна було підсумувати в чотирьох рядках, і перетворила це на розлоге пояснення. Я повернувся в часі та усвідомлював усе сказане. І це ще не все. Я навіть переміг короля демонів Педонара, який поставив людство під загрозу. Я не був дурним героєм, який повернувся в часі, бо помер на півдорозі. — О Боже! Забула представитися. Мене звати Ланувель. Я археологиня, яка отримала пророцтво під час подорожі, пов’язаної з пошуком стародавніх легенд, і викликала Героя. Ланувель стародавньою мовою означає «істина». Археолог Ланувель. Геніальна магиня, яка мала і зовнішність, і талант. Вона була скоріше вченою, аніж бойовим магом, тому більше спеціалізувалася на підтримувальній магії. Як і личить суворому досліднику, її фінансові здібності, здатність до виживання, витривалість тощо були на відмінному рівні. Це було просто… — Не посміхайся так яскраво. Мене це бісить. — Що?! За всім стояла ця сука. Вона головний винуватець, який викрав мене в цей дикий світ. Якби у мене був хоча б один відсоток моїх можливостей, я б убив Ланувель. Вона була жахливою жінкою. Ось точне визначення археологині Ланувель. — Припини прикидатися милою — ось що я кажу. Але я повинен визнати те, що слід визнати. Бог, який обрав Ланувель, мав чудовий смак. Я перед поверненням у минуле, який не знав майбутнього… назвемо це «першим проходженням». Я в першому проходженні зробив велику помилку, коли опинився в тій самій ситуації, в якій я був зараз. Це було нічим іншим… як бути зачарованим вродою Ланувель. Єдине, що можу сказати на свій захист, у мене тоді був період статевого дозрівання. А Ланувель була красунею. Її краса настільки вражала, що косплей професійної акторки на ігровий персонаж здавався в моїх спогадах кальмаром. Зараз все інакше. Ланувель була такою гарною, як завжди, але я змінився. Я зайшов занадто далеко, і не потраплю у пастку краси. — Але, те… — Викрасти людину, яка нормально живе, і просити його про допомогу? Ця ситуація здається вам кумедною? Тобі хочеться сміятися, дивлячись мені прямо в лице? Істина така ж безмозка, як твоє ім’я, Ланувель. Ти шукаєш смерті? Розкішна посмішка Ланувель застигла. І мені це сподобалося. — Вибач… — Ланувель стиснулася наче черепаха і перепрошувала пригніченим тоном. Але вона мала такий вигляд, начебто вона не знає, чому герой сердиться. Герой був рятівником світу. У цьому фентезійному світі здоровий глузд сприймався так само природно, як гармонія між Їнь і Ян. Викликаний герой виношував мрії та надії та вирушав назустріч пригодам. Усі покоління героїв, записані в історичних підручниках, були такими. Клац. Я почув металевий звук броні. — Герой. На вас чекає його величність. Невже він чекав, поки ця галаслива Ланувель закриє рот? Один із лицарів палацу, який чекав поруч, переказав мені ці слова. Хоча Ланувель отримала пророцтво, вона була лише помічницею. Матеріальні витрати, магічні каталізатори тощо, які були використані для створення цього магічного кола, на якому я зараз стояв, були б неможливою вимогою, якби не підтримка цілої нації. Коротко кажучи, за цим стояло Королівство. — Я теж чекаю. — …А? — Чому ти здивований? — Ну це… Некомпетентний лицар палацу, який не міг зрозуміти слів, запитав, що я маю на увазі. Це була моя вина, що я очікував занадто багато від цих накачаних хлопців. Я повинен пояснити так, щоб можна було легко зрозуміти. — Подумайте уважно. Скільки у цьому світі є героїв здатних убити короля демонів? — Тільки ти, — негайно відповів лицар, не замислюючись. Як він сказав, я був єдиним героєм. Моє тіло було набагато дорожчим, ніж простий фентезійний король, якого можна було нескінченно замінювати принцами, наче автомобільні шини. Цей світ загине, якщо я помру. — Ви тепер розумієте, правда? Якщо король хоче зустрітися зі мною, то нехай швидше приходить. Мій час дорогий. Якщо у вас із цим проблеми, тоді перемагайте короля демонів самі. — … — … Усі присутні були вражені моїми дивними словами. Б'юся об заклад, вони не змогли придумати слів, щоб відповісти? [Заперечення: Є стара приказка, що ніхто не опустить голови перед прихованою дорогоцінною дорогою. Опустись, Герой. Хто підіймається, той впаде, а хто опускається, той підніметься. Скромність - це чеснота, і водночас вона дозволяє виділити себе.] Хтось намагався прочитати мені лекцію довгим рядом нісенітниць. Незрозуміло, чи ця зухвала «лекція» була голосом чи повідомленням. Це було важко сказати, оскільки це було доставлено прямо в мою голову. «Хто ти?» [Відповідь: Спеціальний інструктор. Здається, ви отримали оцінку F за особистість. Це також непростий подвиг… Але не варто надто хвилюватися! Мене відправили до вас. Я зроблю все можливе, щоб допомогти вам відродитися гідним поваги героєм]. «О Господи…» У фентезійному світі з’явився Професор Мораль…
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!