День народження Ґу Сюелань мав відбутися за два дні.
Сє Ю не повертався додому не тому, що не міг впоратися з емоціями, а тому, що не хотів залишати коробку з навчальними матеріалами, сховану під ліжком.
Почувши це, Хе Джао бездумно прокоментував:
– О, з днем народження.
– …
Очевидно, Хе Джао збирався продовжити щось на кшталт: “Бажаю здоров’я та всього найкращого”, але його безжально перебив цей холоднокровний убивця.
– Добре, досить. Дякую, – сказав Сє Ю, роблячи рукою жест застібки-блискавки. – Все, закрито.
– Твій жест схожий на ті емодзі, які мені Шень Дзє надсилав, – відповів Хе Джао, повторивши рух, а тоді розчепірив пальці. – Тепер відкрито.
– … – Сє Ю мовчки опустив голову.
Схоже, Хе Джао взагалі не вловив, про що йшлося в домашньому завданні з китайської від Тан Сеня. Він просто сидів на своєму місці, лазив в інтернеті, а потім постукав по плечу однокласника, що сидів попереду, і позичив у нього зошит з домашкою. Учень попереду був щиро здивований. У класі всі знали, що Хе Джао майже ніколи не виконує домашні завдання, тому наважився спитати:
– Ти... хочеш зробити домашнє завдання?
Хе Джао, не відриваючись від переписування, промовив:
– Про всяк випадок. Ніколи не знаєш, все залежить від долі. Можливо, є якесь домашнє завдання, яке приверне мою увагу, і я не зможу встояти перед цією долею.
Однокласник, певно, вперше чув про якусь там «долю з домашнім завданням» і був щиро вражений.
Хе Джао зробив дві копії, повернув зошит, а одну з них поклав на парту Сє Ю:
– На, раптом станеться диво.
Сє Ю опустив голову і подивився на папір, покритий нерозбірливим почерком. Він подумав про себе: “Я навіть не можу цього зрозуміти, Яке ще, до біса, диво”.
Він склав аркуш і, не знайшовши смітника, просто засунув його до кишені. І в ту ж мить Хе Джао раптом спитав:
– А коли в тебе день народження?
Сє Ю скосив очі, знову відчувши дратівливе бажання не бачити цього обличчя. У голові ще крутилась сцена з коридору: акуратна шеренга голів, що визирали з вікон з неоднозначними поглядами. Вань Да навіть прикрив очі, ніби не хотів бачити нічого непристойного.
Сє Ю ніколи раніше не був замішаний у дивних чутках з кимось, але з появою Хе Джао зрозумів, що цей світ справді не має меж у своїй абсурдності.
– Учні, які залишаються в школі на вихідні, повинні суворо дотримуватися правил проживання в гуртожитку, – Тан Сень знайшов стілець, щоб сісти, і виглядав так, ніби збирався базікати з ними до кінця занять. – Ми повинні вірити в науку. Я майже забув про інцидент у гуртожитку минулих вихідних... Вань Да, не опускай голову. Я не очікував, що ви, хлопці, будете такими креативними.
Прийшов час зводити рахунки.
Їхній вчитель Тан мав особливо повільну реакцію.
Іноді вони думали, що йому насправді байдуже, але коли вони розслаблялися і відчували, що все минуло і повернулися спокійні дні, їх раптом ловив Лао Тан, щоб прочитати лекцію:
– Ех, ви минулого місяця…
– Таке враження, ніби помреш, якщо не скажеш, – пробурмотів Хе Джао, глянув на Сє Ю, а тоді теж нахилився, щоб бути з ним на одному рівні, і навіть потягнувся, аби торкнутися його волосся. – То коли у тебе день народження?
– Якщо скажу, то помру, – відповів Сє Ю.
Хе Джао не наполягав на питанні про день народження, і за кілька хвилин тема змінилася на «Скільки тобі років? Ти, мабуть, молодший за мене». Сє Ю особливо не терпів слів на кшталт «малий», особливо коли Хе Джао кликав його «маленький друг» чи щось подібне. Тож Сє Ю сів, з не надто приємним виразом обличчя, і запитав у відповідь:
– Чому я молодший? З якого дива я, бляха, молодший?
У результаті вони порівняли роки народження, і виявилося, що Хе Джао був на два роки старший за нього.
– Називай мене ґеґе, – засміявся Хе Джао. – Тепер повіриш, що ти ще дитина?
Сє Ю завжди відчував, що Хе Джао його підставляє.
Хе Джао тим часом відкинувся назад, задер ноги на парту, передні ніжки стільця зависли в повітрі, поза була розслаблена, а центр тяжіння зміщений назад, а сам виглядав так, ніби от-от перекинеться. Він дивився прямо перед собою, погляд ковзав крізь потилиці однокласників і зупинився десь на дошці, де чітко виведені рядки тексту. А Тан Сень тим часом монотонно читав щось своє, і його голос дедалі більше віддалявся, ніби став фоном. Минуло кілька секунд, перш ніж Сє Ю почув, як Хе Джао не надто гучно, зовсім буденно, кинув:
– Ти точно молодший. Я ж залишався на другий рік у середній школі.
Сє Ю спершу подумав: “А ось чому Хе Джао зі своїми “славнозвісними” оцінками так легко вступив до старшої школи, і ніхто не підозрював його в списуванні”.
Колись через чутки про списування Сє Ю гуділа вся школа, але до Хе Джао тоді ніхто й не докопався.
А воно он як було, він просто повторював рік.
Повторення року мало сенс. Студент з жахливими оцінками, повторивши рік і отримавши вдачу, нарешті зміг доторкнутися до вищої освіти.
Сє Ю поглянув на розслабленого Хе Джао, що крутив ручку між пальцями. На столі Хе Джао лежала виправлена контрольна робота з математики, але він встиг переписати лише кілька рядків, перш ніж втратив концентрацію. Почерк був неакуратним і виглядав як безладний набір літер. Сє Ю стало цікаво, і він запитав:
– Скільки разів ти залишався на другий рік?
– …Один раз, що в цьому такого? – відповів Хе Джао, трохи насторожено.
– Та нічого, – кивнув Сє Ю, – просто подумав, що з твоїм рівнем у тебе таких років мало б бути хоча б три.
Хе Джао не сподобалося це чути, і він відрізав:
– Що ти маєш на увазі? Хіба ти не такий самий, як я? Другий з кінця, ти можеш ще щось сказати, коли побачиш свої оцінки?
Поки вони розмовляли, пролунав дзвінок на кінець уроку.
Всі радісно вигукнули, а Вань Да встав на стілець, махаючи тестовим папером і кричачи:
– Ми вільні! Ми вільні, товариші!
Тан Сень змовк, похитав головою, підвівся й нагадав:
– Черговий, не забудьте прибрати клас перед відходом.
Сє Ю не мав багато чого збирати, а Хе Джао залишався в кампусі на вихідні. Він сидів на стільці, все ще хитаючись, і навіть помахав йому рукою і сказав:
– До побачення, маленький друже.
Сє Ю нічого не відповів. Просто проходячи позаду, підняв ногу і прямим, чітким ударом штовхнув стілець:
– Спробуй ще раз це повторити.
Хе Джао миттєво втратив рівновагу й ледь не гепнувся разом зі стільцем. На щастя, встиг зреагувати і, з максимально зухвалою позою, сперся рукою об підлогу:
– …Бляха.
Стілець із гучним “бам” впав на бік.
Вань Да якийсь час розмахував своєю контрольної, а тоді, піддавшись настрою, склав її в паперового літачка, підніс до рота й урочисто промовив:
– Лети, пташко, лети вільно!
Льов Цвеньхао, побачивши це, склав з математики не менш епічний літачок:
– Да Да, дозволь показати тобі щось ще більш вражаюче.
Тан Сень саме дійшов до дверей, коли в класі вже запанував повний хаос. Він тримав руки за спиною і ніс чашку з “чаєм для здоров’я літніх”, і зітхнув:
– Молодь така запальна…
Сє Ю нічого з собою не брав, адже все одно повернеться до школи через два дні. Натомість Ґу Сюелань була більш уважною:
– Просто візьми рюкзак і всі домашні завдання. Все інше є вдома.
– Я знаю, я сам впораюся, – Сє Ю не мав при собі нічого, крім телефону та дрібних грошей, і того “на випадок дива” аркуша з копією домашнього завдання, який він забув викинути.
Вийшовши за ворота школи і переконавшись, що водій родини Джон не чекає в розкішному автомобілі, він пішов до автобусної зупинки.
– Надворі така спека, а ти вперто пхаєшся в автобус, замість того щоб дати себе підвезти, – бурчала Ґу Сюелань телефоном. – …Повертайся обережно.
Хлопець у відповідь лише кинув “мгм” і поклав слухавку.
Сє Ю не дуже розумівся на днях народження. У його пам'яті дні народження ніколи не святкували з тортами чи якимось урочистим святкуванням.
Була лише миска гарячої локшини.
Щоб зекономити, Ґу Сюелань ніколи не святкувала свій день народження, але щороку на день народження Сє Ю готувала йому локшину. Під час їжі він відчував, як тепло розливається по всьому тілу, не в змозі пояснити це відчуття, але все одно відчуваючи задоволення.
Джон Дзє якраз повернувся додому на вихідні. Від початку навчання в університеті він або був на заняттях, або стажувався в компанії разом із батьком, який готував його до спадкування сімейного бізнесу.
Протягом трьох років Сє Ю жив у родині Джон, не створюючи жодних проблем. Усі знали, що він нікчема, який тримається осторонь і не здіймає хвиль. Джон Дзє не просто не любив його, але й таємно радів з того, що Сє Ю був невдахою.
– Чутки кажуть, що цього разу ти добре склав місячний іспит, – насмішкувато кинув Джон Дзє Сє Ю, щойно той увійшов у двері.
Сє Ю перевзувся й сперся на шафку для взуття, вираз обличчя був невиразним:
– Ти мені лестиш, – відповів він.
Почувши, що син повернувся, Ґу Сюелань вийшла з вітальні. Оскільки Джон Дзє теж був удома, вона особисто приготувала кілька страв:
– Їжа готова, ходіть їсти.
Джон Дзє сів на диван і холодно посміхнувся, але ніхто не знав, чому він сміявся.
Можливо, під впливом Хе Джао, Сє Ю виявив, що став набагато терплячішим. З позицією «ти не зможеш мене розлютити», вони мирно закінчили трапезу. Джон Дзє помітив, що Сє Ю ставав дедалі складнішим у спілкуванні. Раніше він вибухав холодними словами і репліками при найменшій провокації, але цього разу він повністю ігнорував Джон Дзє, ставлячись до нього так, ніби той був невидимий.
Після вечері Ґу Сюелань покликала Сє Ю допомогти порізати фрукти, щоби підняти їх нагору. Сє Ю допоміг їй помити яблука. Вони вдвох тіснилися на кухні, поки трохи прохолодна вода бігла по пальцях.
Розмовляли небагато, кілька запитань-відповідей, а потім – тиша.
Сє Ю помив останнє яблуко й подав його пані Ґу.
– Спочатку віднеси цю тарілку дядькові Джону, – сказала Ґу Сюелань. – Він останніми днями дуже зайнятий роботою і мало їсть. З моменту повернення він не виходить зі свого кабінету.
На другому поверсі, в кабінеті, був і Джон Дзє. Сє Ю підійшов до дверей і почув гучну сварку всередині – приглушені голоси пробивались крізь двері, особливо хриплий і сердитий голос Джон Ґоуфея:
– Я ж для твого блага! А ти?! Не можеш хоч трохи піти мені назустріч? Твоя тітка Ґу підтримувала мене стільки років, тому я їй безмежно вдячний!
Потім пролунав хрипкий голос Джон Дзє:
– А як же моя мама?! Куди вона поділася? Яке місце вона займає в цій родині, а як же я?!
Незрозуміло, з чого саме почалась ця розмова цього разу, але тривала вона вже три роки.
Сє Ю подумав, що ті двоє зверху кричали вже надто голосно. Він нахилив голову, взяв зубочистку й наколов шматочок яблука, яке виявилось трохи кислуватим.
Почувши галас нагорі, Ґу Сюелань навіть не встигла витерти руки, як вже піднялася нагору, щоб заспокоїти їх.
– Не заходь, – Сє Ю зупинив її на порозі кабінету. В одній руці тримав тарілку з фруктами, іншою вхопив жінку за лікоть. – Хай собі кричать. Якщо вже так хочуть з’ясовувати стосунки, то нехай.
Але як же Ґу Сюелань могла просто стояти осторонь? Вона все ж відштовхнула його й зайшла всередину.
Ще одна безсонна ніч.
Сє Ю стояв під душем, з голови до ніг мокрий, із заплющеними очима намагався заглушити все, що відбувалося за стінами.
Він провів долонею по обличчю, вимкнув воду, відсунув дверцята й вийшов. Краплі повільно стікали з волосся, ковзали спиною, збирались на кахлях під теплим світлом. Перш ніж кинути одяг у кошик для білизни, Сє Ю за звичкою перевірив кишені, чи не забув він чогось. Саме тоді він відчув складений квадратний папірець. На ньому були слова Хе Джао, написанкриво і енергійно, ніби штрихи ось-ось злетять зі сторінки, рідкісний і дорогоцінний вигляд.
Сє Ю довго дивився на папірець, але не міг розпізнати жодного символу.
Він недбало перевернув його і побачив на звороті намальоване усміхнене обличчя. Криві губи були підняті вгору, виглядаючи трохи хитро.
Він ще трохи подивився на цей малюнок, а потім несподівано сперся на край ванни й голосно розсміявся.
